Рішення

від 05.06.2023 по справі 139/313/23

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/313/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в особі судді Коломійцевої В.І., розглянувши за правиламиспрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позицій сторін.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Могилів-Подільської РВА про стягнення заборгованості по заробітній платі, мотивуючи його тим, що вона з 22.11.2018 по 18.02.2021 працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА. Звільнено її з роботи було згідно наказу від 01.02.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням установи (підприємства). Згідно п. 2 вказаного наказу централізовану бухгалтерію зобов`язано провести повний розрахунок зі звільненими працівниками відповідно до законодавства та колективного договору, виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.

Кількість днів невикористаної ОСОБА_1 відпустки становить 61.

Разом з тим, при звільненні з роботи ОСОБА_1 не було виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку. Також, ОСОБА_1 хоч і була нарахована заробітна плата за січень-лютий 2021 року в сумі 20583,20 грн, однак так і не виплачена.

Невиплатою відповідачем належних ОСОБА_1 коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань.

Оскільки вирішити спір з відповідачем в добровільному порядку не вдається, позивач змушена була звернутися до суду з позовом та просила стягнути з відповідача на свою користь нараховану але не виплачену заробітну плату за січень-лютий 2021 року - 20583 грн 20 коп; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки 30091 грн 19 коп.; вихідну допомогу при звільненні 15666 грн 92 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.02.2021 по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 764 грн 24 коп.; моральну шкоду - 15000 грн та судові витрати, а рішення суду в частині стягнення заробітної плати за січень 2021 року в сумі 11559 грн, а також вихідної допомоги в сумі 15666 грн 92 коп. та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Відповідач у поданому 26.04.2023 відзиві, який отриманий судом 27.04.2023, проти задоволення позову заперечив з тієї підстави, що у передавальному акті, затвердженому головою Вінницької ОДА, відсутні відомості про фінансові зобов`язання між сторонами. Також, відповідно до ст. 89 БК України з 01.01.2021 заклади освіти, культури, медицини фінансуються не з районного бюджету, а виключно з бюджетів територіальних громад. На підставі зазначених норм законодавства відділ освіти Мурованокуриловецької РДА не був включений в мережу розпорядників та одержувачів коштів місцевого бюджету на 2021 рік. Тому, бюджетні запити та кошториси бюджетних програм не подавались у фінансовий відділ ні Мурованокуриловецької, ні Могилів-Подільської райдержадміністрації. Щодо наданого табелю обліку робочого часу за січень місяць 2021 року, то ідентифікувати хто саме його складав (хто відповідальна особа) є не можливо. Крім того, з моменту створення комісії з реорганізації відділу освіти Мурованокуриловецької райдержадміністрації (розпорядження заступника голови від 16.01.2021 № 1), право надання копій документів та їх посвідчення належить голові комісії з реорганізації. Запитів щодо отримання копії табеля обліку робочого часу від позивача не надходило. Наявна в матеріалах справи довідка про заробітну плату за січень та лютий 2021 року не зареєстрована та не скріплена печаткою, що не відповідає встановленим вимогам Постанови КМУ від 18.07.2007 року №949 «Про внесення змін до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням». Табелі обліку робочого часу, відомості по заробітній платі ОСОБА_1 за січень-лютий 2021 року відсутні в Могилів-Подільській райдержадміністрації. Оскільки усі розрахунки в заявленому позові зроблені позивачем на підставі довідки про доходи за січень-лютий 2021 року, яка не відповідає встановленим вимогам Закону та є неналежним доказом по справі, то заявлені суми не відповідають дійсності. З вимогою про відшкодування моральної шкоди завданою несвоєчасною виплатою заборгованості по заробітній платі та проведенням остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду 19.04.2023року, тоді як звільнився 18.02.2021. На час звільнення за твердженням позивача, існувала заборгованість по заробітній платі за січень-лютий 2021 року. Відповідно про порушення свого права на своєчасну виплату заробітної плати позивач повинен був дізнатися в останній день 18 лютого 2021, в зв`язку з чим, передбачений тримісячний строк звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивачем порушений, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають. Крім того, твердження позивача, що вона утримує та самостійно виховує неповнолітню дитину, підтверджується довідкою НВК «Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с.Галайківці. Але, зазначена інформація в довідці лише свідчить про те, що батько не спілкується з викладачами, які викладають у дитини, не забирає дитину зі школи, не приймає участь у батьківських зборах та згідно «запису в журналі» не проживає з сім`єю. Дана довідка не спростовує факт приймання участі батьком у вихованні дитини (спілкування, фінансова підтримка, тощо). Тому даний факт відповідач просив не брати до уваги. В зв`язку з вищевикладеним, вважає вимоги викладені ОСОБА_1 у позовній заяві необґрунтованими та безпідставними (а.с. 61-86).

Позивач відзив отримала 26.04.2023, її представник надіслала через підсистему електронний суд відповідь на нього, яка отримана судом 08.05.2023 (а.с. 87-114).

У відповіді на відзив представник позивача звернула увагу суду на те, що у даній справі не можна брати до уваги відсутність відомостей про заборгованість по заробітній платі працівників відділу освіти у передавальному акті балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Мурованокуриловецької РДА, оскільки реорганізація відділу освіти Мурованокуриловецької РДА та самої Мурованокуриловецької РДА здійснювалася різними комісіями та на підставі різних правових документів. Вказаний передавальний акт включає тільки ті відомості, які стосуються Мурованокуриловецької РДА і не включає відомостей про самостійні структурні підрозділи РДА, які мали статус окремих юридичних осіб. Могилів-Подільська РДА є правонаступником Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА, а тому саме на неї покладено обов`язок виплатити заробітну плату працівникам ліквідовуваного Відділу. Що ж до твердження відповідача про неналежність наданих позивачем доказів, а саме, табелів обліку робочого часу та довідок про заробітну плату, то табелі формувалися в електронній формі у програмі «АС-Зарплата» та були надані головою комісії з реорганізації відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Косенко М.С. працівникам управління Держпраці у Вінницькій області під час проведення ними перевірки додержання вимог законодавства про працю у березні 2021 року. При цьому, табелі за жовтень, листопад і грудень 2020 року мають аналогічну форму. Щодо змісту та форми довідок про заробітну плату ОСОБА_1 зазначила, що позивач, як і інші працівники централізованої бухгалтерії, була попереджена про наступне звільнення наказом від 18.12.2020 року. Після звільнення позивач та її колеги мали намір звернутися до центру зайнятості з метою працевлаштування та отримання допомоги по безробіттю, у зв`язку з чим працівники централізованої бухгалтерії зверталися до бухгалтера по зарплаті ( ОСОБА_2 ) з проханнями видати необхідні довідки. Виконуючи свої посадові обов`язки ОСОБА_2 складала необхідні довідки та надавала їх працівникам для підпису у керівництва та подальшої реєстрації. Такі довідки складалися на всіх працівників централізованої бухгалтерії, хто звертався з відповідною вимогою. Зокрема, ці довідки отримували також бухгалтер ОСОБА_2 та бухгалтер ОСОБА_3 . Одночасно позивач звернулася до бухгалтера по зарплаті і щодо необхідності видачі такої довідки і їй самій з метою отримання допомоги по безробіттю. ОСОБА_2 заповнила довідку про середню заробітну плату за січень-лютий 2021 року ОСОБА_1 , засвідчивши її особистим підписом. Крім цього, довідка підписана начальником відділу освіти Арсеньєвою А.Г., яка надалі видала наказ про звільнення ОСОБА_1 , та інших працівників централізованої бухгалтерії. Враховуючи те, що на підставі наказу про звільнення, виданого ОСОБА_4 голова комісії звільнила всіх працівників централізованої бухгалтерії, висновок про те, що ОСОБА_4 продовжувала здійснювати свої повноваження начальника відділу одночасно з комісією з реорганізації є очевидним. В тому числі цим підтверджується правомочність її підпису на довідці, тому вказані довідки також є належними та допустимими доказами. Разом з цим, надані довідки не містять необхідних печаток тільки у зв`язку з тим, що членами комісії з реорганізації відділу освіти Мурованокуриловецької РДА приховувалася інформація про допущену заборгованість по виплаті заробітної плати. Посадові особи відповідача всіляко ухилялися від підписання та видачі довідок працівникам централізованої бухгалтерії, які змушені були неодноразово звертатися з цього приводу до органів державної влади. На спростування доводів відповідача про невідповідність розрахунку сум, що підлягають стягненню, зазначає, що обчислення середньої заробітної плати позивача за 2 останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення, повинно здійснюватися виходячи із зарплати за січень 2021 року та за грудень 2020 року. Довідка про заробітну плату позивача за січень 2021 року містить всі підписи уповноважених осіб, видана на бланку відділу освіти Мурованокуриловецької РДА, а відтак є належним, достовірним та допустимим доказом щодо суми нарахованої заробітної плати. Сума заробітної плати за грудень встановлена з наданої відповідачем виписки по зарплатному рахунку ОСОБА_1 . Вказана сума не оспорюється відповідачем. Відтак, всі розрахунки сум, що підлягають стягненню проведено на підставі належних, достовірних та допустимих доказів. Щодо стягнення моральної шкоди зазначає, що відповідач помилково визначив дату початку перебігу строку позовної давності у випадку спірних правовідносин, не врахувавши при цьому спеціального законодавства, а саме Рішення КСУ від 22.02.2012 №4-рп/2012. Згідно якого КСУ дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому несвоєчасною виплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли такий працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Щодо висловлених зауважень, а саме завірення документів ОСОБА_4 вказала, що після створення комісії з реорганізації відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Арсеньєва А.Г. не була відсторонена від виконання обов`язків головного спеціаліста відділу освіти та продовжувала складати та підписувати документи, що свідчить про те що ОСОБА_4 мала повноваження та право підпису документів освіти Мурованокуриловецької РДА. Щодо доказів надання правової допомоги зазначила , що оскільки правова допомога станом на день подання позову не була надана та оплачена в повному обсязі, сторони на той момент ще не склали акт приймання-передачі наданих послуг. У травні 2023 року сторони склали акт відповідно до якого адвокатом надано правову допомогу клієнту вартістю 12600 грн. Щодо звернення позивача до уповноважених органів з приводу виплати заробітної плати вважає цитування вказаного звернення недоречним, оскільки він не має жодного відношення до Мурованокуриловецької селищної ради. Позивач працювала у селищній раді на підставі цивільно-правового договору у позаробочий час, за що і отримала заробітну плату.

Відповідач 11.05.2023 направив на адресу суду заперечення (а.с. 115-123), в яких вказав, що відділ освіти Мурованокуриловецької РДА перебуває в стані припинення, а відповідно до чинного законодавства України розпорядчі, бухгалтерські та інші документи передаються правонаступнику - Могилів-Подільській РДА та відображаються в передавальному акті. Такий передавальний акт затверджений розпорядженням голови Вінницької ОДА від 30.04.2021 №371 «Про затвердження передавального акту Мурованокуриловецької РДА». Відповідно до зазначеного передавального акту кредитори та боржники, у тому числі фінансові зобов`язання, які оспорюються сторонами - відсутні. Цей передавальний акт безпосередньо стосується і відділу освіти Мурованокуроловецької РДА, який є структурним підрозділом Мурованокуриловецької РДА. Крім того, на підставі п.п. г) ч.1 ст. 89 БК України в редакції Закону України №79-VІІІ від 28.12.2014 та №1081-ІХ від 15.12.2020 відділ освіти Мурованокуриловецької РДА не був включений в мережу розпорядників та одержувачів коштів районного бюджету на 2021 рік. Тому, бюджетні запити та кошториси бюджетних програм не подавались у фінансовий відділ ні Мурованокуриловецької, ні Могилів-Подільської райдержадміністрацій. Також наголошує, що табелі обліку робочого часу, відомості по заробітній платі ОСОБА_1 відсутні в Могилів-Подільській РДА. Програма забезпечення виконання рішень суду та виконавчих документів на 2021 рік, затвердження рішенням 5 сесії 8 скликання Могилів-Подільської РДА від 10.06.2021 №76 знаходиться у вільному доступі на офіційному веб-сайті Могилів-Подільської РДА.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 24.04.2023 позовну заяву було прийнято до розгляду судом та відкрито провадження у справі. Розгляд вирішено проводити в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Ухвалою від 22.05.2023 в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову було відмовлено.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22.11.2018 працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Вінницької області, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 16-18).

Згідно наказу відділу освіти Мурованокуриловецької РДА № 160-к від 18.12.2020, позивача попереджено особисто під підпис про ймовірність її вивільнення та зміну істотних умов праці, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с.27).

Розпорядженням Мурованокуриловецької РДА № 1 від 16.01.2021 відділ освіти Мурованокуриловецької РДА припинено шляхом приєднання до Могилів-Подільської РДА (а.с. 25-26).

Сторонами визнано, що на даний час Відділ освіти Мурованокуриловецької РДА з 19.01.2021 перебуває у стані припинення.

ОСОБА_1 з 18.02.2021 звільнено з роботи згідно наказу відділу освіти № 3-к від 01.02.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням відділу освіти Мурованокуриловецької РДА. Зобов`язано централізовану бухгалтерію відділу освіти райдержадміністрації провести повний розрахунок зі звільненими працівниками відповідно до законодавства та колективного договору: виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку (а.с. 28).

Розпорядженням Голови Вінницької обласної державної адміністрації № 371 від 30.04.2021 було затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Мурованокуриловецької районної державної адміністрації згідно якого «Кредиторська заборгованість рах. 6211», в тому числі із розрахунків із заробітної плати відсутня (а.с.75-85).

Разом з тим, згідно відомостей Акту Управління Держпраці №ВН 1149/478/ПД/АВ від 16.03.2021, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у відділі освіти Мурованокуриловецької РДА (код ЄДРПОУ 02141408), що здійснювалося на підставі звернення звільнених працівників центральної бухгалтерії, а саме опису виявлених порушень при звільненні працівників Мурованокуриловецької РДА 18.02.2021 не проведено остаточні розрахунки із виплати заробітної плати (а.с.32 зворот, 36-40).

Крім того, з довідки ГУ ПФУ у Вінницькій області від 31.01.2022 №0200-0704-8/7951 слідує, що Відділом освіти Мурованокуриловецької РДА звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) було подано пустим (а.с.42).

Отже, суд вважає встановленим, що ОСОБА_1 згідно записів у трудовій книжці в період з 01.01.2021 по 18.02.2021 працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Вінницької області, однак їй вказані дні, ні відділом освіти, ні його правонаступником Могилів-Подільською РДА, оплачені не були.

Вказана обставина у відзиві підтверджена відповідачем, який повідомив про те, що відомості по заробітній платі ОСОБА_1 за січень-лютий 2021 року, табелі обліку робочого часу по відділу освіти Мурованокуриловецької райдержадміністрації в Могилів-Подільській райдержадміністрації відсутні.

4. Оцінка аргументів сторін, які відносяться до предмета спору та норми права, які застосовує суд.

4.1 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за січень-лютий 2021 року

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Вимогами статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

В даному випадку суд не бере до уваги надані позивачем довідки про доходи за січень, лютий 2021 (а.с. 29,113), оскільки вони не зареєстровані та не містять печатки установи, якими вони видані.

Разом з тим, сам факт роботи ОСОБА_1 у відділі освіти у січні-лютому 2021 року безумовно підтверджується записами у її трудовій книжці та наказом про звільнення із займаної посади з 18.02.2021 (а.с. 16-18, 28).

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Могилів-Подільська РДА не надала та не заявляла жодних клопотань про витребування доказів, які б підтверджували ту обставину, що позивач з тих чи інших підстав у січні-лютому (по день звільнення) не працювала в межах тривалості робочого часу визначеного трудовим законодавством або колективним договором.

У зв`язку з цим позов ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь заробітної плати за січень місяць 2021 року та лютий місяць 2021 року (по день звільнення включно) є повністю обґрунтованим та підставним.

Щодо розміру стягуваних сум, то суд виходить з наступного.

Згідно з приписами статті 94 КЗпП України та абзацу першого статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом положень статті 2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Позивачем не надано суду відомостей про встановлений їй фіксований розмір заробітної плати у вигляді, зокрема, посадового окладу станом на січень-лютий 2021 року.

Разом з тим, згідно зі статтею 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови оплати праці працівників централізованих бухгалтерій, створених при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (зі змінами) (далі - постанова № 1298).

Посада головного бухгалтера та керівника групи обліку централізованої бухгалтерії, створеної при місцевих державних адміністраціях, міністерствах та республіканських комітетах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в інших установах та організаціях, відноситься до тарифних розрядів відповідно до розділу XI додатка 2 до постанови № 1298 (6 - 12 та 6 - 10 тарифні розряди відповідно), бухгалтера (з дипломом спеціаліста), економіста - відповідно до додатка 3 до постанови № 1298 (7 - 10 тарифний розряд), прибиральника службових приміщень - відповідно до додатка 4 до постанови № 1298 (1 - 2 тарифний розряд).

Відповідно до пункту 4 постанови № 1298 керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, при яких створено централізовані бухгалтерії, надано право в межах фонду заробітної плати установлювати працівникам конкретні розміри посадових окладів відповідно до затверджених схем тарифних розрядів посад (професій) і тарифних коефіцієнтів.

Конкретний розмір тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - ЄТС) і, відповідно, розмір посадового окладу працівника визначаються за тією посадою, яку він обіймає згідно зі штатним розписом.

Зокрема, для головних бухгалтерів центральних бухгалтерій з 1 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року застосовувалася тарифна ставка згідно 10 розряду 1,82 що становить 4860 грн.

При цьому, згідно зі статтею 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до пункту 2 частини першої розділу І Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон України "Про оплату праці" доповнено статтею 3-1 ("Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати"), згідно з якою розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Відповідно до частини четвертої статті 95 КЗпП України розмiр мiнiмальної заробiтної плати встановлюється i переглядається вiдповiдно до статей 9 i 10 Закону України "Про оплату праці".

За змістом статті 9 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з приписами статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду викладеній у Постанові № 61-17100св19 від 13.02.2021.

У статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що з січня 2021 року мінімальна заробітна плата становить 6000 грн.

Таким чином, з урахуванням державних гарантій забезпечення мінімальною заробітною платою працівника Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за січень 2021 року в сумі 6000 грн, за лютий 2021 року (по день звільнення включно) 4200 грн. Всього: 10200 грн.

4.2 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Це загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.

Якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону про відпустки.

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки

Відповідно до п.п. 2 Розділу ІІ, п. 7 Розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно додатку до наказу Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА № 3-к від 01.02.2021 на день звільнення ОСОБА_1 мала 61 день невикористаної відпустки (а.с.28 зворот).

Останні 12 календарних місяців роботи перед місяцем, в який позивачу повинні виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки: лютий 2020 року січень 2021 року).

Разом з тим, належних доказів про те, що у січні 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 нараховувалася позивачем не надано, тому, в даному випадку суд як розрахунковий період бере до уваги 12 останніх календарних місяців роботи, за які остання нараховувалася: січень-грудень 2020 року.

За вказаний період позивачу сплачено 176100 грн 86 коп., що підтверджується довідкою про заробітну плату (а.с.145).

Кількість календарних днів у 2020 році, за винятком святкових та неробочих днів становив 355 днів.

Отже, компенсація за невикористану відпустку, яка підлягає стягненню на користь позивача становить: 176100 грн 86 коп. 12539,00 (за січень 2020) +6000 (за січень 2021)/355 днів х 61 дні = 29 135 грн 98 коп.

4.3 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до положень п. 2 Постанови № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно зазначених абзаців п. 4, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Оскільки належних та допустимих доказів нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у січні 2021 року суду не надано, а розмір її посадового окладу згідно положень постанови № 1298 був менший за мінімальну заробітну плату встановлену законом, тому при розрахунку вихідної допомоги застосуванню підлягає абз. 4 п. 4 Постанови № 100.

При цьому, розмір виплат ОСОБА_1 з фонду заробітної плати за грудень 2020 року становив 19775 грн 00 коп.

Отже, розмір вихідної допомоги позивача з розрахунку останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому її було звільнено складатиме: 19775 грн 00 коп. + 6000 грн/ 2 місяці = 12887 грн 50 коп.

4.4 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки в розрахунку

Оскільки судом встановлено підставність вимог ОСОБА_1 щодо невиплати їй при звільненні заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, то її вимога стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки в розрахунку по день винесення судом рішення про поновлення її на роботі, також є підставною.

При цьому закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У даній справі судом встановлено, що порушення прав позивача відбулося не внаслідок неправильних дій Могилів-Подільської РДА, яка є лише правонаступником Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА, а у зв`язку з неузгодженістю дій відповідальних осіб при ліквідації Відділу освіти, які не вжили заходів для належного розрахунку із працівниками юридичної особи, яка припинялася.

Розмір же вказаної заборгованості перед позивачем за січень-лютий 2021 року складає 10200 грн.

Тобто, вбачається, що обсяг відповідальності відповідача не відповідає принципу розумності та співмірності із допущеним правопорушенням.

З огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат у розмірі 10200 грн, що відповідає розміру заборгованості по заробітній платі та розміру кредитної заборгованості, яка утворилася у позивача у зв`язку з відсутністю власних коштів.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 161/11565/19 (провадження № 61-729св20).

Тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України підлягають задоволенню частково на суму 10200 грн.

4.5 Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди

Відповідно до вимог ч.1 та п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обстави, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 237-1 КУпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 13 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного

звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як встановлено судом, внаслідок невиплати відповідачем належних позивачу коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї дитини.

Тому, суд, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазначала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, підлягають частковому задоволенню в розмірі 3000 гривень.

4.6 Щодо застосування до вимог позивача строків звернення до суду передбачених ст. 233 КЗпП України до вимог про стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У постанові № 61-13430св20 від 21.04.2021 Верховний Суд підтвердив свої попередні висновки про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

У зв`язку з цим, позовна давність до вимог ОСОБА_1 щодо стягнення заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги при звільненні, в даному випадку судом не застосовується.

4.6 Щодо застосування до вимог позивача строків звернення до суду передбачених ст. 233 КЗпП України до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

З аналізу положень ст.ст. 116-117 КЗпП України слідує, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року № 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

До відповідного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Разом з тим, у пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягненні моральної шкоди визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

У постанові № 61-10850св21 від 22.09.2021 Верховний Суд проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України зробив висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.

Як встановлено судом, при звільненні ОСОБА_1 повний розрахунок по заробітній платі з нею проведено не було.

Таким чином, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по середньому заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди ОСОБА_1 не пропустила.

5. Висновки щодо усіх позовних вимог позивача

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість та часткову доведеність позовних вимог ОСОБА_1 , а тому вважає обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення вимога позивача стягнути із Могилів-Подільської районної державної адміністрації кошти в сумі 65 423 грн 48 коп. без утримання податків й інших обов`язкових платежів з яких: 6000 грн 00 коп. - заробітна плата за січень 2021 року; 4200 грн 00 коп. - заробітна плата за лютий 2021 року; 29 135 грн 98 коп. - грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки; 12 887 грн 50 коп. - вихідна допомога при звільненні; 10200 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 3000 грн моральна шкода.

У задоволенні решти вимог слід відмовити.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівників виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

6. Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору у даній справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь держави слід стягнути 654 грн 23 коп. судового збору.

Розрахунок судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу позивачем становить 12600 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 10.02.2022 року (а.с.104-105); додаткову угоду до договору про надання правової допомоги (а.с.106); Акт прийняття-здавання наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 03.05.2023 року, в якому зазначено, що клієнт провів оплату, а адвокат отримав оплату відповідно до даного акту в сумі 12600,00 грн (а.с.103); квитанції про надання правової допомоги (а.с.107-зворот).

Відповідно до ч.2ст. 141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума заявлених позивачем позовних вимог становить 490209,71 грн.

Оскільки позов судом задоволено частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати з оплати правової допомоги пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 1681 грн. 59 коп.

Згідно частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

Суд бере до уваги, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу пов`язані з розглядом справи, в повній мірі відповідають обсягу проведеної адвокатом роботи, складності справи та критерію розумності їх розміру.

Тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1681 гривню 59 копійок на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 40, 44, 47, 83, 94, 116-117, 233 КЗпП України, ст.ст. 1-2, 3-1, 5, 8-10 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», Постановою КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 81, 89, 263, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 65423 гривень 48 копійок без утримання податків й інших обов`язкових платежів з яких: 6000 гривень 00 копійок - заробітна плата за січень 2021 року; 4200 гривень 00 копійок - заробітна плата за лютий 2021 року; 29135 гривень 98 копійок - грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки; 12887 гривень 50 копійок - вихідна допомога при звільненні; 10200 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 3000 гривень моральна шкода.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації на користь держави 654 гривні 23 копійок судового збору.

Стягнути з Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації на користь ОСОБА_1 1681 гривню 59 копійок на відшкодування понесених нею судових витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Рішення в частині стягнення 6000 гривень 00 копійок заробітної плати за січень 2021 року допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Могилів-Подільська районна військова (державна) адміністрація, код ЄДРПОУ 04051135, адреса місцезнаходження: Вінницька область, м. Могилів-Подільський, пл. Шевченка, 1.

Рішення складено 05.06.2023.

Суддя: