Постанова

від 05.06.2023 по справі 480/10142/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 р. Справа № 480/10142/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Гелета С.М.) від 14.04.2022 по справі № 480/10142/21

за позовом Головного управління ДПС у Сумській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Капітал Тайм"

про стягнення податкової заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління ДПС у Сумській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Капітал Тайм", в якій просить:

-стягнути з ТОВ «ТД КАПІТАЛ ТАЙМ» за рахунок коштів на рахунках у банках, обслуговуючих такого платника податків та готівки, що належить такому платнику податків податковий борг у розмірі 13 430 грн. 00 коп., з них: з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) (код податку 14060100) в сумі 12 410 грн. 00 коп. отримувач ГУК Сум.обл./Сумська МТГ/14060100, на р/р UА158999980313040029000018540, код отримувача 37970404, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО банка одержувача 899998; з податку на прибуток приватній підприємств (код податку 11021000) в сумі 1020 грн. отримувач ГУК Сум.обл./Сумська МТГ/110201000, на р/р UА158999980313070002000018540, код отримувача 37970404, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО банка одержувача 899998;

-накласти арешт на кошти ТОВ «ТД КАПІТАЛ ТАЙМ» (код за ЄДРПОУ 42364895) в загальній сумі 13 430 грн. 00 коп., які знаходяться на відкритих рахунках у таких банках: МФО банку - 305299; назва банку АТ КБ «ПриватБанк»; номер рахунку НОМЕР_1 ; валюта рахунку - 980-українська гривня; МФО банку - 305299; назва банку АТ КБ «ПриватБанк»; номер рахунку НОМЕР_2 ; валюта рахунку - 980-українська гривня.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за відповідачем обліковується податковий борг у загальному розмірі 13 430 грн. 00 коп., який виник у зв`язку з несплатою податкових зобов`язань, нарахованих податковим органом, які не були сплачені в установлені законом порядку та строки. Відповідачу надсилалась податкова вимога, однак сума боргу залишилась несплаченою. Крім того, з посиланням на п.п.20.1.33 п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України (далі ПК України) позивач просив накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться на рахунках відповідача.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2022 року адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "ТД Капітал Тайм" з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) (код податку 14060100) в сумі 12 410 грн. 00 коп. отримувач ГУК Сум.обл./Сумська МТГ/14060100, на р/р UА158999980313040029000018540, код отримувача 37970404, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО банка одержувача 899998; з податку на прибуток приватній підприємств (код податку 11021000) в сумі 1020 грн. отримувач ГУК Сум.обл./Сумська МТГ/110201000, на р/р UА158999980313070002000018540, код отримувача 37970404, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО банка одержувача 899998.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що обов`язковими підставами для накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків є наявність у цього платника податків податкового боргу та відсутність майна та/або наявність майна, балансова вартість якого менша суми податкового боргу. З метою вжиття заходів щодо погашення податкової заборгованості позивачем вживались заходи щодо виявлення майна відповідача, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Згідно інформаційної довідки №266908947 від 21.07.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо ТОВ «ТД КАПІТАЛ ТАЙМ» - відсутнє майно за рахунок якого може бути погашений податковий борг. Також податковим керуючим був здійснений виїзд за місцем реєстрації підприємства з метою виявлення активів ТОВ «ТД КАПІТАЛ ТАЙМ». Було фактично встановлено відсутність майна, яке належить підприємству, що підтверджується актом від 21.07.2021 р. Відповідно до листа ТСЦ МВС №5946 зазначено, що згідно з обліковими даними ЄДР МВС станом на 14.07.2021 п. з ТОВ «ТД КАПІТАЛ ТАЙМ» транспортні засоби на території України не зареєстровані. Отже, заходами проведеними позивачем встановлена відсутність майна у відповідача за рахунок якого може бути погашений податковий борг.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2023 року поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Позивачу вказані ухвали надіслано в його електронний кабінет, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками.

Копії вказаних ухвал разом з апеляційною скаргою направлено відповідачу засобами поштового зв`язку, проте поштовий конверт повернувся без вручення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що податковим повідомленням-рішенням від 08.05.2019 №0034675412 застосовані штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток в розмірі 1020 грн. (а.с.35).

Також податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення, якими до відповідача застосовані штрафні (фінансові ) санкції з податку на додану вартість в загальному розмірі 12410 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме податковими повідомленнями-рішеннями від 18.03.2019 №0018775412 (а.с.9), від 19.04.2019 №0030385412 (а.с.11), від 16.05.2019 №0036795412 (а.с.13), від 25.06.2019 №0046965412 (а.с.15), від 27.08.2019 №0061955404 (а.с.17), від 27.08.2019 №0061985412 (а.с.19), від 24.09.2019 №0069725412 (а.с.21), від 24.10.2019 №0081235404 (а.с.23), від 19.11.2019 №0093795404 (а.с.25), від 11.12.2019 №0101375404 (а.с.27), від 13.01.2020 №0002915404 (а.с.33), від 17.02.2020 №0016435404 (а.с.31), від 08.04.2020 №002960504 (а.с.29). Податковим органом були направлені зазначені податкові повідомлення-рішення за податковою адресою відповідача, вважаються врученими платнику податків.

Податковим органом було сформовано податкову вимогу форми Ю від 09.12.2019 №4829-10, яка була надіслана за податковою адресою відповідача та вважається врученою платнику податків.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку у визначений строк не сплачено суму податкового боргу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки сума податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарі (робіт, послуг) в загальному розмірі 12 410 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 1020 грн. не сплачена відповідачем на момент розгляду справи, позовні вимоги в частині стягнення такого боргу є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Натомість, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ ДПС у Сумській області не зазначило та не довело належними доказами наявність підстав застосування арешту коштів відповідача, передбачених п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 ПК України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Приписи статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті та відповідні правові норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.

Відтак, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.

Водночас ПК України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

В свою чергу, відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, за наявності умов, встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України, не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платника податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Норми пункту 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації - за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Таким чином, законодавець передбачив два види арешту майна в залежності від підстав та порядку його застосування: адміністративний арешт майна, в тому числі грошових коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, який в залежності від виду майна застосовується за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу або судовим рішенням; арешт коштів та інших цінностей платника податків, що знаходяться у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу.

Разом з тим, сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в органу державної податкової служби на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто, арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема, щодо погашення податкового боргу.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 06.02.2020 у справі № 826/8691/16 та від 24.04.2020 у справі № 802/2067/15-а.

Відповідно до п.87.1 ст.87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов`язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов`язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.

Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також: а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника); б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених у пункті 43.4-1 статті 43 цього Кодексу; в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України".

Згідно з п.87.2 ст.87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Отже, зміст наведених норм свідчить, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків за винятком випадків, прямо передбачених чинним законодавством.

Враховуючи зазначене, податковому органу для доведення наявності підстав для звернення до суду із позовом згідно п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України необхідно довести відповідно до приписів статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, та яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Таким чином, податковому органу необхідно вжити всі можливі заходи щодо встановлення наявного у платника податків майна, щоб встановити відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, саме у розмірі, який відповідає розміру податкового боргу.

Зі змісту положень ПК України вбачається, що способом забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом є податкова застава (п.п.14.1.155 п.14.1 ст.14 ПК України).

Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Відповідно до п.88.1, 88.2 ст.88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Згідно із п.89.1 ст.89 ПК України право податкової застави виникає: 89.1.1. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; 89.1.2. у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; 89.1.3. у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Відповідно до п.89.2 ст.89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до п.89.3 ст.89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до п. 89.8 ст. 89 ПК України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Зміст наведених норм свідчить, що з моменту виникнення у платника податків податкового боргу виникає податкова застава, як спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання, не сплаченого у строк.

При цьому, контролюючий орган з метою встановити наявне у платника податків майно, на яке поширюється право податкової застави, складає опис такого майна.

Таким чином, відсутність/недостатність майна, за рахунок якого можливо погашення податкового боргу, та яке може бути джерелом погашення податкового боргу, як підстава для звернення до суду із позовом згідно п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України має бути доведена не лише наявністю інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та відомостей про зареєстровані (зняті з обліку) транспортні засоби, про відсутність таких відомостей, а й передбаченими законодавчо способами, оскільки можливим є наявність у платника податків достатнього для погашення податкового боргу майна, яке може бути джерелом погашення такого боргу, але інформація про яке в зазначених реєстрах відсутня.

Враховуючи вищезазначене, позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів щодо відсутності/недостатності у відповідача майна для погашення податкового боргу.

Податковим органом не було надано жодного підтвердження про здійснення всіх достатніх заходів щодо встановлення наявності/відсутності у відповідача майна, достатнього для погашення боргу, відтак, звернення з таким позовом до суду є передчасним.

Таким чином, є обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для накладення арешту на кошти відповідача, що знаходяться в банках платника податків та в інших фінансових установах, оскільки позивачем не доведені обставини, визначені податковим законодавством, а наявність у відповідача податкового боргу не є безумовною підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині задоволення позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки відповідачем не оскаржено, а апеляційна скарга позивача відповідних доводів в цій частині не містить.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.04.2022 по справі №480/10142/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло А.М. Григоров