Постанова

від 01.02.2024 по справі 569/14238/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 569/14238/16-к

провадження № 51-3560 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у кримінальному провадженні № 12015180010006704 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 02 вересня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2023 року вирок міського суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що, перебуваючи на посаді ургентного лікаря-хірурга дитячого відділення планової хірургії КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня Рівненської обласної ради», заступивши 03 листопада 2015 року на чергування у відділення планової хірургії та будучи персонально відповідальним за проведення обстеження та лікування малолітнього ОСОБА_7 , який поступив на стаціонарне лікування, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, в період часу з 01:58 год. по 08:50 год. 03 листопада 2015 року, неналежно виконав свої професійні обов`язки внаслідок недбалого ставлення до них. Зокрема, лікар ОСОБА_6 несвоєчасно зібрав анамнестичні дані хворого ОСОБА_7 , несвоєчасно провів пальпацію живота хворого, не призначив проведення обов`язкової лабораторної діагностики, не провів додаткових інструментальних діагностик, обов`язкових консультацій педіатра, лікаря-отоларинголога та динамічного спостереження за перебігом захворювання, внаслідок чого своєчасно не виявив розвиток у хворого ендотоксичного шоку та гострої серцевої недостатності, що призвело до смерті останнього о 08:50 год. 03 листопада 2015 року.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд усупереч вимог ст. 419 КПК України не навів мотивів на спростування доводів прокурора щодо безпідставного виправдання ОСОБА_6 , не дав належної оцінки дослідженим у судовому засіданні доказам, не перевірив доводи щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 337 КПК України, яке виразилося у проведенні судового розгляду поза межами висунутого обвинувачення, а тому апеляційний суд дійшов передчасного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 .

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Мотиви суду

У касаційній скарзі прокурор не погоджується із оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій. Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати чи доводити обставини, які не були встановлені під час судового розгляду в попередніх інстанціях, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тобто, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, наведене не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Тому доводи прокурора про незгоду з оцінкою окремих доказів, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, за результатами дослідження яких встановили обставини провадження, під час касаційного перегляду судових рішень не перевіряються.

За результатами розгляду доводів, наведених прокурором у касаційній скарзі, які стосуються передбачених ч. 1 ст. 433 КПК України питань, колегія суддів дійшла висновку, що виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 370 КПК України за критеріями законності, обґрунтованості і вмотивованості.

Апеляційний суд, переглянувши вирок за апеляційною скаргою прокурора, вмотивовано залишив його без змін, навівши відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК України підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч. 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині визнати обвинуваченого винним.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та обов`язків.

Отже, суд може ухвалити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

За змістом положень ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Вказаного у цьому кримінальному провадженні прокурором зроблено не було.

Так, здійснюючи перегляд кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в ній доводи, у тому числі й щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 , покладення в основу вироку доказів, яким надана невідповідна оцінка, що аналогічні наведеним у його касаційній скарзі, та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого судом рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, у ній наведено підстави, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано такою, що не підлягає задоволенню, та докладні мотиви прийнятого судом рішення.

Апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, під час розгляду провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі, представлені сторонами докази без виключення, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

Зокрема, апеляційний суд указав на те, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення показаннями потерпілого ОСОБА_8 щодо обставин госпіталізації його сина та перебування його в лікарні, показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про стан дитини та дії, які здійснювалися ОСОБА_6 для встановлення діагнозу і його призначення цьому пацієнту. Дії лікаря були спрямовані на підтвердження чи спростування первинного діагнозу(перитоніту) та відповідали встановленим протоколам лікування дітей.

Свідок ОСОБА_13 , яка здійснювала розтин тіла ОСОБА_7 , пояснила, що ознак перитоніту під час розтину встановлено не було, всі зміни в організмі були нею детально описані, але точна діагностика причини смерті вимагала дослідження біопсійного матеріалу, для якого потрібно було 2-3 дні. Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які були присутні при розтині тіла, підтвердити наявність в організмі дитини уражень кишківника, органів черевної порожнини, які дозволяли думати про певні захворювання, а для встановлення точного діагнозу необхідно було проводити мікроскопічні дослідження.

При цьому всі свідки підтвердили, що лікар ОСОБА_6 здійснював діагностичні заходи, які дозволили йому дійти висновку про відсутність у дитини хвороби апендициту, з підозрою на яку пацієнта було доставлено до лікарні. Також були призначені відповідні аналізи, обстеження та консультації педіатра і невролога.

Апеляційний суд дав аналіз усім висновкам проведених у кримінальному провадженні судово-медичних експертиз, якими встановлено, що у всіх шарах стінки кишківника ОСОБА_7 присутній дифузний гострий гранульоматозний деструктивний запальний процес, на тлі патології котрого відбулося ураження частини кишківника з розвитком септичного шоку, який став ведучим у танатогенезі і призвів до незворотної серцевої - легеневої недостатності та смерті пацієнта. За наявності проведення необхідних клініко-лабораторно-інструментально-апаратних досліджень та обстежень можливо було би попередити негативні наслідки, однак, враховуючи малий термін перебування хворого в стаціонарі (до 6 годин), часу на проведення таких досліджень явно було недостатньо.

Усі висновки експертиз вказують на швидке розгортання незворотних патологічних змін організму, які вказують на досить тривалий патологічний процес та, як наслідок, розвиток ендогенного шоку. При цьому експерти підтвердили, що запідозрити та вчасно діагностувати таке захворювання, як на час госпіталізації дитини, так і при подальшому спостереженні, лікар ОСОБА_6 не міг за об`єктивних причин, адже загальний час перебування хворого в лікарні був обмежений.

Суди дійшли переконливого висновку, що обґрунтовані висновки судово-медичних експертиз стверджують, що на етапі госпіталізації ОСОБА_7 до лікувального закладу основний комплекс патологічних змін у нього вже був сформований і об`єктивно міг маскуватися під невираженою та скудною клінічною симптоматикою. А всі зібрані й досліджені в судах докази в своїй сукупності вказують на важку хворобу Крона в ОСОБА_7 , її швидкий перебіг та особливості протікання, що призвело до його смерті, на діагностування якої в ОСОБА_6 не було достатньої можливості.

Твердження у касаційній скарзі прокурора про проведення судового розгляду поза межами висунутого обвинувачення є безпідставним, оскільки суд, дослідивши усі докази, не вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, а лише встановив, що смерть ОСОБА_7 мала місце внаслідок його тяжкої хвороби, яка швидко розвинулася, і діагностування якої було практично неможливим внаслідок нетривалого проміжку часу. При цьому судами зроблено висновок, що жодна з експертиз не вказала на те, що тяжкі наслідки - смерть ОСОБА_7 мали місце саме через неналежне виконання обвинуваченим ОСОБА_6 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого ставлення до них.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як кримінальне правопорушення. Елементами складу кримінального правопорушення є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, визнається злочином за наявності трьох ознак у їх сукупності: 1) діяння; 2) наслідки; 3) причинний зв`язок між ними. Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України.

Неналежне виконання професійних обов`язків має місце у разі, коли медичний працівник виконує свої обов`язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.

За ст. 140 можуть кваліфікуватися, зокрема, такі діяння: несвоєчасний або неправильний діагноз захворювання, залишення хворого без належного медичного догляду.

Між діянням і вказаними наслідками повинен бути встановлений причинний зв`язок, для чого, як правило, призначається судово-медична експертиза.

У разі, коли тяжкі наслідки для хворого не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням медичним працівником своїх професійних обов`язків, а настали внаслідок інших обставин, відповідальність за ст. 140 виключається.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела, що в діянні ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, у якому він обвинувачувався, а саме не доведено обов`язкових складових його суб`єктивної сторони.

Як правильно наголосив апеляційний суд, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, стороною обвинувачення не доведено причинного зв`язку між діяннями обвинуваченого і наслідками у вигляді смерті пацієнта.

З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом допустимими і достатніми доказами факту вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачувався ОСОБА_6 , і виправдав його, є обґрунтованим і правильним.

Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, касаційна скарга не містить.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б бути безумовною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, у матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3