Постанова

від 17.05.2023 по справі 910/6915/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2023 р. Справа№ 910/6915/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Андрієнка В.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022

у справі № 910/6915/19 (суддя: Гумега О.В.)

за позовом Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"

за участю третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національного банку України

за участю третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Кабінету Міністрів України

за участю третьої особи - 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 6 785 342,57 Євро, що еквівалентно 200 028 499,50 грн,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до 1) Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком"

про визнання недійсною банківської гарантії

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 6 785 342,57 Євро.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок припинення Контракта №EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія-Гріголеті, який був укладений між Департаментом автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" 12.12.2013, у позивача виникло право на звернення до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" з вимогою сплатити суму банківської гарантії згідно Гарантії від 11.12.2013, якою забезпечувалось виконання зобов`язань за вищевказаним Контрактом.

24.07.2019 до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії та Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" про визнання недійсною Банківської гарантії від 11.12.2013, виданої Банком на користь Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії (бенефіціару).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 910/6915/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021, первісний позов задоволено, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії 6 785 342 Євро 57 євроцентів та судовий збір у розмірі 22 554 Євро 94 євроценти; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/6915/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 910/6915/19 в частині розгляду первісного позову Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 6 785 342,57 Євро скасовано, справу № 910/6915/19 в частині розгляду первісного позову направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 у задоволенні позову Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд зазначив, що предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" грошових коштів за банківською гарантією. При цьому зауважив, що під час нового розгляду справи судом встановлено, що з 25 лютого 2022 року розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". Вказав на те, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури Банку в окремому позовному провадженні.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, таким, що прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи. Скаржник зазначає, що звернувся до суду за захистом свого порушеного права до моменту відкликання банківської ліцензії відповідача та початку процедури його ліквідації. Зауважує, що положення норм матеріального права прямо встановлюють альтернативні підстави для включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог, у тому числі на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Вказує, на помилковість висновків суду щодо неефективного способу захисту прав позивача після запровадженя в Банку ліквідаційної процедури.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2022, апеляційну скаргу у справі № 910/6915/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Зубець Л.П., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19; розгляд апеляційної скарги Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 призначено на 16.01.2023.

У подальшому розгляд справи відкладався, а склад колегії суддів змінювався.

21.12.2022 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Кабінет Міністрів України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обґрунтовує тим, що на момент початку процедури ліквідації Банку у справі № 910/6915/19 були відсутні рішення по суті заявлених Департаментом автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії позовних вимог, які набрали законної сили.

Також, 22.12.2022 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зауважує, що початок процедури ліквідації ПАТ «Промінвестбанк» унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наголошує, що вимога про стягнення коштів з ПАТ «Промінвестбанк» не відповідає ефективному способу захисту, оскільки у разі її задоволення, така вимог не може бути виконана примусово, а майновий інтерес позивача не буде відновлено. Зауважує, що вимоги, які не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають та вважаються погашеними.

29.12.2022 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є відповідачем у даній справі, дії такої особи не є предметом оскарження, така особа не є зобов`язаною за банківською гарантією чи за рішенням суду про стягнення боргу, а тому сплата сум не може здійснюватись поза межами ліквідаційної процедури. Тобто дії чи бездіяльність Уповноваженої особи можуть бути предметом іншого провадження (позову) у випадку, якщо позивач звернувся би із заявою про включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, але отримав відмову або у випадку включення не до тієї черги. Підкреслює, що наявність особливого порядку акцептування вимог кредиторів банку виключає можливість задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку у порядку та черговості, що визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

12.01.2023 Національний банк України подав письмові пояснення, в яких звертає увагу на те, що звертаючись з вимогою до гаранта, бенефіціар мав підтвердити або ідентифікувати порушення принципалом зобов`язань за договором, що є підставою для виплати суми, яка визначена банківською гарантією.

Крім того, 03.03.2023 на адресу суду надійшли письмові пояснення Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії про те, що Департамент наділений правосуб`єктінстю та володіє достатніми повноваженнями, щоб самостійно звертатись до судових органів з позовами та здійснювати представництво в судових органах та відповідно здійснювати таке представництво через уповноважених представників, у тому числі на підставі договору про надання правової допомоги. Підкреслює, що продовження строку дії банківської гарантії заступником голови правління відповідача безперечно свідчить про прийняття зобов`язань за такою гарантією, виданою обласним відділенням відповідача у м. Донецьк, а тому відсутні підстави для визнання банківської гарантії недійсною.

Представники позивача в судовому засіданні 17.05.2023 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення заявлених позовних вимог.

Представники відповідача, третіх осіб 3 та 4 в судовому засіданні 17.05.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники третіх осіб 1 та 2 в судове засідання 17.05.2023 не з`явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку, що підтверджується навними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Також, у поданому до суду відзиві на апеляційну скаргу представник Національного банку України просив здійснювати розгляд апеляційної скарги без його участі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників третіх осіб 1 та 2, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 12.12.2013 між Департаментом (замовник) та ТОВ "ШБ "Альтком" (підрядник) укладено Контракт №EWHG/CW/ICB-01 на виконання робіт з будівництва ділянки дороги Самтредія - Гріголеті Лот 1 - км. 0+000-км.11+500 (далі- Контракт).

Відповідно до пункту 4.2 Контракту підрядник отримує (за свій рахунок) забезпечення виконання Контракту для належного виконання зобов`язань на суму, зазначену у Відомостях про Контракт, та у валюті(-ах) Контракту або у вільно конвертованій валюті, прийнятій для Замовника. Якщо сума не вказана у Відомостях про Контракт, цей пункт не застосовується. Підрядник надає забезпечення виконання Контракту Замовнику протягом 28 днів після отримання листа про прийняття і надсилає копію Інженеру. Забезпечення виконання Контракту видається банком або фінансовою установою, що мають високу репутацію, обраними Підрядником, і складається за формою, та додається до Спеціальних умов, як передбачено Замовником у Відомостях про Контракт, або в іншій формі, затвердженій Замовником.

11.12.2013 Банк (гарант) видав Департамента (бенефіціару) Гарантію за вимогою № GА/13/2103/SS зі строком дії до 24.01.2018 на забезпечення виконання підрядником зобов`язань за Контрактом №EWHG/CW/ICB-01 (далі - Гарантія).

Додатком № 1 до Гарантії від 17.03.2017 Банк продовжив строк дії гарантії до 24.07.2019.

Відповідно до умов Гарантії гарант безвідклично зобов`язується виплатити бенефіціару (Департамента) у Євро будь-яку суму або суми, що не перевищують 6 785 342,57 Євро (словами: шість мільйонів сімсот вісімдесят п`ять тисяч триста сорок два Євро 57 центів), 3 392 671,29 Євро (словами: три мільйони триста дев`яносто дві тисячі шістсот сімдесят один Євро 29 центів) та євро-еквівалент 7 674 900, 98 Ларі (словами: сім мільйонів шістсот сімдесят чотири тисячі дев`ятсот Ларі 98 тетрі), така сума підлягає сплаті у видах валют та пропорціях валют, у яких сплачується Ціна Контракту, після одержання банком належної вимоги бенефіціара, що підтверджується заявою бенефіціара, або в самій вимозі, або в окремому підписаному документі, що підтверджує або ідентифікує вимогу про те, що принципал порушив своє(ї) зобов`язання за Контрактом, при цьому бенефіціар не зобов`язаний доводити чи обґрунтовувати свою вимогу або зазначені в ній суми. Ця гарантія регулюється Уніфікованими правилами для гарантій за вимогою у редакції 2010, публікація МТП №758, окрім того, що підтверджуюча заява на підставі Статті 15 (а) виключається з тексту цієї гарантії.

06.12.2017 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/14094 про виконання гарантії на загальну суму 6 785 342,57 Євро, посилаючись на те, що "Принципал/Підрядник порушив зобов`язання за Контрактом, на підставі чого Контракт було припинено Замовником". Ідентифікуючи таку вимогу, бенефіціар вказав те, що "Контракт було припинено відповідно до Повідомлення Замовника про Припинення, наданого на підставі п. 15.2, лист за реєстраційним номером №2-07/7574 від 18 липня 2017 року. 30 жовтня 2017 року Замовник надіслав Підряднику засвідчений Інвойс про Припинення/Завершення Інженером, із вимогою до Підрядника здійснити платіж протягом 28 днів після отримання Інвойсу. Із дати доставки вищезгаданого Інвойсу пройшло більше 28 днів, але Підрядник досі не надав … підтвердження здійснення платежу".

14.12.2017 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15-2/2-147, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за гарантією, посилаючись на використання бенефіціаром факсимільного підпису при оформленні вимоги за Гарантією.

27.12.2017 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/15220 про виконання гарантії на загальну суму 6 785 342, 57 Євро із використанням власноручного підпису уповноваженої особи бенефіціара.

09.01.2018 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15-2/2-4, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за Гарантією, посилаючись на відсутність документів, що підтверджують повноваження особи, яка підписала вимогу за гарантією.

02.02.2018 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/1018 про виконання гарантії на загальну суму 6 785 342,57 Євро, яка була підписана власноручним підписом особи, уповноваженої діяти від імені бенефіціара, та супроводжувалась документами, що підтверджують автентичність підпису та повноваження даної особи представляти бенефіціара.

12.02.2018 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15-2/2-32, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за гарантією, аргументуючи це тим, що (і) сума Гарантії в Євро визначена як сума 3 392 671,29 Євро та євро-еквівалент суми 7 674 900,98 Ларі, розрахований за курсом Ларі/Євро на відповідну дату; (іі) якщо у результаті таких розрахунків перевищено суму 6 785 342,57 Євро, то максимальна сума, що виплачується за Гарантією, становитиме 6 785 342,57 Євро; (ііі) сума 6 785 342,57 Євро, зазначена у вимозі про сплату, не відповідає сумі, що може вимагатися за Гарантією, якщо розрахована як вказано вище.

20.02.2018 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/1740 з відкорегованим текстом, згідно якої вимагав, щоб гарант сплатив бенефіціару суму у розмірі 3 392 671,29 Євро та євро-еквівалент 7 674 900,98 Ларі відповідно до прийнятного курсу згідно з Гарантією та Уніфікованими правилами №758. Дана вимога була підписана власноручним підписом особи, уповноваженої діяти від імені бенефіціара, та супроводжувалась документами, що підтверджують автентичність підпису та повноваження даної особи представляти бенефіціара.

01.03.2018 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15-2/2-39, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за гарантією, посилаючись на те, що (і) умовами Гарантії встановлено, що частина зобов`язань, виражених у Євро, становить 3 392 671,29 Євро; (іі) сума 3 392 671,29 Євро, зазначена у вимозі про сплату, не відповідає сумі взятих зобов`язань, що може вимагатися за Гарантією; (ііі) нотаріальний документ, що підтверджує справжність власноручного підпису підписанта на вимозі про сплату, містить неузгодженості між грузинською та англійською мовами в імені особи, справжність підпису якої засвідчується.

15.03.2018 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/2313, згідно якої вимагав, щоб гарант сплатив бенефіціару суму у розмірі 3 392 671,29 Євро та євро-еквівалент суми 7 674 900,98 Ларі відповідно до прийнятного курсу згідно з Гарантією та Уніфікованими правилами №758. Дана вимога була підписана власноручним підписом особи, уповноваженої діяти від імені бенефіціара, та супроводжувалась документами, що підтверджують автентичність підпису та повноваження даної особи представляти бенефіціара.

27.03.2018 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15-2/2-55, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за гарантією, з посиланням на те, що (і) сума Гарантії у Євро визначена як сума у розмірі 3 392 671,29 Євро та євро-еквівалент 7 674 900,98 Ларі, розрахований за курсом Ларі до Євро на відповідну дату; (іі) якщо у результаті таких розрахунків сума у Євро перевищує 6 785 342,57 Євро, то максимальна сума, що виплачується за Гарантією, становитиме 6 785 342,57 Євро; (ііі) оскільки умовами Гарантії не передбачено прийнятний курс для платежу євро-еквіваланту суми 7 674 900,98 Ларі, Банк не може визначити суму, що підлягає сплаті за пред`явленою вимогою про сплату.

11.06.2018 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/6717, згідно якої вимагав, щоб гарант сплатив бенефіціару суму у розмірі 3 392 671,29 Євро та євро-еквівалент 7 674 900,98 Ларі відповідно до прийнятного курсу валют 2,2622. В обгрунтування застосування курсу 2,2622 для визначення євро-еквіваленту суми 7 674 900,98 Ларі, бенефіціар вказав, що "така сума підлягає сплаті у видах валют та пропорціях валют, у яких сплачується Ціна Контракту. Відповідно до частини Контракту - Перелік валют платежу, курс валют (місцева валюта (Ларі) відносно одиниці іноземної валюти (Євро) становить 2,2622". Крім того, посилаючись на зазначений курс 2,2622, бенефіціар звернув увагу, що, даний курс використовувався також і для розрахунку підрядником та гарантом суми Гарантії на забезпечення виконання зобов`язань. У якості додатку до цієї вимоги бенефіціар додав "Таблицю С. Перелік валют платежу".

20.06.2018 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15-23/78, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за гарантією, з посиланням на те, що (і) поняття "пропорція" (у якій здійснюється платіж у різних валютах) та "встановлені курси валют" (що застосовуються до розрахування платежів) є різними поняттями; (іі) оскільки положення Гарантії "у видах валют та пропорціях валют, у яких сплачується Ціна Контракту" не передбачають курс валют, прийнятний для сплати євро-еквіваленту суми у Ларі, Банк не може визначити суму, що підлягає сплаті за Гарантією та вимогою про сплату відповідно.

26.02.2019 бенефіціар звернувся до гаранта з вимогою № 2-10/1960, згідно якої вимагав сплатити повну суму за Гарантією, що становить 6 785 342,57 Євро (3 392 671,29 Євро та євро-еквівалент 7 674 900, 98 Ларі), при цьому зазначив, що суми у євро-еквіваленті мають розраховуватись за зазначеним у Контракті курсом валют, який було прямо застосовано для розрахунку суми, вказаної у Гарантії виконання зобов`язань, тобто 2, 2622. Крім того, бенефіціар посилався на положення Гарантії, відповідно до яких бенефіціар не зобов`язаний доводити чи обґрунтовувати свою вимогу або зазначені в ній суми.

07.03.2019 Банк направив бенефіціару повідомлення № 15/23-33, яким відповідно до ст. 24 (а) Уніфікованих правил №758 відхилив вищенаведену вимогу за гарантією, з посиланням на те, що (і) оскільки умовами Гарантії не передбачено порядок конвертації у євро частини зобов`язання за Гарантією, вираженої в грузинських ларі, Банк не може визначити євро-еквівалент суми 7 674 900,98 ларі; (іі) в контрактній документації розрізнено поняття "пропорція" (у якій здійснюється платіж у різних валютах) та "встановлені курси валют" (що застосовуються до розрахування платежів); (ііі) оскільки положення Гарантії "у видах валют та пропорціях валют, у яких сплачується Ціна Контракту" не передбачають курс валют, прийнятний для сплати євро-еквіваленту суми у ларі, Банк не може визначити суму, що підлягає сплаті за Гарантією та вимогою про сплату відповідно.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що Банк видав Департамента Гарантію за вимогою на суму 6 785 342,57 Євро у забезпечення виконання ТОВ "ШБ "Альтком" (далі - боржник, третя особа-1) зобов`язань за укладеним з Департаментом Контрактом № EWHG/CW/ICB-01 від 12.12.2013 (далі - Контракт). У зв`язку з достроковим розірванням Контракту Департамент звернувся до Банку з вимогою про виплату гарантії, яка була відхилена останнім.

Позивач посилався на те, що відповідно до умов Гарантії вона підлягає безумовному виконанню Банком, для чого достатньо факту звернення бенефіціара з вимогою, оформленою відповідно до умов Гарантії. При цьому всі підстави для відхилення вимоги мали бути вказані Банком у першій відмові від виконання Гарантії, що прямо передбачено Уніфікованими правилами для гарантій за вимогою Міжнародної торговельної палати у редакції 2010 року, публікація №758 (далі - Уніфіковані правила №758). У період з 14.12.2017 по 07.03.2019 Банк сім разів відхиляв вимоги Департамента щодо виконання гарантії, при цьому кожного разу вказував нові підстави для відхилення вимоги. З огляду на наведене, Департамент стверджував, що Банк безпідставно ухиляється від виконання зобов`язань за Гарантією, чим порушує права Департамента.

Відповідач проти позову заперечував, оскільки Департамент не підтвердив порушення божником зобов`язань за Контрактом, а отже і наявність підстав для виконання Гарантії.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтями 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

За умовами частини першої та другої статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Згідно з частинами 1, 2, 3, 4 статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред`являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред`явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до частини 1 статті 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, які є загальними щодо спорів про стягнення боргу за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563, 565 ЦК України, обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає. Подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17.

При вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією (постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17, від 31.03.2021 у справі № 910/17942/19, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19).

Під час нового розгляду справи місцевим господарським судом вірно встановлено, що з 25 лютого 2022 року розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №19 "Про особливості припинення діяльності банків в умовах воєнного стану" Національний банк України має право прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, що перебуває під контролем держави-агресора.

Згідно відомостей про структуру власності Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") станом на 01.01.2022 власником 99,772644% акцій ПАТ "Промінвестбанк" була Державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ", російська федерація.

Акціонером та власником 100% статутного капіталу (тобто контролером) Державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" є російська федерація. Державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ" (далі - ВЕБ.РФ) створена російською федерацією на підставі спеціального Федерального закону "Про банк розвитку". Статутний капітал ВЕБ.РФ не розділений на акції (долі учасників), особи, які розпоряджаються на будь-якій підставі акціями ВЕБ.РФ, відсутні.

Відповідно, контролером ПАТ "Промінвестбанк" є опосередковано через Державну корпорацію розвитку "ВЕБ.РФ" російська федерація, яку визнано державою-агресором.

Враховуючи зазначене, керуючись вимогами статті 15 Закону України "Про Національний банк України", пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 19 "Про особливості припинення діяльності банків в умовах воєнного стану", Правлінням Національного банку України прийнято рішення №90-рш/БТ від 25.02.2022 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

На підставі наведеного рішення Правління Національного банку України №90-рш/БТ від 25.02.2022 та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №130 від 25.02.2022 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з делегуванням усіх повноважень ліквідатора ПАТ "Промінвестбанк", визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, призначено Караченцева А.Ю. строком на три роки з 25 лютого 2022 року до 24 лютого 2025 року включно, що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до частини 5 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку:

1) повідомляє про це банк, учасників банку та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та особам, які провадять клірингову діяльність;

2) оприлюднює повний текст рішення з обґрунтуванням його прийняття на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України з урахуванням вимог Закону України "Про захист персональних даних" та надає для опублікування в газеті "Голос України" або "Урядовий кур`єр" інформацію про оприлюднення повного тексту рішення. З дня оприлюднення повного тексту рішення на сторінках офіційного інтернет-представництва Національного банку України банк, учасники банку, вкладники, інші кредитори та контрагенти банку вважаються повідомленими про прийняте Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з частиною 6 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Пунктом 8 "Прикінцевих і перехідних положень" вказаного Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16 викладено такий правовий висновок: відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/3926/21.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 та від 23.05.2018 у справі № 910/7983/17 викладено аналогічний правовий висновок про те, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур`єр" та "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури ліквідації банку:

- припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку;

- банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

- строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 3 статті 47 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п`ятій та десятій статті 52 цього Закону. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає межі повноважень кожної з них.

Статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку. Так, згідно з частиною 1 наведеної статті Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження, зокрема, здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Процедура заявлення вимог кредиторів до банку, що ліквідується, передбачена частиною 1 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", згідно з якою Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Частинами 4, 6, 8 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в черговості, передбаченій цією статтею.

Таким чином, відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбаченої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 20.03.2018 у справі № 910/3226/17, від 29.08.2018 у справі 910/3361/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №757/2216/15 викладено аналогічний правовий висновок про те, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за своїми зобов`язаннями.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на позивача поширюються обмеження щодо задоволення майнових вимог, впроваджені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому його вимоги не можуть бути задоволені поза межами ліквідаційної процедури Банку в окремому позовному провадженні.

При цьому вищезазначені обмеження стосуються всіх без виключення вимог кредиторів банку, що ліквідується, не залежно від моменту виникнення відповідного грошового зобов`язання останнього.

Доводи скаржника про те, що суди різних інстанцій вже ухвалювали в межах даної справи рішення по суті заявлених позовних вимог колегією суддів оцінюються критично, оскільки постановою Верховного Суду від 13.10.2021 у даній справі № 910/6915/19 постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 у справі № 910/6915/19 в частині розгляду первісного позову Департамента до Банку про стягнення 6 785 342,57 Євро скасовано, а справу № 910/6915/19 в частині розгляду первісного позову направлено на новий розгляд. Отже, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що станом на день початку процедури ліквідації Банку, у справі № 910/6915/19 відсутні рішення по суті заявлених Департаментом позовних вимог, які набрали законної сили.

З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач при зверненні з позовом до суду у травні 2019 року обрав спосіб захисту порушеного права шляхом примусового виконання обов`язку в натурі (стягнення грошових коштів з відповідача), такий спосіб захисту передбачений законом, однак після початку процедури ліквідації банку відповідача (з 25.02.2022), враховуючи, що всі майнові вимоги кредиторів до банку пред`являються виключно в межах ліквідаційної процедури та у порядку, передбаченому спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вищезазначений спосіб захисту не є ефективним у спірних правовідносинах. Так, з урахуванням приписів статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", задоволення вимог кредиторів, які не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справи є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справах 761/8453/19 та 495/10362/13-ц, не є релевантними до даного спору, оскільки позивачами в таких справах були фізичні особи, спір стосувався повернення депозитного вкладу, а предметом касаційного оскарження було перегляд рішення суду першої інстанції після введення ліквідаційної процедури в банку. Отже, правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справах 761/8453/19 та 495/10362/13-ц не можуть свідчити про наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у даній справі.

Посилання апелянта на правові позиції Північного апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 03.11.2022 у справі № 910/5680/21, колегією суддів оцінюються критично, оскільки у вказаній справі процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" було розпочато після прийняття рішення судом першої інстанції.

Крім того, постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 у справі № 910/5680/21 було скасовано постановою Верховного Суду від 17.05.2023, а справцу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути рзною, залежно від характеру рішення.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, таким, що прийняте із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (позивача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департамента автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі № 910/6915/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені стороною у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Департамент автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії.

4. Справу № 910/6915/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.06.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Андрієнко

М.А. Руденко