Постанова

від 10.08.2023 по справі 139/313/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/313/23

Провадження № 22-ц/801/1603/2023

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2023 рокуСправа № 139/313/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Медвецький С.К., Стадника І.М.,

розглянувши у порядкуписьмового провадженняцивільну справу№139/313/23запозовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Бургарт Тетяни Ігорівни на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2023 року,якеухвалене суддеюКоломійцевої В.І.у Мурованокуриловецькому районномусуді Вінницької області, повний текст складено 05 червня 2023 року,

в с т а н о в и в:

В квітні2023року ОСОБА_1 звернувся всуд зпозовом доМогилів-Подільськоїрайонної військової(державної)адміністрації простягнення грошовихкоштів невиплачених призвільненні,мотивуючи позовнівимоги тим,що вона з 22 листопада 2018 року по 18 лютого 2021 року працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА. Звільнено її з роботи було згідно наказу від 01 лютого 2021 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням установи (підприємства). Згідно п. 2 вказаного наказу централізовану бухгалтерію зобов`язано провести повний розрахунок зі звільненими працівниками відповідно до законодавства та колективного договору, виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.

Кількість днів невикористаної ОСОБА_1 відпустки становить 61.

Разом з тим, при звільненні з роботи ОСОБА_1 не була виплачена компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, а також вихідна допомога в розмірі середнього місячного заробітку. Також, ОСОБА_1 хоч і була нарахована заробітна плата за січень-лютий 2021 року в сумі 20583,20 грн, однак так і не виплачена.

Невиплатою відповідачем належних ОСОБА_1 коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань.

Оскільки вирішити спір з відповідачем в добровільному порядку не вдається, позивач змушена була звернутися до суду з позовом та просила стягнути з відповідача на свою користь нараховану але не виплачену заробітну плату за січень-лютий 2021 року 20583,20 грн; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки 30091,19 грн; вихідну допомогу при звільненні 15666,92 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19 лютого 2021 року по день ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 764,24 грн; моральну шкоду - 15000 грн та судові витрати, а рішення суду в частині стягнення заробітної плати за січень 2021 року в сумі 11559 грн, а також вихідної допомоги в сумі 15666,92 грн та середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 65423,48 грн, без утримання податків й інших обов`язкових платежів з яких: 6000 грн - заробітна плата за січень 2021 року; 4200 грн - заробітна плата за лютий 2021 року; 29135,98 грн - грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки; 12887,50 грн - вихідна допомога при звільненні; 10200 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; 3000 грн моральна шкода. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Стягнуто з Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації на користь держави 654,23 грн судового збору.

Стягнуто з Могилів-Подільської районної військової (державної) адміністрації на користь ОСОБА_1 1681,59 грн на відшкодування понесених нею судових витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Рішення в частині стягнення 6000 грн заробітної плати за січень 2021 року допущено до негайного виконання.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокатБургарт Т.І. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з неправильним встановленням судом обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у забезпеченні доказів та неправильної оцінки наявних доказів, невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права. Таким чином, просила рішення Мурованокуриловецького районногосуду Вінницькоїобласті від05червня 2023року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Могилів-Подільська районна військова (державна) адміністрація просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 липня 2023 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22 листопада 2018 року працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Вінницької області, що підтверджується копією її трудової книжки (а.с.16 18).

Згідно наказу відділу освіти Мурованокуриловецької РДА № 160-к від 18 грудня 2020 року, позивача попереджено особисто під підпис про ймовірність її вивільнення та зміну істотних умов праці, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с.27).

Розпорядженням Мурованокуриловецької РДА № 1 від 16 січня 2021 року відділ освіти Мурованокуриловецької РДА припинено шляхом приєднання до Могилів-Подільської РДА (а.с.25 26).

ОСОБА_1 з 18 лютого 2021 року звільнено з роботи згідно наказу відділу освіти № 3-к від 01 лютого 2021 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із припиненням відділу освіти Мурованокуриловецької РДА. Зобов`язано централізовану бухгалтерію відділу освіти райдержадміністрації провести повний розрахунок зі звільненими працівниками відповідно до законодавства та колективного договору: виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку (а.с.28).

Розпорядженням Голови Вінницької обласної державної адміністрації № 371 від 30 квітня 2021 року було затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів Мурованокуриловецької районної державної адміністрації згідно якого «Кредиторська заборгованість рах. 6211», в тому числі із розрахунків із заробітної плати відсутня (а.с.75 85).

Разом з тим, згідно відомостей Акту Управління Держпраці №ВН 1149/478/ПД/АВ від 16 березня 2021 року, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у відділі освіти Мурованокуриловецької РДА (код ЄДРПОУ 02141408), що здійснювалося на підставі звернення звільнених працівників центральної бухгалтерії, а саме опису виявлених порушень при звільненні працівників Мурованокуриловецької РДА 18 лютого 2021 року не проведено остаточні розрахунки із виплати заробітної плати (а.с.32 на звороті, 36 40).

З довідки ГУ ПФУ у Вінницькій області від 31 січня 2022 року №0200-0704-8/7951 вбачається, що Відділом освіти Мурованокуриловецької РДА звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) було подано пустим (а.с.42).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 згідно записів у трудовій книжці в період з 01 січня 2021 року по 18 лютого 2021 року працювала на посаді головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти Мурованокуриловецької РДА Вінницької області, однак їй вказані дні, ні відділом освіти, ні його правонаступником Могилів-Подільською РДА, оплачені не були.

Вказана обставина підтверджена відповідачем у відзиві на позовну заяву, який повідомив про те, що відомості по заробітній платі ОСОБА_1 за січень-лютий 2021 року та табелі обліку робочого часу по відділу освіти Мурованокуриловецької райдержадміністрації в Могилів-Подільській райдержадміністрації відсутні.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Вимогами статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення заробітної плати за січень 2021 року в розмірі 6000 грн та за лютий 2021 року (по день звільнення включно) в розмірі 4200 грн, виходячи з наступного.

Факт роботи ОСОБА_1 у відділі освіти у січні-лютому 2021 року, підтверджується записами у трудовій книжці позивача та наказом про її звільнення із займаної посади з 18 лютого 2021 року (а.с.16 18, 28).

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги надані позивачем довідки про доходи за січень, лютий 2021, оскільки з них вбачається, що вони не зареєстровані та не містять печатки установи, якими вони видані.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з приписами статті 94 КЗпП України та абзацу першого статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом положень статті 2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду відомостей про встановлений їй фіксований розмір заробітної плати у вигляді, зокрема, посадового окладу станом на січень-лютий 2021 року.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови оплати праці працівників централізованих бухгалтерій, створених при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 "Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери" (зі змінами) (далі - постанова № 1298).

Посада головного бухгалтера та керівника групи обліку централізованої бухгалтерії, створеної при місцевих державних адміністраціях, міністерствах та республіканських комітетах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в інших установах та організаціях, відноситься до тарифних розрядів відповідно до розділу XI додатка 2 до постанови № 1298 (6 - 12 та 6 - 10 тарифні розряди відповідно), бухгалтера (з дипломом спеціаліста), економіста - відповідно до додатка 3 до постанови № 1298 (7 - 10 тарифний розряд), прибиральника службових приміщень - відповідно до додатка 4 до постанови № 1298 (1 - 2 тарифний розряд).

Відповідно до пункту 4 постанови № 1298 керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, при яких створено централізовані бухгалтерії, надано право в межах фонду заробітної плати установлювати працівникам конкретні розміри посадових окладів відповідно до затверджених схем тарифних розрядів посад (професій) і тарифних коефіцієнтів.

Конкретний розмір тарифного розряду за Єдиною тарифною сіткою розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери (далі - ЄТС) і, відповідно, розмір посадового окладу працівника визначаються за тією посадою, яку він обіймає згідно зі штатним розписом.

Для головних бухгалтерів центральних бухгалтерій з 01 січня 2021 року по 30 листопада 2021 року застосовувалася тарифна ставка згідно 10 розряду 1,82 що становить 4860 грн.

При цьому, згідно зі статтею 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Відповідно до пункту 2 частини першої розділу І Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закон України "Про оплату праці" доповнено статтею 3-1 ("Гарантії забезпечення мінімальної заробітної плати"), згідно з якою розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров`я, за роботу в нічний та надурочний час, роз`їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Якщо розмір заробітної плати у зв`язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати.

У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

Згідно з приписами статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Зазначене узгоджуються з позицією Верховного Суду викладену в постанові від 13 лютого 2021 року у справі №357/1703/18-ц.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено, що з січня 2021 року мінімальна заробітна плата становить 6000 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з урахуванням державних гарантій забезпечення мінімальною заробітною платою працівника Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за січень 2021 року в сумі 6000 грн, за лютий 2021 року (по день звільнення включно) 4200 грн.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Це загальна норма, яка застосовується у даних правовідносинах.

Якщо працівник з будь-яких причин не скористався своїм правом на щорічні відпустки за кілька попередніх років, він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток згідно зі статтею 24 Закону про відпустки.

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки. Не обмежується строком і право працівника підприємства вимагати виплату йому компенсації за невикористані відпустки

Відповідно до п.п. 2 Розділу ІІ, п. 7 Розділу IV Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Згідно додатку до наказу Відділу освіти Мурованокуриловецької РДА № 3-к від 01 лютого 2021 року на день звільнення ОСОБА_1 мала 61 день невикористаної відпустки (а.с.28 на звороті).

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що компенсація за невикористану відпустку позивача становить 29135,98 грн (176100,86 грн сума за 12 місяців 2020 року 12539 грн (за січень 2020 року) + 6000 грн (за січень 2021)/355 днів х 61 дні).

Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно взято для розрахунку компенсації за невикористану відпустку, мінімальну заробітну плату за січень 2021 року в розмірі 6000 грн, не заслуговує на увагу та спростовується вищевикладеним.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до положень п. 2 Постанови № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Згідно зазначених абзаців п. 4, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Розмір виплат ОСОБА_1 з фонду заробітної плати за грудень 2020 року становив 19775 грн, за січень 2021 року, як встановлено вище становила 6000 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду, що розмір вихідної допомоги позивача з розрахунку останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому її було звільнено складатиме 12887,50 грн (19775 грн + 6000 грн/ 2 місяці).

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи вищезазначене, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З матеріалів справи вбачається, що порушення прав позивача відбулося не внаслідок неправильних дій Могилів-Подільської РДА, яка є лише правонаступником відділу освіти Мурованокуриловецької РДА, а у зв`язку з неузгодженістю дій відповідальних осіб при ліквідації відділу освіти, які не вжили заходів для належного розрахунку заробітної плати із працівниками юридичної особи, яка припинялася.

Як встановлено судом розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем за січень-лютий 2021 року складає 10200 грн.

Зогляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміромзаборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних виплат у розмірі10200 грн, що відповідає розмірузаборгованості по заробітній платі.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в тому, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений статтею 117 КЗпП України, є безпідставними.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі №161/11565/19(провадження № 61-729св20) та у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 740/973/20 (провадження № 61-10850св21).

Доводи апеляційної скарги, що при визначенні розміру заробітної плати судом не взято до уваги наказ відділу освіти Мурованокуриловецької РДА від 31 грудня 2020 року №173-к, відповідно до якого працівникам централізованої бухгалтерії відділу освіти встановлена надбавка в розмірі 50 % тарифної ставки з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається з цього наказу, що надбавка встановлюється в межах фонду заробітної плати за 2021 рік.

Проте, відповідно до ст.89 БК України, з 01 січня 2021 року заклади освіти, культури, медицини фінансуються не з районного бюджету, а виключно з бюджетів територіальних громад. Таким чином, відділ освіти Мурованокуриловецької РДА не був включений в мережу розпорядників та одержувачів коштів місцевого бюджету на 2021 рік, а тому відповідно і не був сформований фонд оплати праці.

Відповідно до вимог ч.1 та п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обстави, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 237-1 КУпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 13 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного

звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Визнаючи моральну шкоду в розмірі 3000 грн, суд першої інстанції вірно врахував, що внаслідок невиплати відповідачем належних позивачу ОСОБА_1 коштів, їй спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні її прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї дитини.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, який враховував характер та обсяг душевних страждань позивача, з урахуванням розумності, виваженості та справедливості, обґрунтовано стягнув на її користь моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції правильно дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, надав їм належну оцінку, вірно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення із Могилів-Подільської районної державної адміністрації коштів в сумі 65423,48 грн, без утримання податків й інших обов`язкових платежів з яких: 6000 грн - заробітна плата за січень 2021 року; 4200 грн - заробітна плата за лютий 2021 року; 29135,98 грн - грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки; 12887,50 грн - вихідна допомога при звільненні; 10200 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 3000 грн моральна шкода.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бургарт Тетяни Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецькогорайонного судуВінницької областівід 05червня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 10 серпня 2023 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Медвецький С.К.

Стадник І.М.