Постанова

від 30.05.2023 по справі 922/987/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/987/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Слободін М.М.

за участю секретаря судового засідання - Ламанової А.В.

та за участю представників сторін:

від позивача - Худзік А.М. (ордер серії ВС № 1148854 від 04.07.2022) - поза межами приміщення суду;

від відповідача (апелянта) - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> (вх. № 30Х)

на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 (повний текст складено та підписано 01.12.2022), ухвалене у складі судді Жигалкіна І.П.

у справі № 922/987/22

за позовом Приватного підприємства «Терра-Пак»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a>,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Терра-Пак» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> заборгованості у розмірі 534609, 08 грн, з яких: 421804, 40 грн - сума боргу, 47843, 02 грн - пеня, 6414, 00 грн - три відсотки річних, 58547, 66 грн - інфляційні втрати. Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 8019,14 грн.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору поставки № ТП-250321 від 15.03.2021 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> на користь Приватного підприємства «Терра-Пак» 421804, 40 грн суми боргу, 47843, 02 грн пені, 6414, 00 грн три відсотки річних, 58547, 66 грн інфляційних втрат, а також судовий збір у розмірі 8019, 14 грн.

Не погодившись з рішенням, ухваленим Господарським судом першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a>, яке просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову Приватного підприємства «Терра-Пак» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> у повному обсязі.

В обґрунтування вказує, що позивачем не доведено, а суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо доведеності факту постачання товару за договором, оскільки підписані видаткові накладні не є належними доказами поставки товару, з наданих накладних неможливо ідентифікувати осіб, що прийняли участь у господарській операції, а також відсутнє місце поставки товару. Крім того, зазначає, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 17.12.2021 по 20.06.2022 є необґрунтованим та безпідставним під час введення в Україні військового стану.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2023 у справі № 922/987/22 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.01.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> (вх. № 30Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до Східного апеляційного господарського суду повноваження директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> Лемешева О.О. та докази сплати судового збору у розмірі 12028, 71 грн.

18.01.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> надійшла заява про усунення недоліків з додатками, а саме: доказами повноважень директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> Лемешева О.О. та доказами сплати судового збору у розмірі 12028, 71 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> (вх. № 30Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22. Встановлено учасникам справи п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії іншим учасникам справи.

20.01.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи № 922/987/22.

07.02.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Терра-Пак» надійшла заява, в якій останній просив:

1. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a>:

- оборотно-сальдові відомості та картки рахунку по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року по розрахункам з Приватним підприємством «Терра-Пак»;

- оборотно-сальдові відомості та картки рахунку по бухгалтерському рахунку 201 «Сировина та матеріали» за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року по розрахункам з Приватним підприємством «Терра-Пак»;

- оборотно-сальдові відомості та картки рахунку по бухгалтерському рахунку 281 «Товари» за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року по розрахункам з Приватним підприємством «Терра-Пак»;

- платіжні доручення на перерахування коштів Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» з часткової оплати придбаних товарів згідно рахунку Приватного підприємства «Терра-Пак» № 36514 від 23.10.2021:

- № 6753 від 26.01.2022 на суму 50000,00 грн;

- № 397 від 28.01.2022 на суму 40000, 00 грн;

- № 6828 від 01.02.2022 на суму 40000, 00 грн;

- № 6839 від 02.02.2022 на суму 40000, 00 грн;

- № 6909 від 10.02.2022 на суму 40000, 00 грн;

- № 6922 від 11.02.2022 на суму 20000, 00 грн;

- № 424 від 18.02.2022 на суму 50000, 00 грн;

- № 7004 від 21.02.2022 на суму 30000, 00 грн.

2. Витребувати у Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України:

- інформацію про включення Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними № 10 від 01.11.2021, № 62 від 17.11.2021;

- інформацію щодо відображення Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» в своїй податковій звітності суми ПДВ за складеними Приватним підприємством «Терра-Пак» податковими накладними № 10 від 01.11.2021, № 62 від 17.11.2021;

- належним чином засвідчені копії декларацій з ПДВ Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» з додатком № 1 з розшифровкою по контрагенту Приватному підприємству «Терра-Пак».

07.02.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Терра-Пак» надійшла заява, в якій останній просив:

- залучити до розгляду апеляційного провадження у справі № 922/987/22 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ФОП Балух М.Р.;

- залучити до розгляду апеляційного провадження у справі № 922/987/22 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ФОП Форошівську Х.В.

07.02.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Терра-Пак» надійшов відзив на апеляційну скаргу, я якому останній просив рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 залишити без змін.

22.02.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> надійшло клопотання, в якому останній просив здійснити заміну відповідача у справі № 922/987/22 Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> на його процесуального правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс».

22.02.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства «Терра-Пак» надійшли заперечення на клопотання про заміну відповідача, в яких останній просив повністю відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> в задоволенні клопотання про заміну його на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс».

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> (вх. № 30Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 призначити до розгляду на 30.05.2023 о 12:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань. № 132.

22.05.2023 на адресу Східного апеляційного господарського суду від представника Приватного підприємства «Терра-Пак» адвоката Худзік А.М. надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 задоволено заяву Приватного підприємства «Терра-Пак» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Судове засідання у справі № 922/987/22 призначене на 30.05.2023 о 12:30 год., ухвалено провести за участю представника Приватного підприємства «Терра-Пак» адвоката Худзік А.М., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EаsyCon», з використанням власних технічних засобів.

Присутній у судовому засіданні (поза межами приміщення суду) представник позивача подані клопотання про витребування доказів та залучення третіх осіб підтримав та просив задовольнити, з підстав викладених у клопотаннях. Проти задоволення клопотання апелянта про заміну сторони заперечував, просив відмовити, з підстав викладених у запереченнях на клопотання. Проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 залишити без змін, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Апелянт (відповідач) у призначене судове засідання не з`явився, явку свого повноважного не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про одержання 28.04.2023.

Відповідно до ч. 12 статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника апелянта, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Щодо заяви про витребування доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. 2, 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Згідно з приписами статті 81 ГПК України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від скаржника.

З матеріалів справи убачається, що позивач подавав аналогічне клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції, однак рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 відмовлено у задоволенні зазначено клопотання, оскільки в порушення вимог статі 81 ГПК України, позивачем не доведено підстав не отримання та неможливості отримати відповідних доказів, а саме: що заявник вживав заходи для отримання цих доказів, зокрема, самостійне звернення до Головного управління ДПС у Харківській області з адвокатським запитом.

Отже, докази, які позивач просить суд витребувати є новими доказами, які не були предметом розгляду та дослідження у суді першої інстанції, який залишив аналогічне клопотання про витребуванн доказів без розгляду через порушення заявником вимог статті 81 ГПК України.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог.

Витребування та прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України).

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Крім того, колегія суддів зауважує, що предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки, само по собі встановлення факту існування оборотно - сальдових відомостей та інформації про включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, не є первинним документами в розумінні приписів законодавства та не має вирішальне значення встановлення факту поставки товару.

З урахуванням викладеного, на підставі аналізу обставин справи, документів, що містяться у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про витребування доказів.

Щодо заяви про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

З матеріалів справи убачається, що позивач подавав аналогічне клопотання про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору до суду першої інстанції, однак рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 відмовлено у задоволенні зазначено клопотання, оскільки позивач не довів та не надав жодного доказу до суду, який би підтвердив, що рішення у справі може вплинути на права або обов`язки ФОП Балух М.Р. та ФОП Форошівської Х.В.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, адже, доводи про те, ще інтерес третіх осіб полягає в тому, щоб убезпечитись від можливого у майбутнього регресного позову про стягнення коштів, є лише припущеннями позивача, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Щодо клопотання про заміну сторони (відповідача), колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону (стаття 59 ГК України).

Відповідно до ч. 1 статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ч. 1 статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.

Отже, виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому, стара юридична особа не припиняється.

Згідно з ч. 2 статті 109 ЦК України після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

З матеріалів справи убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс» утворилося шляхом виділу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a>, згідно з розподільчим балансом про передачу частини майна, прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс», який затверджений рішенням учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> №01/23 від 09.02.2023.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс» державна реєстрація створеною юридичної особи в результаті виділу 09.02.2023.

У відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> не перебуває в процесі припинення.

Згідно з розподільчим балансом від 09.02.2023 Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс» були передані активи та пасиви в частині діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a>, а саме: необоротні активи, запаси, а також дебіторська та кредиторська заборгованість.

Поряд з цим, у вказаному розподільчому балансі відсутні відомості щодо передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс» заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> по розрахункам з Приватним підприємством «Терра-Пак» за договором поставки № ТП-250321 від 15.03.2023.

Відповідно до ч. 3 статті 109 ЦК України юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Отже, при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, в яких вони не є основними боржниками.

Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.

Положення щодо субсидіарної відповідальності закріплені у статті 619 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Таким чином, субсидіарна відповідальність має місце тоді, коли поряд з основним боржником до відповідальності притягується й інша особа. У статті 619 ЦК України визначена послідовність заявлення кредитором вимог до основного боржника та особа, яка несе субсидіарну відповідальність: перш ніж пред`явити вимогу до додаткового (субсидіарного) боржника, кредитор повинен пред`явити цю вимогу до основного боржника. І тільки тоді, коли основний боржник відмовиться задовольнити вимоги кредитора або кредитор не одержить від нього відповіді в розумний строк, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Відповідно до ч. 4 статті 55 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виділ або припинення товариства не можуть бути завершені до задоволення вимог, заявлених кредиторами.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак Плюс» є додатковим боржником за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> щодо сплати боргу Приватному підприємству «Терра-Пак» та несе щодо зобов`язань субсидіарну відповідальність.

Разом з цим, правонаступництва у даному випадку не відбувається, оскільки передбачена статтею 109 ЦК України субсидіарна відповідальність виділеної юридичної особи не є її процесуальним правонаступництвом прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, в розумінні статті 52 ГПК України.

Крім того, оскільки виділ однієї юридичної особи з іншої не припиняє юридичної особи, з якої був здійснений виділ, а також не має наслідком реорганізацію юридичної особи, з якої був здійснений виділ, то відповідно до статті 52 ГПК України процесуальне правонаступництво внаслідок такого виділу у будь-якому разі відсутнє.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.12.2019 у справі № 904/807/18.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про заміну сторони (відповідача).

У відповідності до статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом, 15.03.2021 між Приватним підприємством «Терра-Пак» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак» (покупець) укладено договір поставки № ТП-250321, за змістом якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (надалі - товар), найменування (асортимент), ціна і кількість вказуються у видаткових накладних, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п. 1.1).

Згідно з п. 3.1 договору покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Також за покупцем залишається право дострокової оплати.

Відповідно до п. 4.3 договору моментом поставки товару постачальником, вважається дата фактичної передачі товару покупцю та підписання товарно-супровідних документів (в т. ч. видаткової накладної) в місці поставки. Всі ризики пошкодження та/чи втрати товару та право власності на товар переходять від постачальника до покупця в момент поставки товару.

У п. 5.2 договору сторонами передбачено: за порушення термінів оплати покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня, від суми поставленого, але неоплаченого товару за кожен календарний день прострочення платежу, а у разі прострочення платежу на строк, більше 30 календарних днів, крім пені, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20% від простроченої до оплати суми.

За змістом п. 8.1 договору останній набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2021. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань за цим договором та відповідальності за його порушення.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № 37887 від 01.11.2021 на суму 661694, 40 грн та № 40535 від 17.11.2021 на суму 70110, 00 грн, але відповідач за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався.

З метою досудового врегулювання спору позивач надсилав на адресу відповідача претензії № 110 від 12.01.2022 та № 920 від 10.05.2022 з вимогами про погашення існуючої заборгованості, однак, викладені у цих претензіях вимоги залишені відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару, позивачем також заявлено до стягнення на підставі умов договору та відповідних положень чинного законодавства 47843, 02 грн пені, 6414, 00 грн 3% річних та 58547, 66 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення 17.12.2021-20.06.2022.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> на користь Приватного підприємства «Терра-Пак» 421804, 40 грн суми боргу, 47843, 02 грн пені, 6414, 00 грн три відсотки річних, 58547, 66 грн інфляційних втрат, а також судовий збір у розмірі 8019, 14 грн.

Мотивуючи зазначене рішення суд першої інстанції вказав, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар на підставі умов договором поставки № ТП-250321 від 15.03.2021 та видатковими накладними № 37887 від 01.11.2021 та № 40535 від 17.11.2021 в сумі 421804, 40 грн підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується. Строк оплати визначений умовами договору та заявки є таким, що настав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позову. Щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних судом вказано, що перевіривши за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга: закон» здійснений позивачем розрахунок пені, інфляційних та 3% річних, виявлено певні арифметичні помилки. Однак, оскільки згідно з вимогами статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд дійшов висновку про задоволення позову і в цій частині.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень статті 269 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

За приписами статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. Аналогічні норми містяться в статтях 525, 526 ЦК України.

У відповідності до ч. 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов`язкову силу для сторін. Будучи пов`язаними взаємними правами та обов`язками (зобов`язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов`язання.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 статті 638 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1-3 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з ч. 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Первинні документи, які складені на виконання умов договору та підтверджують факт поставки товару покупцеві мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 статті 9 вищевказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З матеріалів справи убачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними № 37887 від 01.11.2021 на суму 661694, 40 грн та № 40535 від 17.11.2021 на суму 70110, 00 грн.

Зазначені видаткові накладні містять підпис на печатку Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a>.

Доводи апелянта про те, що вказані видаткові накладні не можуть підвереджувати факт поставки, оскільки не містять прізвища та ініціалів особи, яка їх підписала, колегія суддів оцінює критично, адже, за змістом п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2.4. Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5. Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Таким чином, надані позивачем видаткові накладні № 37887 від 01.11.2021 на суму 661694,40 грн та № 40535 від 17.11.2021 на суму 70110,00 грн є первинними документами, які засвідчують факт вчинення між сторонами що їх склали господарської операції щодо передачі товару на користь особи (осіб), яка підписала ці накладні при отриманні товару за ними.

Колегія суддів вважає слушним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не підтверджено того, що він в цей період не укладав будь-яких цивільно-правових угод на поставку товару. Зазначена інформація не підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, довідкою ГУ ДФС України у Харківській області та/або звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2021 рік.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем питання щодо призначення почеркознавчої експертизи та/або недійсності правочинів, підроблення печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> з боку позивача також не ставилось.

Стосовно твердження апелянта, що податкова накладна не є безумовним доказом реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, а може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 зазначила, що:

- податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для

отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться

до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки;

- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на

додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст;

- встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Колегія суддів зауважує, що податкова накладна може бути допустимим доказом, на підставі якого суд установлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки, вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарської операції з придбання товарно - матеріальних цінностей та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Судом встановлено, що позивачем виконано обов`язок зі складання та реєстрації податкових накладних, а саме: податкової накладної № 10 від 01.11.2021 та податкової накладної № 62 від 17.112021, які складені у відповідності до статті 187 ПК України.

А отже, зазначені податкові накладні також підтверджують здійснення поставки позивачем та прийняття товару відповідачем.

Згідно з п. 3.1 договору покупець зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Також за покупцем залишається право дострокової оплати.

Таким чином, відповідач повинен був розрахуватись з позивачем:

- за видатковою накладною № 37887 від 01.11.2021 на суму 661694,40 грн до 01.12.2021;

- за видатковою накладною № 40535 від 17.11.2021 на суму 70110,00 грн до 17.12.2021.

Приймаючи до уваги наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> на користь Приватного підприємства «Терра-Пак» підлягає сума боргу у розмірі 421804, 40 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 47843, 02 грн, колегія судів зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч. 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до ч. 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано

Згідно з п. 5.2. договору вбачається, що за порушення термінів оплати покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом всього періоду, за який сплачується пеня, від суми поставленого, але не оплаченого товару за кожний календарний день прострочення платежу, а у разі прострочення платежу на строк більше 30 календарних днів, крім пені покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 20 % від простроченої до оплати суми.

За розрахунком позивача сума пені за період з 17.12.2021 по 20.06.2022 становить 47843,02 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 47843, 02 грн за вищезазначені періоди, колегія суддів встановила, що дані нарахування здійснено арифметично не вірно, оскільки період нарахування перевищує шестимісячний строк, встановлений ч. 6 статті 232 ГК України.

Водночас, здійснивши власний розрахунок пені у системі підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга», колегія суддів встановила, що сума пені за період з 20.12.2022 по 20.06.2022, становить більше ніж заявлено до стягнення, у зв`язку з чим, на підставі статті 14 ГПК України, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 47843,02 грн.

Щодо стягнення 3 % річних у розмірі 6414, 00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58547, 66 грн, колегія судів зазначає наступне.

У відповідності до статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до ч. 4 статті 236 ГПК України.

За розрахунком позивача сума 3 % річних за період з 17.12.2021 по 20.06.2022 становить 6414, 00 грн та інфляційних втрат за період з січня 2022 року по червень 2022 року становить 58547, 66 грн.

Перевіривши розрахунок 3 % річних у розмірі 6414, 00 грн та інфляційних втрат у розмірі 58547, 66 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що він не суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат за період з 17.12.2021 по 20.06.2022 є необґрунтованим та безпідставним під час введення в Україні військового стану, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до п. 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Верховний Суд у постанові від 30.05.2022 у справі №922/2475/21 констатував, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Тобто, відповідачу необхідно доводити факт невиконання зобов`язання саме у зв`язку з введенням воєнного стану.

У даному випадку, відповідач отримав товар до введення на території України воєнного стану та повинен був оплатити його вартість за умовами договору у строк згідно п. 5.1. договору не пізніше 17.12.2021, тобто до введення у країні воєнного стану, тому твердження апелянта щодо звільнення від відповідальності з посиланням на воєнний стан, є безпідставними.

Крім того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб. Такий лист не звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями.

У відповідності до п. 8.1. унормовано, сторона звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо воно є наслідком дії обставин непереборної сили (стихійного лиха, війни, страйків, масових безпорядків та хвилювань, тощо), які спричиняють неможливість виконання договору.

У даному випадку відповідачем не дотримана процедура повідомлення про початок дії щодо нього форс-мажорних обставин та підтвердження даного факту довідками уповноважених органів державної влади або Торговельно-промислової палати, що позбавляє його права посилатися на форс-мажор, як на підставу, що звільняє від відповідальності за договором.

Поряд з цим, лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання сторонами свого обов`язку.

Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору.

А отже, само по собі введення воєнного стану в країні не свідчить про принципову неможливість оплати поставленого позивачем товару.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, доводи скаржників про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянтів не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 слід залишити без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 ГПК України

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ч. 1 статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Відповідно до положень п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану продовжувався, за останніми змінами відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01.05.2023 № 254/2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові, а також особливого (дистанційного) режиму роботи Східного апеляційного господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі Східного апеляційного господарського суду з міркувань безпеки, розгляд даної апеляційної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Пак»</a> (вх. № 30Х) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01.12.2022 у справі № 922/987/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 30.05.2023 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 06.06.2023.

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін