Постанова

від 01.06.2023 по справі 198/23/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4542/23 Справа № 198/23/22 Суддя у 1-й інстанції - Білинський М.В Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря - Попенко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства "Сетам", Павлоградсько-Юр`ївського відділі державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор`єва Олена Леонідівна, про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та застосування наслідків недійсності електронних торгів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року із позовом до ОСОБА_2 , Державного підприємства "Сетам", Павлоградсько-Юр`ївського відділі державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор`єва Олена Леонідівна, про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів та застосування наслідків недійсності електронних торгів.

Позов мотивований тим, у позивача було достатнього рухомого майна для погашення наявної заборгованості, натомість стягнення було звернуто на її нерухоме майно.

Також, позивач зазначала, що вона не була належним чином повідомлена про розір оцінки нерухомого майна, чим була позбавлена можливості її оскаржити. Про відкриття виконавчого провадження, виставлення на продаж належної їй нерухомості, її, як боржника, також не було повідомлено, оскільки, поштову кореспонденцію вручали не їй особисто, а особі, яка орендує належне позивачу приміщення. Листи, внаслідок помилки листоноші, надходили на адресу: АДРЕСА_1 , в той час, як позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, позивач зазначала, що у ЗМІ не було зроблено оголошення про проведення електронних торгів та в торгах приймав участь лише один учасник, що на думку позивача також є порушенням, оскільки не було конкуренції, а тому, майно було продано за стартовою ціною. Крім того, позивач не давала дозволу на продаж належної їй нерухомості.

У зв`язку з чим просила суд:- визнати недійсними: електронні торги, організовані та проведені Державним підприємством «Сетам», 01.12.2020р. по лоту № 452314, з реалізації нерухомого майна: нежитлове приміщення - будівля магазину « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; протокол № 514374 проведення електронних торгів від 01.12.2020 року, складений державним підприємством «Сетам», з реалізації нерухомого майна: нежитлове приміщення - будівля магазину « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; акт про проведені електронні торги від 08.12.2020 року, складений державним виконавцем, про реалізацію нерухомого майна: нежитлове приміщення - будівля магазину « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 76, видане 09.03.2021 року приватним нотаріусом Юр`ївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор`євою О.Л.;

- скасувати: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56983360 від 09.03.2021 року, приватний нотаріус Юр`ївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор`єва О.Л.; у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 40890104; у реєстрі прав власності на нерухоме майно поновити право власності позивача шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за позивачем на нежитлове приміщення - магазин « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв. м., розташований АДРЕСА_2 ;

- витребувати з володіння ОСОБА_2 нежитлове приміщення - магазин « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв. м., розташований АДРЕСА_2 .

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу Павлоградсько-Юр`ївський відділ державної виконавчої служби у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, позивачка у справі - ОСОБА_1 , про день та час розгляду справи сповіщена належним чином, що підтверджено матеріалами справи, а саме повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, подала до суду письмову заяву від 04.05.2023 року згідно до якої просила розглядати справу за її відсутності та задовольнити апеляційну скаргу відповідно до обґрунтувань наведених у апеляційній скарзі.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 06.10.1995 року була зареєстрована, як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (т.1 а.с.15), випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.25).

Встановлено, що згідно копій договору дарування, витягу з держреєстру правочинів, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 26-28), ОСОБА_1 19.11.2004 року набула у власність магазин « Хозтовари », розташований за адресою АДРЕСА_2 .

15.06.2021 року ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність, що підтверджується детальною інформацією про фізичну особу-підприємця (т.1 а.с.16 зворот).

З 2018 року по час припинення підприємницької діяльності позивач фактично підприємницькою діяльністю не займалася та оформила договори оренди, вищевказаного магазину з ОСОБА_3 , що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 07.04.2015 року (т.1 а.с.71) та з ОСОБА_4 , що підтверджується договором оренди нежитлового приміщення від 20.05.2015 року (т.1 а.с.75).

Під час розгляду справи ОСОБА_1 пояснювала, що фактично підприємницькою діяльністю займалася її донька, яка і повинна була, на її думку, сплачувати у тому числі і податки за позивачку.

Проте, у зв`язку із несплатою внесків до ДФС у позивачки утворилася заборгованість.

Державним виконавцем - начальником Юр`ївського ВДВС 05.10.2018, 17.09.2019, 03.12.2019, 06.07.2020 та 08.12.2020 за вимогами Головного управління ДФС у Дніпропетровській області відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7, які 20 жовтня 2020 року було об`єднано у зведене виконавче провадження № НОМЕР_8, копія якого міститься в матеріалах справи (т. 1 а.с. 32-66).

Боржником є саме ОСОБА_5 .

У добровільному порядку ОСОБА_5 заборгованість не була погашена.

21 жовтня 2020 року державним виконавцем здійснено опис та накладено арешт на нерухоме майно боржника, а саме: нежитлове приміщення - будівлю магазину " Хозтовари " № 9 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 65) у звязку із вимогою № Ф-3555-25/435 від 12.03.2018 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ ДФС боргу у розмірі 42224,00грн.

Із копій протоколу № 514374 проведення електронних торгів (т. 1 а.с. 78-79), акту про проведені електронні торги (т. 1 а.с. 80) встановлено, що 01.12.2020 року було проведено електронні торги, на продаж було виставлено нерухоме майно - будівлю магазину « Хозтовари » № 9 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Переможцем торгів стала ОСОБА_2 , яка і придбала даний об`єкт за стартовою ціною.

Згідно «Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно…» (т. 1 а.с. 81-82), ОСОБА_2 отримала свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів вказаного вище об`єкта нерухомості серія та номер 76, виданого 09.03.2021 року. Видавник документу - приватний нотаріус Юр`ївського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Григор`єва О.Л.

У апеляційній скарзі позивач зазначила, що державним виконавцем, незважаючи на наявність у позивача іншого рухомого майна, здійснено опис та накладено арешт лише на нерухоме майно. Однак, як було встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, дійсно, відповідно до повідомлення Територіального сервісного центру МВС України № 1247 від 24.10.2018 року за боржником зареєстровано автомобіль Volkswagen номерний знак НОМЕР_2 , однак який, відповідно до постанови про розшук майна боржника від 28.11.2018 року, був оголошений в розшук і перебував у розшуку до 09.12.2020 року, тобто автомобіль перебував у розшуку більше ніж два роки. На протязі даного часу ОСОБА_1 жодного разу не зверталась до Юр`ївського відділу ДВС із клопотанням чи заявою з пропозицією звернути стягнення на вказаний автомобіль або повідомленням місця його знаходження.

Відповідно до частини 5 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» - У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Але боржник жодного разу, починаючи з жовтня 2018 року, по-перше, не вчинила дій щодо погашення заборгованості, по-друге, не пропонувала майно, на яке можливо було б звернути стягнення в першу чергу.

Крім того, твердження апелянта про наявність у неї значної кількості іншого рухомого майна, на яке слід було звернути стягнення, грунтується виключно на її твердженні і не підтверджується жодними доказами.

Також, згідно відповідей з органів ПФУ та Податкової ОСОБА_1 не отримувала доходів, на які можливо було б звернути стягнення, даний факт ОСОБА_1 особисто підтвердила в судовому засіданні суду першої інстанції (т.2.а.с.193, 194).

Щодо доводів апеляційної скарги щодо неотримання ОСОБА_1 поштової кореспонденції, яка надсилалася ВДВС, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Як вбачається із журналу судового засідання суду першої інстанції від 17.02.2023 року (а.с.197-200), позивачка ОСОБА_1 пояснила, що листи їй повинні були надсилати на адресу АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації, а надходили вони за адресою - АДРЕСА_1 . При цьому, на запитання суду, вона зазначила, що номери 25 і 25 А - це один єдиний будинок зі спільними стінами та одним дахом та фундаментом, але з різними входами - № 25 (житло) вхід із двору, АДРЕСА_1 (магазин) вхід з вулиці. Також, зазначила, що табличок з номерами ніколи не було.

Згідно до письмових пояснень ОСОБА_6 від 02.11.2021 року, яка є листоношею, остання пояснювала, що саме вона доставляла листи в магазин за адресою - АДРЕСА_1 та вручала їх продавцям, які і розписувались за них. Також зазначала, що їй не було відомо про наявність у вказаній будівлі двох адрес: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 77 зворот).

ОСОБА_1 також пояснювала суду, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 - це приміщення магазину, яке вона здавала в оренду, листи отримували продавці орендаря, вони й розписувалися в їх отриманні.

Крім цього, в судовому засіданні від 17.02.2023 року ОСОБА_1 пояснила, що орендували на той час приміщення з адресою: АДРЕСА_1 її донька та зять. Відомості про наявність між ними конфлікту у суду відсутні.

Крім цього, до матеріалів справи долучено заяву адресовану керівнику Юр`ївського РВДВС та довіреність надану позивачкою (т. 2 а.с. 195-196), з яких вбачається, що навіть представник позивачки - її донька ( ОСОБА_4 ) вказує в офіційних документах адресу своєї матері, як АДРЕСА_1 , саме адресу магазину.

Як вбачається із копій численних листів, які орган ДВС направляв ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 166-174), працівник виконавчої служби вірно вказував адресу боржника - АДРЕСА_1 . Надсилалися ці повідомлення рекомендованими листами. Згідно повідомлень про вручення поштових відправлень, ОСОБА_1 отримувала їх особисто, що підтверджується наявними у повідомленнях підписами.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що на поштових повідомленнях про вручення листів стоїть не підпис позивачки, а лише написано її прізвище, тому співробітник ДВС повинен був прибути на місце проживання позивача і з`ясувати питання щодо отримання нею поштових відправлень, оскільки у держвиконавця за даних обставин не було підстав сумніватися в отриманні особисто боржником кореспонденції, ставити під сумнів належність підпису особисто ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 під час розгляду даної справи в суді не ставила питання про проведення судової почеркознавчої екпертизи для підтвердження своїх доводів.

Також, як вбачається із журналу судового засідання суду першої інстанції 17.02.2023 року (а.с.197-200), ОСОБА_1 пояснювала суду, що ніколи не проживала за місцем своєї реєстрації - АДРЕСА_1 , зареєструвалася там формально, щоб оформити підприємницьку діяльність, оскільки фактично цю підприємницьку діяльність здійснювала її донька.

Також встановлено, що вона не повідомляла орган податкової служби про фактичне місце свого проживання, хоча, згідно діючого законодавства, була зобов`язана це зробити.

Відповідно ж до частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» - боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувану та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Крім того, вказана обставина підтверджується і копіями податкових декларацій, які ОСОБА_1 подавала за 2018-2020 роки (т. 1 а.с. 17-20, 22-23) і до яких внесла завідомо неправдиві відомості щодо свого місця проживання - АДРЕСА_1 .

До того ж відповідно до п. 16.1.11, 4.16.1, ст. 16 Податкового Кодексу України - платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.

ОСОБА_1 в судовому засіданні суду першої інстанції зазначала, що не здійснювала повідомлення податкових органів про зміну місця свого проживання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що держвиконавцем не було допущено порушень в питанні сповіщення боржника ОСОБА_1 про хід та дії під час виконавчого провадження.

Щодо доводу апелянта про те, що держвиконавцем в порушення закону не було зроблено повідомлення в засобах масової інформації про проведення електронних торгів, колегія також не приймає його до уваги, оскільки він не грунтується на законі.

Згідно Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5 надання такого оголошення взагалі не передбачено. Відповідно до частини 1 розділу 1 вказаного порядку інформування про електронні торги з реалізації арештованого майна здійснюється через веб-сайт реалізації майна, який являє собою електронний торговий майданчик оператора, через який прямо або опосередковано відображаються технічні процеси центральної бази даних системи електронних аукціонів арештованим майном, а саме: розміщення організаційно-методичних матеріалів, інформаційних повідомлень про електронні аукціони, результатів їх проведення, здійснення реєстрації користувачів, подання заяв на участь в електронних аукціонах, забезпечення доступу спостерігачів та проведення електронних аукціонів. Веб-сайт функціонує у цілодобовому режимі та є доступним усім користувачам мережі Інтернет.

Тобто, із наведеного вбачаєтсья, що позивач мала можливість отримувати повну інформацію, щодо реалізації належного їй майна на електронних торгах.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в торгах приймав участь лише один учасник, оскільки інший учасник - ОСОБА_7 не був допущений до торгів як такий, що не сплатив гарантійний внесок і тому це призвело до порушення прав на конкурентну реалізацію нерухомого майна, як наслідок, до продажу нерухомого майна позивача за найнижчою стартовою ціною. Дане твердження є безпідставним, оскільки, відповідно до частини 4 розділу V Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2831/5 - «Переможцем електронного аукціону визнається учасник, від якого на момент завершення електронного аукціону надійшла найвища цінова пропозиція (при звичайному перебігу аукціону або через особливу ставку). Якщо один із учасників запропонував придбати майно за стартовою ціною і пропозицій щодо купівлі майна від інших учасників не надійшло, майно продається за стартовою ціною.»

Посилання апелянта на те, що згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження, є безпідставним тому, що згідно частини 3 даної статті - для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого манна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, тобто здійснити визначення вартості нерухомого майна може виключно суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що об`єкт нерухомості було продано за заниженою ціною, зважаючи на наступне.

Згідно звіту про оцінку, підготовленим на замовлення ДВС, вартість у розмірі 73 108 грн. була встановлена суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8 з відповідним сертифікатом ( т. 1 а.с. 67-69).

