Постанова

від 05.06.2023 по справі 904/4159/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023 року м. Дніпро Справа № 904/4159/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіної Е.В., Антоніка С.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р.

(суддя Бондарєв Е.М., м. Дніпро) по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" (64650, Харківська область, Лозівський район, с. Велесе, вул. Центральна, буд. 1, ідентифікаційний код 42479934)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" (51325, Дніпропетровська область, Юр`ївський район, с. Варварівка, вул. Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код 31980957)

про стягнення 19 583,05 грн. штрафу, 1 174,98 грн. 3% річних, 4 115,41 грн. інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

За допомогою системи "Електронний суд" до Господарського суду Дніпропетровської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" подана позовна заява №б/н від 14.11.2022р., про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" заборгованості, на загальну суму 24 873,44 грн., з яких: 19 583,05 грн. штраф (п.5.3 договору), за період з 30.08.2022р. по 03.11.2022р.; 1 174,98 грн. 3% річних, за період з 30.08.2022р. по 03.11.2022р.; 4 115,41 грн. інфляційні втрати, за вересень 2022 року.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору, у сумі 2 481,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 99 000,00 грн. та гонорар адвоката у розмірі 10% від фактично стягненої за рішенням суду суми на користь клієнта.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4390-ОД від 22.04.2011р. в частині своєчасного повернення об`єкта оренди за відповідним актом після закінчення строку дії договору оренди, у зв`язку з чим на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача неустойку, за період з 22.02.2017р. по 30.11.2018р., у розмірі 125 988 грн. 10 коп..

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" 6 698,37 грн. пені, 401,90 грн. 3% річних, 4 115,41 грн. інфляційних втрат, витрати по сплаті судового збору, у сумі 1 118,71 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, у сумі 5 000,00 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось ТОВ "Павлоградзернопродукт", в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Разом з тим, в апеляційній скарзі заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення постанови за результатами розгляду апеляційної скарги.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповністю дослідив всі фактичні обставини справи, що в силу ст.277 ГПК України, є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Зокрема, Скаржник вважає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач мав договірний обов`язок, встановлений п. 3.5. Договору поставки, безумовно надати відповідачу зареєстровані податкові накладні протягом п`ятнадцяти календарних днів з дня виникнення податкових зобов`язань.

Скаржник вказує що Господарський суд Дніпропетровської області при здійсненні розрахунку суми інфляційного збільшення заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен був взяти до уваги правові висновки викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду в постанові від 20.11.2020 р. по справі № 910/13071/19 та вважає, що сума інфляційного збільшення заборгованості мала-б розраховуватись, за період з 12.10.2022 р. по 31.10.2022 р..

Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що сума решти вартості фактично поставленого товару складала лише 212 600,36 грн. В той-же час, позивачем було поставлено відповідачу товар, загальною вартістю 5 352 601,96 грн. Таким чином, на переконання Скаржника, решта вартості фактично поставленого товару складала лише 3.97% від загальної вартості фактично поставленого товару. В свою чергу, у відповідності до умов п. 4.3. Договору поставки, відповідач мав право не сплачувати позивачу 20% вартості фактично поставленого товару до моменту отримання ним підтвердження реєстрації податкових накладних.

Також, Скаржник звертає увагу на факт того, що спірна ситуація виникла у зв`язку з неодноразовим невиконанням позивачем власних договірних обов`язків, а також у зв`язку з порушенням позивачем норм цивільного законодавства та ділової етики. Так, позивач підписавши Договір поставки, добровільно погодився на зобов`язання надати відповідачу податкові накладні протягом п`ятнадцяти днів, що передбачено п. 3.5 вказаного договору. При цьому, Скаржник звертає увагу на те, що умови п. 3.5. Договору поставки є чіткими та недвозначними, а також не містять жодних відступлень від зобов`язання позивача надати зареєстровані податкові накладні протягом п`ятнадцятиденного строку. Додатково, позивачем було порушено імперативні вимоги Цивільного кодексу України, які зобов`язували його повідомити відповідача про неможливість реєстрації податкових накладних у п`ятнадцятиденний строк, тобто про неможливість своєчасно виконати договірне зобов`язання. При цьому, відповідно до основоположних принципів ділової етики, сторони господарського договору зобов`язані повідомляти один одного про дії, які вживаються ними з метою добросовісного виконання договірних зобов`язань.

Скаржник вказує на те, що відповідач більше ніж два роки не мав жодних відомостей про дії, які вживаються позивачем з метою реєстрації податкових накладних, складених за результатами господарських операцій по Договору поставки.

В свою чергу, відповідачем було прострочено виконання зобов`язання зі сплати решти вартості фактично поставленого товару у розмірі 3,97% від загальної вартості фактично поставленого товару лише на 22 календарних дні, тобто, менше ніж місяць. При цьому, вищевказане прострочення здійснення платежу відбулось у зв`язку з тим, що ТОВ «ПАВЛОГРАДЗЕРНОПРОДУКТ» з кінця минулого року готується до посівної кампанії 2023 року, яка в умовах широкомасштабного вторгнення російської федерації буде досить важкою, що вимагає від товариства здійснювати реорганізацію роботи економічно-фінансових та бухгалтерських відділів, що пригальмовує їх роботу.

Скаржник вважає, порушення відповідачем власних договірних зобов`язань є неспівмірно незначним у порівнянні з порушеннями договірних зобов`язань, норм цивільного законодавства, а також умов ділової етики з боку позивача. За таких умов, на думку Скаржника, Господарський суд Дніпропетровської області дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 90%.

Крім того, Апелянт вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка була стягнута судом першої інстанції з відповідача на користь позивача є неспівмірною з ціною позову, оскільки справа № 904/4159/22 слухалась Господарським судом Дніпропетровської області у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін, у зв`язку з чим вся участь представника позивача в розгляді справи заключалась в наступних діях: складання та подання до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» позовної заяви по типовій господарській справі, яка стосується стягнення штрафу, 3% річних і суми інфляційного збільшення заборгованості за несвоєчасне виконання зобов`язань контрагентом. При цьому, варто відмітити, що позовні вимоги були задоволені частково і стягнуто з відповідача було менше ніж половини від ціни позову (ціна позову: 24 873.44 грн, стягнуто судом: 11 215.68 грн), що не може не впливати на зменшення суми витрат на відшкодування правничої допомоги; складення та подання до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» відповіді на відзив, майже всі доводи якої були спростовані судом в своєму рішенні.

Скаржник зазначає на тому, що матеріали справи № 904/4159/22 не містять доказів того, що ТОВ «ЛЕГІОН АГРО-ПРОМ» було сплачено його представнику хоча-б якусь суму гонорару адвоката.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГГІК України, протягом п`яти днів після прийняття постанови судом апеляційної інстанції, ним будуть подані до суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає рішення законними та обгрунтованими, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які Позивач посилався як на підставу своїх вимог.

Зокрема, Позивач вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що суперечать поведінці представника Відповідача під час розгляду справи судом першої інстанції.

Позивач звертає увагу на те, що у відзиві на позовну заяву Відповідач наводив розрахунок суми та зазначив, що «...з Відповідача підлягають стягненню штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, сума інфляційного збільшення заборгованості та 3% річних, від суми заборгованості у розмірі 212 600,36 грн. з 12.10.2022 р. по 03.11.2022 р.». Суд першої інстанції оскаржуваним рішенням стягнув саме суми наведені у розрахунку Відповідачем, а щодо суми інфляційного збільшення, то Відповідач у відзиві наводив розрахунок та зазначав: «... Таким чином, сума інфляційного збільшення заборгованості складає: 5315,01 грн.», тоді як суд в оскаржуваному рішенні стягнув - 4115,41 грн. інфляційних втрат, саме посилаючись на правові позиції Верховного суду.

На думку Позивача, доводи відповідача в апеляційній скарзі з приводу розміру пені, є безпідставними та необгрунтованими, оскільки суд, здійснивши контррозрахунок. задовольнив позов у цій частині частково, а саме у розмірі 6 698,37 грн. пені, за період з 12.10.2022р. по 03.11.2022р., як про те і зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву.

Позивач зазначає, що твердження представника Відповідача про те, що вартість послуг, є завищеною, зводяться до його власної суб`єктивної оцінки змістовного навантаження кожного зі складених представником Позивача документів. При цьому жодного доказу не співмірності заявлених до стягнення витрат не надано.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу вказано, що у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України, Позивачем додатково будуть подані до суду апеляційної інстанції докази на підтвердження витрат на правову допомогу.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді Орєшкіна Е.В., Антонік С.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.03.2023р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 904/4159/22. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Павлоградзернопродукт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. по справі № 904/4159/22 відкладено до надходження матеріалів оскарження до суду апеляційної інстанції.

10.03.2023р. матеріали справи № 904/4159/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.03.2023р. відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Павлоградзернопродукт" про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду. Апеляційну скаргу ТОВ "Павлоградзернопродукт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі №904/4159/22 залишено без руху, надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів сплати судового збору, у розмірі 3 721грн. 50 коп. та доказів направлення копії апеляційної скарги і доданих до неї документів на адресу Позивача (ТОВ"Легіон Агро-Пром").

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.04.2023р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

05.06.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" (покупець) укладено договір поставки №П0606К, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити соняшник (далі - товар) відповідно до умов договору.

Загальна кількість товару, що поставляється - 500,000 тонн ± 10% (п.2.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору, строк поставки товару - до 12.06.2020р..

Поставка товару здійснюється на умовах FСА (франко-перевізник ...) (відповідно до правил Інкотермс-2010 р.) Пункт (місце) поставки: с. Веселе, Лозівський район (п.3.2 договору).

Перехід права власності на товар відбувається в момент відвантаження товару, що підтверджується ТТН, або актом прийому-передачі (п.3.3 договору).

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару (п.3.4 договору).

Не пізніше ніж через 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дня виникнення у покупця податкових зобов`язань з податку на додану вартість за цей товар, постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.3.5 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна товару без ПДВ - 9 166,67 грн., за тонну.

Сума договору без ПДВ - 4 583 335,00 грн. ± 10%. ПДВ 20% - 916 667,00 грн. ± 10%. Загальна сума договору становить - 5 500 002,00 грн. ± 10% (п.4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника наступним чином: 80% оплата згідно рахунка постачальника за фактом поставки товару; 20% вартості поставленого товару покупець сплачує після реєстрації постачальником податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України.

У випадку прострочення покупцем оплати товару згідно умов договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення (п.5.3 договору).

Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.6.1 договору).

Позивач виставив відповідачу до сплати рахунок на оплату №12 від 05.06.2020р., на суму 5 500 002,00 грн..

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар, на загальну суму 5 352 601,96 грн., що підтверджується видатковими накладними, які скріплені печатками та підписані уповноваженими представниками сторін договору: №40 від 05.06.2020р., на суму 183 700,07 грн.; №41 від 06.06.2020р., на суму 1 942 820,71 грн.; №42 від 09.06.2020р., на суму 1 741 740,64 грн.; №43 від 10.06.2020р., на суму 1 169 520,42 грн.; №44 від 11.06.2020р., на суму 314 820,12 грн..

Вказаний товар було отримано уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності №281 від 05.06.2020р.. Як вбачається з товарно-транспортних накладних, товар з пункту навантаження (с. Веселе, Лозівського району, Харківської області) вивезено до пункту розвантаження (с. Варварівка, вул. Пристанційна, 26а), автомобільний перевізник ТОВ "Павлоградзернопродукт".

В свою чергу відповідачем сплачено на загальну суму 5 140 001,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №824 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн.; №826 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн.; №847 від 10.06.2020р., на суму 1 210 000,44 грн.; №871 від 11.06.2020р., на суму 440 000,16 грн.; №874 від 12.06.2020р., на суму 770 000,28 грн.; №979 від 26.06.2020р., на суму 740 000,00 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сформовано: податкову накладну №1 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн., в т.ч. ПДВ 165 000,06 грн.; податкову накладну №2 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн., в т.ч. ПДВ 165 000,06 грн.; податкову накладну №3 від 06.06.2020р., на суму 146 520,06 грн., в т.ч. ПДВ 24 420,01 грн.; податкову накладну №4 від 09.06.2020р., на суму 1 741 740,64 грн., в т.ч. ПДВ 290 290,11 грн.; податкову накладну №5 від 10.06.2020р., на суму 1 169 520,42 грн., в т.ч. ПДВ 194 920,07 грн.; податкову накладну №6 від 11.06.2020р., на суму 314 820,12 грн., в т.ч. ПДВ 52 470,02 грн., але зазначені податкові накладні були своєчасно подані підприємством для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, одержані контролюючим органом, прийняті до Реєстру, але із зупиненням процедури реєстрації відповідно до п.201.16 ст. 201 Податкового кодексу України.

З метою розблокування можливості реєстрації податкової накладної позивач звернувся до податкового органу в порядку адміністративного оскарження, але не отримавши позитивного результату був змушений звертатися до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/13962/2020, яке набрало законної сили 01.06.2021р. та яким зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" №1 від 05.06.2020р., №2 від 05.06.2020р., №3 від 06.06.2020р., №4 від 09.06.2020р., №5 від 10.06.2020р., №6 від 11.06.2020р. в Єдиному реєстрі податкових, датою її доставлення до ДФС України, виконано лише 29.08.2022р., що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних № 73309, № 73515.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 28.09.2022р. на адресу відповідача направлено вимогу (претензію) вих. №02/28-09 від 28.09.2022р. вжити всіх заходів по погашенню простроченої заборгованості, перерахувавши грошові кошти, на суму 212 600,36 грн.. Вказана вимога отримана відповідачем 04.10.2022р..

04.11.2022 р. відповідачем здійснено оплату основної суми боргу, в розмірі 212 600,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6558 від 04.11.2022р..

Позивач, посилаючись на несвоєчасну сплату відповідачем суми основного боргу, нарахував 19 583,05 грн. штрафу (п.5.3 договору), за період з 30.08.2022р. по 03.11.2022р., 1 174,98 грн. 3% річних, за період з 30.08.2022р. по 03.11.2022р., та 4 115,41 грн. інфляційні втрати, за вересень 2022р..

Позивач зазначає, що Відповідачем вказану суму не оплачено, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, що і стало підставою для звернення з позовом до суду.

За наслідками розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, за несвоєчасну сплату вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 05.06.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" (покупець) укладено договір поставки №П0606К, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити соняшник (далі - товар) відповідно до умов договору.

Загальна кількість товару, що поставляється - 500,000 тонн ± 10% (п.2.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору, строк поставки товару - до 12.06.2020р..

Поставка товару здійснюється на умовах FСА (франко-перевізник ...) (відповідно до правил Інкотермс-2010 р.) Пункт (місце) поставки: с. Веселе, Лозівський район (п.3.2 договору).

Перехід права власності на товар відбувається в момент відвантаження товару, що підтверджується ТТН, або актом прийому-передачі (п.3.3 договору).

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару (п.3.4 договору).

Не пізніше ніж через 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дня виникнення у покупця податкових зобов`язань з податку на додану вартість за цей товар, постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (п.3.5 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна товару без ПДВ - 9 166,67 грн., за тонну.

Сума договору без ПДВ - 4 583 335,00 грн. ± 10%. ПДВ 20% - 916 667,00 грн. ± 10%. Загальна сума договору становить - 5 500 002,00 грн. ± 10% (п.4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника наступним чином: 80% оплата згідно рахунка постачальника за фактом поставки товару; 20% вартості поставленого товару покупець сплачує після реєстрації постачальником податкової накладної з урахуванням усіх вимог чинного законодавства України.

У випадку прострочення покупцем оплати товару згідно умов договору, покупець зобов`язаний сплатити продавцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення (п.5.3 договору).

Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.6.1 договору).

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар, на загальну суму 5 352 601,96 грн., що підтверджується видатковими накладними: №40 від 05.06.2020р., на суму 183 700,07 грн.; №41 від 06.06.2020р., на суму 1 942 820,71 грн.; №42 від 09.06.2020р., на суму 1 741 740,64 грн.; №43 від 10.06.2020р., на суму 1 169 520,42 грн.; №44 від 11.06.2020р., на суму 314 820,12 грн., які скріплені печатками та підписані уповноваженими представниками сторін договору.

Отже, свої зобов`язання з поставки товару на адресу відповідача позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується підписаними обома сторонами вищевказаними видатковими накладними.

Позивач виставив відповідачу до сплати рахунок на оплату №12 від 05.06.2020р., на суму 5 500 002,00 грн..

В свою чергу відповідачем сплачено суму, у розмірі 5 140 001,60 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №824 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн.; №826 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн.; №847 від 10.06.2020р., на суму 1 210 000,44 грн.; №871 від 11.06.2020р., на суму 440 000,16 грн.; №874 від 12.06.2020р., на суму 770 000,28 грн.; №979 від 26.06.2020р., на суму 740 000,00 грн..

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, строк оплати за отриманий товар є таким, що настав, і відповідач повинен був здійснити оплату за товар позивачу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем сформовано: податкову накладну №1 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн., в т.ч. ПДВ 165 000,06 грн.; податкову накладну №2 від 05.06.2020р., на суму 990 000,36 грн., в т.ч. ПДВ 165 000,06 грн.; податкову накладну №3 від 06.06.2020р., на суму 146 520,06 грн., в т.ч. ПДВ 24 420,01 грн.; податкову накладну №4 від 09.06.2020р., на суму 1 741 740,64 грн., в т.ч. ПДВ 290 290,11 грн.; податкову накладну №5 від 10.06.2020р., на суму 1 169 520,42 грн., в т.ч. ПДВ 194 920,07 грн.; податкову накладну №6 від 11.06.2020р., на суму 314 820,12 грн., в т.ч. ПДВ 52 470,02 грн., зазначені податкові накладні були своєчасно подані підприємством для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, одержані контролюючим органом, прийняті до Реєстру, але із зупиненням процедури реєстрації відповідно до п.201.16 ст. 201 Податкового кодексу України.

З метою розблокування можливості реєстрації податкової накладної позивач звернувся до податкового органу в порядку адміністративного оскарження, але не отримавши позитивного результату був змушений звертатися до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/13962/2020, яке набрало законної сили 01.06.2021р. та яким зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" №1 від 05.06.2020р., №2 від 05.06.2020р., №3 від 06.06.2020р., №4 від 09.06.2020р., №5 від 10.06.2020р., №6 від 11.06.2020р. в Єдиному реєстрі податкових, датою її доставлення до ДФС України, виконано лише 29.08.2022р., що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних № 73309, № 73515.

28.09.2022р. позивачем на адресу відповідача направлено вимогу (претензію) вих. №02/28-09 від 28.09.2022р., про вжиття всіх заходів по погашенню простроченої заборгованості, перерахувавши грошові кошти, на суму 212 600,36 грн.. Вказана вимога отримана відповідачем 04.10.2022р..

04.11.2022 р. відповідачем здійснено оплату основної суми боргу, в розмірі 212 600,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6558 від 04.11.2022р..

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на момент розгляду справи відповідач за отриманий товар розрахувався у повному обсязі, проте, з простроченням оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК Україн, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 цього Кодексу).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст.549 ЦК України).

Як вже зазначалось, згідно п. 5.3 договору передбачена відповідальність відповідача за затримку оплати товару, а саме у випадку прострочення Покупцем оплати Товару згідно умов цього Договору, Покупець зобов`язаний оплатити Продавцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого Товару за кожен день прострочення.

У розумінні чинного законодавства, штраф, передбачений п.5.3 договору, є пенею.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення за порушення строків оплати товару, за загальний період з 30.08.2022р. по 03.11.2022р. пеню, в сумі 19 583,05 грн..

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд першої інстанції встановив, що розрахунок є неправильним, а тому суд, здійснивши контррозрахунок, задовольнив позов у цій частині частково, а саме, у розмірі 6 698,37 грн. пені, за період з 12.10.2022р. по 03.11.2022р..

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для стягнення пені за несвоєчасну оплату товару за весь період прострочення без обмеження певного часового проміжку, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, податкові накладні за договором не були своєчасно зареєстровані не з вини позивача або відповідача, проте у відповідності до положень ст. 526 ЦК України, сторони договору зобов`язані належним чином виконувати умови вказаного договору.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 538 ЦК України, сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Як доречно зауважив суд першої інстанції, доказів повідомлення позивачем відповідача про неможливість зареєструвати податкові накладні суду не надано. Таким чином, позивачем не було повідомлено про неможливість виконання зобов`язання, що вказує на порушення з боку позивача норм цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.5. договору, не пізніше ніж через 15 календарних днів з дня виникнення у Покупця податкових зобов`язань з податку на додану вартість за цей товар, Постачальник зобов`язаний надати Покупцю податкову накладну складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Договірного зобов`язання надати відповідачу не пізніше ніж через 15 календарних днів з дня виникнення у покупця податкового зобов`язання з податку на додану вартість податкову накладну, яке було встановлено п. 3.5 договору Позивачем не дотримано, проте, позивач повідомив відповідача про реєстрацію податкових накладних лише через місяць після їх реєстрації.

Місцевий господарський суд вірно відмітив, що умовами п. 4.3 договору, не встановлено строк, протягом якого відповідач має сплатити решту вартості поставленого товару після реєстрації податкової накладної, і сплата через один день, і сплата через один рік так само є сплатою після реєстрації податкової накладної. Отже, договором кінцевий строк виконання зобов`язання щодо оплати решти вартості товару не встановлений.

Таким чином, з урахуванням положень чинного законодавства, відповідач був зобов`язаний сплатити решту вартості поставленого товару протягом семи календарних днів, з дня отримання ним від позивача повідомлення про реєстрацію податкової накладної.

Як вказано вище, Відповідачем отримано вимогу позивача 04.10.2022р., а заборгованість у сумі 212 600,36 грн. сплачено 04.11.2022р..

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач мав сплатити решту вартості поставленого товару у строк до 11.10.2022р., включно. Відповідно, пеня, 3% річних та сума інфляційного збільшення заборгованості за порушення відповідачем строку на оплату решти товару за договором мають нараховуватись з 12.10.2022р. по 03.11.2022р..

Перевіривши здійснений судом першої інстанції контррозрахунок суми пені, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується, що з відповідача підлягає стягненню пеня, у розмірі 6 698,37грн..

Як свідчать матеріали справи, відповідачем під час розгляду справи було заявлено клопотання про зменшення пені до 90%, розглянувши яке суд першої інстанції не знайшов підстав для задовлення та відповідно зменшення розміру пені.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи в обґрунтування підстав зменшення пені - не є достатніми підставами для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України в контексті спірних правовідносин.

Щодо стягнення з відповідача 1 174,98 грн. трьох процентів річних, за період з 30.08.2022р. по 03.11.2022 р. та 4 115,41 грн. інфляційних втрат, за період з 30.08.2022р. по 03.11.2022р., колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

У наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується, що сума втрат від інфляції є більшою, ніж нарахована позивачем, однак оскільки, суд обмежений у праві виходити за межі позовних вимог згідно з приписами ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягають стягненню втрати від інфляції у визначеному позивачем розмірі - 4 115,41 грн., а сума 3% річних, з урахуванням визначеного судом періоду прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання (з 12.10.2022р. по 03.11.2022р.), є обґрунтовананою та такою, що підлягає задоволенню, саме у розмірі 401,90 грн..

Колегія суддів не приймає доводи Скаржника щодо невірного періоду розрахунку штрафних санкцій, оскільки, як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції оскаржуваним рішенням стягнув саме суми наведені у розрахунку Відповідачем.

Так, зокрема, щодо суми інфляційного збільшення, то Відповідач у відзиві наводив розрахунок та зазначав: «... Таким чином, сума інфляційного збільшення заборгованості складає: 5315,01 грн.», тоді як суд в оскаржуваному рішенні стягнув - 4115,41 грн. інфляційних втрат, саме посилаючись на правові позиції Верховного суду. Щодо розміру пені, стягнутої судом, то суд першої інстанції, здійснивши контррозрахунок, задовольнив позов у цій частині частково, а саме, у розмірі 6 698,37 грн. пені, за період з 12.10.2022р. по 03.11.2022р., як про те і зазначав відповідач у відзиві на позовну заяву. Відповідач також наводив розрахунок суми за та зазначив, що «...з Відповідача підлягають стягненню штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, сума інфляційного збільшення заборгованості та 3% річних, від суми заборгованості, у розмірі 212 600,36 грн., з 12.10.2022 р. по 03.11.2022 р.».

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат на правничу (правову) допомогу, які понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 99 000,00 грн. та гонорару адвоката, у розмірі 10% від фактично стягненої за рішенням суду суми на користь клієнта, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч.ч. 1,2 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019р. у справі № 910/906/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження надання правничої допомоги позивач до позову додав попередній (орієнтовній) розрахунок судових витрат, копії договору про надання правової допомоги №01/28-04 від28.04.2021р., додатку до договору, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 50.11.2019р. серія ПТ№3157, ордер серії ВІ№1104031 від 10.11.2022р., акт приймання наданих послуг від 10.11.2022р., детальний опис наданих послуг вих.№01/1011 від 10.11.2022р..

28.04.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" (далі - клієнт) та адвокатом Соколик Іриною Володимирівною (далі - адвокат) укладено договір про надання правової допомоги №01/28-04 (далі - договір) відповідно до п.1 якого в порядку і на умовах, визначених договором, клієнт доручив, а адвокат прийняв доручення на надання професійної правничої допомоги, представництво та захист інтересів клієнта.

Відповідно до п.6.2 договору клієнт сплачує на користь адвоката в якості оплати послуг адвоката з виконання доручення та надання професійної правничої допомоги -супроводження справи в суді, у розмірах визначених відповідно до додатку до договору, також компенсацію понесених адвокатом витрат, пов`язаних з відрядженням адвоката і здійсненням ним обов`язкових платежів від імені та в інтересах клієнта з метою виконання договору.

Винагорода за досягнення бажаного для клієнта результату виконання адвокатом доручення обумовлюється окремо та за згодою сторін складає 10 % від фактично стягненої за рішенням суду суми на користь клієнта (п.6.3 договору).

Клієнт сплачує адвокатові гонорар готівкою або шляхом перерахування грошових коштів на рахунок адвоката протягом 30 календарних днів з дня проголошення рішення суду першої інстанції (п.6.5 договору).

Після отримання оплати за надані послуги та надання обсягу послуг в повному обсязі або частинами, сторони підписують Акт приймання наданих послуг (п.6.6 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2023р. (п.8.1 договору). У Додатку до договору сторони погодили вартість послуг.

10.11.2022р. між клієнтом та адвокатом складено Акт приймання наданих послуг з питання представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" у справі за позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" про стягнення суми штрафних санкцій по договору №П0606К від 05.06.2020. Сторони підтвердили, що виконавець надав замовнику наступні послуги:

- зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи, по якій надається правнича допомога у спірних правовідносинах -1 година;

- аналіз документів - 5 годин;

підготовка позовної заяви (правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту позовної заяви) - 1 документ;

- складання розрахунку позовних вимог -1 документ;

- складання попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат - 1 документ;

- збір та підготовка письмових доказів (додатків до позов) - 5 годин;

- підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу - 5 годин.

Замовник підтвердив, що послуги надані в повному обсязі і належної якості. Вартість послуг, вказаних в акті становить 99 000,00 грн..

Відповідно до п. 6.4 договору замовник зобов`язався сплатити виконавцю вартість отриманих послуг готівкою або шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця протягом 30 календарних днів з дня проголошення рішення суд першої інстанції.

Також позивачем надані Детальний опис наданих послуг та Попередній (орієнтовний розрахунок судових витрат відповідно до яких:

1) зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи, по якій надається правнича допомога у спірних правовідносинах - 1 год. на суму 6 000,00 грн.;

2) аналіз документів - 5 год. на суму 30 000,00 грн.;

3) підготовка позовної заяви (правовий аналіз наданих клієнтом документів, пошук та аналіз законодавства та актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах, складання тексту позовної заяви) - 1 документ на суму 7 000,00 грн.;

4) складання розрахунку позовних вимог - 1 документ на суму 1 000,00 грн.;

5) складання попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат - 1 документ на суму 1 000,00 грн.;

6) збір та підготовка письмових доказів (додатків до позову) - 5 год. на суму 30 000,00 грн.;

7) підготовка копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу - 4 год. на суму 24 000,00 грн.

Всього витрат на професійну правничу допомогу - 99 000,00 грн.

Обсяг послуг, що планується (очікується за необхідності): - накладні витрати на відрядження до суду; - участь адвоката у судових засіданнях; - складання і подання процесуальних документів відповідно до вимог (відповідь на відзив, письмові пояснення, тощо); ознайомлення з матеріалами справи; - отримання судових документів; - оплата професійної правничої допомоги за прийняття рішення на користь клієнта у розмірі 10 % від суми, яка буде стягнута па користь позивача за рішенням суду.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6,7,9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на вказане та на встановлені обставини у даній справі, колегія суддів зазначає, що визначений у договорі фіксований розмір адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, оскільки кожна справа, яка розглядається господарським судом, має свою специфіку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст.ст.123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006р. у справі "Двойних проти України" (п. 80), від 10.12.2009р. у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015р. у справі "Баришевський проти України" (п. 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002р. зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019р. у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019р. у справі № 922/928/18, від 30.07.2019р. у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч.1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст.ст. 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень ст.ст. 1, 26, 27, 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд першої інстанції, враховуючи наявність заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" стосовно стягнення витрат на правничу допомогу у заявленій позивачем сумі, критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні послуг правничої допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром", про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на його користь витрат на професійну правничу допомогу за представництво в суді першої інстанції, в сумі 5 000,00 грн..

Проте, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши надані позивачем докази понесення витрат на правову допомогу , колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, в розмірі 99 000,00 грн. не є співмірними із складністю предмету спору, у зв`язку з чим витрачання часу на надання послуг, зазначених у акті здачі-прийняття робіт від 10.11.2022 р., не є виправданим.

Судовою колегією враховується, що дана справа слухалась Господарським судом Дніпропетровської області у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін, у зв`язку з чим вся участь представника позивача в розгляді справи заключалась в наступних діях: складання та подання до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» позовної заяви по типовій господарській справі, яка стосується стягнення штрафу, 3% річних і суми інфляційного збільшення заборгованості за несвоєчасне виконання зобов`язань контрагентом. При цьому, позовні вимоги були задоволені частково і стягнуто з відповідача було менше ніж половини від ціни позову (ціна позову: 24 873,44 грн., стягнуто судом: 11 215,68 грн.), що не може не впливати на зменшення суми витрат на відшкодування правничої допомоги.

Водночас, судова колегія також враховує, що ця справа має незначну складність; справа розглядалася у порядку спрощеного провадження без проведення судових засідань; справа не викликала суспільного інтересу під час її розгляду.

Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в цій частині пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, враховуючи складність і строк розгляду справи, виконані адвокатом Соколик Іриною Володимирівною роботи, принципи співрозмірності та розумності судових витрат, колегія суддів, переглянувши оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, зазначає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. задовольнити частково, рішення в цій частині змінити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" витрат на професійну правничу допомогу, у розмірі 2 254,55 грн..

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18, постанові Верховного суду від 10.12.2020р. у справі № 912/2554/19.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997р. N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950 р.) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010р. Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Відповідно до ст 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами ч. 4 ст. 277 ГПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020р. у справі № 910/9771/20 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід змінити, з урахуванням обставин, викладених у цій постанові.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2023р. у справі № 904/4159/22 в частині задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. змінити, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині в наступній редакції:

" Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Агро-Пром" витрати на професійну правничу допомогу, у розмірі 2 254,55 грн., про що видати наказ."

В іншій частині рішення залишити без змін.

Видачу наказу, з урахуванням всіх необхідних реквізитів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта Товариство з обмеженою відповідальністю "Павлоградзернопродукт".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддяІ.М.Кощеєв

СуддяЕ.В. Орєшкіна

Суддя С.Г. Антонік