Рішення

від 31.05.2023 по справі 916/623/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/623/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача-1 - Малого приватного підприємства "КАРТАС"

відповідача-2 - Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області

про визнання недійсною, скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії

за участю прокурора Бондаревського О.М.

та представників

від позивача - Явченко Д.В.

від відповідача-1 - не прибули

від відповідача-2 - не прибули

До суду надійшла позовна заява заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради (позивача) до відповідача-1 - Малого приватного підприємства "КАРТАС", відповідача-2 - Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання недійсною та скасування проведеної 13.10.2021 державним кадастровим реєстратором Відділу у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київській області реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:04:014:0003 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки та закриттям розділу (реєстраційний номер 2511730751100) Державного реєстру прав та реєстраційної справи.

Одночасно з поданням позову прокурором було подано заяву про забезпечення позову. Ухвалою від 17.02.2023 суд частково задовольнив заяву прокурора про забезпечення позову та заборонив Малому приватному підприємству "КАРТАС" (м. Одеса вул. Дмитра донського 59, код 20925332) на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь - які дії щодо поділу, об`єднання земельної ділянки площею 0,3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16, кадастровий номер: 5110137500:45:005:0064 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 251173075110).

Ухвалою від 17.02.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків - 10 днів з моменту отримання ухвали.

Прокурор отримав ухвалу нарочно 22.02.2023.

03.03.2023, у встановлений строк, прокурор електронною поштою надіслав докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 07.03.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05.04.2023.

Ухвалою від 05.04.2023 відкладено розгляд справи на 26.04.2023.

11.04.2023 до суду надійшов відзив відповідача-2, яким він просить розглядати справу без участі його представника. Крім того, просить порушити перед позивачем питання про виключення відповідача-2 зі складу сторін та залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держгеокадастру в Одеській області; у разі відмови позивача від виключення відповідача-2 та залучення третьої особи - відмовити в задоволенні позову.

25.04.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій наполягає на задоволенні позовних вимог.

Прокурор заперечує проти задоволення клопотання відповідача-2.

Ухвалою від 26.04.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 31.05.2023. Крім того, цією ж ухвалою суд відмовив відповідачу-2 в задоволенні його клопотання про виключення його з учасників справи, а також відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Відповідач-1 в засідання не прибув, відзиву не надав. Ухвали суду від 07.03.2023 та від 05.04.2023, надіслані на адресу відповідача-1, зазначену в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 161-164) м. Одеса вул. Дмитра Донського 59, повернулись до суду з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п. 99-2 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 "Про затвердження правил надання послуг поштового зв`язку" рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Згідно з п. 5) ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, враховуючи п. 5) ч. 6 ст. 242 ГПК України, відповідач-1 вважається належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Ухвала від 26.04.2023 відповідно до поштового реєстру суду також надіслана 01.05.2023 на адресу відповідача-1 (№ поштового відправлення 6511914205049).

Відповідач-2 в засідання не прибув, однак відповідно до відзиву просив розглядати справу без його участі.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Одеською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42021163030000042 від 25.06.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.

Так, предметом вказаного кримінального провадження є факт шахрайства та використання рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16, державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі вказаного рішення суду.

Державним реєстратором Відділу у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київській області 13.10.2021 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0.3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташована за адресою:м. Одеса, вул. Мечникова, 16, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої МІ 111 «Картас» на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: IV-ОД №086602 від 15.06.1996, виданого на підставі рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2-1442/90.

В подальшому, відповідно до Інформаціі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку площею 0.3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташованаза адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16, зареєстровано за МГТП «КАРТАС» (код ЄДРПОУ 20925332) на підставі рішення Державного реєстратора Овідіопольської селищної ради Марущак Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 61737481 від 22.11.2021.

При цьому, підставою для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку зазначено державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-ОД №086602, виданий 15.06.1996.

Як зазначено у вказаному державному акті на право власності на земельну ділянку останній видано на підставі рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2- 1442/96.

При цьому, у відповідності до листа Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2021, в архіві суду по справі № 2-1442/96 не міститься рішення від 16 травня 1996 року. Проте, у збірнику знищених справ і матеріалів Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2-1442/96 міститься рішення суду від 15 травня 1996 року про стягнення аліментів.

Крім того, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області своїм листом від 11.06.2021 № 10-15-0.31-4181/2-21 повідомило, що згідно Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.2021, відсутні відомості щодо реєстрації державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІУ-ОД № 086602 та реєстрації від 15.06.1996 № 818/5631, відсутні відомості щодо наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16.

Вказана інформація також підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 05.08.2022 № 1636/340-22.

Крім того, відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 24.11.2022 № 01-19/1467, Одеською міською радою не приймалось будь-яких рішень щодо земельної ділянки площею 0.3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16.

Таким чином, вбачається, що здійснено формування та державну реєстрацію вищевказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі України в порушення порядку проведення вказаної реєстрації, право власності на цю земельну ділянку зареєстровано без належних правових підстав, оскільки державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-ОД №086602 від 15.06.1996 не видавався, рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2-1442/90, що зазначено як підстава видачі вказаного державного акту, не ухвалювалось.

Виходячи з вищезазначеного, з комунальної власності Одеської територіальної громади в особі Одеської міської ради вибула земельна ділянка площею 0,3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16, у незаконний спосіб поза волею власника комунального майна.

Таким чином, з огляду на викладене державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі України є незаконною, підлягає визнанню недійсною, скасуванню, а поземельна книга від 21.10.2021 щодо цієї земельної ділянки - закриттю.

Прокурором обраний саме такий спеціальний спосіб захисту прав відповідно до приписів ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які введені у дію Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019, оскільки він є найбільш ефективним способом захисту майнових прав Одеської міської ради, з власності якої і вибула земельна ділянка саме в результаті рейдерських дій з боку МПП «КАРТАС».

Згідно з частинами першою та другою статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Нормами частин дев`ятої, десятої статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

За визначенням статті 1 Закону України від 22.05.2003 № 858-ІУ «Про землеустрій» документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Положеннями ст. 22 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій здійснюється на підставі укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою.

У відповідності з наведеним у ст. 1 Закону України від 07.07.2011 №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Частинами 1, 4, 7, 9 ст. 9 вищеназваного Закону встановлено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

Згідно з ч. 5 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства та за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Частиною 6 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є, зокрема, невідповідність поданих документів вимогам законодавства, а також знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Так, земельну ділянку площею 0.3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16, сформовано та зареєстровано як об`єкт цивільних прав на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої М1111 «Картас», тобто застосовано порядок внесення відомостей у Державний земельний кадастр як для земельної ділянки приватної форми власності, яка вже відводилась із земель державної та/або комунальної власності.

Разом з цим, встановлено, Одеською міською радою не приймалися рішення, щодо надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки, передачі у власність МПП «Картас» та/або іншій фізичній та/або юридичній особі спірної земельної ділянки, державний акт на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-ОД №086602 від 15.06.1996, що був підставою для реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не видавався, рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2-1442/90, що зазначено як підстава видачі вказаного державного акту, не ухвалювалось, що свідчить про те, що імперативним власником земельної ділянки не приймалось будь-яких рішень, щодо встановлення площі, меж та цільового призначення спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтями 29 та 50 Закону України «Про землеустрій» (що діяв на час здійснення державної реєстрації земельної ділянки) регламентовано, що документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Документація із землеустрою у складі текстових матеріалів обов`язково містить пояснювальну записку, в якій зазначаються: підстава проведення землеустрою (у тому числі рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на підставі якого здійснюється розроблення документації із землеустрою); основні відомості про об`єкт (об`єкти) землеустрою; використані розробником нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою; використані розробником норми і правила у сфері землеустрою; використані розробником документи Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель; використані розробником відомості Державного земельного кадастру, а також Державного реєстру земель у разі внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, сформовані до 2013 року; використані розробником відомості Державного картографо-геодезичного фонду; використана розробником затверджена містобудівна документація, а також викопіювання із такої документації; опис процедури виконання топографо-геодезичних робіт (у разі їх виконання); опис та обґрунтування проектного рішення; інформація про проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою (у разі їх проведення); інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою будівлі, споруди та речові права на них (у разі формування земельних ділянок, внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру); інформація про наявні в межах об`єкта землеустрою обмеження у використанні земель (у разі формування земельних ділянок, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовану земельну ділянку, обмеження у використанні земель) із зазначенням підстави встановлення таких обмежень; виконавець робіт із землеустрою, його технічне і технологічне забезпечення; умови щодо зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок (у разі порушення ґрунтового покриву земельних ділянок у результаті реалізації проектного рішення); інформація про виконання передбачених законом вимог щодо погодження документації із землеустрою; інформація про дотримання вимог закону щодо погодження поділу, об`єднання, вилучення земельних ділянок; заява виконавця робіт із землеустрою про дотримання ним обмежень, встановлених статтею 28 цього Закону.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає: а) пояснювальну записку; б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) кадастровий план земельної ділянки. У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов`язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб.

Разом з цим, частиною 12 ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З аналізу вказаних приписів Закону можна зробити висновок, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру на підставі технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) можливе лише у тому випадку, коли земельну ділянку вже відведено особі у власність на підставі відповідних рішень органу місцевого самоврядування або державної влади за процедурою, що передбачає розроблення та затвердження проекту відведення земельної ділянки в якому зазначені основні характеристики земельної ділянки (площа, конфігурація, цільове призначення, тощо).

Аналогічні вимоги для відведення земельної ділянки державної та комунальної власності містяться у ст.ст. 17, 102 Земельного Кодексу України в редакції 1990 року, відповідно до яких громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються Радами народних депутатів, які надають і вилучають земельні ділянки.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Статтею 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з комунальної власності Одеської міської ради, її державна реєстрація в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки її формування повинно було здійснюватися у порядку відведення земельних ділянок із земель комунальної власності за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробленим та затвердженим на підставі відповідних рішень Одеської міської ради (ст. ст. 29, 30 Закону України «Про землеустрій»), які не приймались.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування- за рішенням відповідного органу.

Разом з цим, статтею 21 Земельного кодексу визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Однак, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42021163030000042 встановлено, що державним кадастровим реєстратором здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розробленої МПП «Картас» на підставі неіснуючого державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ІV-ОД №086602 від 15.06.1996 виданого на підставі неіснуючого рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2-1442/90.

Одеською міською радою, як імперитвним власником земельної ділянки комунальної форми власності не приймалися рішення, щодо надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки, передачі у власність МПП «Картас» та/або іншій фізичній та/або юридичній особі спірної земельної ділянки, а отже і рішення про встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось.

Таким чином, в порушення ст. 20 Земельного кодексу України МПП «Картас» самостійно встановило цільове призначення спірної земельної ділянки без прийняття відповідного рішення Одеською міською радою, що відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України є порушенням порядку встановлення цільового призначення земель та підставою визнання реєстрації недійсною.

Згідно з ч. 6. ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Частиною 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п.п. З п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зазначені положення діючого законодавства також кореспондуються з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Пунктом 50 зазначеного Порядку передбачено, що Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки. Номером Поземельної книги є кадастровий номер земельної ділянки.

Згідно з п. 57 вказаного Порядку, Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку, та у разі виправлення помилки відповідно до пункту 1562 цього Порядку.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що державна реєстрація земельної ділянки площею 0,3527 га, кадастровий номер 5110137500:04:014:0003, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Мечникова, 16, в Державному земельному кадастрі проведено на підставі технічної документації з землеустрою складеної на основі неіснуючого державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ІУ-ОД №086602 від 15.06.1996 виданого на підставі неіснуючого рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2-1442/90, незаконно (конфігурація, площа, цільове призначення, межі земельної ділянки визначені землевпорядною документацією, розробленою на підставі неіснуючого державного акту на право власності на земельну ділянку), ця державна реєстрація підлягає визнанню недійсною, скасуванню, а поземельна книга від 21.10.2021 щодо цієї земельної ділянки - закриттю.

З огляду на викладене, судом відхиляються за необгрунтованістю посилання відповідача-2 на те, що дії державного кадастрового реєстратора щодо реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки 5110137500:04:014:0003 були законними та правомірними.

Щодо підстав звернення прокурором до суду в інтересах позивача та відомості про виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», то суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналогічна норма зазначена в ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Із наведених положень чинного законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

Позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

В свою чергу, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27, ЄСПЛ визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26 травня 2009 року).

Між тим ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «Б»).

У даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з нездійсненням відповідним органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту майнових інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.

У спірних правовідносинах також не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Так, параграф 1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конвенція має сприйматись як «живий інструмент», її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

У даному позові, з огляду на характер спірних правовідносин, скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном. Зокрема, достовірно знаючи про відсутність рішення Одеського міського суду Приморського району від 16 травня 1996 року № 2-1442/90 на підставі якого виготовлено неіснуючий державний акт на право власності на земельну ділянку від 16 травня 1996 року № 2-1442/90, ТОВ «Картас» здійснило активні дії, спрямовані на реєстрацію права власності на земельну ділянку, комунальної форми власності, що призвело до порушення майнових прав Одеської міської ради.

Як зазначено вище, спірна земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності, а органом місцевого самоврядування в особі Одеської міської ради не вжито жодних заходів щодо відновлення порушеного права територіальної громади на неї, у зв`язку із чим прокурор вимушений самостійно звернутися до суду із даним позовом.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та об`єктом права власності українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» Одеська міська рада є представницьким виборним органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За вимогами п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад.

Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.

Підставою для набуття територіальною громадою в особі Одеської міської ради права комунальної власності на землю є безоплатна передача їй землі державою. Оскільки право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів, кожне порушення закону щодо безпідставного заволодіння комунальною власністю є порушенням державних інтересів.

Порушення інтересів територіальної громади м. Одеси полягають у незаконному формуванні та реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та набутті МПП «Картас» права власності на земельну ділянку комунальної власності площею 0,3527 га.

Незаконне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності Одеської міської ради позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності.

Таким чином, регулювання земельних відносин з порушенням законодавства України спричиняє державі і територіальній громаді економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель.

В даному випадку звернення прокурора з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності щодо земель комунальної власності територіальної громади Одеської міської ради, належного регулювання земельних правовідносин, забезпечення їх вірного правового регулювання, оскільки у даному випадку порушено порядок реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та набуття у власність земель комунальної власності.

Таким чином, у даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з ухиленням відповідного органу, уповноваженого на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах від захисту інтересів держави, є виправданим відповідно до вищевказаних положень.

Звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.

Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.

При цьому, якщо в процесі такої оцінки буде встановлено, що листування було спрямовано на отримання документів та/або інформації про можливе порушення і пов`язане саме зі з`ясуванням факту його наявності або відсутності, то обов`язковим є подальше інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення та надання відповідному органу можливості відреагувати протягом розумного строку на повідомлення при поданні відповідного позову прокурором, що відповідає змісту положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", усталеній практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Водночас, якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

Матеріалами справи підтверджується, що обласною прокуратурою 07.11.2022 листом за №15/1/1-1690вих-22 (а.с. 98- 102) повідомлено Одеську міську раду про вищезазначений факт порушення майнових прав останньої.

Водночас, листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 24.11.2022 № 01-19/1467 повідомлено, що Одеську міську раду визнано потерпілою особою у кримінальному провадженні, але Одеською міською радою не пред`явлено позовну заяву про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Отже, позивач висловив свою позицію, що до суду звертатись не буде 24.11.2022, що дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

У відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обласною прокуратурою листом від 03.02.2023 повідомлено Одеську міську раду про подання даної позовної заяви.

З огляду на викладене, хоча позивач і висловив свою позицію в попередньому листуванні, тобто надання розумного строку на реагування не вимагається, але прокурором було надано час позивачу для реагування на вказані прокурором порушення.

Враховуючи викладене, заявлений прокурором позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідачів.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсною та скасувати проведену 13.10.2021 державним кадастровим реєстратором Відділу у м. Броварах Міськрайонного управління у Броварському районі та м. Броварах Головного управління Держгеокадастру у Київській області реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110137500:04:014:0003 з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки та закриттям розділу (реєстраційний номер 2511730751100) Державного реєстру прав та реєстраційної справи.

3. Стягнути з Малого приватного підприємства "КАРТАС" (м. Одеса вул. Дмитра Донського 59, код 20925332) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 4026грн витрат зі сплати судового збору.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області (м. Київ вул. Серпова 3/14, код 39817550) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 4026грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 червня 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова