Постанова

від 30.05.2023 по справі 910/18850/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2023 р. Справа№ 910/18850/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Полякова Б.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Грека Б.М.

за участю секретаря судового засідання Дюкарєвої І.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022

у справі № 910/18850/21 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1

про припинення порушення прав інтелектуальної власності

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 30.05.2023

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" про: зобов`язання ТОВ "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" припинити використання комерційного (фірмового) найменування, яке належить ТОВ "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" шляхом виключення з повного та скороченого найменування ТОВ "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" словосполучення "Київський лакофарбовий завод"; заборону ТОВ "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" використовувати позначення "Київський лакофарбовий завод" в назві товариства, в мережі Інтернет та веб-сторінках, в доменних іменах; зобов`язання ТОВ "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" виключити зі своїх каталогів і розміщених в Інтернеті рекламних буклетів товарні позиції з позначенням "Київський лакофарбовий завод".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" про припинення порушення прав інтелектуальної власності.

Ключовим мотивом рішення є:

- позивачем не доведено порушення відповідачем його прав інтелектуальної власності.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, ТОВ "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ключовим аргументом скарги є:

- судом не надано оцінку всім доказам поданим позивачем.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №910/18850/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Грек Б.М., Гарник Л.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18850/21. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

На виконання ухвали від 17.01.2023 з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/18850/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі № 910/18850/21, розгляд справи призначено на 28.02.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 розгляд справи №910/18850/21 відкладено на 28.03.2023.

В судовому засіданні 28.03.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 25.04.2023.

В судовому засіданні 25.04.2023колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 30.05.2023.

Розпорядженням керівника апарату від 29.05.2023 у зв`язку з рішення Вищої ради правосуддя від 27.04.2023 про звільнення судді Гарник Л.Л., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/18850/21 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді Грек Б.М., Отрюх Б.В. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019.

Відтак, судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 20.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торговельна фірма "Київський лакофарбовий завод" (позивач) та ОСОБА_1 було укладено ліцензійний договір №1 про використання знаку для товарів і послуг, за яким позивачу було надано на строк дії ліцензійного договору дозвіл на використання торгової марки "Київський лакофарбовий завод, зобр." за Свідоцтвом України на знак для товарів і послуг НОМЕР_1, виданого 10.06.2010, власником якого є ОСОБА_1 .

Як зазначав позивач, останній використовує у свої господарській діяльності комерційне найменування "Київський лакофарбовий завод" (скорочено "КЛФЗ") з 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відповідач без достатніх правових підстав використовує комерційне найменування, яке належить позивачу, та використовує торговельну марку за Свідоцтвом України НОМЕР_1 без достатніх правових підстав.

Місцевий суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем подано позов без достатніх правових підстав, оскільки дія свідоцтва України НОМЕР_1 припинена з 2019 року, та відповідно ліцензійний договір є припиненим, а спірне комерційне найменування не відповідає ознаці новаторства, оскільки використовувалося у назві юридичних осіб задовго до реєстрації позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 ЦК України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно вимог ч. 1 ст. 155 ГК України та ч. 1 ст. 420 ЦК України до об`єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Частиною 3 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що набуття права на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до НОІВ і продовжується НОІВ за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", свідоцтво надає його власнику право використовувати торговельну марку та інші права, визначені цим Законом. Взаємовідносини при використанні торговельної марки, свідоцтво на яку належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати торговельну марку на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання торговельної марки та передавати право на торговельну марку іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. Використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; позначення, тотожне із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання це позначення і торговельну марку можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.

Частиною 8 зазначеної норми передбачено, що власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

Відповідно до ч. 1 ст. 1110 ЦК України, ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим судом, відповідно до Свідоцтва України НОМЕР_1, виданого 10.06.2010, володільцем реєстрації спірної торговельної марки була ОСОБА_1 ; разом з тим, з 08.05.2019 свідоцтво припинено з підстав несплати збору за продовження строк дії договору.

Таким чином, строк дії ліцензійного договору сплив 08.05.2019 (у зв`язку із припинення строку чинності виключного майнового права).

Окрім того, відповідно до п. 2.1 договору, ліцензіату надається право самостійно використовувати торговельну марку в своїй господарській діяльності, без права передачі зазначеного права третім особам.

Згідно п. 4.2.3 ліцензійного договору, ліцензіат зобов`язаний повідомити ліцензіара про всі відомі ліцензіату випадки порушення третіми особами майнових прав ліцензіара на торгову марку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про авторське право та суміжні права", до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Положеннями ліцензійного договору не передбачено повноваження ліцензіата на звернення до суду із позовом про захист майнових прав власника торгової марки шляхом заборони використання торгової марки іншими особами.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його майнових прав на спірну торговельну марку.

Водночас відсутність порушення права особи є підставою для відмови в позові, оскільки саме порушене (не визнане, оспорюване) право та інтерес підлягають захисту. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №911/1506/17.

Щодо використання комерційного найменування "Київський лакофарбовий завод" (скорочено "КЛФЗ"), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 489 ЦК України, правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов`язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Згідно ч. 3, 4 ст. 159 ГК України, правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб`єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. Якщо комерційне найменування суб`єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

Статтею 490 ЦК України передбачено, що майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: 1) право на використання комерційного найменування; 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Згідно з роз`ясненнями пленуму Вищого господарського суду України, наданими у п. 80 постанови №12 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" момент першого використання комерційного (фірмового) найменування може встановлюватися зокрема за даними державної реєстрації юридичної особи, фінансової і технічної документації (рахунки, накладні, технічні умови), рекламних матеріалів, тощо

Комерційному (фірмовому) найменуванню властиві принципи: 1) істинності - зазначення у його найменуванні організаційно-правової форми юридичної особи, виду діяльності особи власника; 2) виключності - відмінності від комерційних найменувань, що вже використовуються; 3) постійності - незмінності протягом усього часу збереження свого організаційно-правового статусу.

Комерційне (фірмове) найменування необхідно відрізняти від найменування юридичної особи. Останнє не є об`єктом права інтелектуальної власності, оскільки пов`язані з його використанням правовідносини регулюються переважно нормами корпоративного законодавства (п. 78 Постанови Пленуму ВГСУ № 12 від 17.10.2012).

Найменуванням юридичної особи є назва, яка індивідуалізує юридичну особу в сукупності його прав і обов`язків як самостійного суб`єкта права. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Фірмовим (комерційним) найменуванням є назва, якою юридична особа або громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, позначають себе на ринку, і яка використовується для їх ідентифікації в господарських (комерційних) відносинах.

Відповідно до п. 80 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" для правильного вирішення спорів щодо однакових комерційних (фірмових) найменувань господарським судам належить з`ясовувати, що саме є комерційним (фірмовим) найменуванням, - слово чи словосполучення, повна чи скорочена назва підприємства, а також яким видом діяльності займаються позивач і відповідач у справі, чи функціонують вони на одному ринку товарів і послуг, чи можуть споживачі змішувати послуги, які ними надаються, та, зрештою, чи є комерційні (фірмові) найменування сторін однаковими; при цьому судам слід мати на увазі, що тотожність окремих елементів комерційних (фірмових) найменувань не свідчить про тотожність таких найменувань у цілому.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦК України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Положеннями ст. 90 ЦК України визначено, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи.

Тим самим найменування юридичної особи є назва, яка індивідуалізує юридичну особу в сукупності її прав й обов`язків як самостійного суб`єкта права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 14.08.2014 була здійснена державна реєстрація юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" (скорочене найменування ТОВ "ВТФ "Київський лакофарбовий завод"); види економічної діяльності: виробництво фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастил (основний); діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля хімічними продуктами; роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах.

16.09.2021 відбулася державна реєстрацію юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Київський лакофарбовий завод" (скорочене найменування ТОВ "ВП "КЛФЗ"); види економічної діяльності: виробництво фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастил (основний); діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення; оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; оптова торгівля хімічними продуктами; роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; комп`ютерне програмування; консультування з питань інформації; діяльність із керування комп`ютерним устаткуванням; інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов`язана з ними діяльність; веб-портали; ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування; ремонт обладнання зв`язку.

Відомостей щодо зазначення назви комерційного найменування позивача і відповідача у витягах з ЄДРПОУ не міститься.

Як вбачається із наданої роздруківки із сайту://klfz.com.ua, позивач у цивільному обороті використовує торгову марку "Київський лакофарбовий завод, зобр." та комерційне найменування "Київський лакофарбовий завод".

Разом з тим, як вбачається із наданої роздруківки із сайту://klfz.co.ua, який належить відповідачу (про що зазначено на самому сайті та не заперечується відповідачем), відповідач використовує торговельну марку "Київський лакофарбовий завод, зобр". Разом з тим, будь-яких відомостей щодо використання відповідачем комерційного найменування "Київський лакофарбовий завод" до матеріалів справи не додано.

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати, що відповідач має комерційне найменування, оскільки у господарській діяльності відповідач користується своїм повним та скороченим найменуванням - ТОВ ВП "Київський лакофарбовий завод".

Належним та допустимих доказів наявності у відповідача комерційного найменування до матеріалів справи не додано.

В апеляційній скарзі позивач наголошував на тому, що що гр. ОСОБА_1 (третя особа) продовжує залишатися власником спірної торговельної марки.

Проте, в описовій частині своєї апеляційної скарги позивач не заперечує того, факту, що ним без поважний причин пропущений термін виключного майнового права, зазначаючи, що дія Свідоцтва України на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 припинена 08.05.2019р.

Враховуючи вказане, є незрозумілим позиція позивача, що останній продовжує залишатися власником торгівельного знаку для товарів та послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Свідоцтва України НОМЕР_1, виданого 10.06.2010, володільцем реєстрації спірної торговельної марки була гр ОСОБА_1 , але разом з тим, з 08.05.2019 свідоцтво припинено з підстав несплати збору за продовження строк дії договору.

Таким чином, строк дії ліцензійного договору сплив 08.05.2019 (у зв`язку із припинення строку чинності виключного майнового права).

Вказане вище також знайшло своє відображення у Рішенні Господарського суду міста Києва від 30 листопада 2022 року у справі № 910/18850/21.

З огляду на зазначене вище, рішення Господарського суду міста Києва від ЗО листопада 2022 року у справі № 910/18550/21 винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права, позивачем не надано жодних належних доказів та обґрунтування своєї позиції, які слугували б підставою для його скасування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення першої інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У зв`язку з введенням указами Президента України воєнного стану на всій території України; можливістю незнаходження осіб за вказаними в апеляційних скаргах адресами, зокрема, у зв`язку з евакуацією; тимчасовою нероботою АТ "Укрпошта", зокрема, на тимчасово окупованих та звільнених від агресора територіях; та інше, з метою належного повідомлення сторін в цій особливій для країни ситуації, відповідно до приписів п.п. 6, 7 ст. 6 та ст. 169 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе повідомляти осіб про розгляд справи не через АТ "Укрпошта", а іншими засобами, які доступні в період воєнного стану (надсилання повідомлення на електрону пошту сторін, електронний кабінет, повідомлення на офіційному сайті ПАГС); докази повідомлення долучати до матеріалів справи.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "Київський лакофарбовий завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/18850/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/18850/21 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу №910/18850/21 повернути до Господарського суду м. Києва.

5. Дану постанову направити на відомі суду електронні адреси сторін, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частин 6 та 7 статті 6 ГПК України:

"Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою."

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.06.2023.

Головуючий суддя Б.М. Поляков

Судді Б.В. Отрюх

Б.М. Грек