Постанова

від 29.05.2023 по справі 909/101/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2023 р. Справа №909/101/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кришталь М.Б.

явка учасників справи:

від позивача не з`явилися

від відповідача не з`явилися

від третьої особи Дунич Р.В. (Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

розглянув апеляційну скаргу Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 207/02-01 від 20.09.2021 (вх. №01-05/3328/21 від 04.10.2021)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2021, суддя Л.М. Неверовська, повний текст рішення складено 01.09.2021

у справі № 909/101/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мега-Пауер-Буд

до відповідача Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департаменту розвитку громад та територій, дорожнього, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, м. Івано-Франківськ

про стягнення 1 542 890,81 грн.

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

10.02.2021 ТОВ "Мега-Пауер-Буд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення 1 542 890,81 грн., з яких: 401517,00 грн. 3% річних, 1 141 373,81 грн. інфляційних втрат.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов договору підряду № 23 від 24.10.2011 в частині оплати виконаних робіт та вартості поставленого товару в сумі 3 406 641,69 грн.

Правомірність зазначеного договору та наявність заборгованості відповідача в сумі 3 406 641,69 грн. встановлена рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 у справі № 909/51/17, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 та набрало законної сили.

У зв`язку з тим, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 не виконано, основна заборгованість в сумі 3 406 641,69 грн. відповідачем не погашена, позивач нарахував відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за період з 28.02.2017 по 01.02.2021.

Правовим підставами позову зазначає ст.ст. 11, 15, 96, 525, 526, 530, 599, 611, 617, 625, 629, 631 ЦК України та ст.ст. 193, 218 ГК України.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2021 позов задоволено. Стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ТОВ "Мега-Пауер-Буд" 401 517,00 грн. 3% річних, 1 141 373,81 грн. інфляційних втрат та судовий збір в сумі 23143,37 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідач не виконав рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 в справі № 909/51/17, основну заборгованість в сумі 3 406 641,69 грн. не погасив, у зв`язку з чим в останнього виник обов`язок щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021: задоволено заяву товариства і Департаменту про затвердження мирової угоді в цій справі; затверджено відповідну мирову угоду (далі Мирова угода), зміст якої викладено в резолютивній частині ухвали; визначено, що Мирова угода є виконавчим документом із строком її пред`явлення до виконання 20.12.2024; визнано нечинним рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2021 у даній справі; закрито провадження у справі № 909/101/21.

Постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 01.11.2022 касаційну скаргу ТОВ "Мега-Пауер-Буд" задоволено. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 у справі № 909/101/21 скасовано. Справу № 909/101/21 передано на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду в частині: розгляду заяви ТОВ "Мега-Пауер-Буд" і Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про затвердження мирової угоди, визнання нечинним рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2021 у справі № 909/101/21 та закриття провадження у цій справі і в частині розподілу судових витрат, здійсненого в скасованій ухвалі.

Верховний Суд зазначив, що апеляційним господарським судом при винесенні ухвали про затвердження мирової угоди не враховано, що:

-з тексту мирової угоди випливає, що її відповідні умови стосуються розгляду судом іншої справи - № 909/51/17;

-процедура укладення мирової угоди на стадії виконавчого провадження врегульована статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" та здійснюється судом, який видав виконавчий документ;

-вирішення в мировій угоді з даної справи № 909/101/21 питань, пов`язаних з розглядом іншої справи (№ 909/51/17), в якій прийнято відповідне судове рішення, може бути, з урахуванням наведеного, спробою переглянути таке рішення в іншій справі у невстановлений законом спосіб, оминаючи визначений законодавством апеляційний та касаційний порядок перегляду рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд зазначив, що при новому розгляді справи необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимоги статті 192 ГПК України, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.

З врахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржувану ухвалу постановлено з порушенням положень частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України.

При новому розгляді та на виконання вказівок Верховного Суду викладених в постанові від 01.11.2022, апеляційним господарським судом надавалася можливість сторонам узгодити умови мирової угоди, проте воля сторін відсутня на її укладення.

З огляду на викладене, апеляційним господарським судом при новому розгляді справи розглядається апеляційна скарга Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 207/02-01 від 20.09.2021 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2021 в справі № 909/101/21 в порядку Глави 1 розділу IV ГПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що

-разом з позовною заявою відповідачу не було скеровано копію заяви про примусове виконання,

-суд першої інстанції не здійснив розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат, та не надав оцінку тому, що всупереч ст. 162 ГПК України позивачем не надано обгрунтованого розрахунку суми позовних вимог;

-судом не враховано те, що відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 571 від 06.11.2019 ліквідовано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та створено Департамент розвитку громад та територій, дорожнього, житлового-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації;

-з врахуванням ліквідації відповідача, вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що кореспондується з правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 03.05.2018 в справі № 924/478/16;

-місцевий господарський суд не надав оцінку тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Позивач, не скористався правом передбаченим статтею 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку з неявкою учасників справи, а також з підстав подання апелянтом заяви про врегулювання спору мирним шляхом.

В судове засідання 15.05.2023 з`явився представник третьої особи. Представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності. При цьому, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника.

Представники третьої особи у судовому засіданні просив апеляційну скаргу задоволити та скасувати рішення місцевого господарського суду, в позові відмовити.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи, що з`явився, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається

24.10.2011 Управлінням житлово-комунального господарства Івано-Франківської області (правонаступником якого є Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації) (замовник) та ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" (підрядник) було укладено договір підряду № 23 на виконання підрядних робіт, згідно з умовами якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектно-кошторисної документації та умов договору виконання робіт по об`єкту "Реконструкція каналізаційних мереж та очисних споруд м. Коломия. І етап - реконструкція очисних споруд".

Згідно з п. 3.1 договору вартість робіт за договором складає 7 316 044,00 грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються замовником на підставі актів приймання виконаних робіт форми (КБ - 2в), довідки про вартість виконаних робіт форми (КБ-3) проміжними платежами в міру виконання робіт за повністю виконані роботи.

На підставі актів за грудень 2011 (на суму 34 702,86 грн., 9 933,19 грн., 15 083,82 грн., 576 191,65 грн., 2 333,10 грн., 411 423,64 грн., 10 491,28 грн.) всього на суму 1 060 159,54 грн., акту коригування на суму 5 559,51 грн., які підписані сторонами, підрядник здав, а замовник прийняв роботи за договором без зауважень на загальну суму 1 054 600,03 грн.

Згідно з п. 5.7 договору забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням здійснює підрядник.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу обладнання та устаткування на суму 5 234 077,95грн., що підтверджується видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи.

Позивач виконав зобов`язання за договором в повному обсязі. За виконані роботи та поставлений товар відповідач мав сплатити узгоджену сторонами суму 6288677,98 грн. (1054600,03 грн. та 5234077,95 грн.).

Відповідач за виконані роботи та за отриманий товар по договору розрахувався частково, всього на суму 2882216,29 грн.

За неоплачені відповідачем роботи та за отриманий, проте не оплачений товар у останнього виник борг в сумі 3406461,69 грн. (6288677,98 грн. - 2882216,29 грн.).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 у справі № 909/51/17 задоволено позов ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 7269573,67 грн. та стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" 3 406 641,69 грн. основного боргу, 454 291,79 грн. 3% річних, 3 408 820,19 грн. інфляційних втрат та 109 043,60 грн. судового збору. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 зазначене рішення залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 у справі № 909/51/17 встановлено факт заборгованості відповідача за виконані роботи та за отриманий товар за договором підряду № 23 на виконання підрядних робіт від 24.11.2011 в розмірі 3 406 641,69 грн. та відсутність доказів сплати останньої, що згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню при розгляді в цій справі.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду.

14.03.2017 на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 у справі № 909/51/17 видано наказ №225 на примусове виконання рішення суду.

10.10.2017 між ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" (первісний кредитор) та ТОВ "Мега-Пауер-Буд" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого позивач (ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт") передав ТОВ "Мега-Пауер-Буд" право вимоги за договором підряду № 23 від 14.10.2011.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2018 замінено стягувача щодо виконання наказу № 225 від 14.03.2017 виданого на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28.02.2017 у справі № 909/51/17 з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" на ТОВ "Мега-Пауер-Буд".

Частиною 2 ст. 625 ЦК України, встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахований апеляційним господарським судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що з ухваленням рішення Господарським судом Івано-Франківської області від 28.02.2017 у справі № 909/51/17 про стягнення з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації про зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за договором підряду № 23 на виконання підрядних робіт від 24.11.2011 не припинилося.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, позивач здійснює нарахування 3% річних за період з 28.02.2017 по 01.02.2021 на суму 3 406 641,00 грн.

Апеляційний господарський суд, провівши перевірку заявлених до стягнення 3% річних у відповідності до вимог законодавства, погоджується з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 401 517,00 грн., а тому доводи відповідача про неправильний розрахунок суми стягнення 3 % річних не знайшли підтвердження в апеляційному суді.

Щодо нарахування інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Державним комітетом статистики України і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р., № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2021 у справі № 910/13071/19 вказав, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи зазначене та встановлені вище періоди прострочення, інфляційні втрати розраховуються в середньому за місяць і у разі, якщо прострочення існувало 15 чи більше днів у місяці.

З огляду на викладене та здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних втрат в розмірі 1 141 373,81 грн., які нараховані за період з 28.02.2017 по 01.02.2021 на суму 3 406 641,00 грн., а тому доводи відповідача про неправильний розрахунок суми інфляційних втрат не знайшли підтвердження в апеляційному суді.

Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

У відповідності до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, яка в силу вимог ч. 4 ст. 263 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

Разом з тим, 11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України № 215 від 16 березня 2020 року та № 239 від 25 березня 2020 року, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено карантин на усій території України з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року.

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, безперервно продовжувалася згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 291 від 22 квітня 2020 року, № 343 від 04 травня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, зокрема до 30 червня 2021 року.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року (з урахуванням останніх внесених до неї змін згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 19 серпня 2022 року), дія карантину на усій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, була продовжена до 31 грудня 2022 року.

Законом України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (у редакції Закону України № 540-ІХ від 30 березня 2020 року) викладені у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 08 лютого 2022 року у справі № 918/964/20, від 31 травня 2021 року у справі № 926/1812/21,

Таким чином спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінку тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Посилання апелянта на те, що судом не враховано те, що відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 571 від 06.11.2019 ліквідовано Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та створено Департамент розвитку громад та територій, дорожнього, житлового-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації спростовуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 130-135), відповідно до якого Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації перебуває в стані припинення, але не ліквідовано.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є учасником у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Разом із тим, вищезазначених доказів матеріали справи теж не містять. Ця правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справах №908/502/19, №905/306/17, № 910/10122/19 від 16 червня 2022 року, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

Так, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку документам, які є в матеріалах справи та те, що скаржник не додав жодних доказів для вирішення судом питання щодо правонаступництва.

Зважаючи на зазначене вище та враховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів вважає, що вказане виключає можливість встановити обсяг прав та обов`язків, які перейшли до правонаступника у спірних правовідносинах.

За змістом правових висновків викладених в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №924/478/16, на яку посилається апелянт вбачається, що відповідачем визнано кредиторські вимоги позивача, як компенсацію вартості квартир, отриманих колишніми працівниками відповідача. Суди дійшли висновку, що з урахуванням положень 104 - 112 ЦК України, у відповідача виник обов`язок по включенню до проміжного ліквідаційного балансу кредиторської вимоги позивача та правомірно задовольнили вимоги про зобов`язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу кредиторські вимоги з відшкодування вартості квартир, як визнані.

Враховуючи обставини справи у цій справі апеляційний господарський суд вважає, що постанова Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №924/478/16 не є релевантною до цієї справи, а зроблені судом висновки з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на те, що разом з позовною заявою відповідачу не було скеровано копію заяви про примусове виконання спростовуються матеріалами справи, а саме поштовою накладною № 7601868133880 від 01.03.2021 (т. 1 а.с. 39) та описом вкладення до укрпошта експрес від 01.03.2021 (т. 1 а.с. 40).

Докази погашення заборгованості після укладення мирової угоди ( в засіданні представник говорив про те)

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на результати розгляду спору, а тому судом не аналізуються. У ряді рішень Європейського суду з прав людини міститься вказівка на те, що вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

З врахуванням викладеного апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 34 715.06 грн., сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги покладається на нього.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 207/02-01 від 20.09.2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.08.2021 у справі №909/101/21 залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 34 715,06 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 29.05.2023