Рішення

від 30.05.2023 по справі 480/6967/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2023Справа № 480/6967/20За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми Люкс Сервіс"

до Міністерства юстиції України,

третя особа на стороні відповідача - Сумська міська рада

про визнання протиправним та скасування наказу,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Кучменко С.В. (в режимі відеоконференції);

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Суми Люкс Сервіс" звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 24.07.2020 №2531/5 "Про задоволення скарги", яким скаргу Сумської міської ради від 27.02.2020 №266/08.01-22 задоволено повністю та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.09.2019 №48578097, прийняте державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленським В.С.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мотивовані тим, що відповідачем прийнято оскаржуваний наказ на підставі поданої скарги без належного дослідження фактичних обставин справи, повного та всебічного з`ясування доказів поданих скаржником, що, як наслідок, призвело до порушення прав та інтересів позивача та, відповідно, до незаконного позбавлення права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.12.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №2531/5 від 24 липня 2020 року "Про задоволення скарги".

Постановою Верховного Суду від 19.01.2023 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2021 скасовано, провадження в справі №480/6967/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми Люкс Сервіс" до Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача - Сумська міська рада про визнання протиправним та скасування наказу закрито.

Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2023 справу №480/6967/20 передано до Господарського суду міста Києва, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

24.02.2023 Господарським судом міста Києва отримано справу №480/6967/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.04.2023.

13.03.2023 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення та заява про участь в судовому засіданні призначеному на 04.04.2023 о 11:40 год. та в усіх наступних засіданнях у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon». У письмових поясненнях третя особа заперечує проти позову в повному обсязі посилаючись на те, що земельна ділянка, яка є власністю Сумської міської об`єднаної територіальної громади та на якій розташоване нерухоме майно, що неправомірно було зареєстровано за позивачем, останньому не передавалась, а тому нерухоме майно, що розташоване на ній є самочинним будівництвом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 заяву представника третьої особи про участь в судовому засіданні призначеному на 04.04.2023 у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon» задоволено частково.

24.03.2023 від представника позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи та заява про участь в судовому засіданні призначеному на 04.04.2023 в режимі відеоконференції з Господарським судом Сумської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто без розгляду, з підстав викладених в ухвалі.

03.04.2023 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 04.04.2023 з`явився представник третьої особи, представник позивача та відповідача в засідання не з`явилися, про дату та час проведення засідання повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 відкладено підготовче засідання на 02.05.2023.

04.04.2023 від представника третьої особи надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 заяву представника третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто без розгляду, з підстав викладених в ухвалі.

12.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позов.

25.04.2023 від представника третьої особи надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.

26.04.2023 та 27.03.2023 від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні призначеному на 02.05.2023 о 12:30 год. у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 заяву представника третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У підготовче засідання 02.05.2023 з`явився представник позивача, інші учасники справи в засідання не з`явились, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Суд протокольною ухвалою залишив без розгляду поданий відповідачем відзив, у зв`язком з пропуском строку на його подання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.05.2023.

10.05.2023 від представника третьої особи надійшла заява про участь в судовому засіданні призначеному на 30.05.2023 та в усіх наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів за допомогою технічного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 заяву представника третьої особи про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

15.05.2023 від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні призначеному на 30.05.2023 о 16:50 год. у режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

30.05.2023 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на введення військового стану на території України та часте оголошення повітряних тривог.

У судовому засіданні 30.05.2023 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, а також не заперечував щодо розгляду справи без участі інших учасників справи. Представники відповідача та третьої особи в засідання не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи, а тому протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останнім не надано доказів поважності причини неприбуття в судове засідання 30.05.2023, а також вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.05.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.02.2020 № 200083536 (т.1, а.с.49) державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленським В.С. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48578097 від 09.09.2019, на підставі якого зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нежитлове приміщення за адресою Сумська область, м. Суми, вул. Горького, 43/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1909641159101, запис про право власності 33129841 від 05.09.2019 за ТОВ "Суми Люкс Сервіс" (позивач), код ЄДРПОУ 42822983.

04.03.2020 до Міністерства юстиції України (відповідач) від Сумської міської ради (третя особа, скаржник) надійшла скарга від 27.02.2020 за № 266/08.01-22 (т.1, а.с.77-81) на рішення державного реєстратора Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленського В.С., в якій скаржник просив:

1) Провести перевірку правомірності рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48578097 від 09.09.2019 прийнятого державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленським В.С. щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Горького, 43/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1909641159101, запис про право власності 33129841 від 05.09.2019 за ТОВ "Суми Люкс Сервіс", код ЄДРПОУ 42822983.

2) Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48578097 від 09.09.2019 прийнятого державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленським В.С. щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Горького, 43/1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1909641159101, запис про право власності 33129841 від 05.09.2019 за ТОВ "Суми Люкс Сервіс", код ЄДРПОУ 42822983.

18.06.2020 відбулось засідання колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, на якому було розглянуто скаргу Сумської міської ради від 27.02.2020 за №266/08.01-22 та за його результатами розгляду скарги рекомендовано:

- скаргу Сумської міської ради від 27.02.2020 № 266/08.01-22 задовольнити в повному обсязі;

- скасувати рішення від 09.09.2020 № 48578097, прийняте державним реєстратором Зеленським В.С.;

- анулювати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Зеленському В.С. (т. 1 а.с. 98-100).

24.07.2020 Міністерством юстиції України прийнято оскаржуваний наказ № 2531/5 (т.1, а.с.101), яким:

1. Скаргу Сумської міської ради від 27.02.2020 за №266/08-01.22 задоволено в повному обсязі.

2. Скасовано рішення від 09.09.2020 № 48578097, прийняте державним реєстратором Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленським В.С.

3. Анулювано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Стецьківської сільської ради Сумського району Зеленським В.С.

4. Виконання пункту 2 наказу покладено на Департамент нотаріату та державної реєстрації.

5. Виконання пункту 3 наказу покладено на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Не погоджуючись із вказаним вище наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання його протиправним та про його скасування.

У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 821/1504/17.

Із наведеного слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб.

Отже, практика Верховного Суду щодо необхідності першочергового встановлення порушеного права позивача є усталеною, як і неодноразово наголошувалося судом касаційної інстанції на необхідності встановлення судами порушеного права позивача та можливості його поновлення в обраний ним спосіб, а відтак відсутня необхідність формування додаткового висновку щодо правовідносин, які виникли у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме щодо оскарження наказів Міністерства юстиції України за результатом розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. У зазначеній ситуації, заявлення вимог щодо скасування наказу Міністерства юстиції України за результатом розгляду скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно не скасовує обов`язку суду надати оцінку аргументам позивача щодо того, яке право позивача порушено і чи може воно бути захищеним у заявлений спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі 910/11884/21.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до вимог ч.ч. 2-6 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів передачі земельної ділянки комунальної власності під забудову нерухомого майна, а саме: об`єкт нерухомого майна №1909641159101 - нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: Сумська обл., м. Суми, вулиця Горького, будинок 43/, в зв`язку з чим вказане нерухоме майно має характер самочинного будівництва.

При цьому суд зазначає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято з відкриттям розділу, тобто реєстратором Зеленським В.С. зареєстровано право власності на новостворений нерухомий об`єкт, який до цього не існував.

Окрім того, як убачається з матеріалів справи, а саме копії листа Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 25.02.2022 за №06.01-16/485 ТОВ «Суми Люкс Сервіс» (позивач) звертався до департаменту стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: місто Суми, вулиця Металургів, біля буд №4 (адреса нерухомого майна - вулиця Горького, 43/1) та вказане питання мало розглядатись на сесії Сумської міської ради 26.02.2020 (т.1, а.с.85). Тобто на момент реєстрації права власності - 09.09.2019 в позивача були відсутні будь-які права на земельну ділянку. На момент розгляду даної справи доказів на відведення вказаної ділянки та оформлення права власності/права користування на неї за позивачем, в порядку передбаченому ГПК України останнім суду також не надано.

Та обставина, що було проведено державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, не свідчить про набуття позивачем прав на земельну ділянку під будівлею та не змінює правовий статус такого будівництва як самочинного.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

Суд звертає увагу на те, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені.

Крім того, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права в позивача зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Судом встановлено, що позивачем не доведено яким чином його права порушені прийняттям спірного рішення, оскільки проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно не свідчить про набуття позивачем прав на земельну ділянку під будівлею та не змінює правовий статус такого будівництва, як самочинного будівництва, право власності на яке за особою, яка здійснює таке будівництво, не набувається, при цьому, позивач вимогу про визнання права власності на об`єкт будівництва не заявляв.

Враховуючи недоведеність наявності порушення законних прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, суд зазначає про відсутність необхідності надавати оцінку відповідності процедурі прийняття наказу нормам законодавства.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми Люкс Сервіс".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 06.06.2023.

Суддя Я.А.Карабань