Рішення

від 17.05.2023 по справі 522/16268/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/16268/22

н/п 2/522/704/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

17.05.2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Шестакової Я.В.,

за участі секретаря Навроцької Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного закладу «Одеська початкова школа «Стар Тайм» про стягнення грошових коштів за договором про надання освітніх послуг, -

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача адвокат Зубрицький О.О. 01.12.2022 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із вищезазначеним позовом до відповідача у якому просить: визнати п. 5.8 договору про надання освітніх послуг №242, укладений у 2021 році між ОСОБА_1 та приватним закладом «Одеська початкова школа «Стар Тайм» недійсним; стягнути з відповідача на користь позивача: кошти за ненадані послуги у розмірі 108000,00 грн, моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн., судові витрати по сплаті правничої допомоги у розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування заяви зазначив, що 29.09.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання освітніх послуг №242. Свої обов`язки щодо сплати послуг, передбачених договором виконано ОСОБА_1 у повному обсязі. Враховуючи укладення зазначеного договору та здійснення оплати за ним, син позивача ОСОБА_2 був зарахований у 4 клас на 2022-2023 навчальний рік. Після введення військового стану на письмове звернення позивача відповідачем було повідомлено, що навчальний процес у 2022-2023 році неможливий в офлайн-режимі через відсутність бомбосховища на цьому об`єкті. Враховуючи зазначене, позивач 30.08.2022 року повідомив відповідача про дострокове розірвання договору та про необхідність повернення суми сплачених коштів за ненадані послуги. Відповідачем було надано відповідь позивачу, де було зазначено про неможливість задоволення викладених у повідомлені вимог. Також, зазначив, що п. 5.8 вищезазначеного договору є несправедливим, оскільки створює обмеження права споживача на повернення сплачених коштів у разі невиконання виконавцем своїх послуг.

Ухвалою суду від 05.12.2022 року цивільну справу було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 14.12.2022 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Від учасників справи не надійшло заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, за наявними у справі доказами, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився повторно, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зокрема шляхом направлення судових повісток про виклик до суду.

Процесуальним правом надати відзив на позов або письмові пояснення по суті предмету спору не скористався. Документів, що підтверджують поважність причин його відсутності суду не надано.

У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст.223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст.247ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Статтями 13, 81 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

29.09.2021 року між ОСОБА_1 та Приватним закладом «Одеська початкова школа «Стар Тайм», укладено договір про надання освітніх послуг № 242. Відповідно до п. 1.1. Договору Замовник доручає, а Виконавець надає послуги у сфері повної загальної середньої освіти за рівнем початкової освіти по вихованню та навчанню дитини, в інтересах якої укладений даний Договір, в Приватному закладі «Початкова школа «Стар Тайм», а Замовник зобов`язується сплатити ці послуги.

Як встановлено судом на підставі квитанції №СТ-7709 від 29.09.2021року ОСОБА_1 сплатив на користь Приватного закладу «Одеська початкова школа «Стар Тайм» грошові кошти за договором про надання освітніх послуг від 29.09.2021 року у розмірі 108000,00 гривень.

Так, статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Таким чином, відповідач у справі виступає надавачем послуг, передбачених договором, а позивач є споживачем, відтак на правовідносини, що виникли між сторонами поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з нормою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, в тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених ЦК, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Як встановлено судом, 30.08.2022 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору у зв`язку з тим, що відповідач не може надати ті послуги, які були обумовлені при підписанні договору про надання освітніх послуг №242 від 29.09.2021 року, та за які позивачем була здійснена повна сплата та вимогу про повернення суми сплачених коштів за ненадані послуги за договором, яка складає: 108 000 гривень.

Відповідно до ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Таким чином, суд дійшов висновку, що з моменту отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору про надання освітніх послуг від 29.09.2021 року, зобов`язання сторін є припиненими.

Вирішуючи питання про розмір коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд приходить до наступного висновку.

Згідно п. 5.8 Договору у випадку бажання Замовника розірвати Договір поверненню підлягають вартість послуг за місяці, що слідують за місяцем, у якому була подана заявка про розірвання Договору, у такому разі Виконавець повертає Замовнику 70% вартості від ненаданих послуг.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Варто зауважити, що принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору. Зміст цього принципу полягає в тому, що умови правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

При цьому, у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року за № 5-рп/2004 у справі №1-33/2004 зазначено, що справедливість - одна із основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини 3статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором (пункт 5 частини 3статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 12.02.2018 року у справі № 707/2953/15-ц.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України закріплює обов`язковість договору. З укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

За правилом сontra proferentem - слова договору мають тлумачитись проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову у договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не лише у тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені, але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, але були включені до договору під переважним впливом однієї зі сторін.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

З огляду на вищевикладені обставини та наведене правове обґрунтування, оскільки розірвання договору відбулося на вимогу споживача у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань відповідачем (порушення договору з боку виконавця послуг), суд погоджується із твердженням позивача, що умова договору, п.5.8 Договору, згідно якого у випадку бажання Замовника розірвати Договір поверненню підлягають вартість послуг за місяці, що слідують за місяцем, у якому була подана заявка про розірвання Договору, у такому разі Виконавець повертає Замовнику 70% вартості від ненаданих послуг, є несправедливою, адже створює обмеження права споживача на повернення сплачених коштів у разі невиконання виконавцем своїх послуг.

Оскільки пунктом 2 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що несправедливі умови договору є недійсними, то суд приходить до висновку, що в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України умова договору, а саме: пункт 5.8 Договору є нікчемною, а тому сума коштів, яка підлягає поверненню позивачу становить 76230, 00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не повернув позивачу кошти в сумі 108 000 гривень сплачені за послуги, що фактично не надавались. Наведені обставини відповідачем не спростовані. Доказів повернення позивачу коштів за Договором, зобов`язання за яким припинено, до суду не надано.

Згідно частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Згідно пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави, за якою проведено виконання зобов`язання.

За частиною 2 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи, що зобов`язання сторін за договором про надання освітніх послуг від 29.09.2021 року є припиненими, тобто правова підстава зобов`язання відпала, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо повернення коштів в сумі 108 000 гривень, сплаченої позивачем у рахунок оплати послуг, які відповідачем фактично не можуть бути надані, - підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо моральної шкоди.

У відповідності до ч.2ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3ст.23 ЦК України).

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суд уз прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалесі Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Як роз`яснив Верховний Суд України у постанові пленуму №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як зазначено в позовній заяві, спричинена позивачу моральна шкода полягала у тому, що позивачу необхідно було терміново шукати інше місце навчання задля уникнення психологічної травми у дитини, все це тягло за собою відповідні незручності, для подолання яких, вживались додаткові зусилля, порушувало звичний план життя, та як наслідок цього, відчував сильне психологічно-емоційне напруження. Спричинену відповідачем моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 30 000 грн.

Проте в матеріалах справи не міститься належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спричинення позивачу моральної шкоди, розмір якої не обґрунтовано позивачем, тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Щодо судових витрат.

Згідностатті 141 ЦПК Україниз відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору в розмірі 4553,40 грн.

Відповідно до ст.133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу є складовою частиною судових витрат по справі.

Статтею 137 ЦПК передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачу надавалась адвокатом правнича допомога.

З матеріалів справи встановлено, що заявляючи вимогу про стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., позивачем на підтвердження понесення таких витрат долучено: договір про надання правової допомоги від 15.11.2022 року №15/11/2022, рахунок-фактуру №12, квитанцію про сплату послуг адвоката у розмірі 20000 грн.

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 3 ст.137ЦПК України та, врахувавши те, що позовні вимоги задоволено частково,а також характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на судові засідання, з урахуванням вимог розумності та справедливості вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000 грн.

Керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,247,258,259,263-265,268,280,281,315 ЦПК, ст.ст. 215, 509, 526, 626-629, 653, 901, 907, 1212 ЦК України,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного закладу «Одеська початкова школа «Стар Тайм» про стягнення грошових коштів за договором про надання освітніх послуг - задовольнити частково.

Визнати п.5.8. договору про надання освітніх послуг №242, укладений 29.09.2021 року між ОСОБА_1 та Приватним закладом «Одеська початкова школа «Стар Тайм» недійсним.

Стягнути з Приватного закладу «Одеська початкова школа «Стар Тайм» на користь ОСОБА_1 кошти за ненадані послуги у розмірі 108000 (сто вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного закладу «Одеська початкова школа «Стар Тайм» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4553 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят три) гривень 40 копійок.

Стягнути з Приватного закладу «Одеська початкова школа «Стар Тайм» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позивних вимог відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Сторони по справі :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач:Приватний заклад «Одеська початкова школа «Стар Тайм», адреса місцезнаходження: м. Одеса, пров. Пироговський, буд. 8, ЄДРПОУ 43746601.

Повний текст рішення складено 17.05.2023 року.

Суддя Я.В. Шестакова