Постанова

від 05.06.2023 по справі 910/19982/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2023 р. Справа№ 910/19982/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022, повне рішення складено 17.10.2022

у справі № 910/19982/21 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента-К"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 30 514,44 грн.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювента-К" подало на розгляд Господарського суду міста Києва позовну заяву до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 30 514,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 задоволено позовні вимоги частково. Закрито провадження у справі № 910/19982/21 в частині стягнення 29 400 грн. Стягнуто із Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента-К" інфляційні втрати в розмірі 650,48 грн., 3% річних в розмірі 463,96 грн, судовий збір в розмірі 2 270,00 грн, витрати на правничу допомогу 8500 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21, в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента-К" 2 270,00 грн судового збору та 8 500,00 грн витрат на правничу допомогу, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким переглянути питання розподілу судового збору судом першої інстанції у даній справі та зменшити розмір необґрунтовано завищених витрат, на професійну правничу допомогу адвоката, до розміру, який відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що ним у відзиві на позовну заяву визнано заявлені позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 29 400,00 грн, однак, у рішенні від 30.09.2021, суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання скаржника про застосування частини 1 ст. 130 ГПК України, не надав йому належної правової оцінки та поклав весь судовий збір на відповідача у справі, всупереч вимогам закону.

Також скаржник зазначає про те, що подаючи відзив на позов, ним надано суду першої інстанції документальне підтвердження неспівмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, вказавши на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва на розгляді знаходяться справи № 910/19978/21 та № 910/20123/21 за позовами ТОВ "Ювента-К" до ДП "НАЕК "Енергоатом" і в даних справах уповноваженим представником ТОВ "Ювента-К" є адвокат Кизенко Д.О., подані ним позови за своєю природою та юридичною кваліфікацією є фактично аналогом позову, який розглядається у справі № 910/19982/21, тобто специфіка та обсяг виконаних адвокатом є ідентичними. Більш того, зазначені вище позовні заяви стилістично однакові та відрізняються лише сумами, які заявлені до стягнення, тобто у даній справі адвокатом позивача проведена мінімальна робота (нарахування 3% річних та інфляційних втрат), що на думку скаржника відіграє значну роль, при розгляді судом заявленої позовної вимоги, та вважає, що обґрунтована та розумна сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката в даній справі становить 1 000,00 грн.

На думку скаржника, судом першої інстанції не надано правову оцінку аргументованим доводам та письмовим доказам відповідача стосовно не співмірності заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу, а також щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом робіт у даній справі. Також викликає об`єктивний сумнів, стягнута судом першої інстанції сума 3 500,00 грн витрат на правничу допомогу, за участь адвоката у судовому засіданні 30.09.2022, адже ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 у справі № 910/19982/21, суд не визначав обов`язковою явку у судове засідання уповноважених представників сторін.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач не скористався процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, не висловив змістовних та обґрунтованих заперечень з приводу викладених в апеляційній скарзі обставин, внаслідок чого справа розглядається за наявними матеріалами.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023, у зв`язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 звільнено суддю Зубець Л.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023, для розгляду справи № 910/19982/21 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023 прийнято справу № 910/19982/21 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, тимчасову непрацездатність судді Гаврилюка О.М. та перебування суддів у відпустках, надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду 06.12.2022, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 91019892/21 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 23.03.2021 між позивачем та позивачем укладено договір поставки № 53-122-13-21-10514, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором постачальник, зобов`язується поставити і передати у власність відповідача, за договором замовника, продукцію, а відповідач, у свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).

Відповідно до п. 1.2 договору предметом поставки є продукція: 42990000-2 високого тиску), яка передбачена у специфікації №1.

Згідно з п. 2.2 договору загальна сума договору складає 29 400,00 грн.

На виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу продукцію згідно із специфікації № 1 на суму 29 400,00 грн, що підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною № КВ-00601 від 02.04.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язання щодо сплати вартості товару.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (частина перша статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В матеріалах справи наявні докази виконання відповідачем грошового зобов`язання та сплати заборгованості в розмірі 29 400,00 грн.

Враховуючи відсутність спору в частині стягнення основної заборгованості, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про закриття провадження в частині стягнення 29 400,00 грн основного боргу.

Також у зв`язку із порушенням виконання грошового зобов`язання, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 463,96 грн та інфляційних втрат у розмірі 650,48 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, погоджується із господарським судом першої інстанції та вважає суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірах 650,48 грн та 463,96 грн, відповідно, правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 17 432,05 грн штрафних санкції, оскільки для застосування пені за порушення грошового зобов`язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування, проте, за умовами укладеного між сторонами договору поставки №53-122-01-20-10146 від 13.11.2020 не визначено підстави, розмір та порядок застосування відповідальності відповідача у вигляді сплати неустойки за порушення грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого товару.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається із прохальної частини апеляційної скарги, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21, в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювента-К" 2 270,00 грн судового збору та 8 500,00 грн витрат на правничу допомогу, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким переглянути питання розподілу судового збору судом першої інстанції у даній справі та зменшити розмір необґрунтовано завищених витрат, на професійну правничу допомогу адвоката, до розміру, який відповідає вимогам ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Від визнання позову слід відрізняти визнання фактів. Факти може визнати й позивач. Визнання стороною в суді фактів, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов`язковим. Суд може вважати визнаний факт встановленим, коли у нього не виникає сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку підлягають встановленню.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18.

В даному випадку, відповідач, зазначаючи у відзиві на апеляційну скаргу про визнання вимог в частині стягнення заборгованості у сумі 29 400,00 грн, не наводить жодних доводів з цього приводу, в тому числі й щодо обставин, що підлягають встановленню в межах даного спору.

Визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, ураховуючи, що вирішуючи спір по суті суду слід дослідити матеріали справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходячи виключно із факту визнання позову відповідачем.

Положеннями ч. 9 ст. 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так, даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, який порушив обумовлений договором строк виконання грошового зобов`язання перед позивачем, що ним визнається, тому, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про покладення на відповідача відшкодування витрат по сплаті судового збору, а саме в розмірі 2 270,00 грн.

За змістом статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 29.11.2021 № 07/11 з додатками, копію акту наданих послуг від 30.11.2021, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 439, копію ордеру № 1161301, витягу з єдиного реєстру адвокатів України відносно ОСОБА_1 , рахунки-фактури № 07/11-2 від 29.11.2021 та № 28/09-1 від 28.09.2021, копії платіжних доручень № 3466 та 3813.

Таким чином, надані докази свідчать про понесення позивачем судових витрат на правову допомогу у розмірі 8 500,00 грн, а саме: адвокатом здійснено аналіз наданих документів, підготовка позовної заяви про стягнення боргу з відповідача, участь у судовому засіданні, призначеному на 30.09.2021 у справі № 910/19982/21.

Заперечуючи проти покладення на нього судових витрат на правову допомогу відповідач зазначив, що розмір заявлених до відшкодування витрат не відповідає критеріям розумності, співмірності та справедливості з огляду на незначний ступінь складності даного спору.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Чинні процесуальні кодекси не вимагають від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання доказів щодо часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, чи доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу фактично адвокат витратив на виконання робіт. Від сторони не вимагають й наведення обґрунтування, чому саме таку кількість часу витратив адвокат на відповідні дії (див. постанови від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 20.12.2018 у справі № 316/1923/16-а (2-а/316/41/17), від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду, оцінюючи наявні у матеріалах справи докази і доводи апеляційної скарги, надаючи оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об`ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, те, що даний спір є спором незначної складності, оскільки стосується стягнення заборгованості за поставлений товар лише за однією видатковою накладною, що свідчить про невеликий обсяг документів, які підлягають аналізу та опрацюванню при визначенні правової позиції, складанні позовної заяви та розрахунку позовних вимог, а отже, і про невеликий обсяг часу, необхідний для опрацювання таких документів, складення позовної заяви і розрахунку 3% річних та інфляційної складової боргу, враховуючи розмір мінімальної заробітної плати, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 8 500 грн витрат на правову допомогу, та вважає розмір таких витрат таким, що відповідає принципам обґрунтованості та пропорційності таких витрат до предмета спору та його складності.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19 тощо).

Посилання скаржника на те, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу правову допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2022 у справі № 910/19982/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/19982/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім