Рішення

від 05.06.2023 по справі 904/1558/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023м. ДніпроСправа № 904/1558/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Житлово-будівельного кооперативу № 85 "Кировец", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу в розмірі 80 787,24 грн.

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Житлово-будівельного кооперативу № 85 "Кировец" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 20/21-5124ТЕ-4 від 24.09.2020 в розмірі 80 787,24 грн., з яких:

- 52 099,06 грн. - основний борг,

- 6 228,11 грн. - пеня,

- 3 464,81 грн. - 3% річних,

- 18 995,26 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від 03.04.2023 позовну заяву залишено без руху.

11.04.2023 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 17.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Учасників процесу повідомлено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

02.05.2023 від відповідача надійшов відзив на позов.

16.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Також 16.05.2023 від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача на його користь 6 228,11 грн. - пені, 3 7 99,38 грн. - 3% річних, 20 656,71 грн. - інфляційних втрат.

24.05.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

25.05.2023 від відповідача надійшли докази направлення заперечення на відповідь на відзив позивачу.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

05.06.2023 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений природний газ у період жовтень 2020-квітень 2021.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач позовні вимоги визнав частково, в частині суми основного боргу, зазначив про те, що позову з додатками не отримував та вказав, що станом на 01.05.2023 суму основного боргу сплатив та надав платіжні доручення в підтвердження цього.

Штрафні санкції відповідач не визнав, зазначив, що є неприбутковою організацією, просив не стягувати з нього штрафні санкції та зменшити розмір пені.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач підтвердив оплату відповідачем суми основного боргу, заперечив проти зменшення пені та відмови в стягненні 3% річних та інфляційних втрат.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Відповідач наголосив, що є неприбутковою організацією, має заборгованість серед власників квартир.

Також відповідач зазначив про наявність судових рішень про стягнення заборгованості з власниці квартири 39.

Також в запереченнях зазначено про те, що на період дії воєнного стану на території України, штрафні санкції за несплату комунальних послуг з громадян України не стягуються.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт поставки природного газу; строк оплати; наявність часткової оплати; наявність прострочення оплати; наявність підстав для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, 24.09.2020 між Акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом № 85 "Кировец" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 20/21-5124-ТЕ-4 (далі договір).

Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу у жовтні 2020-квітні 2021 замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 33,0 тис. куб.м.

В подальшому сторони підписали додаткову угоду до договору № 2 від 30.11.2020, якою вирішили викласти замовлений споживачем на листопад 2020 обсяг (об`єм) природного газу, зазначений в цьому пункті, в наступній редакції: - листопад 2020 6,09226 тис.куб.м.

Пунктом 3.8. договору передбачено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.

Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані споживачем в той період (періоди), коли споживач був включений до Реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу.

В акті приймання-передачі природного газу ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в Прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього договору).

За умовами п. 3.9. договору споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:

- копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ (для споживачів, об`єкти яких приєднані до газорозподільних мереж);

- інформацію за підписом уповноваженої особи споживача стосовно обсягів природного газу, використаних виключно в періоді (періодах) розрахункового періоду, коли він був включений до Реєстру споживачів постачальника (відповідно до п. 3.8. цього договору), з розбивкою цих обсягів природного газу, за категоріями використання газу (у тому числі згідно з цим договором). Цю розбивку споживач розраховує самостійно, несе повну відповідальність за достовірність наданої інформації. Зазначена інформація не підлягає перевірці з боку постачальника і приймається постачальником як підтвердження фактично використаних споживачем обсягів газ в розрахунковому періоді;

- підписані споживачем два примірника акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно з цим договором і з урахуванням п. 3.8. цього договору, його фактична ціна і вартість.

Відповідно до п. 3.10. договору постачальник не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою.

Згідно з п. 3.11. договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.

У пункті 4.2. договору визначено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі Прейскуранту.

Згідно з п. 5.1. договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 5.1., 5.6. договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2021 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу у період жовтень 2020-березень 2021 природний газ на загальну суму 276 718,29 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2020 на суму 3 826,40 грн., від 30.11.2020 на суму 40 205,48 грн., від 31.12.2020 на суму 56 308,00 грн., від 31.01.2021 на суму 66 856,96 грн., від 28.02.2021 на суму 50 300,18 грн., від 31.03.2021 від 48 129,50 грн., від 30.04.2021 на суму 11 091,77 грн.

Вказані акти підписані сторонами без будь-яких зауважень.

Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, здійснив часткову оплату поставленого природного газу у розмірі 224 619,23 грн., у зв`язку з чим заборгованість складала на момент подання позову 52 099,06 грн.

Під час розгляду справи відповідач надав платіжні інструкції № 774 від 28.04.2023 на суму 15 099,06 грн, № 775 від 01.05.2023 на суму 37 000,00 грн. про сплату заборгованості за спірним договором.

Позивач підтвердив оплату відповідачем заборгованості на суму 52 099,06 грн. та надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на його користь 6 228,11 грн. пені за загальний період прострочення з 26.01.2021 по 25.11.2021, 3 799,38 грн. - 3% річних за загальний період прострочення з 26.01.2021 по 30.04.2023, 20 656,71 грн. - інфляційних втрат за загальний період прострочення з березня 2021 по квітень 2023.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору постачання природного газу, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правомірність нарахування пені.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 6 228,11 грн. за загальний період прострочення з 26.01.2021 по 25.11.2021, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 5.1., 5.6. договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 9.3. договору встановлено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить 5 років.

При перевірці розрахунку, судом встановлено, що розмір пені більший, ніж визначено позивачем, однак, враховуючи, що суд не може виходити за межі позоних вимог, задоволенню підлягає пеня в розмірі 6 228,11 грн.

Правомірність нарахування 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 799,38 грн. - 3% річних за загальний період прострочення з 26.01.2021 по 30.04.2023, суд зазначає таке.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних порушень чинного законодавства і умов договору судом не встановлено, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 799,38 грн. підлягають задоволенню.

Правомірність нарахування інфляційних втрат.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 20 656,71 грн. інфляційних втрат за загальний період прострочення з березня 2021 по квітень 2023.

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат суд виявив помилки, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 17 984,95 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Клопотання обґрунтоване тим, що відповідач є неприбутковою організацією, утвореною власниками 71 квартири в 1969 році.

Згідно зі статутом підприємства, його фінансування здійснюється тільки внесками власників квартир. Щомісячні внески розраховуються з фактично отриманих витрат.

Заборгованість за спірним договором відповідач пояснює тим, що у нього є боржники серед мешканців будинку.

Також відповідач зазначив про наявність судових рішень про стягнення заборгованості з власниці квартири 39.

Крім того, на період дії воєнного стану на території України, штрафні санкції за несплату комунальних послуг з громадян України не стягуються.

Позивач проти клопотання заперечив, зазначив про дебіторську заборгованість споживачів перед ним, яка має тенденцію до зростання.

Також позивач зазначив, що несвоєчасність оплати контрагентів погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення наступних опалювальних періодів.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас, закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, зважаючи на те, що відповідач є неприбутковою організацією та сплатив суму основного боргу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені та 3% річних, які підлягають задоволенню на 50%.

Отже, до стягнення підлягає пеня у розмірі 3 114,06 грн. та 3% річних у розмірі 1 899,69 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3 114,06 грн., 3% річних у розмірі 1 899,69 грн., інфляційних втрат у розмірі 17 984,95 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 3 114,05 грн., 3% річних у розмірі 1 899,69 грн., інфляційних втрат у розмірі 2 671,76 грн. слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Житлово-будівельного кооперативу № 85 "Кировец" про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу в розмірі 80 787,24 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу № 85 "Кировец" (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 82, ідентифікаційний код 23067691) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) пені в розмірі 3 114,06 грн., 3% річних у розмірі 1 899,69 грн., інфляційних втрат у розмірі 17 984,95 грн. та 2 450,22 грн. - витрат зі сплати судового збору, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 05.06.2023.

Суддя Н.Г. Назаренко