Рішення

від 11.04.2023 по справі 911/2273/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2023 р.,

м. Київ,

Справа № 911/2273/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4, код ЄДРПОУ 14282829)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Салфит» (87000, Київська обл., Обухівський р-н, місто Обухів, вул. Київська, будинок 150, код ЄДРПОУ 39518716)

та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення боргу за Генеральним договором та договором поруки,

за участю представників:

позивача: не з`явились;

відповідача: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Салфит» та ОСОБА_1 про стягнення боргу за Генеральним договором та договором поруки. Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 1836000,00 грн заборгованості за простроченою сумою кредиту за генеральним договором № МБ-ГЛ-DNI-769 від 14.03.2017 та проценти за користування кредитом у розмірі 260616,42 грн за період з 27.09.2021 по 02.10.2022.

Ухвалою господарського суду від 17.11.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

У судовому засіданні 19.12.2022 був присутній представник позивача.

Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження не направлялась сторонам спору з підстав відсутності фінансування вказаних видатків суду, суд відклав розгляд справи на 17.01.2023 на 14:30 з огляду на необхідність надання можливості відповідачам реалізувати право доступу до правосуддя.

У судове засідання 17.01.2023 учасники справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Зважаючи на це, суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи на 13.02.2023 на 17:15.

До суду 06.02.2023 надійшла заява позивача від 30.01.2023 про зменшення суми позовних вимог, яка прийнята судом та долучена до матеріалів справи. Вказана заява була подана з огляду на часткове погашення відповідачем основного боргу.

У судовому засіданні 13.02.2023, яке мало відбутись в режимі відеоконференції з представником позивача, були відсутні представники сторін.

З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 13.03.2023 на 15:15.

У судовому засіданні 13.03.2023 був присутній представник позивача.

З огляду на те, що на час проведення судового засідання у матеріалах справи були наявні повідомлення про вручення поштової кореспонденції відповідачам про дату та час судових засідань, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.04.2023 на 15:00.

У судове засідання 11.04.2023 учасники справи не з`явились про причини неявки суд не повідомили. Судом прийнято рішення у справі.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Судом перевірено та встановлено, що відповідачі були належним чином повідомлені про розгляд даної справи судом. Вказаний факт підтверджується наявними у справі конвертами і рекомендованими повідомленнями за номерами відправлення 0103282764451, 0103282761134, 0103283106970, 0103283107225, 0103283105648, 0103283105680, 0103283421035.

Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адреси відповідачів, всі ухвали розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідачі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи. В той же час відповідачі не проявили бажання подати до суду жодних заперечень щодо заявленого позову.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки вважає, що сторонам було надано всі процесуальні можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав.

Зміст позовних вимог

Звертаючись з позовом до ТОВ «ВКФ Салфит» та ОСОБА_1 позивач вказав, що між АТ «ПУМБ» (далі по тексту банк) та ТОВ «ВКФ Салфит» (позичальник) було укладено генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-DNI-769 від 14.03.2017.

Відповідно до умов цього договору банк зобов`язався надати позичальнику банківські послуги, а позичальник зобов`язався прийняти Банківські послуги та належним чином виконати зобов`язання, що встановлені в Генеральному договорі, Правилах надання АТ «ПУМБ» банківських послуг корпоративним клієнтам малого бізнесу в рамках генерального договору про надання банківських послуг, що розміщуються на інтернет-сайті банку (далі по тексту - Правила) та акцептованих банком заявах про надання Банківських послуг, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату Банківських послуг.

Позивач акцентував увагу суду на тому, що в забезпечення виконання боржником зобов`язань за Генеральним договором, між банком та ОСОБА_1 був укладений Договір поруки № МБ-П-DNI-769/2 від 14.03.2017, згідно якого ОСОБА_1 , (виступав, як поручитель) поручився перед банком за виконання ТОВ «ВКФ Салфит» зобов`язань, передбачених Генеральним договором.

Банк стверджує, що ним належним чином виконано свої обов`язки за Генеральним договором та Правилами надано ТОВ «ВКФ Салфит» грошові кошти у загальному розмірі 2796000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № ТR.43294666.83007.13958 від 21.07.2020 та виписками по рахунку, що додано до позову.

Водночас, позичальник не виконує належним чином свої зобов`язання за Генеральним договором, вказав позивач, починаючи з 28.09.2021 має прострочену заборгованість за основною сумою кредиту та не сплачує проценти за користування кредитом.

Неспроможність позичальника вчасно виконувати взяті на себе зобов`язання за Генеральним договором, в свою чергу, свідчить про погіршення його фінансового стану. Вищевикладене викликало у банка сумніви щодо подальшого своєчасного та належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за Генеральним договором та свідчить про настання несприятливих подій, передбачених підпунктами 3.1.1., 3.1.5., 3.1.9. п. 3.1. Розділу 3 Правил «Несприятливі події, та їх наслідки».

Так, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань банку стало відомо, що 18.10.2021 змінився засновник та керівник ТОВ «ВКФ Салфит», а також адреса місця реєстрації підприємства змінилася з міста Дніпро на місто Обухів, Київської області. Вказані зміни у складі учасників, в порушення умов Генерального договору, не були погоджені з банком, зазначає останній.

Зважаючи на зазначені вище порушення позичальником умов Генерального договору, відповідно до пунктів 3.2 та 3.3. Кредитного договору, 22.10.2021 банк направив позичальнику повідомлення про дострокове повернення кредиту за вих, № КНО-61.1.4/30 від 21.10.2021.

Позивач зауважив, що згідно пункту 10.3 Правил, вказане повідомлення про дострокове повернення кредиту за вих. № КНО-61.1.4/30 від 21.10.2021 вважається отриманим позичальником 29.10.2021, і строк виконання вимоги щодо дострокового повернення кредитних коштів в повному обсязі настав 03.11.2021. Однак, ні в зазначений строк, ні в подальшому позичальником не був виконаний обов`язок щодо повернення кредиту та сплати процентів. Таким чином, починаючи з 04.11.2021 заборгованість з повернення основної суми кредиту є простроченою у повному обсязі, зазначає позивач.

З метою врегулювання заборгованості банк повторно направив позичальнику вимогу про погашення простроченої заборгованості за вих. № КНО-61.1.3.2/166 від 08.11.2021, згідно якої вимагав негайно погасити прострочену заборгованість.

Згідно до пункту 10.3 Правил вказана вимога про погашення простроченої заборгованості вважається отриманою позичальником на сьомий календарний день, тобто 15.11.2021, запевняє позивач. Однак, така вимога також залишена Позичальником без виконання, зазначений обов`язок ТОВ «ВКФ Салфит» не виконало, заборгованість за основною сумою кредиту та нарахованими процентами за користування кредитом станом на день подання позовної заяви не погасило. Таким чином, за словами позивача, заборгованість за Генеральним договором зі сплати основної суми кредиту становила 1 836 000,00 гривень.

За переконанням позивача, сума нарахованих та несплачених процентів за Генеральним договором та заявою про надання банківської послуги - кредитної лінії № МБ-ГЛ-ВН1-769/КЛ2 від 21.04.2017 (останньої Заяви від 26.04.2021 про зміну умов наданої банківської послуги - кредитної лінії) станом на 02.10.2022 склала 260 616,42 грн.

Невиконання відповідачами своїх договірних зобов`язань з солідарного виконання зобов`язань позичальника перед кредитором, за словами позивача, є порушенням не тільки умов договору поруки і кредитного договору, але й норм ЦК України.

Висновки господарського суду

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Згідно зі статтею 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст.ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Суд, розглянувши детально наявні у матеріалах справи документи та додатки, прийнявши до уваги позиції, що висвітлені у заявах по суті справи, оцінивши надані докази у відповідності до чинних положень закону та актуальної судової практики, розглянувши всі аргументи учасників справи, вважає за необхідне вказати наступне.

Встановлено, що між АТ «ПУМБ» та ТОВ «ВКФ Салфит» дійсно було укладено Генеральний договір про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-DNI-769 від 14.03.2017, копію якого разом додатковими угодами про внесення змін до договору долучено позивачем до матеріалів справи.

В силу пункту 1.1 Генерального договору банк надає клієнту банківські послуги, а клієнт приймає їх та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в договорі відносно таких банківських послуг в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату банківських послуг.

В цьому ж договорі наведені терміни, які використовуються по тексту. Суд вважає за можливе виокремити деякі з зазначених термінів, які є ключовими для розгляду спору та трактування умов договору, Правил та заяв:

кредит грошові кошти банку, що надаються клієнту в розмірі та на умовах, визначених цим договором та в рамках надання банківських послуг за принципами зворотності та платності;

банківська послуга всі та/або будь-яка з послуг банку, надана за заявою про надання банківської послуги відповідно до умов цього договору. До банківських послуг, зокрема, належить надання банком кредитів з графіками погашення, кредитних ліній, овердрафтів;

заява про надання банківської послуги документ(и) у письмовій формі, складений за зразками, наведеними в додатках до цього договору, що подається(ються) клієнтом банку в порядку, передбаченому договором, для цілей отримання банківської послуги;

заява про зміну умов наданої банківської послуги - документ, що подається клієнтом до банку в письмовій формі (на паперовому носії, підписаним уповноваженими особами Клієнта та скріпленим печаткою Клієнта (за наявності)) або електронним повідомленням, на підставі якого клієнт ініціює перед банком зміну умов наданої банківської послуги за цим договором.

В подальшому, 21.07.2020 між банком та ТОВ «ВКФ Салфит» було підписано заяву про надання банківської послуги від 21.07.2020 - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2 до генерального договору про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-DNI-769 від 14.03.2017 у зв`язку з отриманням клієнтом права на участь у державній програмі "Доступні кредити 5-7-9%".

В заяві від 21.07.2020 було погоджено графік зменшення ліміту заборгованості, де зазначені суми, які мають бути повернені клієнтом та дати в які має бути здійснене проведення таких повернень. Визначено розмір стандартної процентної ставки (16% річних) та розмір спеціальної процентної ставки (17 % річних), а також розмір процентної ставки на прострочену заборгованість (16 % річних).

Визначено ліміт банківської послуги у розмірі 2796000,00 грн та дату припинення чинності ліміту банківської послуги, як 27.02.2022.

Банком та позичальником також узгоджено та підписано заяву про зміну умов надання банківської послуги - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2 відповідно до пункту 1.2.1.1 якої базова процентна ставка є змінюваною. Розмір базової процентної ставки не може перевищувати розмір, що розраховується за формулою індекс UIRD (три місяці) +7% та переглядається банктом щоквартально.

Відповідно до наданої позивачем копії меморіального ордеру № ТR.43294666.83007.13958 від 21.07.2020 на рахунок ТОВ «ВКФ Салфит» було перераховано 2796000,00 грн.

В силу пункту 3.2 Генерального договору у випадку виникнення будь-якої несприятливої події Банк має право, письмово повідомивши про це клієнта, призупинити подальше надання Банківської послуги, незважаючи на наявність вільного Генерального ліміту.

Вбачається, що з огляду на недотримання позичальником графіку зменшення ліміту заборгованості та неповного погашення суми кредиту, за ТОВ «ВКФ Салфит» утворилась заборгованість. Банком 21.10.2021 складено адресоване позичальнику повідомлення № КНО-61.1.4/30 про дострокове повернення кредиту. У вказаному повідомленні зазначено, що станом на 19.10.2021 прострочена заборгованість ТОВ "ВКФ Салфит" перед банктом за основною сумою кредиту становила 240000,00 грн, а за процентами за користування основною сумою кредиту 25000,00 грн.

Цим повідомленням керуючись пунктом 3.3 Правил та статтею 1050 ЦК України банк вимагав протягом 3-х календарних днів повернути кредитні кошти у повному обсязі за нарахованим процентами та пенею. Зазначене повідомлення було направлено ТОВ «ВКФ Салфит» двома листами у місто Дніпро та за юридичною адресою у місто Обухів.

Відповідно до п. 3.3 Генерального договору сторони домовились, що для клієнта встановлені наступні наслідки настання Несприятливих подій: Банк набуває право вимагати від Клієнта достроково повернути видані клієнту кредити, а клієнт зобов`язаний, незважаючи на положення п. 5.1., п. 5.5. цього Договору та положення відповідних Заяв про надання банківських послуг, виконати таку вимогу банку і повернути отримані Кредити в повному обсязі разом із платою за кредити і штрафними санкціями, що підлягають сплаті клієнтом на користь банку згідно цього Договору, в строк не пізніше 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги. У разі невиконання Клієнтом зазначеної вимоги Банк має право здійснювати договірне списання грошових коштів з усіх рахунків Клієнта в порядку, встановленому цим договором, для погашення зобов`язань клієнта.

Згідно пункту 10.3 Правил: документи та/або повідомлення, викладені на папері, будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу Сторін. Повідомлення та/або документи вважаються надісланими з дати їх відправлення однією Стороною іншій за адресою, зазначеною у Генеральному договорі. Сторона вважається такою, що знала про зміну адреси іншої Сторони, виключно у разі укладення Сторонами відповідної додаткової угоди до Генерального договору. Сторони погодились, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими Клієнтом на сьомий календарний день з дати реєстрації Банком рекомендованого листа у відділенні поштового зв`язку (при цьому Клієнт несе ризик отримання таких листів у строк, що перевищує сім календарних днів) або в день особистого вручення Клієнту, зазначений в повідомленнях та/або документах.

Таким чином, згідно пункту 10.3 Правил, вказане повідомлення про дострокове повернення кредиту за вих. № КНО-61.1.4/30 від 21.10.2021 вважається отриманим позичальником 29.10.2021, і строк виконання вимоги щодо дострокового повернення кредитних коштів в повному обсязі настав 03.11.2021.

Банком 08.11.2021 було додатково складено вимогу № КНО-61.1.3.2/166 до ТОВ «ВКФ Салфит», якою банк вимагав негайно погасити прострочену заборгованість за генеральним договором у розмірі, що включає заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 1836000,00 грн та проценти у розмірі 27268,37 грн. Також 08.11.2022 АТ «ПУМБ» направило ОСОБА_1 вимогу № ZAP-61.1.3.2/167 щодо виконання зобов`язань за договором поруки - негайно погасити заборгованість ТОВ «ВКФ Салфит» перед банком за генеральним договором.

Суд констатує невиконання позичальником вимог банку та несплату суми основного боргу у розмірі 1836000,00, що утворився з огляду на несплату кредитних коштів та нарахованих процентів та невиконання вимоги про погашення заборгованості.

Відповідачем не подано жодних доказів, які б свідчили про погашення утвореної за позичальником суми заборгованості у період після 26.09.2020.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, в силу частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Таким чином, взявши до уваги виписки з особового рахунку ТОВ "ВКФ Салфит" суд приходить до висновку, що з огляду на пред`явлену банком вимогу до позичальника про повернення суми боргу внаслідок прострочення чергового платежу встановленого графіком зменшення ліміту заборгованості, що наведений у заяві про надання банківської послуги від 21.07.2020 - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2, за позичальником 03.11.2021 утворилося прострочення виконання обов`язку з повернення основної суми неповерненого кредиту за генеральним договором, відповідно і позовна вимога про стягнення основного боргу у розмірі 1836000,00 грн є доведеною позивачем.

Разом з тим, у заяві про зменшення позовних вимог від 06.02.2023, яка прийнята судом до уваги, банк повідомив суд, що відповідачем уже після подання позову 12.12.2022 було здійснено часткове погашення основного боргу за генеральним договором в сумі 510000,00 грн. На підтвердження цього подано виписку з рахунку ТОВ "ВКФ Салфит". Таким чином, з наявних у справі матеріалів вбачається, що станом на момент прийняття рішення розмір основної заборгованості становив 1326000,00 грн.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення з відповідача суми процентів за користування кредитом суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Передусім, суд погоджується з можливістю нарахування банком 13,9% річних у період, що починається з 28.09.2021 по 02.11.2021 на суму 1836000,00 грн, оскільки заявою надання банківської послуги від 21.07.2020 - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2 (у останній редакції від 26.04.2021) визначено, що розмір стандартної процентної ставки становить 16%. В той же час пунктом 1.2.1.1 закріплено, що базова процентна ставка є змінюваною. Розмір базової процентної ставки не може перевищувати розмір, що розраховується за формулою індекс UIRD (три місяці) + 7 %. Станом на цей період розмір індексу UIRD (три місяці) складав 6,9. Тож відповідно до наведеної у заяві формули процентна ставка не могла перевищувати 13,9 %.

У графіку зменшення ліміту заборгованості, що наведений у заяві надання банківської послуги від 21.07.2020 - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2 (у останній редакції від 26.04.2021) вказано, що клієнт зобов`язаний повернути всю суму заборгованості за кредитом, яка перевищує 1569000,00 грн не пізніше 27.09.2021. Судом встановлено, що станом на 27.09.2021 вся сума заборгованості за кредитом перевищувала 1569000,00 грн, та вже була еквівалентна розміру основної заборгованості 1836000,00 грн. Оскільки клієнтом не здійснено погашення кредиту в зазначений у графіку строк не пізніше 27.09.2021, отже за позичальником утворилася заборгованість за прострочення виконання умов заяви до генерального договору саме з 28.09.2021.

Як вже було вказано вище, згідно частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Розмір процентів за період з 28.09.2021 по 02.11.2021 (до моменту виникнення обов`язку з повернення заборгованості за вимогою) становить 25 170,81 грн.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначено, що у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до заяви надання банківської послуги від 21.07.2020 - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2 (у останній редакції від 26.04.2021) розмір процентної ставки на прострочену заборгованість становить 16%. Таким чином умовами договору, що деталізовані у заяві про надання банківської послуги з урахуванням змін, сторони визначили порядок нарахування та оплати процентів за несвоєчасне погашення кредиту. Враховуючи це, а також з огляду на законодавчо встановлену можливість нарахування процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування, суд констатує, що у позивача наявне право нарахування процентів за неправомірне користування грошовими коштами (прострочених процентів) в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України та у розмірі встановленому заявою надання банківської послуги від 21.07.2020 - кредитної лінії № МБ-ГЛ-DNI/769/КЛ2 (у останній редакції від 26.04.2021).

Суд відхиляє твердження позивача про те, що розмір процентної ставки на прострочену заборгованість дорівнює базовій процентній ставці, що визначається відповідно до пункту 1.2.1.1, оскільки ані договір, ані Правила, ані сама заява не містять подібних умов. Тож суд вважає за необхідне при вирахуванні суми процентів, що можуть бути стягнені з позичальника після пред`явлення вимоги використовувати саме ставку, що дорівнює 16%, оцінювати її як фіксовану, що закріплена у заяві, та яка підлягає застосуванню в період починаючи з 03.11.2021.

Суд звертає увагу позивача на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, де зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновідомим є той факт, що починаючи з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, а відтак вказаний пункт підлягає застосуванню. Враховуючи те, що позивач нараховує проценти у порядку статті 625 ЦК України у період, що слідує після початку подій 24.02.2023, аж до 02.10.2022, суд констатує, що проценти що нараховуються банком у цьому випадку підлягають списанню відповідно до положень цього пункту ЦК України.

Тож відповідно до здійснених судом розрахунків відсотків річних на прострочену заборгованість сума нарахованих відсотків у визначений вище період з 03.11.2021 по 23.02.2022 становить 90 944,88 грн.

Загальна сума відсотків за прострочення виконання зобов`язання до пред`явлення банком вимоги до позичальника та закінчення строку на виконання такої вимоги, а також за неправомірне користування боржником грошовими коштами після настання моменту прострочення обов`язку повернути кошти за вимогою банку у порядку статті 625 ЦК України та до початку воєнного стану в Україні становить 116115,69 грн.

З приводу вимог до відповідача-2 слід зазначити, що 14.03.2017 між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № МБ-П-DNI-769/2 за яким поручитель ( ОСОБА_1 ) поручився перед кредитором (банком) за виконання боржником (ТОВ «ВКФ Салфит») зобов`язань, що випливають з генерального договору про надання банківських послуг №МБ-ГЛ-DNI-769 від 14.03.2017, а саме: повернути кредит (тобто грошові кошти кредитора, що будуть надані боржнику на умовах, визначених Генеральним договором, в рамках заяв про надання банківських послуг), в розмірі 4400000,00, частинами, в розмірах та в строки, визначені відповідними погодженими банком заявами про надання банківських послуг, не пізніше 25.02.2020, а у випадках передбачених Генеральним договором, в інші встановлені генеральним договором строки. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.04.2019 до договору поруки поручитель зобов`язався повернути кредит не пізніше 25.03.2022.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За приписами частини 1 статті 559 цього Кодексу порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

У відповідності до частини 4 цієї ж статті Кодексу порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Положеннями статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тож в силу наведених вище норм ЦК України, відповідач-2, як поручитель, своїм власним підписом взяв на себе обов`язок солідарно відповідати за зобов`язання позичальника, як боржника, перед банком, у разі виникнення обставини невиконання чи неналежного виконання боржником обов`язків за генеральним договором. Таким чином суд вважає за можливе частково задовольнити позов та стягнути солідарно з відповідачів суму основного боргу та визначених судом до стягнення процентів.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів у рівних частинах судовий збір пропорційно розміру підставно заявлених позивачем вимог в момент подання позову у сумі 29281,73 грн (по 14640,86 грн), оскільки часткове погашення основної суми боргу відбулось вже після відкриття провадження у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Салфит» (87000, Київська обл., Обухівський р-н, місто Обухів, вул. Київська, будинок 150, код ЄДРПОУ 39518716) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4, код ЄДРПОУ 14282829) 1326000,00 грн основного боргу та 116115,69 грн процентів за користування грошовими коштами.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Салфит» (87000, Київська обл., Обухівський р-н, місто Обухів, вул. Київська, будинок 150, код ЄДРПОУ 39518716) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4, код ЄДРПОУ 14282829) 14640,86 грн витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4, код ЄДРПОУ 14282829) 14640,86 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 02.06.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз