Постанова

від 30.05.2023 по справі 750/3419/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 травня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/3419/23

Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/751/23

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Академія Державної пенітенціарної служби,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Академії Державної пенітенціарної служби, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у розмірі 9 899,70 грн та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивачка зазначала, що з 02 лютого 2016 року перебувала у трудових відносинах з Академією Державної пенітенціарної служби. Наказом відповідача від 14 липня 2022 року № 156/ОС її звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. У день звільнення відповідачем не здійснено повного розрахунку, зокрема, не виплачено позивачці заробітну плату у розмірі 9 899,70 грн. Наведену суму безпідставно утримано із заробітної плати позивачки, як дебіторську заборгованість, про що вона дізналась 13 грудня 2022 року у судовому засіданні, яке відбулось у справі № 750/6694/22. Вважає, що непроведення повного розрахунку у день звільнення ОСОБА_1 є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2023 року відмовлено у відкритті провадження за вищенаведеним позовом на підставі п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновку районного суду про наявність у провадженні цього ж суду справи зі спору між тими ж самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Заявниця зазначає, що предметом позову у справі № 750/6694/23 була невиплачена заробітна плата за фактичну виконану роботу з аспірантами, рецензування наукових текстів і наукове керівництво аспірантами, та середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення від 10 лютого 2022 року, яким визнано незаконним відсторонення позивачки від роботи, а у цій справі предметом позову є кошти у сумі 9 899,70 грн, що самовільно утримані відповідачем із заробітної плати позивачки, як дебіторську заборгованість. Отже, підставами цього позову є порушення процедури здійснення відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, установі та організації, які можуть провадитися за наказом власника, зокрема, для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок та строки на таке повернення.

Відзив на апеляційну скаргу від Академії Державної пенітенціарної служби у встановлений судом строк не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, враховуючи наступне.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у цій справі, районний суд, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, виходив з того, що наявна справа № 750/6694/22 між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

За доводами позову з 02 лютого 2016 року ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді начальника кафедри теорії та історії держави і права, конституційного права, а 10 квітня 2017 року переведена на посаду завідувачки цієї ж кафедри.

Наказом відповідача від 14 липня 2022 року № 156/ос ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

18 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Академії Державної пенітенціарної служби і, уточнивши 25 листопада 2022 року раніше заявлені вимоги, просила стягнути з відповідача:

- заборгованість по заробітній платі за 20172022 роки в сумі 375 803,35 грн;

- середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 лютого по 25 квітня 2022 року включно в сумі 76 632 грн;

- середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 85 000 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що в період з 2017 по 2022 роки відповідач не здійснював оплату праці за участь у проведенні вступних іспитів до аспірантури, рецензування наукових текстів і наукове керівництво аспірантами, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі в сумі 375 803,35 грн, яку не виплачено при звільненні з роботи за скороченням. Крім того, у період з 11 лютого по 25 квітня 2022 року включно відповідач безпідставно не виконував рішення суду від 10 лютого 2022 року, яким визнано незаконним відсторонення позивачки від роботи, у зв`язку з чим повинен сплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 76 632 грн. Не проведення повного розрахунку в день звільнення є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку в сумі 85 000 грн.

Наведені обставини викладені у рішенні Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року у справі № 750/6694/22, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Академії Державної пенітенціарної служби на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 271 102,05 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 75 158,70 грн і середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 85 000 грн, а всього 431 260,75 грн (сума заборгованості визначена без відрахування податків). Вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до Академії Державної пенітенціарної служби, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату у розмірі 9 899,70 грн та середній заробіток затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що у день її звільнення відповідач не здійснив повної виплати належних їй коштів, зокрема, не доплатив заробітну плату у розмірі 9 899,70 грн, безпідставно утримавши вказану суму із її заробітної плати як дебіторську заборгованість.

Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, виходив з того, що у провадженні цього суду наявна справа № 750/6694/22 зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з самих підстав.

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Необхідність застосування вказаної норми зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно однакові сторони, предмет і підстави позову.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Дослідивши предмет та підстави заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у цій справі та порівнявши їх з предметом та підставами позову у справі № 750/6694/22, апеляційний суд не погоджується з тим, що ці вимоги є аналогічними.

Апеляційний суд вважає слушними доводи сторони позивачки про те, що предметом позову у цій справі є вимога ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про стягнення заробітної плати у розмірі 9 899,70 грн, яку, як стверджує позивачка, незаконно утримано з її заробітної плати як дебіторську заборгованість за період з 22 по 29 листопада 2021 року, а у справі № 750/6694/22 стягнення заборгованості по заробітній платі за 2017-2022 роки в сумі 375 803,35 грн за участь у проведенні вступних іспитів до аспірантури, рецензування наукових текстів і наукове керівництво аспірантами.

Підставою позову у цій справі є безпідставне (на думку позивачки) утримання з її заробітної плати частини коштів в сумі 9 899,70 грн як дебіторської заборгованості, а у справі № 750/6694/22 не проведення оплати за участь у проведенні вступних іспитів до аспірантури, рецензування наукових текстів і наукове керівництво аспірантами за 2017-2022 роки в сумі 375 803,35 грн, у результаті чого виникла заборгованість по заробітній платі, яку не виплачено при позивачці звільненні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що предмет і підстави позову у справі, яка переглядається № 750/3419/23 та у справі № 750/6694/22 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі не є тотожними, а доводи апеляційної скарги про необхідність скасування судового рішення в цій частині обґрунтованими.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Предметом позову у цій справі та у справі № 750/6694/22 є вимога ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а підставами позову є не проведення з позивачкою повного розрахунку при її звільненні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до відповідача в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні вирішено, її вимоги задоволено та стягнуто з Академії Державної пенітенціарної служби на користь позивачки 85 000 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

За доводами позову ОСОБА_1 звільнено з посади наказом № 156/ОС 14 липня 2022 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка наголошує на тому, що, звільнивши її та не виплативши кошти в сумі 9 899.70 грн, відповідач має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Проте цю позовну вимогу ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби вже вирішено судовим рішенням у справі № 750/6694/22, її право звільненого працівника щодо отримання винагороди за виконану роботу у визначеному законом порядку захищено, а роботодавець вже поніс відповідальність за неповноту проведеного під час звільнення розрахунку. Отже, підстави для відкриття провадження у справі в цій частині заявлених ОСОБА_1 вимог відсутні, оскільки предмет та підстави позовів є тотожними.

З урахуванням наведеного вище у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу в частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про стягнення заборгованості по заробітній платі належить скасувати і направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції. В іншій частині ухвалу суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, п. 4 ч. 1 ст. 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 березня 2023 року в частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Академії Державної пенітенціарної служби про стягнення заборгованості по заробітній платі скасувати і направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 червня 2023 року.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова