Рішення

від 27.02.2023 по справі 215/5579/21

ТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 215/5579/21

2/215/220/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.

при секретарі Бисовій В.А.

згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження), без повідомлення учасників процесу, справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

25.08.2021 р. позивач звернулась до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м. Києві (далі Фонд) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 55985,58 грн. з 22.05.2021 р. по 20.08.2021 р., та стягнення витрат на правничу допомогу (а.с. 51-54, 98-109).

Заявою від 27.07.2022 р. збільшила позові вимоги прохаючи стягнути всього 115525,80 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.05.2021 р. по 25.11.2021 р. ( а.с. 127-128).

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує що працювала в Фонді начальником відділу медичних та соціальних послуг з 01.08.2017 р., а 29.03.2019 р. наказом № 498к від 29.03.2019 р. була звільнена за п. 6ст. 36 КЗпП України.

Рішенням від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області, в справі № 215/645/20, яке було залишено без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій, її було поновлено на роботі, та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 р. по 16.08.2019 р. в сумі 84422, 70 грн..

Але відповідачем було проігноровано рішення суду в частині його негайного виконання про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць. Вже після винесення 17.12.2019 р. Дніпровським апеляційним судом постанови про залишення рішення суду без змін, Фонд 28.12.2019 р. видав наказ №1675-к про поновлення позивача на роботі.

Про існування наказу про поновлення на роботі позивач дізналася 22.01.2020 р., та 31.01.2020 р. звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 19.08.2019 р. по 22.01.2020 р., а потім збільшила період затримки по 27.07.2020 р. та відповідно суму стягнення.

Рішенням від 24.05.2021 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, її позовні вимоги було задоволено, з визначенням того, що наказ Фонду від 28.12.2019 р. № 1675-к не відповідає вимогам законодавства. України і, як наслідок відповідач необґрунтовано та неправомірно не виконав рішення суду про поновлення її на роботі на попередній посаді, а доводи відповідачав про виконання рішення суду, як і доводи того, що вона сама не бажає виконувати рішення суду є необґрунтованими.

Вона, зважаючи на ту обставину, що в холі судового розгляду справи № 215/645/20, відповідач не вжив заходів спрямованих на приведення наказу про її поновлення на роботі у відповідність з вимогами чинного законодавства України, звернулася до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу з новим позовом про стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України м. Києві на її користь середнього заробітку у зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення її на роботі за період з 28.07.2020 р. по 27.10.2020 р..

16.03.2021 р. та 12.05.2021 р. за її заявами про збільшення позовних вимог у справі № 215/587/21, період стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі було збільшено до 21.05.2021 р..

Зважаючи на відсутність правових підстав для подальшого збільшення позовних вимог в межах розгляду справи № 215/587/21, позивач звертається до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу з даною позовною заявою про стягнення з цього ж самого відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 22.05.2021 р., який не охоплюється періодом який є предметом розгляду справи № 215/587/21.

Дніпровським апеляційним судом, в постанові від 18.05.2021 р. ухваленій у справі № 215/2330/19 за результатами розгляду апеляційної скарги державного виконавця на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 04.12.2020 р. про задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування постанови державного виконавця від 11.06.2020 р. про повернення стягувачу виконавчого листа про її поновлення Управлінням на роботі, однозначно і остаточно встановлено ту обставину, що наказ Управління про поновлення ОСОБА_1 на роботі не відповідає резолютивній частині рішення суду.

06.09.2021 р. Верховний Суд ухвалив постанову про залишення без задоволення скарги державного виконавця та без змін ухвали від 04.12.2020 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу та постанови від 18.05.2021 р. Дніпровського апеляційного суду по справі № 215/2330/19. Вказаними судовими рішеннями було визнано незаконною постанову державного виконавця від 11.06.2020 р. про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа суду про її поновлення на роботі. У судових рішеннях всіх трьох інстанцій зазначено, що наказ відповідача № 1675 к від 28.12.2019 р. про поновлення позивача на роботі не відповідає резолютивній частині рішення суду, а тому не може вважатися належним виконанням вимог чинного законодавства України стосовно поновлення ОСОБА_1 на роботі. На підставі зазначеної постанови Верховного Суду, державний виконавець 29.09.2021 р. відновив виконавче провадження № 60953339.

Після відновлення виконавчого провадження, державний виконавець направив відповідачу вимогу від 18.10.2021 р., якою зобов`язав боржника (відповідача в даній справі) виконати виконавчий документ у повній відповідності до зазначених вище судових рішень.

Отже, постанова від 06.09.2021 р. Верховного Суду, винесена у справі № 215/2330/19,, письмова вимога державного виконавця № 60953339/26 від 18.10.2021 р. є додатковими доказами невідповідності наказу відповідача № 1675к від 28.12.2019 р. вимогам чинного законодавства України, на які позивач раніше не посилався у первісній позовній заяві.

26.10.2021 р. відповідач на виконання рішення від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу у справі № 215/2330/19, з урахуванням постанови від 06.09.2021 р. Верховного Суду та вимоги державного виконавця від 19.10.2021 р. № 60953339/26, видав наказ № 1026к, яким повністю було змінено зміст раніше виданого 28.12.2019 р. наказу № 1675к та проведено процедуру поновленя позивача на роботі у відповідності до рішень суду, в тому числі до резолютивної частини рішення від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу та виданого виконавчого листа про поновлення на роботі..

Саме тому активні дії відповідача по виданню наказу № 1026к від 26.10.2021 р. по своїй правовій суті,є визнанням ним правомірності позовних вимог ОСОБА_1 про існування факту затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі протягом періоду з 22.05.2021 р. по 25.11.2021 р..

26.11.2021 р. позивач, після отримання нею копії наказу відповідача № 1026к від 26.10.2021 р., з дотриманням положень ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження», надала відповідачу свою трудову книжку для належного її оформлення та внесення відповідного запису про поновлення на роботі.

Таким чином, письмова вимога державного виконавця № 60953339/26 від 18.10.2021 р., наказ відповідача № 1026к від 26.10.2021 р. та копія трудової книжки позивача із внесеним 26.11.2021 р. записом про її поновлення на роботі, в даній справі є додатковими підставами законності і правомірності позовних вимог по справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

16.06.2022 р. та 19.08.2022 р. відповідачем - Фондом було подано до суду відзиви на позов ( а.с.118-123, 163-166), в яких позов не визнав, вважає його безпідставним. Вказує, що дійсно ОСОБА_1 була поновлена на роботі рішенням суду від 19.08.2019 р., але повний текст судового рішення було отримано Фондом лише 20.09.2019 р., разом з ухвалою суду від 23.08.2019 р. про виправлення описки в рішенні.

20.08.2019 р. дійсно позивач звернулася до Фонду з заявою про виконання рішення суду, та надала в копіях виконавчий лист і вступну та резолютивну частину рішення. Листом від 20.08.2019 р. позивачу було відмовлено в виконанні судового рішення, оскільки рішення має істотні недоліки, фактичні помилки, які унеможливлювали його негайне виконання. Так, виконавчий лист містив дві одночасні вимоги про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку. На вказане звернув увагу відділ примусового виконання рішення Департаменту ДВС повернувши виконавчий лист стягувачу постановою від 29.08.2019 р.

Рішення суду було оскаржене в апеляційному порядку, тому в частині вимог які не підлягали негайному виконанню, воно не могло бути виконаним, а в частині негайних вимог також не могло бути виконаним в зв`язку з недоліками рішення і виданого на його підставі виконавчого листа.

Після ухвалення постанови від 17.12.2019 р. апеляційною інстанцією, якою рішення суду було залишено без змін, 23.12.2019 р. позивач знову звернулася до Фонду з заявою, додавши копію постанови суду, та 28.12.2019 р. Фонд видав наказ №1675-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Лише 08.01.2020 р. суд постановив ухвалу про виправлення помилок, видав два належних виконавчих листа про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з негайним виконанням вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць. Після отримання ухвали суду про виправлення описок від 08.01.2020 р., Фонд 16.01.2020 р. перерахував позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за відрахуванням податків і обов`язкових платежів.

Позивач навмисно не бажала поновлюватись на роботі, оскільки Фонд листами від 19.12.2019 р. та 09.01.2020 р. пропонував позивачу з`явитися на роботу, але ці листи були проігноровані. Також, Фонд листом від 24.01.2020 р. запрошував позивача з`явитися для ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та вчинення інших необхідних для цього дій, але позивач навмисно діяла вибірково та упереджено для наявності формальних підстав для додаткового стягнення грошових коштів, особисто навмисно перешкоджає виконанню судового рішення.

28.01.2020 р. Фонд звернувся до органу ДВС з заявами про закінчення виконавчого провадження, 31.01.2020 р. державний виконавець виніс вимогу якою зобов`язав позивача протягом п`яти днів надати до Фонду трудову книжку для внесення запису про поновлення її на роботі.

11.02.2020 р. до Фонду надійшов лист позивача, яким вона не погоджується з наказом про поновлення її на роботі, вимагає виконання рішення суду, усунення недоліків наказу, але відповідач вважає що рішення суду виконано, а єдиною перешкодою є небажання самої позивача прибути на роботу.

Винесення Апеляційним та Верховним судом постанов по іншим справам, які стосувалися позивача, не є доказами того, що наказ від 28.12.2019 р. № 1675к Фонду є незаконним, як і його зміна наказом від 26.10.2021 р. № 1026к.

Управління також вважає заявлений розмір вартості послуг з правничої допомоги, необґрунтовано завищеним, неспівставним та непропорційним предмету спору, а тому заперечує проти розміру орієнтовного розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, які очікує понести позивач та вважає, що обґрунтованим розміром вартості наданих послуг є 5000 грн., що просить суд врахувати при розгляді даної справи.

Дослідивши позов, текст позову на усунення недоліків, завяву про зміну підстав та збільшення позовних вимог, заяву про надання доказів на підтвердження фактично отриманих позивачем послуг з правничої допомоги (а.с. 171-172), письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до слідуючого.

Копією трудової книжки позивача (а.с. 58-60), встановлено, що позивач, яка з 01.08.2017 р. займала посаду начальника відділу медичних та соціальних послуг Фонду, була звільнена з 29.03.2019 р. наказом № 498к заст. 36 п.6 КЗпП Україниу зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Рішенням від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області (а.с. 61-64), було скасовано наказ від 29.03.2019 р. №498-к про звільнення позивача і вона була поновлена на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг з 29.03.2019 р., стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 р. по 16.08.2019 р. з розрахунку 888,66 грн. середньоденного заробітку. Рішення в частині поновлення позивача на роботі і стягнення середнього заробітку за один місяць звернуто до негайного виконання.

Постановою від 17.12.2019 р. Дніпровського апеляційного суду, вказане рішення залишено без змін.

Постановою від 11.09.2020 р. Касаційного цивільного суду Верховного Суду, вказане рішення та постанова Дніпровського апеляційного суду, залишені без змін (а.с. 65-68, 69-74).

Дана позовна заява обґрунтована тим, що виданий відповідачем наказ № 1675к від 28.12.2019 р. «Про поновлення ОСОБА_1 », не відповідає резолютивній частині рішення суду про поновлення її на роботі, а також змісту виконавчого листа виданого судом для примусового виконання зазначеного судового рішення.

Зокрема, у п. 3 Наказу № 1675к, передбачено віднесення посади ОСОБА_1 до позаштатної.

Отже, зважаючи на ту обставину, що у штатному розписі відповідача, існує посада начальника відділу медичних та соціальних послуг, яку з моменту незаконного звільнення позивача займає інша особа з тим же фунціоналом, поновлення ОСОБА_1 на позаштатній посаді, є неналежним виконанням рішення суду про її поновлення на роботі.

Згідност.235 КЗпП України - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу…, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тому, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, з метою дотримання такого фундаментального аспекту верховенства права, як принцип правової визначеності, гарантією якого в національному законодавстві виступають положення ч. 7 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» та ч. 4 ст. 263 ЦПК України, доцільно врахувати висновок щодо застосування ст. 235 КЗпП України та ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження», викладений у постанові від 19.08.2020 р. Верховного Суду у справі № 754/14783/17:

«Частина перша ст. 235 КЗпП України, передбачає, що в разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення, полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі, слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання свої попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України, не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріпленні у ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження».

За змістом ст. 65 ЗУ «Про виконавче провадження» ( у редакції, чинній на момент поновлення заявника на роботі за рішенням суду), рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи, як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу (наказу про розпорядження керівника підприємства-боржника), що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника».

Згідно ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а тому відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, повинен був їх врахувати в обов`язковому порядку.

Згідност.18 ч.ч.1,2ЦПК України - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України… Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 431 ч. ч. 1, 3 ЦПК України - виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

На виконання рішення від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу, також 19.08.2019 р. видано виконавчий лист, який отримано Фондом згідно заяви позивача 20.08.2019 р. (а.с.76). Вказаною заявою позивач просила поновити її на роботі на посаді начальника відділу медичних та соціальних послуг.

У відповідь на заяву позивача, Фонд письмово повідомив, що рішення суду має істотні недоліки та фактичні помилки (а.с. 77), порадивши позивачу звернутися до суду.

Лише 28.12.2019 р., відповідачем було видано наказ № 1675 про поновлення позивача на роботі. Але цей наказ не відповідав вимогам законодавства, як було неодноразово зазначено в рішеннях судів різних інстанцій: першої, апеляційної та касаційної. Тому, 26.10.2021 р. відповідачем було видано наказ № 1026к, яким було змінено текст наказу від 28.12.2019 р. № 1675к та проведено процедуру поновлення позивача на роботі у відповідності до рішення суду від 19.08.2019 р.. Видання наказу від 26.10.2021 р. № 1026к, є теж фактичним підтвердженням факту затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі в період з 22.05.2021 р. до 26.11.2021 р., тобто по дату фактичного поновлення позивача на роботі, коли позивач, після отримання копії наказу № 1026к, надала відповідачу свою трудову книжку для внесення до неї належного відповідного запису про поновлення на роботі (а.с. 84, 61-64, 65-68, 69-74, 88-91, 129-135, 155, 156).

06.09.2021 р. Верховний Суд ухвалив постанову про залишення без задоволення скарги державного виконавця та без змін ухвали від 04.12.2020 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу та постанови від 18.05.2021 р. Дніпровського апеляційного суду по справі № 215/2330/19. Вказаними судовими рішеннями було визнано незаконною постанову державного виконавця від 11.06.2020 р. про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа суду про її поновлення на роботі. У судових рішеннях всіх трьох інстанцій зазначено, що наказ відповідача № 1675 к від 28.12.2019 р. про поновлення позивача на роботі не відповідає резолютивній частині рішення суду, а тому не може вважатися належним виконанням вимог чинного законодавства України стосовно поновлення ОСОБА_1 на роботі. На підставі зазначеної постанови Верховного Суду, державний виконавець 29.09.2021 р. відновив виконавче провадження № 60953339.

Отже, постанова від 06.09.2021 р. Верховного Суду, винесена у справі № 215/2330/19,, письмова вимога державного виконавця № 60953339/26 від 18.10.2021 р. є додатковими доказами невідповідності наказу відповідача № 1675к від 28.12.2019 р. вимогам чинного законодавства України, на які позивач раніше не посилався у первісній позовній заяві.

26.10.2021 р. відповідач на виконання рішення від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу у справі № 215/2330/19, з урахуванням постанови від 06.09.2021 р. Верховного Суду та вимоги державного виконавця від 19.10.2021 р. № 60953339/26, видав наказ № 1026к, яким повністю було змінено зміст раніше виданого 28.12.2019 р. наказу № 1675к та проведено процедуру поновленя позивача на роботі у відповідності до рішень суду, в тому числі до резолютивної частини рішення від 19.08.2019 р. Тернівського районного суду м. Кривого Рогу та виданого виконавчого листа про поновлення на роботі..

Саме тому активні дії відповідача по виданню наказу № 1026к від 26.10.2021 р. по своїй правовій суті,є визнанням ним правомірності позовних вимог ОСОБА_1 про існування факту затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі протягом періоду з 22.05.2021 р. по 25.11.2021 р..

26.11.2021 р. позивач, після отримання нею копії наказу відповідача № 1026к від 26.10.2021 р., з дотриманням положень ст. 75 ЗУ «Про виконавче провадження», надала відповідачу свою трудову книжку для належного її оформлення та внесення відповідного запису про поновлення на роботі.

Таким чином, письмова вимога державного виконавця № 60953339/26 від 18.10.2021 р., наказ відповідача № 1026к від 26.10.2021 р. та копія трудової книжки позивача із внесеним 26.11.2021 р. записом про її поновлення на роботі, в даній справі є додатковими підставами законності і правомірності позовних вимог по справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

І тому, враховуючи положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставина невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі не потребує доказування при розгляді справи за даним позовом.

Стаття 236 КЗпПУкрїни передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Тобто для прийняття рішення про виплату середнього заробітку позивачу, обов`язковою є доведеність затримки власником виконання судового рішення, і вказана затримка збоку роботодавця, на думку суду доведена позивачем, тому позов підлягає задоволенню, а стягненню підлягає середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки, вказаний нею, а саме за період з 22.05.2021 р. по 25.11.2021 р., з наступних підстав

Відзиви відповідача на позов не спростовують встановлених обставин того, що позивач до 26.11.2021 р. не була поновлена на попередній посаді з якої її було звільнено, а явка на роботу на посаду не передбачену трудовим договором, виходить за межі обов`язків робітника.

Нормаст. 236 КЗпП Україниоднозначно передбачає наслідки для роботодавця в разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду про поновлення на роботі. Це є стягнення середнього заробітку за час вказаної затримки.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 р. по справі №653/1975/16-ц, та від 17.07.2019 р. №757/22752/18-ц.

Згідно довідки Фонду №51 від 14.06.2019 р., та судового рішення від 19.08.2019 р., розмір середньоденного заробітку позивача, розрахованого згідноПостанови КМУ №10 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», становить 888 грн. 66 коп. при середньомісячному заробітку 15551,50 грн..

Час вимушеного прогулу за цим позовом становить з 22.05.2021 р. по 25.11.2021 р., а саме 130 робочих днів, відповідно слід стягнути з Фонду на користь позивача 115525 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі (130 днів х 888,66 грн.), а стягнення середнього заробітку за один місяць звернути до негайного виконання.

Підпунктами14.1.180 п. 14.1 ст. 14та п.18.1ст.18 Податкового кодексу Українивстановлено, що роботодавець - податковий агент зобов`язаний з доходів, що нараховуються (виплачуються) фізичній особі (платнику), нараховувати, утримувати та сплачувати до бюджету податок від імені та за рахунок коштів особи, якій виплачуються такі доходи.

Таким чином стягнутий середній заробіток є об`єктом оподаткування доходу позивача як платника податку, та з нього слід утримувати податки та обов`язкові платежі.

Також, при задоволенні позову та звільненні позивача від сплати судового збору, відповідно дост.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути 2270 грн. судового збору на користь держави за розгляд позову та 454 грн. за розгляд апеляційної скарги позивача.

Стосовно витрат на правничу допомогу в сумі 23729.17 грн. згідно заяви (а.с.171-172), суд вважає необхідним вказану заяву задовільнити в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 15 ЦПК України, представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України, визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Статтею 137 ЦПК України, встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України"Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно ст. 19 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, а саме як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі позивач надала суду копію свідоцтва на зайняття адвокатською діяльністю КС № 6516/10 на ім`я Балюри А.С., копію ордеру КС № 539795 від 30.01.2020 р., договір про надання правової допомоги від 15.01.2020 року (а.с. 173), додаткову угоду № 1 до договору про правову допомогу від 15.01.2020 року(а.с. 174), додаткову угоду №2 2 до вказаного договору (а.с. 175), акт № 1 приймання-передачі правничої допомоги відповідно до умов договору № 01/20 про надання правової допомоги від 15.01.2020 року та Додаткової угоди №2 від 01.10.2022 року(а.с. 176).

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у місті Києві на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням складності справи, принципу розумності і співмірності та обсягом фактично виконаних робіт (наданих послуг)в розмірі 23729,17 грн. за розгляд справи, згідно до заяви (а.с. 171-172).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 235,236 КЗпП України,керуючись ст.ст. 12,13,81,137,141,259,263-265,274,279 ЦПК Українисуд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )до Управліннявиконавчої дирекціїФонду соціальногострахування Українив м.Києві (ЄДРПОУ 41312290,м.Київ,пр..Перемоги,92/2)про стягненнясереднього заробіткуза часзатримки виконаннярішення судупро поновленняна роботі задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м.Києві на користь ОСОБА_1 115525 грн. 80 коп. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22 травня 2021 р. по 25 листопада 2021 р., а також 23729 грн. 17 коп. витрат на правничу допомогу, а всього 139254 грн. 97 коп...

Суми стягнуті без урахування податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у м.Києві, на користь держави судовий збір - 2270 грн. за розгляд позовної заяви та 454 грн. за розгляд апеляційної скарги, а всього 2724 грн..

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 15551 грн. 50 коп..

Рішенняможе бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду, через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складення його повного тексту.

Повний текст рішення складено 06.06.2023 р..

Суддя: