Постанова

від 06.06.2023 по справі 640/9928/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9928/19 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач, правонаступник ГУ ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС), в якому позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення ГУ ДФС у м. Києві №101460/10/26-15-55-05 від 13.11.2018 року;

- зобов`язати ГУ ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками 2, 3, 4, 5 та доповнень до неї ТОВ "НІКЕЯ-ЛТД", до інформаційних баз даних ДФС України.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням відповіді на відзив на позовну заяву зазначено, що відповідачем безпідставно відмовлено у прийнятті податкової декларації позивача з податку на додану вартість та додатків до неї за жовтень 2018 року, оскільки Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов`язували платника податку подавати податкову звітність з ПДВ виключно в електронній формі. Також позивач посилався на те, що оскаржуване рішення прийнято не уповноваженим суб`єктом та з посиланням на документи, які не є нормативно правовими актами. Крім того, позивач зазначив про те, що його реєстрацію платником податку на додану вартість було анульовано незаконно.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2022 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13.11.2018 року №101460/10/26-15-55-05;

- зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками 2, 3, 4, 5 та доповнень до неї ТОВ "НІКЕЯ-ЛТД", до інформаційних баз даних ДПС України;

- стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікея-ЛТД" судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та здійснення порушень процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що станом на дату подання позивачем декларації з ПДВ за жовтень 2018 року свідоцтво платника ПДВ позивача було анульованим, внаслідок чого підстави для прийняття податкової звітності з ПДВ від особи, яка не є платником такого податку відсутні. За таких обставин контролюючий орган просить суд в позові відмовити.

Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 13 листопада 2018 року Позивач у письмовій формі подав до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФУ у м. Києві податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період календарний місяць жовтень 2018 року з додатками №2, 3, 4 та 5 та викладенням доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період жовтень 2018 року.

04 грудня 2018 року Позивачем засобами поштового зв`язку отримано оскаржуване рішення від 13.11.2018 №101460/10/26-15-55-05, відповідно до якого декларація з ПДВ за жовтень 2018 року вважається неподаною.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для його прийняття стало те, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Нікея-ЛТД" за ІПН 33546852557 анульоване 25.05.2016.

Вважаючи спірне рішення протиправним та необґрунтованим, позивач звернувся з даною позовною заявою до адміністративного суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після набрання законної сили рішенням про задоволення позовних вимог та визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття. Таке рішення податкового органу не може створювати будь-яких правових наслідків для платника податку. Протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі, у тому числі в період від дати прийняття контролюючим органом рішення про анулювання такого свідоцтва до набрання чинності відповідним рішенням суду. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Так, положеннями статті 36 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.

Водночас, згідно пункту 38.3 статті 38 ПК України спосіб, порядок та строки виконання податкового обов`язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Так, відповідно до пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Підпунктом 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (пункт 49.3 статті 49 ПК України).

В свою чергу, відповідно до пункту 49.4 статті 49 ПК України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" п. 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п. 49.8 ст. 49 ПК України).

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (п. 49.9 ст. 49 ПК України).

Податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Колегія суддів оцінюючи доводи апелянта щодо дотримання позивачем порядку подання спірної декларації звертає увагу на те, що п. 49.11 ст. 49 ПК України встановлено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

В той же час, між позивачем та відповідачем укладено договір про визнання електронних документів від 22 грудня 2015 року № 4, реєстраційний № 9258630649 (стор. 132-134 том І), відповідно до якого визнаються податковими документами (податкова звітність, реєстри отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інші звітні податкові документи), що подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінал.

Колегія суддів звертає увагу, що доказів припинення цього договору позивачем до матеріалів справи не надано, як і не спростовано факту укладення такого.

Отже, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, а надсилання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам чинного законодавства, про що слушно зауважує апелянт.

Норми пункту 49.3 статті 49 ПК України передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Судом першої інстанції установлено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нікея-ЛТД» за ІПН 335468526557 було анульоване 25 травня 2016 року за рішенням контролюючого органу, що не заперечується Товариством.

Так, згідно пункту184.1 статті 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Нормами пунктів 184.5., 184.6. статті 184 ПК України визначено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Також необхідно зазначити, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року по справі №826/15293/16 частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Нікея-ЛТД», визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 25.05.2016 р. № 485/26-55-12-05 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД». Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.06.2016 р. № 14028/10/26-15-12-01-09 про результати розгляду скарги. Визнано протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України, яка полягала у нездійсненні розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» від 07.07.2016 р. № 217 протягом двадцятиденного строку, встановленого пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України, з дня її отримання. Зобов`язано Державну податкову інспекцію у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відновити в реєстрі платників податку на додану вартість запис про реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (код за ЄДРПОУ 33546858, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 335468526557, свідоцтво № 100342672 про реєстрацію платника ПДВ).

На підставі того, що судовим рішенням у справі № 826/15293/16, яке набрало законної сили, встановлено, що рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві № 485/26-55-12-05 від 25 травня 2016 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Нікея-ЛТД» є протиправним та скасовано, судом першої інстанції дійшов висновку про те, що підстави для відмови у прийнятті податкової звітності з ПДВ за жовтень 2018 року з цих підстав у податкового органу були відсутні.

Водночас, податкова декларація з податку на додану вартість за жовтень 2018 року з додатками та доповненнями до неї була подана ТОВ «Нікея-ЛТД» у паперовій формі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 грудня 2018 року по справі № 810/1711/17 платник податку вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації (електронний чи паперовий) лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Оскільки податковим законодавством встановлено імперативний обов`язок щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачений змістом абзацу третього п. 49.4 ст.49 ПК України, а саме припинення дії попереднього договору про визнання електронних документів на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.

Так, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису (дана правова норма набрала чинності 1 січня 2015 року згідно Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та кореспондується із Порядком заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 (чинний із 1 лютого 2016 року)).

Отже, ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 1 січня 2015 року, стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджувало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.

Твердження позивача про те, що подання ним декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 рік в письмовій формі обумовлено бажанням зберегти від`ємне значення з податку на додану вартість, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі №810/2468/17, від 13 липня 2022 року по справі №826/2318/18, від 07 лютого 2023 року по справі № 826/14369/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що відмова відповідача у невизнанні податкової декларації позивача з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, викладена у письмовому повідомленні від 13 листопада 2018 року №101460/10/26-15-55-05, є протиправною і суперечить нормам статей 48, 49 ПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в рішенні суду, яким задоволено позовні вимоги, що призвело до неправильного вирішення спору та є підставою для скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні повних вимог.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2022 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович