Постанова

від 05.06.2023 по справі 904/2376/13

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2376/13

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А.( доповідача),

суддів: Коваль Л.А., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання: Бурчак А.Ю.

сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. У зв`язку з цим технічна фіксація судового процесу не здійснюється

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Морєва Володимира Миколайовича на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 року у справі № 904/2376/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма "Легпромсервіс", м. Дніпро

до Фізичної особи - підприємця Морєва Володимира Миколайовича, м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 15 414,28 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 року у даній справі відмовлено у задоволенні заяви Фізичної особи - підприємця Морєва Володимира Миколайовича про визнання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2013 року у справі №904/2376/13 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що нормами статті 329 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач (стягувач) має право, у разі пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, поновити пропущений строк. З аналізу положень статті 329 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що пропуск строку для пред`явлення наказу до виконання не може автоматично тягнути за собою, як наслідок - визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки, у вказаному випадку не досліджуються питання наявності або відсутності поважних причин пропуску строку його пред`явлення.

Не погодившись із вказаною ухвалою, фізична особа-підприємець Морєв Володимир Миколайович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати, постановити нову ухвалу, якою визнати таким, що не підлягає виконанню наказ, господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2013 у справі №904/2376/13 про стягнення з фізичної особи-підприємця Морєва Володимира Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма "Легпромсервіс" заборгованості в розмірі 16888,31 грн, яка складається з 14 894,40 грн основного боргу, 3% річних у розмірі 243,62 грн, інфляційні нарахування в розмірі 29,79 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720,50 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на відсутність будь-яких рішень суду щодо поновлення стягувачу пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Наданий боржником витяг від 03.12.2021 року окремого спецрозділу Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, наявний в матеріалах справи свідчить про те, що виконавче провадження не відновлювалось та знищено у зв`язку із спливом терміну зберігання. Також скаржник зазначає, що постанова виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу не визнана судом незаконною, не скасована в установленому законом порядку начальником відділу, якому безпосередньо був підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби.

Скаржник вважає, що оскільки у цій справі на момент набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII строк пред`явлення наказу господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2013 року сплинув 25.09.2015 року, тому на цей наказ не поширюється вимога про збільшення строку для його пред`явлення до виконання до трьох років.

Стягувачем (ТОВ "Легпромсервіс") не додано до заяви про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання жодних належних, допустимих, достовірних письмових або електронних доказів на обґрунтування викладених у своїй заяві тверджень стосовного неотримання поштової кореспонденції від відділу державної виконавчої служби або доказів того, що заява стягувача, подана у свій час до відділу виконавчої служби, не містила відповідного клопотання про отримання всіх документів виконавчого провадження стягувачем каналами факсимільного зв`язку або електронною поштою. Стягувач не навів поважних причин, які з об`єктивних, незалежних від стягувача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне повторне пред`явлення наказу до виконання (до 25.09.2015), що є важливим у вирішенні питання поновлення строку за умови його пропуску.

На думку відповідача судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин норми частини першої ст.607 Цивільного кодексу України, оскільки стягувач вже втратив право вимагати від боржника виконання передбачених у виконавчому документі дій, а боржник, відповідно, звільнився від обов`язку виконувати такі дії.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Позивач зазначає, що до теперішнього часу Морєвим В.М. заборгованість за договором поставки №104/ФОП від 19.10.2012 року не погашена, рішення суду від 16.05.2013 року не виконано, правовий зв`язок між ТОВ ВКФ "Легпромсервіс" та Морєвим В.М. не є припиненим, а тому відсутні підстави для визнання наказу господарського суду Дніпропетрвоської області від 01.06.2013 таким, що не підлягає виконанню.

Сторони наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

За приписами ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Колегія суддів вважає, що неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма "Легпромсервіс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Морєва Володимира Миколайовича (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 104/ФОП від 19.10.2012 року у загальному розмірі 15 414 грн. 28 коп.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2013 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Морєва Володимира Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма "Легпромсервіс" заборгованість в розмірі 14 894 грн. 40 коп., 3% річних в розмірі 243 грн. 62 коп., інфляційні нарахування в розмірі 29 грн. 79 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720 грн. 50 коп.

На примусове виконання вказаного рішення господарським судом було видано наказ від 01.06.2013 року.

21.09.2022 року Фізична особа-підприємець Морєв В.М. звернувся до господарського суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, в якій заявник просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2013 року у справі № 904/2376/13 про стягнення з Фізичної особи - підприємця Морєва Володимира Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна фірма "Легпромсервіс" заборгованість в розмірі 14 894 грн 40 коп., 3% річних в розмірі 243 грн 62 коп., інфляційні нарахування в розмірі 29 грн 79 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720 грн 50 коп.

В обґрунтування наявності підстав для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач посилається на наступні обставини:

- строк повторного пред`явлення наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2013 року у справі № 904/2376/13 для стягувача сплив 25.09.2015 року;

- відсутні будь-які рішення суду щодо поновлення стягувану пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання;

- постанова виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу не визнана судом незаконною, не скасована в установленому законом порядку начальником відділу, якому безпосередньо був підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби;

-виконавче провадження не відновлювалось та знищено у зв`язку із спливом терміну зберігання (про що також зазначено в листі від 11.08.2022 року № 17-5-34/12170);

- на даний момент обов`язок боржника відсутній повністю у зв`язку з його припиненням, оскільки припинився правовий зв`язок між стягувачем та боржником за виконавчим документом, відбулось звільнення їх від прав та обов`язків у зв`язку з непред`явленням стягувачем виконавчого документа протягом передбачених законом строків, фактичним припиненням виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень;

- стягувач втратив право вимагати від боржника виконання передбачених у виконавчому документі дій, а боржник, відповідно, звільнився від обов`язку виконувати такі дії;

- зобов`язання за виконавчим документом неможливо виконати у зв`язку з обставиною, за яку боржник та стягувач не відповідають.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За положеннями частини другої ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 року).

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997 року, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002 року, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

Частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Наслідком визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є закінчення виконавчого провадження.

Згідно з частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. що Зміст наведеної правової норми свідчить про те, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.

При цьому, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:

- матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);

- процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред`явлення до виконання.

В межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі № 910/8665/17).

Виконання рішення суду проводиться лише тим способом, який визначено у рішенні.

Крім того, в порядку статті 331 Господарського процесуального кодексу України цей спосіб і порядок виконання може бути змінений.

Водночас, матеріали справи не містять доказів погашення боржником заборгованості з примусового виконання наказу, судові рішення на підтвердження припинення спірного зобов`язання також відсутні.

Як на підставу для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач посилається на пропущений стягувачем строк пред`явлення наказу до виконання.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані відповідачем обставини не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки пред`явлення наказу до примусового виконання є правом позивача (стягувача).

При цьому господарським судом правильно зазначено, що нормами ст.329 Господарського процесуального кодексу України передбачено право стягувача у разі пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання з причини, визнаних судом поважними, поновити пропущений строк.

Апеляційний господарський суд звертає увагу скаржника, що пропуск позивачем строку пред`явлення наказу до виконання не вказує на фактичне припинення зобов`язання боржника за спірними правовідносинами та, відповідно, не є підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним господарським судом, оскільки вони спростовуються викладеними приписами законодавства та встановленими обставинами у справі, і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваної ухвали. В зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції має бути залишена без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 року у справі №904/2376/13 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 07.06.2023 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Л.А.Коваль

Суддя Ю.Б.Парусніков