Рішення

від 29.05.2023 по справі 936/70/23

ВОЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №936/70/23

Провадження №2/936/38/2023

29.05.2023 смт Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судового засідання Биркович О.В., позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , які брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань в смт Воловець в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ТОВ "ПАРК РЕЗЕРВ" про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

20.01.2023 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 27.12.2018 вона придбала автомобіль марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , яким користувалась спільно зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , з яким на даний час розлучена. 31 грудня 2019 року ОСОБА_5 заволодів її автомобілем, у зв`язку з чим вона в п одальшому зверталась до поліції, за фактом чого 16.07.2021 було розпочато кримінальне провадження № 12021100100002795 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. Позивачка дізналась, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23.09.2021 № 7878/21/1/002833, який було укладено між ТОВ «ПАРК РЕЗЕРВ» та ОСОБА_4 , останній придбав зазначений автомобіль у власність. Позивачка заперечує факт продажу автомобіля, вчинення жодних дій на відчуження автомобіля чи уповноваження будь-яких осіб на такі дії.

Посилаючись на ст. 15, 16, 203, ч. 1 ст. 215, ст. 317, 319, 330, 387, 388, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 627, ст. 655, 1011, 1012 та 1018 Цивільного кодексу України просила визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , № 7878/21/1/002833 від 23.09.2021, укладеного між ТОВ «ПАРК РЕЗЕРВ» та ОСОБА_4 , а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 , які брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримали позов з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 позов не визнав. Просив суд звернути увагу на недоведеність позовних вимог та неналежний спосіб захисту, обраний позивачкою.

Представник відповідача ТОВ «ПАРК РЕЗЕРВ» не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзиву не подав.

Зважаючи, що відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі.

Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 22.09.2021 між ТОВ «ПАРК РЕЗЕРВ» (комісіонером) та ОСОБА_1 (комітентом) укладено договір комісії №7878/21/1/00283, згідно умов якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований за власником 27.12.2018 року.

23.09.2021 між суб`єктом господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу та перебуває на обліку в ГСЦ МВС за реєстраційним номером 7878 від 03.08.2020 ТОВ «ПАРК РЕЗЕРВ», який є комісіонером, на підставі укладеного з власником транспортного засобу Договору комісії №7878/21/00283 від 22.09.2021 (продавцем) та ОСОБА_4 (покупцем) укладено договір купівлі- продажу транспортного засобу №7878/21/1/002833, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав автомобіль марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Позивачка заперечує факт продажу автомобіля, вчинення будь-яких дій на відчуження автомобіля, його перереєстрацію чи уповноваження будь-яких осіб на такі дії.

Стверджує, що 27.12.2018 вона придбала автомобіль марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , яким користувалась спільно зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , з яким на даний час розлучена. 31 грудня 2019 року ОСОБА_5 заволодів її автомобілем, у зв`язку з чим вона в подальшому звернулась до поліції, за фактом чого 16.07.2021 було розпочато кримінальне провадження № 12021100100002795 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається реєстрація кримінального провадження № 12021100100002795 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України з коротким викладом обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення про те, що на початку червня 2019 року колишній чоловік заявниці ОСОБА_6 привласнив ввірене йому майно автомобіль марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , після чого розпорядився ним на власний розсуд.

Відповідно до ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Загальними вимогами процесуального права, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Стаття 1011 Цивільного кодексу встановлює, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (Стаття 1012 ЦК України).

Суд констатує, що позивачка не оспорює договір комісії №7878/21/1/00283 від 22.09.2021, укладений між ТОВ «ПАРК РЕЗЕРВ» (комісіонером) та ОСОБА_1 (комітентом), згідно умов якого комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки AUDI моделі A6 QUATTR0 2010 року випуску, VIN- НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований за власником 27.12.2018 року. Даний договір є чинним.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально завірена.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Проте відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.Таким чином, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, що укладає договір, не отримав згоди на це другого подружжя.

Суд констатує, що позивачкою не надано суду доказів, що вона була одноосібним власником згаданого транспортного засобу, що майно було придбано не під час шлюбу та що таке не перебувало у спільній сумісній власності подружжя.

Крім цього, кінцеве рішення в кримінальному провадженні № 12021100100002795 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України щодо правомірності дій ОСОБА_5 не прийнято.

З врахуванням викладеного, зважаючи, що ОСОБА_5 взагалі не є стороною даного позову, перевірити правомірність вибуття з власності ОСОБА_1 транспортного засобу та причетність до вказаних дій ОСОБА_5 наявними доказами не вбачається за можливе. Водночас зазначена обставина повинна бути доведена саме позивачкою, з огляду на положення ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодекс України.

Щодо павомірності набуття у власність ОСОБА_4 транспортного засобу, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як убачається з позовної заяви, позовні вимоги заявлено з підстав оспорювання права відповідача на придбане майно з боку позивачки, яка вважає, що це право належить їй.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Визначаючи вид вимоги, особа може зіткнутися з проблемою, коли одні й ті ж самі протиправні дії породжують виникнення різних цивільно-правових вимог до одного й того ж суб`єкта. Задоволення хоча б однієї з них позбавляє можливості пред`явлення іншої.

При цьому заявлення вимоги про визнання правочину недійсним і, як наслідок застосування реституції, є можливим у випадку існування між сторонами договірних (зобов`язальних) правовідносин. У випадку, якщо позивач не був стороною оспорюваного правочину - між ним та набувачем не виникають договірні (зобов`язальні) правовідносини, натомість між ними виникають речові правовідносини.

Позивачка ОСОБА_1 не є й не була учасником оспорюваного правочину, вона не мала й не має договірних відносин з учасниками зазначеного договору.

Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект.

Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

Суд вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту своїх прав у спосіб визнання правочину, стороною якого вона е являється, недійсним, є неналежним способом захисту, оскільки між позивачкою та відповідачами по справі не існувало договірних (зобов`язальних) правовідносин.

ОСОБА_1 , як власниця, наділена правом заявити вимогу про витребування свого майна, за наявності для цього відповідних правових підстав, від добросовісного набувача без визнання за рішенням суду правочину, стороною якого вона не була, недійсним. Наслідком правочину, здійсненого з порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація).

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За загальним правилом, висновки суду формулюються, виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

Відтак, обраний позивачами спосіб захисту своїх прав є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у позові, без необхідності надавати оцінку іншим доводам сторін.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачкою.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 22.02.2023 вжито заходи забезпечення позову, які у зв`язку з повною відмовою у позові на підставі ч.9, ч.10 ст.158 ЦПК України слід скасувати одночасно з набранням рішенням законної сили.

Керуючись статтями 141, ч.9 ст. 158, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ТОВ "ПАРК РЕЗЕРВ" про визнання правочину недійсним - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

З дня набрання законної сили рішенням суду скасувати заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Воловецького районного суду Закарпатської області від 22.02.2023 року, у виді накладення арешту на транспортний засіб автомобіль AUDI A6 QUATTRO 2010 року випуску, VIN - НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання її до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідачі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місмце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРК РЕЗЕРВ", місцезнаходження: м.Львів, вул.Кульпарківська, 93-А, код ЄДРПОУ 43155264.

Повне рішення буде складено 6 червня 2023 року.

Суддя: Софілканич О.А.