Постанова

від 07.06.2023 по справі 916/2524/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/2524/22Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕКСА

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.02.2023

по справі №916/2524/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕКСА

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛУКА І КОМПАНІЯ

про стягнення 53 994,03 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕКСА (далі по тексту ТОВ ТЕКСА) звернулось до господарського суду із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю ЛУКА І КОМПАНІЯ (далі по тексту ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 53 994,03 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 43 470,00 грн., пені у розмірі 65,03 грн., 3% річних у розмірі 1243,36 грн., збитків від інфляції у розмірі 9215,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу №020213 від 02.02.2021 в частині оплати вартості поставленого за накладною №1218 від 03.09.2021 товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.02.2023 по даній справі у позові відмовлено повністю.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що видаткова накладна, на яку посилається позивач як на підставу здійснення поставки товару відповідачеві, відповідачем підписана не була, відбиток печатки товариства на вказаній накладній також відсутній, що відповідно є істотними недоліками, оскільки вони перешкоджають ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені відповідача. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що надана позивачем видаткова накладна не є належним доказом на підтвердження факту поставки товару відповідачу.

Щодо включення відповідачем податкового кредиту за податковою накладною №25 від 03.09.2021, виписаною ТОВ ТЕКСА, до декларації за вересень 2021, суд першої інстанції зазначив, що незважаючи на встановлений судом факт реалізації ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ права на отримання податкового кредиту, який мав місце в результаті помилки, як стверджує відповідач, підстави для задоволення заявлених позовних вимог, в даному випадку, відсутні з огляду на наявність у суду обґрунтованих сумнівів щодо відвантаження ТОВ ТЕКСА товару особі, яка мала право на його отримання від імені відповідача.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 08.02.2023 року у справі №916/2524/22 - скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги про стягнення 53 994,03 грн задовольнити повністю.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення суду с незаконним та необґрунтованим, що вбачається із наступного.

Так, за твердженням апелянта, в даному випадку оформлення товарно-транспортної накладної позивачем не здійснювалося, оскільки мав місце самовивіз товару зі складу постачальника.

Скаржник також стверджує, що інформація про отримання товару безпосередньо директором відповідача, яка зазначалася у позовній заяві була помилковою. Директор відповідача лише надсилав на адресу позивача інформацію та документи для отримання товару іншою особою, зокрема на - Вильчинського Артема, який згідно з інформацією відповідача повинен був в подальшому доставити йому товар.

Як стверджує апелянт, оскільки здійснювався самовивіз товару, то відповідно позивач не повинен був, і не здійснював оформлення товарно-транспортної накладної, складалася тільки видаткова накладна яка не була підписана Вильчинським Артемом.

Скаржник відзначає, що суд першої інстанції не дослідив питання наявності або відсутності реального руху товару, як і не дослідив обставини відображення такої інформації в бухгалтерському та податковому обліку та правовідносини, що склалися між сторонами.

Наголошує скаржник й на тому, що відповідач здійснив використання (реалізацію) права на податковий кредит згідно складеної податкової накладної №25 від 03.09.2021 року, що підтверджується листом від 12.12.2022 Головного управлінням ДПС в Одеській області на виконання ухвали суду першої інстанції.

Апелянт також просить врахувати, що згідно з наказом ТОВ «Текса» №17016 від 17.01.2023 року було проведено службове розслідування за наслідками якого складено звіт про результати службового розслідування від 07.02.2023 року та встановлено, що відвантаження товару відбулося 03.09.2021 року зі складу за адресою: м. Київ, вул. Плодова 1 на транспортний засіб Вільчинського Артема Олександровича, як і було погоджено із директором відповідача Качуром Олегом Івановичем.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі №916/2524/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕКСА на рішення Господарського суду Одеської області від 08.02.2023, визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що товар було отримано безпосередньо директором відповідача, в той же час, в апеляційній скарзі позивач вже стверджує, що товар за доручення відповідача отримано третьою особою, з якою, як стверджує відповідач, він не має жодних відносин та доручень на отримання товару від позивача не надавав.

Як стверджує відповідач, позивач не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поставки товару та його отримання відповідачем, зокрема видаткової накладної та товарно-транспортної накладної.

Щодо факту реалізації відповідачем права на отримання податкового кредиту, відповідач зазначає, що ТОВ «ЛУКА І КОМПАНІЯ» для формування та подачі фінансової звітності в Державну Податкову Службу України користується сертифікованою електронною програмою «М.Е.Д.О.К.». Формування звітності по ПДВ програма робить в автоматизованому режимі, підтягуючи з бази Єдиного Податкового Реєстру всі податкові накладні зареєстровані на ТОВ «ЛУКА І КОМПАНІЯ» різними контрагентами. У в зв`язку з тим, що раніше у відповідача спірних ситуацій по поставці товару не виникало, бухгалтер не звірила сформований програмою звіт податкових з наявними видатковими накладними та відправила його до ГУ ДПС в Одеській області, що є помилкою, про що відповідач зазначив ще під час розгляду справи у суді першої інстанції.

До того ж, як відзначає відповідач, він подав уточнюючій розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок та зробив коригування податкового кредиту.

Службове розслідування, про яке зазначає апелянт, на переконання відповідача, було проведено не належним чином (без повної інвентаризації складу ТМЦ позивача, та без залучення всіх відповідальних посадових осіб) та не може відображати істинних фактів та обставин.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 02.02.2021 між ТОВ ТЕКСА (Постачальник) та ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №020213, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплачувати хімічно осаджений карбонат кальцію відповідно до даного договору та додатково погодженими додатковими угодами, які є його невід`ємними частинами. Асортимент, кількість та ціна товару, що постачається на умовах даного договору, вказуються сторонами в рахунках-фактурах, що також є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з п. п. 2.1. 2.3, 2.4, 2.7, 2.8 договору постачання товару за договором здійснюється партіями, згідно рахунків-фактур. Рахунок-фактура на поставку товару повинен містити інформацію про найменування, асортимент, кількість та ціну поставки товару. Постачання товару здійснюється на умовах FCA (склад Постачальника в м. Київ, вул. Плодова, 1) відповідно до правил ІНКОТЕРМС - 2010, якщо інше не обумовлено сторонами в даному договорі або в додаткових угодах до нього. Постачальник одночасно з поставкою партії товару надає Покупцеві повний комплект необхідних товаросупровідних документів (оригінал рахунку, видаткова накладна). Датою поставки вважається дата оформлення Покупцем видаткової (товарно-транспортної) накладної. Товар вважається поставленим і до Покупця переходить право власності на товар після підписання уповноваженим представником Покупця видаткової накладної.

Положеннями п.п. 3.1, 3.3 договору передбачено, що ціна на товар за цим договором є вільною договірною, встановлюється в еквіваленті Євро. Сторони погодили наступні умови оплати товару: 100% вартості поставки товару сплачується протягом 30 календарних днів з моменту його поставки на склад Покупця.

Згідно з п. 4.1 договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на складі Покупця відповідно до положень даного договору і нормами Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю.

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе раніше зобов`язань по незавершеним постачанням і розрахунків, включаючи штрафні санкції і відшкодування завданих збитків (п.8.1. договору).

За твердженням позивача, на виконання умов укладеного між сторонами договору, ним було поставлено відповідачеві товар у відповідності до видаткової накладної №1218 від 03.09.2021 на суму 43 470,00 грн (а.с. 9).

16.08.2022 ТОВ ТЕКСА звернулось до ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ із претензією №160813, відповідно до якої позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №020213 від 02.02.2021 в частині оплати вартості поставленого за накладною №1218 від 03.09.2021 товару, просив сплатити грошові кошти у розмірі 43 470,00 грн (а.с. 16-17).

Однак, дана претензія з боку відповідача була проігнорована та товар оплачений не був, що й стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду першої інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 662, 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

У відповідності до приписів ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Положеннями частини 1 статті 19 та частин 1, 2 статті 67 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, господарське зобов`язання, яке виникло на підставі договору, укладеного між суб`єктами господарювання, має бути спрямоване на досягнення економічного результату для його сторін, тобто мати реальний характер та опосередковувати рух капіталів, товарів, робіт чи послуг, що є об`єктами відповідної господарської операції.

За змістом частин 3, 8 статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів документа кореспондується з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 названого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Так, колегія суддів зазначає, що надана позивачем на підтвердження поставки товару видаткова накладна №1218 від 03.09.2021 містить лише підпис на печатку підприємства позивача. При цьому, у графі, яка має заповнюватись покупцем (відповідачем) під час прийняття товару, вказано, що товар прийнятий Качур І.О. на підставі довіреності №70 від 03.09.2021, однак, підпису будь-якої уповноваженої особи та відтиску печатки ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ накладна не містить.

При цьому, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач зазначав, що товар на вказаною видатковою накладною було отримано безпосередньо директором ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ Качуром О.І., на підтвердження того надано копію довіреності №70 від 03.09.2021 (а.с. 10).

Однак, жодних доказів на підтвердження того, що товар за вказаною видатковою накладною було отримано саме директором відповідача, позивачем до суду першої інстанції надано не було.

При цьому судова колегія зауважує, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 цього ж Кодексу).

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами (ч. 5 ст. 65 ГК України).

З урахуванням наведених законодавчих приписів, наявність у керівника (директора) товариства доручення, у тому числі на отримання товарно-матеріальних цінностей, не вимагається.

Відтак, у разі дійсного отримання товару директором ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ, як на тому наполягав позивач під час звернення із даним позовом до суду, жодних перешкод у підписанні ним видаткової накладної №1218 від 03.09.2021, навіть за умови відсутності довіреності, не було.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі відмови керівника відповідача від підписання видаткової накладної, наявності спорів, заперечень, тощо, позивач не був позбавлений можливості вживати певних заходів задля захисту свої прав, зокрема, але не виключно, скласти акт про відмову уповноваженої особи відповідача від підпису видаткової накладної, відмовити у передачі товару, тощо.

Однак, як свідчать наявні матеріали справи такий дій позивачем вчинено не було.

В той же час, в апеляційній скарзі позивач стверджує, що інформація про отримання товару безпосередньо директором відповідача, яка зазначалася у позовній заяві була помилковою, а директор відповідача лише надсилав на адресу позивача інформацію та документи для отримання товару іншою особою, а саме Вильчинським Артемом, який повинен був в подальшому доставити товар відповідачеві.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів (первинних документів), які б достеменно свідчили про наявність між сторонами домовленостей про отримання товару третьою особою, а саме Вильчинським Артемом, зокрема довіреності, якою дану особу було б уповноважено на отримання відповідного товару від позивача за видатковою накладною №1218 від 03.09.2021.

Натомість, як вже було вказано вище, у видатковій накладній №1218 від 03.09.2021 у графі, яка має заповнюватись покупцем (відповідачем) під час прийняття товару, вказано, що товар прийнятий Качур І.О. на підставі довіреності №70 від 03.09.2021. Жодних відомостей про те, що товар за названою накладною було отримано іншою особою, остання не містить.

Судом апеляційної інстанції враховується, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки. (Постанова КГС ВС від 21.11.2019 року у справі № 910/3986/16).

За таких обставин, позивач у даному випадку діє всупереч принципу «заборони суперечливої поведінки», стверджуючи у позовній заяві, що товар було отримано безпосередньо директором відповідача Качур І.О., а в апеляційній скарзі зазначаючи, що товар було отримано іншою особою, а саме Вильчинським Артемом, при цьому не надаючи доказів ані отримання товару директором відповідача, ані будь-якою іншою особою, зокрема Вильчинським Артемом.

Відтак, у наявних матеріалах справи відсутні належним чином оформлені (підписані) первинні документи, які б свідчили про здійснення господарської операції та підтверджували б факт поставки позивачем товару. При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів неможливості підписання видаткових накладених в момент поставки товару.

Слід також відзначити, що за визначенням п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 Правил визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною (п. 13.1 Правил).

Відтак, саме товарно-транспортна накладна є тим первинним документом, який має підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару. Товарно-транспортна накладна має містити, у тому числі, інформацію щодо прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, автомобільного перевізника та/або експедитора.

З урахуванням наведеного, позивач, який в апеляційні скарзі стверджує про отримання товару водієм, дані якого були надані відповідачем, під час відвантаження товару повинен був належним чином оформити товарно-транспортні накладні на перевезення відповідного товару.

Втім, жодних доказів на підтвердження отримання товару водієм, зокрема на підставі належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, позивачем надані не були та в наявних матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів також не приймає до уваги надані позивачем електронні докази (переписку), як на підтвердження домовленостей сторін на поставку товару та його отримання третьою особою, з огляду на таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17).

Частиною 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині 3 означеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частина перша статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг визначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Роздруківка електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Як було зазначено Касаційним господарським судом Верховного суду у постанові від 28.12.2019 по справі № 922/788/19, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Таким чином, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом без накладеного електронного цифрового підпису і тому не може розглядатися судом як доказ.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 року у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18, від 16.03.2020 року у справі №910/1162/19.

Вбачається, що надані позивачем електронні документи не скріплені електронним цифровим підписом, а тому не можуть бути належним доказом на підтвердження факту отримання товару уповноваженою особою відповідача.

Колегія суддів також зауважує, що з наданого відповідачем скріншоту неможливо встановити, що переписка здійснювалось між уповноваженими особами сторін по справі. Зокрема неможливо достеменно ідентифікувати осіб, якими здійснювалась така переписка у відповідному месенджері.

Крім того, сторонами за договором купівлі-продажу не узгоджувалась можливість обміну електронними листами, із відповідним зазначенням офіційних електронних адрес або за допомогою соціальних мереж, месенджерів, тощо.

Слід відзначити, що з наданого позивачем скріншому неможливо ідентифікувати, що листування здійснювалось саме щодо поставки товару за укладеним між позивачем та відповідачем договором купівлі-продажу.

Щодо посилання позивача на включення ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ податкового кредиту за податковою накладною №25 від 03.09.2021, виписаною ТОВ ТЕКСА, до декларації за вересень 2021, колегія суддів зазначає таке.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, суд має дослідити наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Таким чином у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Але, як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі слід враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Так, дійсно, відповідно до пункту 201.7 Податкового кодексу України, як у редакції від 27.02.2018 так і від 22.03.2018, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 названого Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

Самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №927/833/18, від 21.09.2021 у справі №918/1026/20.

Так, колегія суддів зазначає, що дійсно, листом від 12.12.2022 Головним управлінням ДПС в Одеській області на виконання ухвали суду першої інстанції від 07.12.2022 було повідомлено, що згідно даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС, ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ включено до складу податкового кредиту декларації на додану вартість за вересень 2021 податкову накладну №25 від 03.09.2021 на загальну суму 43 470,00 грн., в тому числі ПДВ 7245,00 грн., виписану ТОВ ТЕКСА.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, 28.12.2022 ТОВ ЛУКА І КОМПАНІЯ було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок до декларації за вересень 2021 та зменшено податковий кредит по взаємовідносинах із постачальником ТОВ ТЕКСА на суму ПДВ 7245 грн (а.с. 92-95).

Відтак, лише наявна податкова накладна, яка була в подальшому скоригована відповідачем, за відсутності інших належних та допустимих доказів поставки товару відповідачу за підписаним договором купівлі-продажу, не свідчать беззаперечно про поставку позивачем відповідачу товару.

Судова колегія також не приймає до уваги додані позивачем до апеляційної скарги документи, зокрема звіт про результати службового розслідування від 07.02.2023, з огляду на таке.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частинами четвертою, п`ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, колегія суддів зазначає, що з наданого скаржником звіту про результати службового розслідування вбачається, що воно проведено позивачем у період з 17.01.2023 по 07.02.2023, тобто у період розгляду справи у суді першої інстанції.

Однак, як свідчать наявні матеріли справи, позивач не повідомляв суд першої інстанції про проведення такого службового розслідування та не зазначав, що такий доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин.

Слід також відзначити, що оскаржуване рішення було прийнято судом першої інстанції 08.02.2023, у той час як звіт наданий позивачем датований 07.02.2023, відтак, на переконання колегії суддів, позивач не був позбавлений можливості надати відповідний доказ під час розгляду справи у суді першої інстанції, однак такий дій не вчинив, а також, як вже було вказано вище, не повідомив місцевий господарський суд про наявність наміру подання такого доказу на підтвердження власної правової позиції.

Відтак, такий доказ не був предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції та прийняття оскаржуваного рішення.

До того ж, судова колегія зазначає, що відповідні матеріали службового розслідування проведеного позивачем не мають правового значення під час вирішення даного спору по суті, оскільки як вже було встановлено вище, у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані належні та допустимі докази, а саме первинні документи на підтвердження отримання відповідачем товару за видатковою накладною.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає вірним та таким, що узгоджується з наявними у матеріалах справи доказами, висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмови у задоволенні позову.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 08.02.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.02.2023 у справі №916/2524/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання судового рішення є 07.06.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.