Ухвала

від 31.05.2023 по справі 569/14238/16-к

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Справа № 569/14238/16-к

1-в/569/301/23

31 травня 2023 року Рівненський міський суд Рівненської області

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

виправданого ОСОБА_3 ,

захисника - адвоката ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне заяву захисника ОСОБА_4 в інтересах виправданого ОСОБА_3 про скасування арешту з майна, суд -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_4 діючи в інтересах виправданого ОСОБА_3 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з клопотанням про скасування арешту з особистого майна ОСОБА_3 в межах заявленого цивільного позову, накладеного ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2016 року.

В обґрунтування заяви вказав, що вироком Рівненського міського суду від 02 вересня 2021 року, який залишено без змін ухвалою Колегії суддів від 06 березня 2023 року ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.140 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди н загальну суму 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень - залишити без розгляду.

В ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17 листопада 2016 року накладено арешт на його особисте майно в межах цивільного позову.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно в розділі Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень зазначено: вид обтяжень - арешт майна, обтяжував Рівненський міський суду, код ЄДРПОУ:25406122. Таким чином ухвала Рівненського міського суду від 17 листопада 2016 року якою накладено арешт дія на даний час. Враховуючи, що ОСОБА_3 виправдано, судовий розгляд завершено у застосуванні такого заходу забезпечення позову відпала потреба. Просить арешт скасувати.

Захисник ОСОБА_4 та виправданий ОСОБА_3 клопотання про скасування арешту з майна підтримали просили задоволити.

Суд вислухавши думку учасників судового провадження приходить до наступного висновку.

Згідно ст.174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Так, вироком Рівненського міського суду від 02 вересня 2021 року, який ухвалою колегії суддів від 06 вересня 2023 року залишено без змін, ОСОБА_3 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.140 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди н загальну суму 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень - залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінально-процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява 31107/96, п. 58). Вимога, щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994рр.; справа «Кушог проти Болгарії» від 10 травня 2007р.).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982р. у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986р. у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Згідно ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями174,539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Статтею 41Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"'сування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1Європейської конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі" Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі"Брумареску проти Румунії").

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, згідно якій критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) , Кривенький проти України від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07) (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015) .

У зв`язку з чим, суд вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи потреби для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

Керуючись, ст.ст. 131, 170-173, 174, 175, 314-315 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву задоволити

Скасувати арешт з особистого майна ОСОБА_3 в межах цивільного позову, накладеного Ухвалою судді Рівненського міського суду в справі № 569/14238/16-к від 17 листопад 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_8