Рішення

від 05.06.2023 по справі 490/8380/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/1346/2020 Справа № 490/8380/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді - Черенкової Н.П.,

при секретарі - Романовій К.Т.,

за участю - представника позивача адвоката Євтєєвої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного підприємства «НИКВЕСТИ ПРОДАКШН», ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДІОКОМПАНІЯ «НИКВЕСТИ» про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди з подальшим уточненням позовних вимог, в якій він остаточно просить:

- визнати недостовірною інформацію, поширену ОСОБА_2 та ПП «НИКВЕСТИ ПРОДАКШН» 03 червня 2019 року у вигляді публікації під назвою "Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета Ивануну в рейдерском захвате земель", розміщену на веб-сторніці інтернет-видання газети "НикВести" :Ми зібралися з тієї причини, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянської ОТГ, підроблюється рішення Михайлівської ОТГ» та у відео під назвою «НИкВести»: Фермер рассказал о конфликте с депутатом Ивануной в Николаевском районе", розміщені на відеохостинговому сервісі Youtube інформацію щодо ОСОБА_1 з 20-39 секунду відео ;

- зобов`язати ПП "Никвести Продакшн" опублікувати на веб - сторінці інтернет видання газети "НикВести" спростування недостовірної інформації у вигляді статтю під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 протягом місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили повного тексту рішення;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 суму відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 1 000 грн ;

- стягнути з відповідачів суму сплаченого судового збору.

03 червня 2019 року а 14.25 год на веб-сторінці інтернет видання газети «НикВести» була оприлюднена стаття під назвою "Фермеры обвинили депутата Николаевского облсовета Ивануну в рейдерском захвате земель" та відповідне відео, в яких міститься недостовірна інформація про позивача, яка порушує його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі, і поширена ця інформація була ОСОБА_2 та газетою «Никвести».

Вказана інформація була поширена на веб-сайті, доступ до якої є необмеженим та вільним у мережі Інтернет, виходячи з загального поняття ЗМІ, та без сумніву стосується саме позивача, який є дійсно депутатом Миколаївської міської ради .

Так, зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки позивач не має судимості, відносно нього не відкрито жодних кримінальних проваджень, отже співвідповідачами було порушено положення ст. 277,299,302 ЦК України, що завдало шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача. Поширення вказаної недостовірної інформації може призвести до зменшення рівня позитивної соціальної оцінки позивача в очах суспільства та негативно вплинути на набуту позивачем суспільну оцінку його ділових та професійних якостей.

Таким чином, вважає, що поширена відповідачами інформація завдає шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача, створює негативний образ та вводить в оману всіх, хто ознайомився з вказаними публікаціями, які розміщені у вільному доступі без жодних обмежень.

Також зазначає, що через спосіб розповсюдження спростування повинно здійснюватися таким самим чином, як воно було здійснено.

Також, виходячи із способу поширення відповідачами недостовірної інформації про позивача на загальновідомому та вільно доступному веб-сайті, викладення такої інформації у стверджувальній формі, наявністю умислу опорочити позивача перед громадськістю та суспільством, беручи до уваги, що недостовірна інформація стосувалася позивача, який є публічною особою, колег, що є результатом тривалою громадської та політичної діяльності, неухильного дотримання моральних принципів та законів України а отже завдала шкоди його честі, гідності та ділової та політиічної репутації - вважає за розумним та справедливим присудження позивачу моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. Так, розповсюдженням цієї інформації було зруйновано або завдано шкоди багатьом діловим та соціальним зв`язкам позивача.

Протоколом автоматизованого розподілу від 23.09.2019 року дана справа передана на розгляд судді Черенковій Н.П., яка отримана останньою 25.09.2019 року.

Післ виконання приписів ст.ст.27,187 ЦПК України, ухвалою від 11.10.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. У зв`язку з великою навантаженістю, призначено підготовче судове засідання на 09.12.2019 року .

Із-за неявки сторін, слухання справи відкладено на 23.01.2020 року.

У підготовчому судоаому засіданні 23.01.2020 року представник позивача просила про відкладення розгляду справи для уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду клопотання задоволено, підготовче засідання відкладено на 12.03.2020 року.

12.03.2020 року надійшла уточнена позовна заява.

Ухвалою суду від 12.03.2020 року підготовче судове засідання відкладено на 12.05.2020 року для надання можливості відповідачам надати відзив на уточнену позовну заяву.

08.05.2020 року від представника ПП «Никвести Продакшн» - адвоката Гунько В.С. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Слухання справи відкладено на 17.06.2020 року.

11.06.2020 року від ПП «Никвести Продакшн» надійшов відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав, вважав його таким, що задоволенню не підлягає, зазначивши таке.

ПП «Никвести Продакшн» є зареєстрованим засобом масової інформаії, та проводить свою діяльність на підставі ЗУ «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформацію ( пресу) в Україні», тощо.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) Україні» свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації, крім випадків, визначених законом, коли обмеження цього права необхідно в інтересах національної безпеки. територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 34 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» чітко визначено, що кожен має право на оперативне одержання через друковані засоби масової інформації публічно поширюваної інформації про діяльність державних органів і організацій об`єднань громадян та їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Крім того, сам позивач стверджує, що «Відповідач 1 по справі розповів кореспонденту, що начебто «депутати обласної ради від. ОСОБА_5 та...... протягом декількох років захоплюють землі миколаївських фермерів», тобто позивач підтверджує, що «НикВести не автором даної інформації. А це в свою чергу свідчить про те, що редакцією «НикВести» чітко було виконано вимоги статті 36 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» щодо авторських творів та листів.

Частиною першою статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до ч.6 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а такожна спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядкувстановленому законом.

Статтею 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» визначено механізм реалізації (порядок) ч.6 ст. 277 ЦК України. Так, зокрема, чітко визначено, що громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масовоїінформації опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що невідповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростувания повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком«Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовуєтьсяОбсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищуєспростовуваного матеріалу. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція зобов`язана в строк, що не перевищує одного місяця з дня надходження вимоги, опублікувати спростування і письмово повідомити заявника про строк і час публікації спростування у разі затримки або про відмову в його публікації, зазначивши підстави відмови. Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей.

Відповідна позиція викладена і в п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від27.02.2009р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, атакож ділової репутації фізичної та юридичної особи».

Редакція «НикВести», а відповідно і приватне підприємство «Никвести Продакшн» керується Законом України «Про інформацію». Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має правона інформацію, що передбачає можливість вільного одержания, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законнихінтересів.

Право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію;створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації, здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 6 Закону України «Про інформацію»).

Частиною першою статті 9 Закону України «Про інформацію» чітко визначено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержания, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Положеннями статті 24 Закону України «Про інформацію» гарантована заборона цензури та заборона втручання в професійну діяльність журналістів і засобів масової інформації.

Забороняється цензура будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобумасової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача,узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.

Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі пакладення судом заборони на поширення інформації.

Забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістомпоширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих пока окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб`єкт повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (класником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

Статтею 27 Закону України «Про інформацію» визначено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. Крім того, стаття 29 Закону України «Про інформацію» визначає види суспільно необхідної інформації, яка вільно може бути поширена. Положеннями статті 30 Закону України «Про інформацію» визначено підстави звільнення від відповідальності, зокрема згідно ч.4 зазначеної статті додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» та іншими.

Статтею 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» чітко визначено, що редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, я не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: 1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); 2) вони містяться у відповіді на запит на інформацію, поданий відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», або у відповіді на звернення, подане відповідно до Закону України «Про звернення громадян»; 3) вони с дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб; 4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом: масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом, 6) законом передбачено звільнення або непритягнення до відповідальності за такі дії.

В позовній заяві позивач зазначає обставини щодо процесуальної співучасті та щодо відповідачів по справі, з якими погодитись не можливо з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому КПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, що кореспондується з ч.1. ст. 16 ЦК України. Види способів захисту визначено ч. 2 ст. 16 ЦК України.

В зв`язку з тим, що позивачем не було використано способи захисту, визначені ч.6 ст. 277 ЦК України, позивач не скористався положеннями ст.37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», а також з урахуванням того, що згідно п.9 ч.1 ст. 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція. засновники несуть відповідальність (в контексті даної справи) лише за порушення права вимоги щодо публікації спростування та порядку його публікації, передбачених статтею 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» то відповідач Приватне підприємство «Никвести Продакшн» не може бути співвідповідачем у даній справі.

Крім того, позовна вимога щодо визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на недоторканість честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 інформації, розміщеній у статті інтернет-видання «НикВести», власником якого с приватне підприємство «Никвести Продакшн» є похідною позовною вимогою, оскільки автором є відповідач ОСОБА_2 .

Щодо позовної вимоги щодо зобов`язання Приватного підприємства «Никвести Продакшн» спростувати недостовірну інформацію на власному веб-сайті також не підляга задоволенню, оскільки, як зазначалось вище, позивач своїм правом на відповідь не скористався,

20 редакції «НикВести» не звертався, а відповідно Приватним підприємством «Никвести Продакшн» в даній частині вимог його право не порушено:

Крім того, частиною першою статті 53 ЦПК України визначено, що треті особи, які не шявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. іх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Таким чином, якщо за наслідками розгляду даної цивільної справи буде визнанопоширену відповідачем 1 ОСОБА_2 недостовірною та зобов`язано буде його спростувати у відповідний спосіб, у Приватного підприємства «Никвести Продакшн» як власника друкованого засобу масової інформації «НикВести» виникнуть відповідні обов`язки,в тому числі щодо опублікування спростування на підставі рішення суду у даній справі.

Слухання справи відкладено на 02.07.2020 року.

02.07.2020 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з сімейними обставинами.

Ухвалою суду від 02.07.2020 року продовжено строк підготовчого удового засідання, та зв`язку з надмірним навантаженням слухання справи відкладено на 16.09.2020 року.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року задоволено клопотання представника позивача адвоата Євтєєвої Т.В. про виклик свідків та клопотання відповідача ОСОБА_2 , а також постановлено про витребування від ГУНП В Миколаївській області Національної поліції України відомості про наявність досудових розслідувань у кримінальних провадженнях, заведених за заявами громадян відносно протиправних дій ОСОБА_1 ; витребувано дані від Миколаївської обласної психіатричної лікарні №1 відомостей щодо довідки № 610 від 25.07.2019 року щодо діагнозу ОСОБА_1 ; закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду на 14.12.2020 року.

16.10.2020 року надійшла відповідь від Миколаївського обласного центру психічного здоров`я, з якої вбачається, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває, звертався амбулаторно 25.07.2019 року до лікаря-психотерапевта за медичною допомогою, з діагнозом «Розлад адаптації. Тривожно-депресивний синдром».

10.12.2020 року за № 5127 надійшла відповідь ГУНП в Миколаївській області про те, що у провадженні органу досудового розслідування - СУ ГУНП в Миколаївській області відсутні кримінальні провадження відносно ОСОБА_1 . Від адвоката позивача Євтєєвої Т.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через знаходження у відрядженні.

Слухання справи відкладено на 31.03.2021року.

30.03.2021 року від адвоката позивача-Євтєєвої Т.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим слухання справи відкладено на 14.06.2021 року.

У зв`язку із неявкою відповідачів, слухання справи відкладено на 28.09.2021 року.

У судовому засіданні допитані свідки та оголошено перерву до 04.10.2021 року.

04.10.2021 року суд продовжив допит свідків та за клопотанням сторін оголосив перерву до 23.12.2021 року. Слухання справи за клопотанням сторін відкладено на 03.03.2022 року.

У зв`язку із находженням судді у нарадчій кімнаті, відпустці та лікарняному, слухання справи призначено на 24.10.2022 року.

По причині неявки сторін, слухання справи відкладено на 20.12.2022 року.

Ухвалою суду від 20.12.2022 року задоволено клопотання ОСОБА_6 про слухання справи у режимі відеоконференції за допомогою «EasyCon».

Представник позивача на зв`язок не вийшла, в зв`язку з чим слухання справи відклалдено на 09.03.2023 року. До судового засідання позивач та його адвокат не з`явились.

Ухвалою суду від 09.03 2023 року визнано явку позивача до судового засідання на 16.05.2023 року -обов`язковою.

Однак, з технічних причин якість зв`язку не дозволила провести судове засідання в режимі відеоконференції, у зв`язку з чим слухання справи відкладено на 29.05.2023 року.

29.05.2023 року у судовому засіданні оголошена перерва 01.06.2023 року.

Відповідач ОСОБА_2 просив про розгляд справи у його відсутності, позов не визнав.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Євтєєва Т.В. підтримала вимоги позову в повному обсязі з викладених підстав, просила про їх задоволення. В частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн. просила задовільнити позов шляхом стягнення даної грошової компенсації з відповідача ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 і не заперечував, що саме він давав опубліковане на сайті "НикВести" інтерв`ю, і що мова йшла саме про ОСОБА_1 , і що він дійсно звинувачував його у захопленні земель. При цьому жоден зі свідків з боку відповідача так і не змогли нічого повідомити відносно позивача. Позивачем надано докази, що він ніколи не притягався до кримінальної відповідальності. Наявність шкоди честі, гідності та ділової репутації, втрата довіри до позивача після публікації підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Натомість відповідач так і не зміг надати жодних доказів того, що розповсюджена ним інформація відповідає дійсності.

Представник відповідача ПП «НикВести Продакшн», ТОВ «Телерадиокомпания «Никвести» в судове засідання не з`явились, повідомлявся судом неодноразово належним чином, про причини неявки суду не повідомили, ТОВ «Телерадиокомпания «Никвести» відзиву на позов не подав.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні надавав пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначив суду, що є також громадським діячем, входить до складу ГО «Агросила», яка об`єднує фермерів Миколаївського району для відбиття рейдерских атак можновладців, є депутатом районної ради. Дійсно декілька років поспіль певні чиновники обласного рівня намагаються незаконно отримувати землі сільськогосподарського призначення, в той час як чесним фермерам, які сплачують податки і належно оформлюють свої права на землю працювати все важче. На складах його та його партнера по організації дійсно напередодні його виступу перед облдержадміністрацією відбулося незаконне захоплення зібраного врожаю, наразі за цим фактом порушена кримінальне провадження. На його думку, матеріали справи містять достатньо доказів у підтвердження його висловлювання.

Судом постановлено про розгляд справи у вдсутності осіб, які не з`явились.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та встановивши дійсні обставини справи, суд доходить до наступного.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, встановлені судом, та належні їм правовідносини.

Так, 03 червня 2019 року на веб-сайті НикВести (власником є відповідач ПП "НикВестиПродакшн" за посиланням https://www.nikvesti.com/news/politiks/159942) розміщено публікацію під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", наступного змісту (мовою оригіналу): "В частности ІНФОРМАЦІЯ_2 " ОСОБА_7 и ОСОБА_8 в течение нескольких ІНФОРМАЦІЯ_3 , подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ.Захватывается земля, после оформляется на АТОвцев и переходит в руки нечистых людей, таких как ІНФОРМАЦІЯ_4 " на відеохостинговому сервісі Youtube (https://www.youtube.com/watch?v=soC53btifB4) на каналі "НикВести HD" інформацію щодо ОСОБА_1 , де ОСОБА_2 на відповідь журналіста серед іншого ( з 20 по 39 секунди відео) викладено інформацію наступного змісту: «Ми зібралися по тій причині, що в Миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами областної ради це ОСОБА_3 , це ОСОБА_4 , який є голова партії Батьківщина. Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянскої ОТГ, підробляється рішення Михайлівскої ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на АТОвців и переходить в руки нечистих людей, таких як ОСОБА_9 ».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечувалося відповідачами, що власником веб-сайту НикВести є відповідач ПП "НикВести Продакшн".

За встановленимиу судовому засіданні обставинами, факт розповсюдження цієї інформації на вказаних веб-сторінках 03 червня 2019 року та перебування цих матеріалів у вільному доступі до необмеженого кола корситувачів та читатів інтеренет-видання «НикВести» -на час звернення позивача до суду, ні зазначали про факт спотворення позивачем змісту та текстовки вказаних висловлювань, ні жодним чином не зазначали про невідповідність викладених у позові відомостей дійсним обставинам справи.

Відтак, при підтвердженні факту оприлюднення та розповсюдження інформації, наступним основним питанням, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Оспорюваною інформацією, яку позивач вважає негативною, такою, що стосується його особисто та порушує його права, ОСОБА_1 вважає інформацію про те, що саме він причетний до кримінально караних діянь таких як, незаконне захоплення земель та підроблення печаток та рішень органів мсіцевого самоуправління. Зміст висловлювань про нього у вказаних статті та у відеосюжеті на веб-сайті НикВести вважає таким, що подано ОСОБА_2 як фактичні твердження, поширені відповідачами у негативній формі з прямим звинуваченням у причетності до вчинення злочинів, порушенні ним норм закону та моралі , з порушенням презумпції невинуватості, що прямо порушує його немайнові особисті права та принижують його честь, гідність та ділову репутацію.

Також матеріалами справи підтверджується, і не оспорено відповідачами, що ОСОБА_1 , на час поширення оспорюваної інформації був депутатом Миколаївської обласної ради.

Також в матеріалах справи містяться надані представником позивача копії листів на адресу ОСОБА_1 від ФОП ОСОБА_10 ,ТОВ «Ріст-Агро», в яких викладено , що вони ознайомилися з вказаною публікацію і у них виникло побоювання щодо подальшого підтримання ділових стосунків, тому вони розривають попередні домовленості.

Проте належних доказів дійсного направлення цими особами цих листів і наслідків такого занепокоєння суду не надано.

За такого, суд не може розцінити вказані листи як належні та належні докази того, що поширення оспорюваної інформації дійсно мало реальні негативні наслідки для позивача саме в такий заявлений ним спосіб.

Положеннями ст.277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину статті, яка покладала обов`язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідно зі ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до статті 280 ЦК України (в редакції, чинній на момент подання позову) якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Аналогічні положення містяться й у міжнародних актах з прав людини. Зокрема, у ст.12 Загальної декларації прав людини Генеральної Асамблеї від 10.12.1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Статтею 19 Декларації проголошене право кожної людини на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та ідеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь та репутацію (п. 1 ст. 17).

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно достатті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ч.1 ст.34 Конституції України). При цьому, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ч. 2 ст. 34 Конституції України). Аналогічні положення містяться і в ч. 1ст. 302 ЦК України.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності поведінки до загальноприйнятих уявлень про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який, водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення вмережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Пунктом 9 цієї Постанови встановлено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п. 12 зазначеної Постанови).

Пунктом 15 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної-фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право» (Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 р. в справі № 910/15148/17 зазначив, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні).

При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачами інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна;що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Рішенням Європейського суду від 29 червня 2005 року у справі «Соколовські проти Польщі» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду за ч. 2 ст. 10 Європейської конвенції з прав людини можливості обмеження політичної дискусії, дебатів з питань суспільного інтересу є мізерним, адже свобода вираження поглядів утворює одну із важливих засад демократичного суспільства та є основною умовою для його прогресу і самореалізації кожної особи.

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Відповідно до частин 1,2 статті 30 Закону "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

Згідно з вимогами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права.

Так, у рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У таких справах як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), в яких йшлось про публічну критику політиків, ЄСПЛ дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

Тому ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Водночас, частиною 2 статті 34 Конституції України кожному надано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. При цьому кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (стаття 68 Конституції України).

За своїм характером оціночне судження виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) від 10 серпня 2006 року усправі "Ляшко проти України", рішенні від 08 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту 2 статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.

Водночас, навіть у випадку, коли судження зводиться до суб`єктивної оцінки, пропорційність втручання може залежати від того, чи існують достатньо вагомі фактичні підстави для спростування судження, оскільки навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (рішення від 27 лютого 2001 року у справі "Джерусалем проти Австрії").

За положенням статті 6 Конвенції, статті 62 Конституції України та статті 17 КПКособа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Презумпція невинуватості, як загальноправова вимога, визначає положення особи в суспільстві. Дія цього принципу виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому.

Такої позиції дотримується і Європейський Суд, який у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Правило презумпції невинуватості у загальному сенсі означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який відповідно до статтів 124 Конституції України є носієм судової влади, що здійснює правосуддя. Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Отже, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

При цьому Європейський Суд констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (рішення Європейського Суду від 10 вересня 2009 року (набуло статус остаточного 10 березня 2010 року) у справі "Шагін проти України", п. 81; рішення у справі "Ізмаїлов та інші проти Росії" від 24 квітня 2008 року та інші).

З матеріалівсправи вбачається,що 03червня 2019року відповідач ОСОБА_2 у своєму виступі, який був оприлюднений на веб-сайті інтеренет видання «НикВести» висловив наступну позицію: "...що в Миколаївському районі вже кілька років іде війна між громадою та кількома депутатами областної ради це ОСОБА_3 , це ОСОБА_4 , який є голова партії Батьківщина. Ці люди захоплюють землі фермерів, підроблюють документи. Підроблені печатки Нечаянскої ОТГ, підробляється рішення Михайлівскої ОТГ. Захоплюється земля, після чого оформлюється на АТОвців и переходить в руки нечистих людей, таких як ОСОБА_9 ».

Оцінюючи характер висловлювань, розповсюджених ОСОБА_2 в сюжеті від 03 червня 2019 року стосовно ОСОБА_1 , а саме те, що позивач разом з депутатом Соколовим, займається захопленням земель фермерів в Миколаївському районі, підробкою печаток Нечаянської ОТГ та підробленням рішень Михайлівської ОТГ , суд враховує, що діюче кримінальне законодавство містить певні норми, які за своїм змістом складають, так зване, "антирейдерське" законодавство, а саме статті 205-1 - 206-2 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб підприємців; протидія законній господарській діяльності; протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації) а також суміжні склади злочинів, які за певних умов також охоплюють такі дії (статті 190, 191, 194, 219, 356 КК України).

В оспорюваних висловлюваннях інформація про участь ОСОБА_1 поєднується з такими термінами як «підробка печаток, підробка документів, захоплення земель інших осіб», що справляє однозначне враження щодо причетності останнього до скоєння кримінального злочину, адже мова йде не про абстрактні дії, а про «захоплення» конкретного майна земель фермерів Миколаївського району.

Отже, аналіз змісту висловлювань з відео-сюжету від 03 червня 2019 року дає підстави для висновку, що висловлювання ОСОБА_2 про участь ОСОБА_1 у захопленні земель фермерів та сільськогосподарських земель в Миколаївському районі є інформацією про певний факт, тобто фактичним твердженням, а не оціночним судженням.

Такі дії порушують презумпцію невинуватості позивача, гарантовану статтею 6 Конвенції, статтею 62 Конституції України та статтею 17 КПК України, впливають на соціальну оцінку особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на загальноприйнятих уявленнях щодо моралі, норм поведінки та ділових якостей, та є розповсюдженням недостовірної інформації.

Отже, діями відповідача ОСОБА_2 порушуються право позивача на повагу до гідності та честі, а також на недоторканість ділової репутації (статті 297, 299 ЦК України).

До того ж, висловлювання відповідача 03 червня 2019 року не містять посилань на використані джерела цієї інформації.

Наявні матеріали справи не містять даних про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальних порушень.

Допитані свідки також не підтвердили посилань на належні та допустимі докази.

Відтворення інформації, отриманої з інших джерел (повідомлення, публікацій), не змінює її характер та не перетворює відомості про факти на оціночні судження.

На переконання суду поширення інформації про позивача стосовно якої ним пред`явлено позов, враховуючи сутність такої поширеної інформації, яку як встановлено вище не може бути віднесено до оціночних суджень та такої, яка стосується допустимої критики та оцінки роботи публічної особи, а стосується безпосередньо тверджень про факти, які були спростовані доказами, наданими позивачем та жодним чином не доведені відповідачем.

Таким чином, наведені висловлювання ОСОБА_2 є поширенням інформації (відомостей про факти) щодо позивача, яка не відповідає дійсності (є недостовірною) на час її розповсюдження, завдає шкоди особистим немайновим благам особи та підлягає спростуванню за правилами статті 277 ЦК.

Відповідно дочастини 7 цієї нормиспростування недостовірної інформації має здійснюватися у спосіб, в який вона була поширена, а саме шляхом покладення на відповідача Приватне підприємство "Никвести Продакшн" протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили опублікувати на веб- сторінці інтернет видання газети "НикВести" статтю під заголовком "Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 " з розмішенням вступної та резолютивної частини рішення суду. При цьому суд враховує, що такий спосіб захисту порушеного права є достатнім та загальноприйнятним, та повністю відновлює порушене право позивача, отже не має необхідності зобов`язувати відповідачів опубліковувати статтю саме з повним текстом.

Водночас, суд враховує, що способи захисту порушеного права мають бути співмірними зі змістом порушеного права, характером дій, якими воно було порушено, а також наслідкам, які спричинило таке порушення. При цьому, саме судове рішення, яким задоволено вимоги позивача про спростування недостовірної інформації, яка порушує особисті немайнові права вже містить у собі спростування. На переконання суду, зобов`язання відповідача розмістити спростування на своїй веб-сторніці з викладенням резолютивної частини рішення суду є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Згідно з положеннями частин 1-3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честіта гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, яку завдано внаслідок порушення особистого немайнового права, до якого віднесено право на повагу до гідності та честі, а також недоторканість ділової репутації, передбачено і статтею 280 ЦК.

Отже, внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, яке порушило немайнове право позивача, останній набув право на відшкодування моральної шкоди за статтями 23 та 280 ЦК України.

При визначенні розміру відшкодування, суд враховує, що, по-перше, визнання порушення прав ОСОБА_1 судовим рішенням та застосування спростування цієї інформації шляхом опублікування судового рішення, саме по собі є справедливою сатисфакцією позивачеві за конкретних обставин.

По-друге, жодних належних доказів настання для нього реальних негативних наслідків після поширення оспорюваної інформації суду не надано.

Суд наголошує, що грошовий вираз моральної шкоди жодним чином не може прив`язуватися до матеріального стану сторін, а визначається виключно обсягом моральних страждань позивача, заданих неправомірними іями відповідача, який позивачем не доведено.

Суд вважає, що позивачем у порядку ст.13, 81 ЦПК України не представлено належних доказів про заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, або ж при настанні інших негативних наслідків.

За такого, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та вважає достатньою публікацію резолютивної частини рішення щодо спростування інформації без стягнення моральної шкоди в грошовому еквіваленті.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, щохоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

Відповідно до статті 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви .

Позивачем сплачено судовий збір при поданні позовної заяви з урахуванням трьох вимог немайнового характеру (спростування інформації) (по 768,40 грн.) та вимоги майнової вимоги (відшкодування моральної шкоди 1921,00 грн., а всього 3457,80 грн.

При цьому суд зазначає, що жодних доказів витрат на оплату професійної правової допомоги позиваач суду не надав, і про таке його представник не заявиви до закінчення судових дебатів в порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України.

Виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат задоволеним вимогам, ОСОБА_1 підлягає відшкодування судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 768,40 грн. з відповідача ПП «Никвести Продакшн» за одну вимогу немайногового характеру та з відповідача ОСОБА_2 768,40 грн за одну вимогу немайногового характеру.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст.12,13,81,141,259,263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства "НИКВЕСТИ ПРОДАКШН", ОСОБА_2 ,Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕРАДИОКОМПАНИЯ «НИКВЕСТИ» про спростування недостовірної інформації та заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, поширену ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 :

- у статті під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", наступного змісту (мовою оригіналу):"В частности ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 в течение нескольких лет захватывают земли николаевских фермеров... Эти люди (Соколов) захватывают земли фермеров, подделывают документы. Подделаны печати Нечаянской ОТГ, подделывается решение Михайловской ОТГ.Захватывается земля, после оформляется на АТОвцев и переходит в руки нечистых людей, таких как Ивануна …." ,

- у відео під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_6 ", розміщені на відеохостинговому сервісі Youtube (https://www.youtube.com/watch?v=soC53btifB4) на каналі "НикВести HD" інформацію щодо ОСОБА_1 з 20 по 39 секунди відео.

Зобов`язати Приватне підприємство «Никвести Продакшн» протягом одного місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили опублікувати на веб- сторінці інтернет видання газети "НикВести" статтю під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 » з розміщенням вступної та резолютивної частини рішення суду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 768,40 грн. судових витрат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Никвести Продакшн" на користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05 червня 2023 року.

Суддя Черенкова Н.П.