Рішення

від 02.06.2023 по справі 357/13849/21

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/13849/21

Провадження № 2/357/1202/23

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 червня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Бараєвої А. В., Сокур О.В.,

представника позивача - Бойчук В.М. ,

представника відповідача - Радецької Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2021 року адвокат Бойчук Віталій Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на наступні обставини.

19 вересня 2019 року в місті Біла Церква Київської області по бульвару Олександрійський поблизу будинку № 40 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Hyundai Grandeur», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 ( надалі - Відповідач) та автомобіля марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_3 , (надалі - Позивач), внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

02 грудня 2019 року постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/10941/19 (суддя Ларіна О.В.) ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Hyundai Grandeur» на момент скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «УПСК» відповідно до Полісу №АО/3652Ю2 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

25 лютого 2020 року Позивач звернулася до СОД ТОВ «Клевер Експерт» про визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно Висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №104/02-20 від 26.02.2020 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП складає 21 484, 20 грн. Вартість послуг з проведення зазначеного дослідження складає 2 500 грн., яка була сплачена Позивачем.

Страховою компанією ПрАТ «УПСК» на користь Позивача, з урахуванням безумовної франшизи за полісом АО/3652Ю2 в сумі 2 000 грн., було сплачено страхове відшкодування в сумі 4 493, 89 грн.

Враховуючи те, що ПрАТ «УПСК» виплачено страхове відшкодування не в достатньому розмірі для повного відшкодування шкоди, Позивач має право звернутися до Відповідача, як до винної особи, з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), відповідно до ст. 1194 ЦК України, що складає суму 16 990, 31 грн. та відшкодування франшизи в розмірі 2 000 грн. відповідно до п. 36. 6 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що в загальному складає суму 18 990, 31 грн.

Таким чином, Позивачу діями Відповідача було завдано матеріальної шкоди.

Окрім того, діями Відповідача Позивачу було завдано моральної шкоди.

Позивав внаслідок ДТП зазнав тяжких моральних страждань.

Позивач була позбавлена можливості користуватися своїм автомобілем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до значних ускладнень в її житті. Вона зіткнулася з серйозними життєвими труднощами. Позивач має сім`ю, і всі члени сім`ї користувались належним їй транспортним засобом, вирішуючи свої побутові і робочі проблеми. А так як внаслідок ДТП, вчиненої Відповідачем, автомобіль зазнав значних ушкоджень, то Позивач та члени її сім`ї змушені були обходитись без нього. Позивач є інвалідом 2 групи і змушена постійно відвідувати лікаря для регулярного нагляду за її станом здоров`я, а так як автомобіль знаходився в неробочому стані, то вона була позбавлення можливості контролювати стан свого здоров`я, у зв`язку з чим постійно знаходилась в стані нервової напруги, роздратованості, що призводило до надмірної емоційності, негативних переживань та навіть до розпачу.

Крім цього, Позивач тривалий проміжок часу була позбавлена можливості вільно на власний розсуд користуватись своїм майном, на купівлю якого було витрачено накопичені поступово кошти за багато років, тривалий час була обмеженою в можливостях щодо пересування, що в свою чергу призвело до значних незручностей і як результат, до нераціонального витрачання часу, порушення звичного укладу його життя.

Неправомірними діями Відповідача було порушено право Позивача, як власника транспортного засобу, який був пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що являється заподіяною йому моральною шкодою, виходячи зі змісту п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України.

За умови ретельного дослідження усіх обставин, оцінки ступеню й глибини понесених моральних страждань, з додержанням засад розумності і справедливості заподіяну моральну шкоду Позивач оцінює в 5 000 грн.

Також, в зв`язку зі зверненням до суду за захистом свого права Позивач змушена була звернутися за правовою допомогою та понести судові витрати.

Між Позивачем та Адвокатським бюро «Віталія Бойчука» укладений договір про надання правової допомоги № 42/Ц від 12.11.2021 року, відповідно до якого розмір гонорару складає 3 000 грн.

Просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 21 490, 31 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати (витрати на правничу допомогу) у розмірі 3 000 грн. ( а. с. 1-7 том 1).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2021 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 37 том 1) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

19 листопада 2021 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 42 том 1 ).

07 грудня 2021 року за вх. № 57643 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 44 том 1 ).

Згідно отриманої відповіді вбачалося, що відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 13 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання у справі на 18 січня 2022 року ( а. с. 45-46 том 1).

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки були задоволені ( а. с. 57-72 том 1 ).

10 лютого 2023 року за вх. № 5910 судом було отримано заяву про перегляд заочного рішення ( а. с. 81-87 том 1 ).

Ухвалою суду від 15 лютого 2023 року поновлено ОСОБА_4 строк звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення та прийнято вказану заяву до розгляду ( а. с. 124 том 1 ).

Ухвалою суду від 01 березня 2023 року скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.02.2022 року, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін на 20 березня 2023 року ( а. с. 127-131 том 1 ).

17 березня 2023 року за вх. № 11396 судом отримано відзив на позовну заяву ( а. с. 136-146 том 1 ).

Ухвалою суду від 20 березня 2023 року залучено в якості третьої особи залучено ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія». Відкладено розгляд справи на 12.04.2023 року ( а. с. 200-202 том 1 ).

12 квітня 2023 року судове засідання відкладено на 23.05.2023 року ( а. с. 218 том 1 ) за клопотанням представника відповідача ( а. с. 212-213 том 1 ) та представника позивача ( а. с. 216 том 1 ).

23 травня 2023 року судове засідання було відкладено на 02 червня 2023 року за клопотанням представника відповідача щодо надання часу для мирного врегулювання спору ( а. с. 29-30 том 2 ).

23 травня 2023 року за вх. № 22930 судом отримано від представника позивача заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 19 490,31 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 5000 грн. в рахунок моральної шкоди та 3000 грн. витрати на правничу допомогу ( а. с. 33-34 том 2 ).

В судовому засіданні представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 19 490,31 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 3000 грн. в рахунок моральної шкоди та 3000 грн. витрати на правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ухвали судді від 01 березня 2023 року, після скасування заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09.02.2022 року, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін на 20 березня 2023 року ( а. с. 127-131 том 1 ).

Оскільки одна заява представника позивача про зменшення розміру позовних вимог була отримана судом 23.05.2023 року, а інша в судовому засіданні 02.06.2023 року, вказані заяви не приймаються судом до розгляду, оскільки були подані з порушенням вимог ст. 49 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Бойчук В.М. підтримав позовні вимоги позивача, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 19 490,31 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 3000 грн. в рахунок моральної шкоди та 3000 грн. витрати на правничу допомогу. Крім цього зазначив, що відповідач добровільно сплатив франшизу в розмірі 2000 гривень та моральну шкоду в розмірі 2000 гривень.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Радецька Т.П. заперечувала проти позовних вимог, просила відмовити позивачу в задоволенні вимог.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 19 вересня 2019 року в місті Біла Церква Київської області по бульвару Олександрійський поблизу будинку № 40 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Hyundai Grandeur», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_6 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Пошкоджений в дорожньо-транспортній пригоді автомобіль марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу ( а. с. 10 том 1).

02 грудня 2019 року постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі №357/10941/19 ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. ( а. с. 28 том 1 ).

Вказана постанова набрала законної сили 12.12.2019 року.

В зазначеній постанові встановлено, що 19.09.2019 року о 09 год. 20 хв. Водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки «Hyundai Grandeur», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час руху в м. Біла Церква Київської області, по бульвару Олександрійський, 40, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальні збитки, чим порушив вимоги п. 2.3 б, 12.1, 13.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

В судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_4 вину визнав.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

Крім того згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 р. у справі за заявою N 48553/99 "Совтрансавто - Холдинг" проти України", а також згідно з рішенням цього ж Суду від 28.10.99 р. у справі за заявою N 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

З огляду на викладене вище, позивач звільнений від доказування підстав для звернення до суду із вказаним вище позовом, оскільки наявність винуватості у діях відповідача - фізичної особи - у настанні ДТП, в даному випадку, встановлена і не підлягає доказуванню.

Встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Hyundai Grandeur» ОСОБА_4 на момент скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «УПСК» відповідно до Полісу №АО3652102 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ( а. с. 12, 187 том 1).

З вказаного полісу вбачається, що страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю складає 200 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну 100 000 гривень, розмір франшизи 2000 гривень ( а. с. 187 том 1 ).

Згідно Висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №104/02-20 від 26.02.2020 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП складає 21 484, 20 грн. ( а. с. 13-17 том 1 ).

Вартість послуг з проведення зазначеного дослідження складає 2 500 грн., яка була сплачена позивачем, що підтверджено наявною в матеріалах справи квитанцією від 26.02.2020 року ( а. с. 26 том 1).

Встановлено, що страховою компанією ПрАТ «УПСК» на користь позивача, з урахуванням безумовної франшизи за полісом АО3652102 в сумі 2 000 грн., було сплачено страхове відшкодування в розмірі 4 493, 89 грн., про що зазначала позивач в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Окрім цього, зазначене підтверджено листом страхової компанії адвокату Бойчуку В.М. від 12.10.2021 року за вих. № 8283/18 ( а. с. 27 том 1 ).

Однак, враховуючи те, що відповідач в добровільному порядку сплатив франшизу у розмірі 2000 гривень та моральну шкоду в розмірі 2000 гривень, представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги частково, просив стягнути з відповідача грошову суму в розмірі 19 490,31 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 3000 грн. в рахунок моральної шкоди та 3000 грн. витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, позивач ОСОБА_3 , як власник транспортного засобу Hyundai Accent», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був пошкоджений під час ДТП, вчиненого з вини відповідача ОСОБА_4 , зазнала майнової шкоди у зв`язку із пошкодженням її автомобіля, де згідно Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, такий збиток становить 21 484,20 гривень.

Як зазначено вище та в становлено в судовому засіданні і не спростовано самим позивачем, ПАТ «УПСК» виплатило позивачу з урахуванням безумовної франшизи за полісом АО3652102 страхове відшкодування в сумі 4 493,89 грн.

Окрім цього, з боку відповідача було сплачено позивача франшизу в розмірі 2000 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією ( а. с. 7 том 2 ) та не спростовано з боку представника позивача.

Тому, представник позивача в судовому засіданні наполягав на стягненні з відповідача грошову суму в розмірі 19 490,31 грн. з урахуванням виплати страховою компанією та сплати відповідачем суми франшизи. В дану суму, яку просить стягнути позивач входить і сума в розмірі 2 500 грн. за сплату експертизи.

Засади цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну зіткненням транспортних засобів (взаємодії джерел підвищеної небезпеки).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.

Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Відповідно до статті 33 Закону №1961-IV страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.

У свою чергу, страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону №1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.

У страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Крім того, у страховика (МТСБУ) обов`язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов`язків, визначених Законом № 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).

Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом № 1961-IV обов`язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов`язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов`язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.

Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов`язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом № 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов`язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.

Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.

Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон №85/96-ВР)).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV.

Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 травня 2020 року правильно вказує, що статтею 1194 ЦК України регламентується визначення обсягу відповідальності застрахованої особи у разі недостатності страхової виплати.

Однак, вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважає, що стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.

Вказана правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справа № 147/66/17, провадження № 14-95цс20.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV), про що зазначено у вищевказаній постанові ВП Верховного Суду від 14.12.2021 року.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 постанови ВП ВС від 14.12.2021 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Отже, як встановлено та зазначено вище, на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ( винуватця ДТП ) була застрахована у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» ліміт якої за шкоду, заподіяну майну складала 100 000 гривень.

В свою чергу, згідно Висновку щодо вартості матеріального збитку, завданого ДТП, вартість матеріального збитку складає 21 484,20 гривень ( а. с. 13 том 1 ).

Отже, сума матеріального збитку, яка заподіяна позивачу, у межах страхового відшкодування, передбаченого Полісом цивільно-правової відповідальності, тому повинна бути покладена на страхувальника, що в свою чергу, позивач не правомірно вимагає такого відшкодування з боку відповідача ОСОБА_4 .

Як встановлено та підтверджено матеріалами справи, позивач зверталася до страхової компанії ПАТ «УПСК», цивільно-правова відповідальність у якій була застрахована відповідачем, та страховою компанією було сплачено страхове відшкодування частково лише в розмірі 4 493,89 грн.

З вимогами до страхової компанії про стягнення страхового відшкодування у розмірі, визначеним Висновком щодо вартості матеріального збитку позивач не зверталася.

Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц(пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-цта № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника.

Тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача матеріальні збитки, заподіяні під час ДТП у розмірі 16 990,31 грн. ( 21 484,20 грн. - вартість матеріальних збитків згідно висновку - 4 493,89 грн. - виплата страховою компанією ) є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення витрат на проведення експертної оцінки транспортного засобу у розмірі 2 500 грн., то суд зазначає, що така сума також не підлягає задоволенню, враховуючи з відмовою у задоволенні вищевказаних вимог.

Одночасно суд роз`яснює, що таке відшкодування здійснюється страховиком, передбачений положеннями пунктів 34.2, 34.3 статті 34 Закону № 1961-IV.

Враховуючи наведене, не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині відшкодування майнової шкоди в загальному розмірі 19 490,31 грн.

Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3000 гривень, суд зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Позивач звертаючись до суду з позовом, оцінювала завдану їй моральну шкоду в 5000,00 грн., виходячи з того, що вона була позбавлена можливості користуватися своїм автомобілем внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до значних ускладнень в її житті. Вона зіткнулася з серйозними життєвими труднощами. Позивач має сім`ю, і всі члени сім`ї користувались належним їй транспортним засобом, вирішуючи свої побутові і робочі проблеми. А так як внаслідок ДТП, вчиненої відповідачем, автомобіль зазнав значних ушкоджень, то позивач та члени її сім`ї змушені були обходитись без нього. Позивач є інвалідом 2 групи і змушена постійно відвідувати лікаря для регулярного нагляду за її станом здоров`я, а так як автомобіль знаходився в неробочому стані, то вона була позбавлення можливості контролювати стан свого здоров`я, у зв`язку з чим постійно знаходилась в стані нервової напруги, роздратованості, що призводило до надмірної емоційності, негативних переживань та навіть до розпачу. Крім цього, тривалий проміжок часу була позбавлена можливості вільно на власний розсуд користуватись своїм майном, на купівлю якого було витрачено накопичені поступово кошти за багато років, тривалий час була обмеженою в можливостях щодо пересування, що в свою чергу призвело до значних незручностей і як результат, до нераціонального витрачання часу, порушення звичного укладу його життя.

Оцінюючи в сукупності встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивачу протиправними діями відповідача, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди, було завдано моральну шкоду, яка перебуває у безпосередньому причинному зв`язку із цими діями останнього.

В судовому засіданні представник позивача просив суд стягнути моральну шкоду з відповідача в розмірі 3000 гривень, зазначаючи при цьому, що відповідачем було сплачено добровільно моральну шкоду в розмірі 2000 гривень.

Так, дійсно сплата моральної шкоди відповідачем на корить позивача підтверджується платіжною інструкцією від 31.05.2023 року.

Виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги характер вчиненого правопорушення, характер та обсяг моральних страждань, суд приходить до висновку, що моральна шкода стороною відповідача компенсована, суд погоджується з розміром моральної шкоди, сплаченої відповідачем, додаткового стягнення не передбачає, а тому моральна шкода в розмірі 3000 гривень є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

До того ж, позивач просила стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 гривень.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, не підлягають і стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати понесенні на правову допомогу у вищевказаному розмірі.

При зверненні до суду з вказаними вимогами, позивач ОСОБА_3 була звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є інвалідом ІІ групи, що підтверджується наявним в матеріалах справи пенсійним посвідченням ( а. с. 9 том 1 ), в якому вказано, що вид пенсії встановлений по інвалідності 2 грп., загальне захворювання.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про судовий збір").

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи і рішенням, а у випадках звільнення від сплати цих людей - це витрати держави, яку воно несе у зв`язку з рішенням конкретної справи.

Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( ч. 6 ст. 141 ЦПК України ).

Оскільки, позовні вимоги позивача до відповідача не підлягають задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1187, 1192, 1194 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80-83, 89, 133, 137, 141, 187, 210, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Закону України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

Третя особа: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» ( адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, ЄДРПОУ: 26017498 ).

Повне судове рішення складено 07 червня 2023 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов