Рішення

від 05.06.2023 по справі 922/1585/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1585/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, 95, код ЄДРПОУ 38000735) до Державного підприємства "Харківське промислово-торговельне підприємство" (61068, м. Харків, вул. Тарасівська, 6, код ЄДРПОУ 38494092) про стягнення 415 983,61грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 231 637,92грн, пеню в розмірі 113153,53грн, 3% річних в розмірі 7 862,99грн, збитки від інфляції в розмірі 61929,18грн, а також покласти на відповідача судовий збір за подання позовної заяви.

Позивачем надано орієнтовний розмір судових витрат по даній справі у суді першої інстанції, який складає 46 218,75грн, з яких 40 000,00грн - витрати на професійну правничу допомогу та 6 218,75грн - витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви з повідомленням про те, що докази про судові витрати, що будуть понесені позивачем, будуть надані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення по справі разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору № 441 купівлі-продажу електроенергії від 03.06.2020 не здійснив своєчасно та в повному обсязі оплату за отриману електричну енергiю, з посиланням на норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Ухвалою суду від 25.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, справу № 922/1585/23 визнано малозначною, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

Відповідач у встановлений судом строк надав суду відзив, в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на:

- неможливість своєчасного виконання зобов`язання зі сплати за поставку електричної енергії у лютому 2022 року внаслідок настання форс-мажорних обставин, а саме введення воєнного стану, що перешкоджало повному виконанню укладеного між сторонами договору;

- недотримання позивачем досудового порядку врегулювання господарського спору між сторонами з посиланням на ст.19 Господарського процесуального кодексу України та ст.222 Господарського кодексу України.

Також відповідач посилається на те, що ним 04.05.2023 виконано зобов`язання зі сплати за поставку електричної енергії в лютому 2023 року за договором № 441 купівлі-продажу електроенергії від 03.06.2020, та перераховано на рахунок позивача суму основного боргу в розмірі 231 637,92грн, в якості сплати заборгованості відповідачем надано суду копію платіжного доручення № 421 від 04.05.2023 та лист від 04.05.2023.

На адресу суду від позивача надійшла заява, в якій останній, посилаючись на те, що після звернення ТОВ "Енерго Х" до суду з позовом та відкриття провадження у справі № 922/1585/23 відповідач 04.05.2023 сплатив на поточний рахунок позивача кошти у розмірі 231637,92грн, зазначає про те, що на теперішній час відсутній предмет спору щодо стягнення заборгованості у розмірі 231637,92 грн. На підставі зазначеного, з посиланням на п.2 ч.1 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, позивач просить суд закрити провадження у справі.

Крім того, позивач звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача 113153,53грн пеню, 8 186,65грн 3 % річних та 63 005,51грн збитків від інфляції. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, обставини, викладені в ній, суд керується наступним.

За приписами п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, подана уповноваженою на це особою, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви позивача, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням відповідних змін.

Також позивачем надано відповідь на відзив, в якій він вважає заперечення відповідача щодо стягнення 3% річних та збитків від інфляції необґрунтованими, посилаючись на те, що невиконання зобов`язань через вплив форс-мажорних обставин звільняє виключно від відповідальності за порушення зобов`язань та жодним чином не звільняє від виконання самого зобов`язання. Як зазначає позивач, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю тобто, що інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Посилання відповідача у якості заперечень проти позовних вимог на те, що позивач нібито не надсилав на його адресу жодної претензії, тобто позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору, спростовуються матеріалами справи, а саме наявною в матеріалах справи копією претензії від 06.02.2023 та доказами її направлення на адресу відповідача, яка останнім була проігнорована.

Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, позивач посилається на те, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для не виконання зобов`язань. Обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями, чого відповідачем зроблено не було.

На підставі зазначеного позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі в редакції заяви про збільшення позовних вимог та просить їх задовольнити.

Позивач у відповіді на відзив звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку для подання відповіді на відзив, посилаючись на те, що з 24 по 26 травня 2023 року він перебував у відрядженні у м. Києві, у зв`язку з чим не мав змоги своєчасно подати відповідь на відзив.

Розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного процесуального строку суд керується наступним.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (ст.118 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Розглянувши заяву позивача, враховуючи обставини, що склалися, з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, суд вважає за можливе поновити строк для подання позивачем відповіді на відзив.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від учасників справи не надходило.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (позивач, постачальник) та Державним підприємством "Харківське промислово-торговельне підприємство" (відповідач, споживач) укладено договір № 441 про постачання електричної енергії споживачу (далі договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався продавати електричну енергiю відповідачу для забезпечення потреб електроустановок відповідача, а відповідач оплачувати позивачу вартість використаної (купованої) електричної енергiї та здiйснювати іншi платежі згiдно з умовами цього договору.

Відповідно до п.4.2 договору позивач зобов`язався постачати електроенергiю відповідачу на перiод дiї даного договору у вiдповiдностi з очiкуваннями місячними обсягами споживання електричної енергiї, якi вказанi у Додатковій угодi № 1 до даного Договору; щомiсяця до 15-го числа місяця, (мiсяць, за який визначається обсяг спожитої електричної енергiї) оформляти та надавати відповідачу акт купiвлi-продажу електричної енергiї між відповідачем та позивачем на пiдставi наданих ППКО вiдомостей про споживання електричної енергії.

У п.5.1 договору сторони погодили, що відповідач здiйснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування грошових коштiв на поточний банкiвський рахунок позивача за графiком, встановленим в Комерцiйнiй пропозиції (додаток № 2).

Договiр набирає чинностi з 01.07.2020 i дiє до 31.12.2020. Якщо за мiсяць до закiнчення терміну дії договору жодною iз сторін не було заявлено про припинення його дiї або перегляд його умов, договiр ввaжається продовженим на наступний календарний piк (п.11.1 договору).

У додатку № 1 до договору (додаткова угода № 1 від 03.06.2020) сторони погодили обсяги електричної енергiї та дійшли згоди, що фактичний обсяг спожитої електричної енергії вiдображається у акті здачi-прийняття робiт (надання послуг), який формується не пiзнiше 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Також, між сторонами 03.06.2020 укладено та підписано додаткову угоду № 2 до договору, яка є додатком № 2 до нього та невід`ємною частиною договору, відповідно до умов якої сторони погодили умови розрахунків за спожиту електричну енергію, а саме: відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити перший платіж шляхом 100% заявленого обсягу електроенергiї до 30 числа розрахункового мiсяця.

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем отримано електричної енергії на загальну суму 544 258,30грн, даний факт підтверджується Актом звіряння за період з 01.01.2022 року від 14.02.2023, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень та лютий 2022 року, довідкою про фактичні обсяги купівлі електричної енергії АК "Харківобленерго" та копією листа АК "Харківобленерго" від 20.10.2022.

Відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, за електричну енергію розрахувався частково в сумі 312 620,38грн, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 231 637,92грн за електричну енергію, спожиту відповідачем у лютому 2022 року, яка на час звернення позивача до суду сплачена не була.

Позивач на адресу відповідача направив 06.02.2023 претензію № 4 з вимогою у двотижневий термін з моменту отримання претензії сплатити заборгованість в розмірі 231 637,92грн, яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідачем надано докази сплати суми основного боргу за спірним договором на суму 231 637,9грн після подання відповідного позову до суду, що підтверджується копією платіжного доручення № 421 від 04.05.2023 та листом від 04.05.2023, в якому відповідач просив позивача вважати вірним призначення платежу в платіжному дорученні № 421 від 04.05.2023 "сплата за поставку електричної енергії у лютому 2022 року за договором № 441 від 03.06.2020".

Факт здійснення відповідачем повної оплати суми основного боргу позивачем визнається, про що подано відповідну заяву.

Враховуючи те, що відповідач після звернення позивача до суду з позовом здійснив оплату суми основного боргу в розмірі 231 637,92грн, що підтверджується належними доказами, наявними у справі, та визнається позивачем, суд дійшов висновку, що провадження у справі в цій частині підлягає закриттю за відсутністю предмета спору на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Також позивачем на суму основного боргу, здійснено нарахування пені в розмірі113153,53грн, збитків від інфляції в розмірі 63 005,51грн та 3% річних в розмірі 8 186,65грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 113153,53грн за період з 01.03.2022 по 17.04.2023, нараховану на заборгованість за спожиту електричну енергію у лютому 2022 року, суд керується наступним.

У сфері господарювання згідно ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу приписів ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п.9.8 договору сторони погодили, що у разi несвоєчасної оплати коштiв відповідач оплачує пеню в розмiрi подвійної облікової ставки НБУ, яка дiє на день прострочення, вiд суми яка пiдлягає сплатi за кожен день прострочення.

На підставі зазначеного позивач на суму невиконаного зобов`язання в розмірі 231 637,92грн, яка утворилась за спожиту теплову енергію в лютому 2022 року нарахував відповідачу пеню, яка складає 113153,53грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені встановив, що позивач в порушення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України невірно визначив період пені з 01.03.2022 по 17.04.2023, оскільки, як вже було зазначено вище, нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки сторони умовами договору не передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, а відповідно до умов договору відповідач повинен був здійснити оплату за спожиту електричну енергію до 30 числа розрахункового місяця, період прострочення здійснення відповідної оплати за лютий 2022 року починається з 01.03.2022 (останній день виконання зобов`язання - 28.02.2022) та закінчується 01.09.2022.

Здійснивши розрахунок пені за період з 01.03.2022 по 01.09.2022 та, беручи до уваги положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 40 806,35грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 72 347,18грн суд вважає за необхідне відмовити.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 8186,65грн за період з 01.03.2022 по 04.05.2023 та збитків від інфляції в розмірі 63005,51грн за період з 01.03.2022 по 30.04.2023, суд керується положеннями ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом зазначеної норми закону нарахування трьох процентів річних та збитків від інфляції входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правомірність нарахування 3% річних в розмірі 8 186,65грн за період з 01.03.2022 по 04.05.2023, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично правильним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 63005,51грн за період з 01.03.2022 по 30.04.2023, суд дійшов висновку про часткове задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з розрахунку позивача щодо збитків від інфляції, позивачем при його здійсненні застосовано невірний індекс інфляції, який не відповідає середньому індексу інфляції за період, за який виникла заборгованість.

Здійснивши свій розрахунок збитків від інфляції, судом встановлено, що за період заборгованості з 01.03.2022 по 30.04.2023 середній індекс інфляції становить 1.26988808, проте позивачем визначено - 127,2, у зв`язку з чим загальний розмір збитків від інфляції складає 62 516,31грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції в розмірі 489,20грн суд вважає за необхідне відмовити.

Що стосується посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, а саме введення воєнного стану, які стали перешкодою для повного виконання укладеного між сторонами договору, з посиланням на лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислової палати України, вони судом не приймаються, виходячи з наступного.

У розділі 10 договору сторони погодили, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Строк виконання зобов`язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.

При цьому, у п.10.4 договору сторони взяли на себе зобов`язання негайно повідомили про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до законодавства.

Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Споживача від сплати Постачальнику за електричну енергію, яка була надана до їх виникнення (п.10.5 договору).

Відповідачем не надано доказів на підтвердження повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до умов договору.

Суд вважає за необхідне зазначити також, що відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Проте, відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно із п.п.6.1, 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.

Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про Торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

Натомість відповідачем не надано Сертифікату ТПП, отриманого в порядку Регламенту за конкретним зобов`язанням, що випливає із спірного договору.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином суд вважає за необхідне зазначити, що при наявності форс-мажорних обставин сторона може бути звільнена від відповідальності за неналежне виконання нею зобов`язань, однак, це не є підставою для звільнення такої особи від виконання нею договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд не приймає заперечення відповідача проти позову, оскільки відповідачем не доведено належними доказами про негайне повідомлення позивача про форс-мажорні обставини та не надано підтверджуючих документів щодо їх настання, відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на те, що електрична енергія споживалась відповідачем у лютому 2022 року майже місяць до початку введення воєнного стану, оскільки лише з 24.02.2022 в Україні було введено воєнний стан.

Також суд не погоджується з доводами відповідача щодо недотримання позивачем досудового врегулювання спору, оскільки ані Законом України "Про ринок електричної енергії", ані Правилами роздрібного ринку електричної енергії не передбачено обов`язкового досудового врегулювання спору.

При цьому, не зважаючи на це, позивачем надано суду докази звернення до відповідача з вимогою сплатити заборгованість протягом двотижневого терміну, чого відповідачем зроблено не було. Даний факт відповідачем не спростований.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

При розподілі сум судового збору суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 684,00грн, оскільки відповідно до Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позову майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Що стосується вирішення питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд керується наступним.

Позивачем надано суду попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи в розмірі 40000,00грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач звертаючись до суду з позовом, зазначив, що відповідно до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, докази про судові витрати, що будуть понесені позивачем будуть надані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення по справі разом із заявою про ухвалення додаткового судового рішення.

За таких обставин, питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено судом після звернення позивача з відповідною заявою згідно із ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 237, 238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Харківське промислово-торговельне підприємство" (61068, м. Харків, вул. Тарасівська, 6, код ЄДРПОУ 38494092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, 95, код ЄДРПОУ 38000735) - 8 186,65грн 3% річних, 40 806,35грн пені, 62 516,31грн збитків від інфляції, 2 684,00грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 231637,92грн закрити за відсутністю предмета спору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 72 347,18грн та збитків від інфляції в розмірі 489,20грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "05" червня 2023 р.

СуддяТ.А. Лавренюк