Натомість, сторона позивача у якості документу про вартість майна не надала ні суду першої, ні апеляційної інстанції висновку експерта, не клопотала про проведення відповідної експертизи, а обмежилась довідкою від 02.02.2022 року про оціночну вартість об`єкта нерухомості (т. 1 а.с. 117).

Колегія суддів погоджується із критичною оцінкою даного документу, оскільки окрім вартості самої споруди у розмірі 1 689 739,46 грн., до неї включено і вартість земельної ділянки у розмірі 267 815,13 грн. та вартість поліпшень у розмірі 1 421 924, 33 грн.

Проте, із документу неможливо встановити в чому ці поліпшення полягають, хто і коли їх робив. Також, незрозуміло з якою метою проводилась оцінка, яким методом, яким саме суб`єктом оціночної діяльності вона здійснювалась і чи має достатню компетенцію та повноваження особа, яка надала цю довідку.

Крім того, сторона позивача не навела суду доводів про те, що звіт про оцінку, виготовлений на замовлення органу ДВС не відповідає дійсності.

Відповідно ж до звіту про оцінку № 31 від 26.10.2018 року, наданого ФОП ОСОБА_8 ринкова вартість арештованого майна (одноповерхова будівля магазину « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 ) становить 73108,00 грн.

В даному звіті зазначено мету проведення оцінки - «Визначення ринкової вартості об`єкту оцінки, що являється стартовою ціною при продажу майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження». Також, вказані методичні підходи - «Оцінка виконана дохідним підходом (методом прямої капіталізації постійної ренти) та порівняльним підходом - принцип заміщення, попиту та пропозиції, що передбачає аналіз цін продажу й пропозиції подібного майна з відповідним корегуванням відмінностей між об`єктами порівняння й об`єктом оцінки». До того ж, оцінка проводилась в межах виконавчого провадження станом на 26.10.2020 за курсом долара США 28,2911 грн. в довідці ж вартість нерухомого майна визначена станом на 02.02.2022 року, тобто між оцінками пройшло майже два роки, за цей час кардинально могли змінитися як попит, так і пропозиція.

Твердження про те, що скаржника не було повідомлено про визначення ціни суб`єктом оціночної діяльності, колегія суддів не приймає до уваги, як таке, що не відповідає дійсності, оскільки, відповідно до повідомлення від 29.10.2020 року за вих. № 6236 та поштових повідомлень про вручення, позивачу направлялось та було вручено копію визначення вартості (оцінки) арештованого майна, що належить ОСОБА_1 , а саме: будівля магазину « Хозтовари » № 9 , загальною площею 69,1 кв.м., розташованого по АДРЕСА_2 (т.1.а.с.173-174).

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що вона не надала свого дозволу на продаж належної їй нерухомості, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» передбачено порядок коли боржник може висловити свою думку про те, на яке майно у першу чергу необхідно звернути стягнення. Однак, це правило діє лише у разі добровільної погашення заборгованості. У даному ж випадку мало місце примусове стягнення, а при ньому такого дозволу не потрібно.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) зроблено правовий висновок про те, що дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону).

Також, у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 668/14900/15ц (провадження № 61-12468св19) міститься висновок про те, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки підстави заявленого позову, загалом зводяться до оскарження дій державного виконавця у виконавчому провадженні і не стосуються порушення правил проведення прилюдних торгів, а тому з урахуванням вищезазначених постанов Верховного Суду такі вимоги мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16.

Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсним необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Така правова позиція узгоджується із остановою Верховного Суду від 24 вересня 2020 рокуу справі №372/3161/18.

Сукупність цих обставин позивачем під час розгляду справи не доведено, зокрема не надано належних і допустимих доказів, що зазначені ним порушення вплинули на результат електронних торгів, а також не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав і законних інтересів при проведенні електронних торгів.

Щодо прав відповідача ОСОБА_2 в даній справі, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Як встановлено судом, особа у встановлений спосіб набула (купила) в державного органу майно, сплатила за нього кошти, провела певній дії до покращення цього майна та не має жодної причетності до дій органу ДВС, ДП «Сетам», «Укрпошти» під час виконавчого провадження, а отже і до можливих порушень-помилок у їх роботі.

Більше того, сама ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні суду першої інстанції від 22.11.2022 року заявили, що не мають до ОСОБА_2 жодних претензій, їх претензії стосуються виключно незадовільної (з порушеннями) роботи органу ДВС та «Укрпошти» (т. 2 а.с. 140 зворот - 141).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позбавлення ОСОБА_2 власності, яку вона набула у законних спосіб у держави призведе до очевидного порушення її прав.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко