Ухвала

від 23.05.2023 по справі 903/54/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 903/54/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Косенка Д. В. (прокурор за посвідченням),

позивача-1 - Ярусевича Д. Ю. (у порядку самопредставництва),

позивача-2 - не з`явився,

відповідача - Мондзика П. І. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону

на рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2022 (суддя Дем`як В. М.) та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 (судді: Маціщук А. В. - головуючий, Олексюк Г. Є., Гудак А. В.) у справі

за позовом заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський

до Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам"

про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави - Міністерства оборони України (далі - МОУ) в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський (далі - КЕВ) звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" Приватного підприємства "Універсам" (далі - Підприємство), в якому просить визнати недійсним договір від 10.09.2018 № 02-СО-2018 про надання послуг із вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках загальною площею 873,5965 га, які відносяться до земель оборони, укладений між КЕВ та Підприємством.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що при укладанні спірного договору сторони порушили вимоги чинного законодавства України, зокрема вимоги абзацу 2 частини 6 статті 20, пункту "б" частини 1 статті 21 Земельного кодексу України, частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони". Вважає, що зі сторони КЕВ спірний договір підписаний з перевищенням повноважень всупереч частині 2 статті 19 Конституції України, яка визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, Методичні рекомендації щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства Оборони України від 2016, на які посилається КЕВ як на підставу наданих повноважень та встановленого порядку для укладення договору, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.08.2021 та постановою Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18 визнано недійсними. Прокурор також зазначає, що укладений між відповідачем і КЕВ договір за своєю правовою природою є договором оренди (користування) землі, тоді як КЕВ не наділений повноваженнями на передачу земель без погодження з уповноваженими органами, зокрема не погоджений з органом місцевого самоврядування, також земельна ділянка, яка передавалась в оренду, зазначена в договорі орієнтованою площею та без кадастрового номеру.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.11.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, у задоволенні позову було відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що при підписанні оспорюваного договору сторони були вільними в його укладенні та мали необхідний обсяг повноважень на його укладення, порядок укладення цього договору був дотриманий згідно з Методичними рекомендаціями щодо укладання договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства Оборони України від 2016, затвердженими МОУ та чинними станом на дату укладення договору. Дослідивши умови оспорюваного договору та зміст актів про надані послуги, суди попередніх інстанцій встановили, що договір за правовою природою є змішаним, оскільки містить як елементи договору про спільну діяльність, так і договору про надання послуг.

У касаційній скарзі керівник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 202, 203, 215, 235, 901, 1130, 1131 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 13, 77, 92, 95, 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі", порушення положень статей 2, 7, 11, 73, 76-79, 86, 236, 237, 277 ГПК України та неврахування правових висновків Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах:

- від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 07.12.2022 у справі № 924/11/22, згідно з якими за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту, при цьому, зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви (щодо застосування статей 202, 203, 215, 235 ЦК України);

- від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 щодо відмінності договору про надання послуг, за яким отримується винагорода стороною виключно за надання певної послуги, від договору оренди землі, згідно з яким земельна ділянка надається в користування з метою отримання продукції/доходів від такої діяльності (щодо застосування статті 901 ЦК України, статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі");

- від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 07.12.2022 у справі № 924/11/22 щодо відмінності договору про спільну діяльність від договору оренди землі, який укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі (щодо застосування статей 1130, 1131 ЦК України, статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі");

- від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 та від 07.12.2022 у справі № 924/11/22, відповідно до якого відсутність у спірному правочині викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок комунальної власності в користування (щодо застосування статті 235 ЦК України, статті 15 Закону України "Про оренду землі");

- від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 920/22/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.12.2022 у справі № 924/11/22 щодо відсутності в постійного землекористувача повноважень на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі, шляхом надання її в платне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій (щодо застосування статей 13, 77, 92, 95, 96 ЗК України, статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України");

- від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18 стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони (щодо застосування статті 4 Закону України "Про використання земель оборони").

МОУ і Підприємство у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Відзиву на касаційну скаргу від КЕВ до Суду не надійшло.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2023 було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 903/54/22; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.05.2023.

Суди встановили такі фактичні обставини

КЕВ зареєстровано як суб`єкт господарської діяльності у Збройних Силах України (далі - ЗСУ), що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію як суб`єкта господарської діяльності у ЗСУ, виданого Департаментом фінансів МОУ від 23.11.2015 № 429, та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Зі змісту витягу з Переліку земельних ділянок землекористувачів МОУ, на яких можливе ведення господарської діяльності з вирощування сільськогосподарських культур, узгоджений встановленим порядком з Генеральним штабом ЗСУ вбачається, що КЕВ на підставі державного акта від 31.07.1980 № 1 є землекористувачем земельної ділянки обліковою площею 5442,34 га, розташованої у Волинська обл., м. Володимир-Волинський (для сільськогосподарських цілей 727,3042 га), та земельної ділянки обліковою площею 253,2500 га, розташованої у с. Жовтневе, Володимир-Волинський р-ну (для сільськогосподарських цілей 146,2923 га).

Земельна ділянка загальною площею 316,23 га є землею наданою відповідно до державного акта від 28.12.1994 серії ВЛ № 7 Володимир-Волинській Квартирно-експлуатаційній частині району території Овадівської сільської ради в постійне користування.

Відповідно до результатів конкурсу оформленого протоколом від 03.09.2018 № 13 між КЕВ, який діє відповідно до Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21.09.1999, Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом МОУ від 16.07.1997 № 300, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.1997 за № 615/2419, та свідоцтва про реєстрацію як суб`єкта господарської діяльності у ЗСУ, виданого Департаментом фінансів МОУ від 23.11.2015 № 429 в особі начальника КЕВ Валового А. О. (сторона-1) та Підприємством в особі директора Куницького І. Я., що діє на підставі статуту (сторона-2) укладено договір від 10.09.2018 № 02-СО-2018 за умовами якого:

- з метою додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і експлуатаційному забезпеченні в КЕВ, наповнення спеціального фонду МОУ, сторони дійшли згоди про те, що це договір є змішаним у розумінні статей 6, 626, 627, 628 ЦК України в порядку та на умовах, визначених цим договором. Сторона-1 зобов`язалась за умови сприяння та підтримки строни-2 протягом визначеного у договорі строку надавати за плату послуги з вирощування сільськогосподарської продукції (визначеної свідоцтвом про реєстрацію військової частини як суб`єкта господарської діяльності у ЗСУ від 23.11.2015 № 429, відповідно до якого дозволенні види господарської діяльності для сторони-1 є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код 01.11) на земельних ділянках, що є власністю держави в особі МОУ та належить стороні-1 - КЕВ на підставі державного акта на право постійного користування землею від 28.12.1994 серії ВЛ № 7, від 31.07.1980 № 1, а сторона-2 зобов`язується вчасно оплачувати наданні послуги згідно з умовами цього договору. Загальна орієнтовна площа землі, на якій буде здійснюватися надання послуг становить 873,5965 га, згідно актів обстеження земельних ділянок, які є невід`ємною частиною договору. Загальна площа підлягає уточненню після розроблення технічної документації із землеустрою. Про готовність земельних ділянок до використання за цим договором складаються акти обстеження земельних ділянок, які є невід`ємною частиною договору та є підставою для початку відліку періоду надання послуг і здійснення розрахунків за ним за цим договором (пункт 1.1);

- грошова сума, яку сторона -2 перераховує стороні-1 за наданні послуги, складає 2 876 753,27 грн на рік, у т. ч. ПДВ із розрахунку 3293 грн, у т. ч. ПДВ на рік за 1 га площі земель, на яких надаються послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою, щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Грошова сума, яка підлягає оплаті не залежить від розміру доходу строни-2 від реалізації сільськогосподарської продукції, отриманого за результатами послуг наданих за договором (пункт 2.1.3);

- оплата проводиться у наступному порядку: щомісячно до 10 числа місяця, що передує розрахунковому, рівними частинами із розрахунку 1/12 суми договірних зобов`язань у розмірі 239 729,44 грн (пункт 2.1.4);

- договір набуває чинності з дня його укладення та діє до збору урожаю у 2024 з обов`язковим підписанням сторонами актів наданих послуг, що підтверджують виконання зобов`язань за договором (пункт 7.2);

- сторони зобов`язані щорічно після збору урожаю скласти та підписати загальний акт наданих послуг, загальний акт звірки взаєморозрахунків, якими вони підтверджують виконання сторонами зобов`язань за цим договором (пункт 7.3);

- збір урожаю здійснюється сторонами щорічно, але не пізніше 31 грудня (пункт 7.4).

11.09.2018 між КЕВ (сторона-1) та Підприємством (сторона-2) укладено додаткову угоду до договору № 02-СО-2018, якою внесли зміни до пунктів 2.1.3 та 2.1.4:

- пунктом 2.1.3 договору визначено, що грошова сума, яку сторона -2 перераховує строні-1 за наданні послуги складає 3 013 907,93 грн на рік, у т.ч. ПДВ із розрахунку 3450,00 грн, у т.ч. ПДВ на рік за 1 га площі земель, на яких надаються послуги. Загальна сума підлягає уточненню з урахуванням даних технічної документації із землеустрою, щодо фактичної площі земельних ділянок, на яких будуть надаватися послуги. Грошова сума, яка підлягає оплаті не залежить від розміру доходу строни-2 від реалізації сільськогосподарської продукції, отриманого за результатами послуг наданих за договором.

- пунктом 2.1.4 договору передбачено, що оплата проводиться у такому порядку: щомісячно (до 10 числа місяця, що передує розрахунковому) рівними частинами (із розрахунку 1/12 суми договірних зобов`язань у розмірі 251 158,99 грн), у т. ч. ПДВ, на рахунок строни-1.

Цей договір та додаткова угода підписані уповноваженими представників сторін та скріплені їх печатками.

Згідно з актами виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2021, 30.11.2021, 31.12.2021 виконавець - КЕВ надав замовнику - Підприємству послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках площею 873,5965 га, що знаходяться у Володимир- Волинському районі. Загальна вартість виконаних виконавцем робіт становить 753 476,97 грн.

Зі змісту листа КЕВ від 23.10.2021 за № 4/2323 вбачається, що використання земельних ділянок полігону військового містечка № НОМЕР_1 площею 727, 3042 га та військового містечка № НОМЕР_2 площею 146,2923 га було погоджено з Генеральним штабом ЗСУ (від 12.01.2017 № 745/С).

У листі МОУ від 30.11.2021 за № 1698 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях наданих їм у постійне користування. Кабінетом Міністрів України відповідного нормативного-правового акта, де б було б визначено порядок надання військовим частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування не прийнято. Водночас Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено право ведення військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Силах України підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг. Відповідно до переляку видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам ЗСУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 за № 1171, та свідоцтва про реєстрацію військових частин як суб`єктів господарської діяльності у ЗСУ, військові частини можуть здійснювати господарську діяльність з вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур, овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів. Відповідно до рішень прийнятих МОУ у 2016 році квартино-експлуатаційними органами організовано укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на конкурсних засадах. Відповідно до протоколу від 10.09.2018 Підприємство визнано переможцем конкурсу. Умовами договору, укладеного між КЕВ та Підприємством, передачі земельних ділянок та припинення права постійного користування не передбачено. МОУ також наголосило, що зобов`язання за цим договором виконуються належним чином, строк дії договору встановлено до 31.12.2024, а тому, за відсутності порушених інтересів МОУ, заходи претензійної та позовної роботи не вживалась.

Правомірність проведення конкурсу, результати якого були оформлені протоколом від 03.09.2018 № 13, та правомірність укладення оспорюваного у цій справі договору № 02-СО-2018, укладеного 10.09.2018 між КЕВ та Підприємством, були предметом дослідження у справі № 903/925/18, судові рішення у якій набрали законної сили, тому не підлягають доказуванню у цій справі згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України. Так, постановою Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 903/925/18 залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Фермерського господарства "Західний Буг" до КЕВ та Підприємства про визнання недійсними результатів конкурсу та договору. При цьому Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що встановлені під час розгляду справи обставини свідчать про наявність у відповідача КЕВ наміру, вільного волевиявлення та необхідного обсягу повноважень щодо укладення договору від 10.09.2018 № 02-СО-2018 на підставі пропозицій учасників конкурсу від 13.04.2017. Верховний Суд також погодився із висновком апеляційного суду про безпідставність доводів скаржника про те, що укладеним договором порушені або не дотримані норми законодавства, які б давали підстави для визнання недійсними результатів конкурсу та самого договору. Суд касаційної інстанції зазначив, що КЕВ, приймаючи рішення про визначення переможця конкурсу на підставі наданих раніше конкурсних пропозицій, керувався вказівками, що містяться в листах начальника Головного квартирного-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 16.08.2018 № 303/6/28/1545 та заступника директора департаменту - начальника відділу юридичного департаменту Міністерства оборони України від 17.08.2018 № 298/5/2480 щодо необхідності визначення переможця конкурсу за результатами конкурсних пропозицій учасників, які були подані до конкурсу, оголошеного та проведеного 13.04.2017.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 903/54/22 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" з моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 10 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що МОУ забезпечує життєдіяльність ЗСУ, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом ЗСУ в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах ЗСУ.

Відповідно до частини 1 статті 3, частини 1 статті 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною 2 цієї статті).

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що використання земель оборони має визначені законодавством особливості, оскільки для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності, військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними і юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування, що зумовлює відмінність матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 (комунальне майно - берегозахисні споруди), від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 (комунальне майно - берегозахисні споруди), від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 (земельна ділянка комунальної власності, перебуває у постійному користуванні лікарні), від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20 (земельні ділянки державної власності, перебувають на праві постійного користування у державного підприємства), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22 (земельні ділянки комунальної власності, перебувають у постійному користуванні комунального підприємства), від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20 (земельні ділянки комунальної власності, перебувають у постійному користуванні наукової установи), від 28.03.2018 у справі № 915/166/17 (земельна ділянка державної власності, перебуває в постійному користуванні закладу освіти), від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 (земельна ділянка комунальної власності, перебуває в постійному користуванні закладу освіти), від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (земельна ділянка держаної власності, перебуває у постійному користуванні наукової установи), від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 (земельна ділянка державної власності, перебуває в постійному користуванні закладу освіти), від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 (земельна ділянка державною власності, перебуває в постійному користуванні державного підприємства), від 19.06.2019 у справі № 920/22/18 (земельна ділянка державної власності, перебуває в постійному користуванні державного підприємства), оскільки правовідносини у зазначених справах не стосуються земель оборони, отже, нормативно-правове регулювання у цих справах є відмінним від справи, яка розглядається (№ 903/54/22), що виключає застосування під час вирішення цього спору наведених скаржником правових позиції як нерелевантних.

Предметом позову у справі № 815/1784/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, за позовом фермерського господарства до Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ та заступника МОУ генерал-лейтенанта є встановлення відсутності повноважень у Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ на прийняття Методичних рекомендацій щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, а також будь-яких інших актів, якими визначаються умови та процедура укладення договорів спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів МОУ; визнання протиправними дій заступника МОУ щодо затвердження зазначених Методичних рекомендацій, а також визнання їх протиправними та нечинними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ відсутні повноваження щодо прийняття Методичних рекомендацій; дії заступника МОУ щодо затвердження Методичних рекомендацій є протиправними та не узгоджуються з наданими йому повноваженнями; Методичні рекомендації фактично є нормативно-правовим актом, який прийнятий з порушенням встановленого законодавством порядку.

За таких обставин постанова Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 815/1784/18, на висновки щодо застосування норм права в якій посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, була прийнята за іншої, ніж у справі, яка розглядається, фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто справа № 815/1784/18 і справа № 903/54/22, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження керівником Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону не зазначалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 903/54/22.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 22.11.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 у справі № 903/54/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай