Рішення

від 29.05.2023 по справі 910/4395/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2023Справа № 910/4395/23Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Лук`янович В.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АР СЕРВІС»

про стягнення 113 162,67 грн,

Представники сторін:

від позивача: Качкурова С.В.,

від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АР СЕРВІС" про стягнення 113 162,67 грн, обґрунтована неналежним виконанням зобов`язань за договором № 530114-01 на постачання теплової енергії від 30.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4395/23, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 01.05.2023.

19.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який містив, зокрема, вимогу про затвердження мирової угоди щодо реструктуризації заборгованості у розмірі 102 732,20 грн.

24.04.2023 від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.04.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив

В судове засідання 01.05.2023 представники сторін не з`явилися.

У зв`язку із неявкою представників сторін у призначене судове засідання, суд, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду у судовому засіданні усіх обставин даної справи, ухвалою від 01.05.2023 відклав судове засідання на 29.05.2023.

10.05.2023 до суду від відповідача надійшли заперечення, які, зокрема, містили вимогу про затвердження мирової угоди щодо реструктуризації заборгованості у розмірі 102 732,20 грн.

В судове засідання 29.05.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Суд зазначає, що ухвала від 01.05.2023 про відкладення розгляду справи на 29.05.2023 була надіслана відповідачу 01.05.2023 на його електронну адресу, яка вказувалась сторонами у поданих в межах даної справи до суду документах.

За положеннями ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на зазначене, виходячи із матеріалів справи, суд вважає, що ухвала від 01.05.2023 вважається врученою відповідачу саме 01.05.2023.

Таким чином, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за його відсутності.

Щодо вимоги відповідача про затвердження мирової угоди щодо реструктуризації заборгованості у розмірі 102 732,20 грн, проєкт якої долучено відповідачем до заперечень, які надійшли до суду 10.05.2023, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що суд затверджує мирову угоду, яка є укладеною сторонами, саме за їх спільною письмовою заявою.

Разом з тим, з наданого відповідачем проєкту мирової угоди вбачається, що остання підписана лише з боку відповідача, до того ж заява про затвердження такої угоди є односторонньою, оскільки позивач відповідної заяви, зі свого боку, на час розгляду справи не надав. Більше того, у відповіді на відзив позивач зазначив, що питання між сторонами про укладання мирової угоди у даній справі не вирішено.

За таких обставин, суд позбавлений можливості затвердити надану відповідачем мирову угоду, з огляду на невідповідність її вимогам, встановленим Господарським процесуальним кодексом України.

В судовому засіданні 29.05.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 29.05.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 591 від 10.04.2018 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Згідно з п. 2.2.1 Статуту КП «Київтеплоенерго», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.05.2016 № 323 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2019 № 1160) предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

30.10.2021 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АР СЕРВІС», який на підставі договору про управління майном від 04.12.2019 б/н є управителем нерухомого майна установника управління - Компанії з обмеженою відповідальністю АХУРІАН ЛІМІТЕД (AKHURIAN LIMITED) (абонент), укладено договір № 530114-01 на постачання теплової енергії (надалі - Договір № 530114-01).

За положеннями п. 1.3. договору про управління майном від 04.12.2019 б/н, майно, яке передається в управління відповідачу, складається з нежитлового приміщення № 159, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, 72, загальною площею 411,5 кв.м. (надалі - майно).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 530114-01, предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим Договором.

Пунктом 2.2.1 Договору № 530114-01 визначено обов`язок позивача постачати теплову енергію на потреби опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору, в той час як пунктами 2.3.1. та 2.3.2. вказаного договору визначено обов`язок відповідача своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору № 530114-01 цей Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 15.04.2022. Сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 04.12.2019.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4. Договору № 530114-01).

Додаток № 1 до Договору № 530114-01 передбачає обсяги постачання теплової енергії абоненту (відповідачу), якими, зокрема, визначено, що абонент надає постачальнику звіт по фактичному споживанню теплової енергії в терміни, вказані в цьому Додатку.

Додатком № 3 до Договору № 530114-01 сторони узгодили тарифи на теплову енергію, відповідно до якого вбачається, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку. Крім того, вказаним додатком передбачено можливість змінення тарифів в період дії договору.

Додатком № 4 до Договору № 530114-01 сторони передбачили порядок розрахунків за теплову енергію.

Додатком № 7 до Договору № 530114-01 визначено умови припинення постачання теплової енергії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у червні-липні 2022 року ним було здійснено нарахування/добор за поставлену відповідачу теплову енергію з жовтня 2020 року по жовтень 2021 року включно, однак відповідач своєчасно не розрахувався за поставлену теплову енергію, в результаті чого в останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 102 732,00 грн. Крім того, за неналежне виконання відповідачем зобов`язань позивачем нараховані: інфляційні втрати у розмірі 8 606,54 грн та 3% річних у розмірі 1 823,93 грн.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позовну заяву підтвердив, що ним використовувалась теплова енергія на суму 102 732,00 грн, у зв`язку з чим не заперечує проти сплати вказаної суми заборгованості. Крім того, вказує на те, що виникнення заборгованості у зазначеній сумі зумовлене діями позивача, а саме внаслідок довготривалої процедури укладення договору на постачання теплової енергії між сторонами.

В той же час, із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 № 206 та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-ІХ, відповідач зазначає про відсутність підстав для нарахування та стягнення заявлених позивачем сум 3% річних та інфляційних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, господарський суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Судом встановлено, що в п. 8.1. Договору № 530114-01 від 30.10.2021 цей Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 15.04.2022. В той же час, сторони узгодили, що умови даного договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 04.12.2019.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4. Договору № 530114-01).

Сторонами доказів в підтвердження виявлення однією із сторін небажання продовжувати договірні відносини не подано, а отже договір є чинним.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону відповідно до положень його ч. 1 ст. 2 є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

При цьому, до комунальних послуг згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону віднесено послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У пунктах 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2017 № 1198 споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.

Так, позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором № 530114-01 в частині своєчасної оплати поставленої позивачем теплової енергії за період жовтень 2020 - жовтень 2021 років, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 102 732,20 грн, нарахування якої останнім здійснено у червні-липні 2022 року, на підтвердження чого позивачем в матеріали справи надано довідки про нарахування за теплову енергію за Договором № 530114-01, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки.

Також позивач зазначив, що факт постачання ним теплової енергії за Договором № 530114-01 підтверджується актами про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, а також відомостями спожитої теплової енергії, складеними у відповідності із даними будинкового засобу обліку.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем у заявленому останнім розмірі, або доказів того, що обсяг споживання теплової енергії у відповідний період становив інший об`єм, ніж визначений позивачем у наданих суду документах.

Більше того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що теплова енергія ним дійсно використовувалась, у зв`язку з чим проти сплати суми боргу у розмірі 102 732,20 грн не заперечує.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки доказів сплати заборгованості за теплову енергію у розмірі 102 732,20 грн матеріали справи не містять, при цьому відповідачем вказана сума боргу не заперечується, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у зазначеній сумі підлягають задоволенню.

Також позивач просив стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 8 606,54 грн та 3% річних у розмірі 1 823,93 грн за період 01.06.2022-31.01.2023.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних є такими, що заявлені позивачем правомірно.

В той же час, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог про стягнення сум 3% річних та інфляційних та із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 530-ІХ, вказує про відсутність підстав для будь-яких нарахувань, в тому числі інфляційних та процентів річних, за житлово-комунальні послуги як на період дії карантину, так і на період воєнного стану.

Так, наразі на всій території України триває карантин, який установлений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» № 211 з 12.03.2020 та продовжений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30.06.2023.

Відповідно до пп. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 17.03.2020 № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Отже, суд звертає увагу відповідача, що вказаним Законом встановлено заборону щодо нарахування штрафних санкцій, якими відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України є неустойка, штраф та пеня, однак не встановлено заборони на нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Відповідач у даній справі є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, споживачем за договором № 530114-01, а відтак не відноситься до категорії населення, на яку розповсюджується дія вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України.

З урахуванням зазначеного заперечення відповідача щодо нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних відхиляються судом як безпідставні.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині правильні, обґрунтовані та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АР СЕРВІС» (бульв. Лесі Українки, 21, офіс 201, м. Київ, 01133, ідентифікаційний код 41092433) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 40538421) заборгованість за теплову енергію у розмірі 102 732,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 606,54 грн, 3% річних у розмірі 1 823,93 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.06.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко