Рішення

від 05.06.2023 по справі 464/8696/21

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/8696/21

пр.№ 2/464/485/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2023 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді - Шашуріної Г.О.,

секретаря судового засідання - Гелеш Т.І.,

за участі: позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним,

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в якій просить визнати заповіт ОСОБА_5 , укладений 10 грудня 2019 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник Зоряною Володимирівною (реєстровий номер № 3-828) недійсним як таким, що складений під помилкою.

В обгрунтування заявленого позову покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його рідна сестра ОСОБА_5 . На праві власності сестра поміж іншого майна мала квартиру АДРЕСА_1 , в якій померла не проживала з 2008 року, а в ній проживає він разом зі своєю сім`єю. Дану квартиру отримали його з сестрою батьки, які згодом загинули в автокатастрофі. Квартира була приватизована лише на сестру, оскільки він проходив службу в Збройних Силах і був зареєстрований за місцем знаходження військової частини.Сестра завжди стверджувала, що залишить згадану квартиру його сім`ї, тому вони там проживали, сплачували комунальні послуги, проводили поточні ремонти тощо. В 2014 році ОСОБА_5 склала заповіт на нього. Однак після її смерті, йому стало відомо про існування іншого заповіту від 10.12.2019 року, яким сестра заповіла все свої майно відповідачу. Вважає, що покійна сестра помилилася відносно природи останнього заповіту, вважаючи, що останній заповіт стосувався спільно нажитого з ОСОБА_3 майна. Враховуючи вищенаведене, просить суд визнати заповіт ОСОБА_5 від 10.12.2019 року недійсним, а саме таким, що складений під помилкою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою від 05 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 20 квітня 2022 року задоволено частково заяву позивача про забезпечення позову, шляхом заборони відповідачу ОСОБА_3 відчужувати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Ухвалою від 20 травня 2022 року відмовлено у клопотанні відповідача про скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою від 29 квітня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м.Львова Тімченко О.В. від 06 липня 2022 року відмовлено у заяві сторони відповідача про відвід судді Шашуріній Г.О.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовну заяву підтримали, просить позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов заперечили, просять в задоволенні такого відмовити.

Заслухавши вступні слова учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено і не заперечується учасниками справи, що позивач ОСОБА_1 та померла ОСОБА_5 були рідним братом і сестрою.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть від 13.05.2021 року у віці 68 років.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 була власником квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира надана ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та позивачу ОСОБА_1 згідно ордеру від 11 січня 1974 року.

Після смерті батьків, відповідно до рішення виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих Львівської області №592 від 25.09.1979 року, ОСОБА_5 призначена піклувальником позивача.

Як вбачається з заповіту від 31 січня 2014 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник З.В., ОСОБА_5 заповіла земельну ділянку площею 0,0402 га, що розташована на території Скнилівської сільської ради в с.т. «Гудок» та квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .

Згідно заповіту від 10 грудня 2019 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник З.В., ОСОБА_5 заповіла все своє майно ОСОБА_3 .

Постановою державного нотаріуса Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Ярошенко Ж.С. від 09.05.2022 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно, яке належало спадкодавцю ОСОБА_5 у зв`язку із відсутністю документів, необхідних для оформлення спадщини.

Розглядаючи вимоги про вчинення заповіту від 10 грудня 2019 року, суд дійшов наступного висновку з огляду на таке.

Згідно зі ст.ст.1233, 1224 ЦК УКРАЇНИ заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на спадкування мають особи, зазначені у заповіті. У відповідності до ч.2,3 ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, якій він йому суперечить.

Чинність заповіту пов`язується законом із дотриманням вимог щодо його форми і посвідчення (ст. 1257 ЦК України).

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якому передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, який складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. З позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не є наслідком недійсність іншої його частини.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним засадам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Однією з вимог дійсності правочину згідно ч.3 ст.203 ЦК України є те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як унормовано, ст.ст.216, 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки визначені у статті 229 ЦК України: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення заповіту, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за іншими обставинами.

Лише в разі встановлення цих обставин норми ч.1 ст.229 та ст.ст.203 і 1233 ЦК в сукупності вважаються правильно застосованими.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 335/8252/15-ц.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину.

Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів.

Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Як на підставу позову про визнання заповіту недійсним позивач послався на те, що його сестра ОСОБА_5 помилилася щодо правової природи спірного договору, що заповіт не відповідає її внутрішній волі.

Допитана в суді свідок ОСОБА_8 - двоюрідна сестра позивача та ОСОБА_5 пояснила суду, що батьки позивача у 1979 році загинули в автокатастрофі. Після смерті батьків ОСОБА_5 замінила позивачу батьків. ОСОБА_5 завжди говорила, що мусить виконати заповіт батьків, вивчити його та поставити на ноги. Дуже раділа появою його дітей, повністю віддавала свою любов, ніколи не бажала їм зла. Оскільки своїх дітей вона не мала, до дітей позивача ставилась як до своїх, постійно у всьому їм допомагала. ОСОБА_5 . Завжди говорила, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є сімейною квартирою і повинна залишитись братові. Вказала, що ОСОБА_5 їй розказувала, що у неї з її цивільним чоловіком ОСОБА_3 є угода, хто перший помирає тому і залишається будинок на АДРЕСА_2 однозначно братові. Свідок ОСОБА_9 , двоюрідна сестра позивача та ОСОБА_5 в суді пояснила, що квартира по АДРЕСА_1 сімейна, у неї не було сумніву, що квартира залишиться не братові, про другий заповіт дізналась від ОСОБА_5 , хто перший піде другому залишається все майно, що вони збудували, питання квартири на Стрийській не обговорювалося, відносини між позивачем і ОСОБА_5 були дружніми, була братська любов, дуже любила його дітей, возила їх на море, зазначила, що відповідач любив випити, скандалити.

Допитана в суді у якості свідка ОСОБА_10 дала суду пояснення, що познайомились з ОСОБА_5 при оформленні довіреності у 2014 році. Посвідчувала заповіт 2019 року, часто консультувала ОСОБА_5 по юридичних питаннях. Рішення ОСОБА_5 щодо заповіту 2019 року було свідоме. Зміст попереднього заповіту не з`ясовувала, обсяг і перелік майна нового заповіту не з`ясовувала, не пам`ятає, що укладала перший заповіт і не знала про що він.

Свідок ОСОБА_11 , сусідка ОСОБА_5 дала суду пояснення, що ОСОБА_5 пішла жити до цивільного чоловіка, а квартиру залишила братові. При ній сім`я ОСОБА_12 дала за квартиру на АДРЕСА_3 доларів сестрі ОСОБА_5 остання пішла будуватись, точний час не пам`ятає. Квартира залишається братові однозначно, знає лише про один заповіт на квартиру, земельну ділянку і гараж яка збиралась заповісти брату, точного часу не пам`ятає було давно десь 2005 -2006 рік, про заповіт на цивільного чоловіка не знала.

Свідок ОСОБА_13 , колишній зять позивача, в судовому засіданні надав пояснення, що знає двох сторін з спілкувався з обома, стосунки ОСОБА_5 і ОСОБА_3 були нормальні, вони прожили 23 роки, коли приходив у гості стіл завжди був накритий і готував все відповідач ОСОБА_3 , ОСОБА_5 постійно працювала, а ОСОБА_3 займався домогосподарством. Стосунки ОСОБА_5 з позивачем були нормальні, як брат і сестра, конфліктів не було, проте в останні роки перед смертю ОСОБА_5 переживала за свого брата, оскільки він зловживав алкогольними напоями. Щодо складення заповіту невідомо, проте ОСОБА_5 радилась зі мною щодо майна.

Свідок ОСОБА_14 , дочка позивача в судовому засіданні надала пояснення, що неодноразово відвідувала свою хресту маму ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у них вдома разом із своїм колишнім чоловіком ОСОБА_13 та нашою донькою. Близьке, довірливе спілкування було тільки у мене, так як у неї дітей не було вона мене сприймала як доньку. Щодо заповіту дуже здивована, що ОСОБА_5 квартиру заповіла на відповідача, оскільки вона до неї ставилася як до дочки. Постійно говорила, що квартира залишиться їм, що їх на вулицю ніхто не вижене. Якщо б волевиявлення щодо квартири на АДРЕСА_1 змінилось, обов`язково б їх попередила.

Допитаний у якості свідка відповідач ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_5 була відповідальною та дисциплінованою особистістю, всі питання, що стосувались документів були під її контролем. Детальну волю останнього заповіту йому до кінця була невідома та стверджував, що воля при житті щодо квартири на АДРЕСА_1 була непохитною, що вищевказана квартира має перейти ОСОБА_1 та його сім`ї. Питання щодо іншого майна ОСОБА_5 розраховувала на ОСОБА_3 . Конфліктні ситуації, які виникали внаслідок ОСОБА_5 та позивачем були ґрунтовані на неідеальній поведінці ОСОБА_1 пов`язані з непорозумінням з доньками, колишнім зятем та дружиною.

Як викладено у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 161/5372/17, цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Надаючи оцінку наведеним вище показань свідків, суд дійшов висновку щодо відсутності наміру та бажання у померлої заповісти свою «сімейну» квартиру іншій особі, окрім як брата. Сторонами не наведено та судом не встановлено підстав сумніватися в правдивості та достовірності показань свідків, які узгоджуються між собою та такі приводились до присяги і попереджалися про кримінальну відповідальність за давання суду завідомо неправдивих показань.

До того ж суд зауважує, що у своїх поясненнях суду відповідач ОСОБА_3 стверджував, що разом з ОСОБА_5 проживав однією сім`єю, і не заперечує, що воля останньої щодо квартири АДРЕСА_1 була залишити дане майно тільки ОСОБА_1 та його сім`ї. Наголошує, що в позивача і ОСОБА_5 були довірливі стосунки, однак остання переживала за відносини ОСОБА_1 та його сім`ї, а також його моральним станом, яке проявлялось в його нестабільній поведінці.

При вирішенні спору суд бере до уваги, що на момент складення оспореного заповіту ОСОБА_5 виповнилося 66 років, її незадовільний стан здоров`я, яка останній час дуже хворіла. Похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття певних фактів та обставин (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9562/16-ц).

Суд вважає, що на наявність помилки в діях померлої при складенні другого заповіту щодо квартири свідчать у сукупності наступні обставини: довірливі родинні зв`язки з позивачем (є рідними братом і сестрою, піклувальницею позивача), наявність у позивача оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , воля поховання була реалізована позивачем; наявність у позивача спірного житла як єдиного; проживання ОСОБА_5 в іншій квартирі; обставини набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а саме видача ордера і на позивача; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна; продовження позивача проживання в спірній квартирі після укладення договору; утримання позивачем даної квартири; наявність лише в позивача правовстановлюючих документів на спірну квартиру.

Сам по собі факт роз`яснення нотаріусом суті укладеного договору сторонам правочину не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 578/817/20).

Відповідно до принципів диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, за якими суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог та наданих доказів, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Позивачем доведено з наданням належних, допустимих та достатніх доказів, що ОСОБА_5 уклала оспорюваний заповіт щодо квартири АДРЕСА_1 внаслідок неправильного сприйняття обставин та правової природи правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення заповіту, а саме остання, укладаючи спірний заповіт не вважала, що таким правочином охоплюється право на нерухоме майно, визначене попереднім заповітом від 31 січня 2014 року, який вона після складання особисто передала позивачу разом з документами. Тому оспорюваний заповіт в частині квартири АДРЕСА_1 слід визнати недійсним.

Відповідачем не надано доказів, які б спростовували даний висновок суду та доводили протилежне.

Водночас у решті позову слід відмовити, оскільки стороною позивача не наведено жодних аргументів та суду не надано жодних доказів, які б заперечували волю ОСОБА_5 щодо заповідання решти нажитого майна відповідачу ОСОБА_3 .

Рішення суду узгоджується із такими засадами цивільного законодавства/судочинства як верховенство права, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України, ст.2 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.4, 10, 12, 19, 76, 77, 81, 141, 268, 353, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати заповіт ОСОБА_5 , укладений 10 грудня 2019 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори Спільник Зоряною Володимирівною (реєстровий номер № 3-828) в частині квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_5 недійсним, а саме вчиненим під впливом помилки.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 05 червня 2023 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Суддя Г.О. Шашуріна