Постанова

від 31.05.2023 по справі 161/1520/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 161/1520/18

провадження № 51-873км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

виправданої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017000000002131, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Любешів Любешівського району Волинської області та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК та виправдано за недоведеністю того, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 08 листопада 2022 року залишив указаний вирок без змін.

Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 в тому, що вона, будучи начальником відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Луцького районного управління юстиції Волинської області, неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, чим завдала тяжких наслідків ТОВ «Кріс-Віт Україна», тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.

Так, ОСОБА_8 в період часу з 03 березня 2015 року до 04 лютого 2016 року, перебуваючи на своєму робочому місці на вул. Ковельській, 53 у м. Луцьку Волинської області, всупереч п. 1, п. 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції закону, який діяв на час вчинення кримінального правопорушення) та п. 2.1.1. посадової інструкції, не запитала від органів Державного земельного кадастру інформацію необхідну для вирішення питання про реєстрацію прав та їх обтяжень, не встановила відповідність заявлених ТОВ «Україна-Баїв» прав і поданих документів даним Державного земельного кадастру, внаслідок чого не здобула інформації про раніше укладені договори оренди паїв між ТОВ «Кріс-Віт Україна» та орендодавцями: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 (2 договори), ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 та провела подвійну реєстрацію договорів оренди між ТОВ «Україна-Баїв» та вищезазначеними орендодавцями земель (паїв), що розташовані на території Одерадівської сільської ради Луцького району Волинської області, чим завдала підприємству ТОВ «Кріс-Віт Україна» збитків у розмірі 460 165,36 грн.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки апеляційний суд, погодившись з виправдувальним вироком місцевого суду, належним чином не розглянув доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, не навів переконливих мотивів на їх спростування.

Прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні обмежився загальним формулюванням про правильність мотивів місцевого суду стосовно невинуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення та не розкрив суті зібраних у справі доказів, не проаналізував їх у контексті з конкретними доводами зазначеними у скарзі.

На переконання прокурора, поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони обвинувачення про істотне порушення судом першої інстанції вимог статей 94, 370, 374 КПК, допущених під час розгляду справи.

Зокрема, судом не викладено мотивів відхилення показань свідків, допитаних під час судового розгляду та письмових доказів.

Також скаржник зазначає про недотримання апеляційним судом засад змагальності, а також порушення права сторони обвинувачення на обстоювання правової позиції.

Вважає неспростованими судом доводи сторони обвинувачення, що ОСОБА_8 , здійснюючи повноваження державного реєстратора, в порушення вказаних в обвинувальному акті вимог закону та пункту посадової інструкції належним чином не виконала покладені на неї обов`язки, зокрема не запитала від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію необхідну для реєстрації прав і їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником не містять, передбачених цим Законом відомостей про право набувача або про нерухоме майно, не встановила відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документів.

На думку прокурора, апеляційний суд безпідставно погодився з визнанням недопустимими доказами висновку експерта від 16 листопада 2017 року № 15 та висновку дослідження №315/1 щодо додаткового розрахунку до висновку експерта від 16 листопада 2017 року № 315, складеного експертом ТОВ «Одеський регіональний центр незалежних експертиз», лише з підстав того, що виявилось неможливим допитати судового експерта, який проводив вищевказану експертизу та дослідження.

Стверджує, що судами не наведено у своїх рішеннях жодних порушень вимог КПК, які були допущені під час проведення експертизи і були підставою для визнання її висновків недопустимими.

Крім того, касатор зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК, оскільки відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, тоді як, на думку прокурора, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.

Як зазначає прокурор, суд апеляційної інстанції не усунув допущене місцевим судом неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосував ч. 2 ст. 367 КК при розгляді зазначеної справи.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник виправданої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а постановлене щодо ОСОБА_8 судове рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.

Захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 та виправдана, навівши кожен відповідні аргументи, заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що подану прокурором касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК при перегляді вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 4 грудня 2018 року у справі № 463/836/16-к, від 19 лютого 2019 року у справі № 686/4578/16-к, від 2 липня 2019 року у справі № 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к, від 10 лютого 2021 року у справі № 664/317/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 464/3115/18 та інші).

Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 цих вимог не дотримався, оскільки суттєві доводи прокурора залишив без належної відповіді.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що на підтвердження висунутого ОСОБА_8 обвинувачення, прокурор надав низку доказів, серед яких показання свідків, зокрема, працівників реєстраційної служби і власників земельних ділянок, копії договорів, за якими ОСОБА_8 здійснила реєстрацію права оренди земельних ділянок, а також висновок експерта від 16 листопада 2017 року № 315 та дослідження №315/1 щодо додаткового розрахунку до вказаного висновку.

Дослідивши вищевказані докази, місцевий суд дійшов висновку, що вони не доводять наявність в діянні ОСОБА_8 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.

На обґрунтування свого висновку суд взяв до уваги показання ОСОБА_8 , яка заперечила свою винуватість і вказала, що встановити факт реєстрації права оренди земельних ділянок можливо було з витягу Державного земельного кадастру (далі - ДЗК). Витяг з ДЗК вона не вимагала, оскільки він був необхідний лише у випадку, коли в документах, поданих на реєстрацію, були відсутні відомості про кадастровий номер, тоді як в наданих заявником договорах оренди такі відомості містилися. Зазначила, що законодавством були передбачені відповідні підстави для зупинення розгляду заяви і відмови у державній реєстрації, однак такої підстави, як неотримання відповіді на запит з ДЗК, не передбачалося. Також вказала, що відповідальність за достовірність відомостей, які містяться у документах, поданих для проведення державної реєстрації прав несе заявник, а тому саме на ТзОВ «Україна - Баїв» лежав обов`язок звернення до Реєстру речових прав та ДЗК для достеменного з`ясування правового статусу земельних ділянок, які він збирався взяти у оренду. Наголосила, що при кожній реєстрації речових прав на земельні ділянки вона надсилала запити в орган ДЗК, але відповіді до моменту реєстрації цей орган не надав, однак в неї на той час не було підстав для зупинення та відмови в державній реєстрації. Оскільки в цьому випадку відповіді з ДЗК не було отримано, вона вирішила, що суперечностей немає і здійснила реєстрацію права оренди земельних ділянок.

Крім того суд вважав, що у показаннях свідків немає жодних фактичних даних, які б свідчили про наявність в діях або бездіяльності ОСОБА_8 неналежного виконання її професійних обов`язків через недбале чи несумлінне до них ставлення або свідчили про будь-які порушення в її діях.

Також суд не взяв до уваги відомості, що містилися в копіях договорів, за якими ОСОБА_8 здійснила подвійну реєстрацію, оскільки прокурор не надав їх оригіналів.

Водночас суд, пославшись на положення ст. 86 та п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК визнав недопустимим висновок експерта від 16 листопада 2017 року № 315 та дослідження №315/1 до нього.

З урахуванням наведеного суд виправдав ОСОБА_8 за висунутим їй обвинуваченням.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок місцевого суду та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватою за ч. 2 ст. 367 КК. Також сторона обвинувачення в скарзі порушила питання, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, повторно дослідити докази, а саме висновок експерта від 16 листопада 2017 року № 315 та дослідження №315/1 щодо додаткового розрахунку до цього висновку, допитати власників земельних ділянок, свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та інших, а також письмові матеріали кримінального провадження, які сторона обвинувачення надала суду.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими.

Водночас суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання прокурора про повторне дослідження доказів в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, вважаючи, що такі докази досліджені місцевим судом повно та без порушень норм КПК.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення та дійшов переконання, що вона не була зобов`язана подавати будь-які запити до інших органів та перевіряти поданий їй заявником - ТОВ «Україна - Баїв», оформлений пакет документів для реєстрації, який містив всі необхідні документи та реквізити, оскільки відповідальність за правильність документів, поданих на реєстрацію, несе заявник. Тому, апеляційний суд вважав, що у ОСОБА_8 був відсутній юридичний обов`язок перевіряти дійсність документів, поданих заявником для проведення державної реєстрації, і вона не може нести юридичну відповідальність за ці дії.

Однак Верховний Суд не може погодитися з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Колегія суддів зауважує, що орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_8 у службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжких наслідків інтересам окремої юридичної особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.

Під неналежним виконанням службових обов`язків необхідно розуміти такі дії службової особи в межах службових обов`язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості є змішаною бездіяльністю, за якої службова особа виконує свої обов`язки неналежно, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій.

При службовій недбалості за наявності об`єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісно ставиться до виконання своїх обов`язків, у зв`язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхнево, неуважно, несумлінно).

З суб`єктивної сторони службова недбалість є необережним кримінальним правопорушенням і характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов`язків правам і законним інтересам може бути завдано істотної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення), або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотну шкоду, хоча повинна була і могла це передбачити). Водночас ставлення службової особи до недбалого виконання своїх службових обов`язків може бути як умисним, так і необережним.

Обвинувачення доводило, що ОСОБА_8 неналежно виконала вимоги пунктів 1, 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-VI від 01 липня 2004 року:

- державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями,

- під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно.

та пункту 2.1.1 посадової інструкцій начальника відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Луцького районного управління юстиції, де викладені, зокрема аналогічні положення, як у п. 1 ч. 2 ст. 9 вищевказаного Закону.

У цій справі ОСОБА_8 не заперечувала, що здійснила реєстрацію права оренди за договорами між фізичними особами і ТОВ «Україна - Баїв», про які йдеться у обвинуваченні та які вже перебували в оренді ТзОВ «Кріс-Віт Україна», тим самим фактично провела подвійну реєстрацію.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що цю обставину (наявність зареєстрованого права оренди за ТзОВ «Кріс-Віт Україна») ОСОБА_8 не повинна була перевіряти, а відомості про це повинен був встановити і надати реєстратору заявник, тобто ТОВ «Україна - Баїв».

Однак суди першої і апеляційної інстанцій не навели переконливого обґрунтування, таких висновків у взаємозв`язку із покладеними на ОСОБА_8 вищенаведеними обов`язками, зокрема необхідністю встановити відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

До того ж, на державного реєстратора під час здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно покладено обов`язок встановлювати і перевіряти інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення існування їх подвійної державної реєстрації, виходячи із аналізу положень пунктів 1, 8-1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на що орієнтував Верховний Суд України, зокрема в постанові від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191.

Крім того, ОСОБА_8 підтвердила, що зробила відповідний запит до ДЗК, однак, не отримавши відповіді, вирішила, що суперечностей немає і здійснила реєстрацію права оренди земельних ділянок.

Посилання на те, що ОСОБА_8 мала здійснити реєстрацію протягом 5 днів і в неї не було підстав для відмови в реєстрації, або у зупиненні розгляду заяви, вочевидь є непереконливим, оскільки факт перебування земельних ділянок в оренді ТзОВ «Кріс-Віт Україна» унеможливлював здійснення державної реєстрації права оренди за цими договорами, укладеними між їх власниками і ТОВ «Україна - Баїв», до закінчення строку дії попередніх договорів, що, виходячи із вищенаведених положень Закону, і повинен був встановити державний реєстратор.

Також з огляду на визнання ОСОБА_8 факту реєстрації права оренди земельних ділянок за договорами між фізичними особами і ТОВ «Україна - Баїв», про які йдеться у обвинуваченні, суди попередніх інстанцій не обґрунтували, як надання прокурором копій цих договорів, а не оригіналів, позначилось на встановленні достовірності фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 .

З матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду захисник, не погоджуючись з висновком експерта від 16 листопада 2017 року № 315 та висновком дослідження №315/1 щодо додаткового розрахунку до нього, які сторона обвинувачення надала на підтвердження спричинення ОСОБА_8 істотної шкоди ТзОВ «Кріс-Віт Україна», звернувся з клопотанням про визнання їх недопустимими. На його обґрунтування вказав, що всупереч п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК слідчий, не прийнявши постанови про проведення додаткової експертизи, направив експерту лист про необхідність конкретизації висновку експерта щодо того, які саме прямі збитки були завдані внаслідок перереєстрації договорів оренди землі, зокрема ОСОБА_8 . Крім того, захисник зазначив, що на його думку, додатковий розрахунок до висновку експерта від 16 листопада 2017 року № 315 не відповідає вимогам частин 1, 2 ст. 102 КПК, оскільки проводилася не експертиза, а дослідження і експерт не попереджався про відповідальність про завідомо неправдивий висновок і відмову від виконання покладених на нього обов`язків. Також вказав, що з описової частини висновку експерта від 16 листопада 2017 року № 315 не вбачається використання експертом ОСОБА_27 методики вирішення судово-економічною експертизою питань щодо спричинення матеріальних збитків.

У зв`язку з цим, місцевий суд для підтвердження чи спростування наданих висновків, у відповідності до вимог ст. 356 КПК прийняв рішення про виклик та допит в судовому засіданні судового експерта ОСОБА_27 .

Однак, здійснивши одноразовий виклик експерта, на який вона не з`явилася, місцевий суд припинив її виклик, пославшись на те, що сторона обвинувачення не забезпечила явку експерта, що позбавило суд можливості отримати у експерта інформацію для роз`яснення висновку.

З огляду на це, суд першої інстанції, відтворивши текст клопотання захисника у вироку, визнав висновок експерта недопустимим, пославшись на положення ст. 86 та п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК.

Суд апеляційної інстанції погодився з вказаним рішенням місцевого суду.

Однак Верховний Суд вважає такі висновки передчасними.

Відповідно ч. 7 ст. 107 КПК висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку.

Частиною 1 ст. 356 КПК передбачено, що за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.

Отже, якщо висновок експерта був незрозумілим, суд мав піддати його допиту в судовому засіданні для надання ним роз`яснень, як самого висновку, так і зробленого ним дослідження №315/1 щодо додаткового розрахунку до нього.

Крім того, якщо для оцінки експертного висновку суду необхідно пересвідчитися, що експерт, який надав висновок, розуміє наслідки надання ним завідомо недостовірного висновку або з`ясувати інші питання, що мають значення для оцінки достовірності експертного дослідження, суд має за клопотанням сторони викликати експерта, попередити його про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та надати сторонам можливість піддати експерта перехресному допиту.

Верховний Суд не залишає поза увагою той факт, що суд здійснив одноразовий виклик експерта, на який вона не з`явилася. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений судовий виклик експерт не отримала, оскільки він повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Інших заходів для виклику експерта в судове засідання суд не вживав.

Колегія суддів вважає, що такі дії місцевого суду були явно недостатніми для виклику експерта і не свідчили про вичерпні можливості його виклику для допиту в судовому засіданні.

Крім того, Суд також відмічає, що місцевий суд не здійснив жодного аналізу доводів заявленого захистом клопотання, а обмежився простим викладенням його обґрунтувань у тексті вироку і одразу зробив висновок про недопустимість висновку на підставах ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК, якими, зокрема, визначено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Однак, суд не навів мотивів того, як зазначений висновок експерта чи додаткове дослідження до цього висновку істотно порушили права людини і основоположні свободи ОСОБА_8 , про які йдеться у ст. 87 КПК, і які саме, в контексті проведеної експертизи, здійснив орган досудового розслідування процесуальні дії без дозволу суду, який мав отримати.

Вищенаведені обставини залишились без жодної оцінки апеляційного суду, який є судом факту і фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, що вимагало від цього суду ретельного дослідження і аналізу доказів у справі, чого при здійсненні апеляційного перегляду виконано не було.

Таким чином, апеляційний суд не вмотивував свого рішення, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість вироку місцевого суду, не навів переконливих мотивів відхилення доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, а тому постановлене за результатом такої процедури судове рішення не можна вважати таким, що відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який, як зазначалось, є судом факту.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене в цій постанові, належним чином перевірити аргументи сторони обвинувачення, викладені в апеляційній скарзі, надавши на них змістовні відповіді і, за встановлення відповідних підстав, повторнооцінити докази у справі та ухвалити судове рішення, що відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3