Постанова

від 30.05.2023 по справі 922/2745/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/2745/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.,

за участі секретаря судового засідання Дзюби А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх. №3444Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 (рішення ухвалено суддею Аріт К.В. у приміщенні Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 о 12:42 год., повний текст рішення складено 18.10.2021) у справі №922/2745/21

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Воля», с. Дружелюбівка

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 , м. Ізюм,

2) ОСОБА_2 , м. Ізюм,

3) ОСОБА_3 , с. Довгеньке, Ізюмський район

4) ОСОБА_4 , с. Довгеньке, Ізюмський район

про визнання недійсним наказу

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21 позов задоволено, визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019 року, яким було визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР №05-00-000920, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11 від 18.12.1997 року, стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Селянського (фермерського) господарства «Воля» 2270,00 грн. судового збору.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Держгеокадастру у Харківській області зазначало, що в даному випадку позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорювання Головним управлінням його прав або охоронюваних законом інтересів, які підлягають захисту в межах цього судового спору. Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №3622-СГ «Про впорядкування земельно-облікових відомостей» від 30.07.2019 стосується земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 , а не СФГ «Воля» та зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що він жодним чином не стосується позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 01.02.2022.

27.01.2022 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі (вх.№990).

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду з розгляду апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Харківській області на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21, призначене на 01.02.2022 о 10:00 год, не відбулось у зв`язку з відпусткою головуючого судді (судді - доповідача) Крестьянінова О.О. та тимчасовою непрацездатністю судді Шевель О.В.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного розподілу судової справи між суддями від 02.02.2022 у зв`язку із непрацездатністю судді Шевель О.В., яка входила до складу колегії суддів, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Фоміна О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 08.02.2022.

08.02.2022 від Селянського (фермерського) господарства «Воля» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача. Також, позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Харківській області на рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21, оскільки вважав його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства (вх.№1550).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 оголошено в судовому засіданні перерву до 01.03.2022, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати суду детальну ідентифікуючу інформацію з підтверджуючими доказами (зокрема, відомостями з Державних реєстрів) щодо статусу та власників (користувачів) нових земельних ділянок, які утворилися шляхом поділу (виділу із) земельних ділянок з кадастровими номерами 6321082000:04:002:0258 та 6321082000:04:001:0252.

14.02.2022 (вх. №1782) від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на виконання вимог ухвали суду надійшли витребувані судом матеріали.

Проте, судове засідання, призначене на 01.03.2022, не відбулося через широкомасштабну військову агресію російської федерації на територію України.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2022 у зв`язку із відпусткою судді Білоусової Я.О., яка входила до складу колегії суддів, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2022 відкладено розгляд даної справи, доведено до відома учасників справи, що дата наступного відкритого судового засідання з розгляду справи буде визначена після усунення обставин, що становлять загрозу та небезпеку життю і здоров`ю учасників судового процесу.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 13.09.2022.

08.08.2022 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

08.09.2022 засобами електронного суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням у простої його працівників через введення в Україні воєнного стану, до його закінчення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 відкладено розгляд справи на 01.11.2022; залучено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (п.н. НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (п.н. НОМЕР_2 ) до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача; зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області (kh@dmsu.gov.ua) протягом 3 днів з дня вручення даної ухвали надати суду інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 (п.н. НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (п.н. НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 (п.н. НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (п.н. НОМЕР_2 ).

29.09.2022 від Головного управління ДМС у Харківській області надійшли відомості щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) залучених третіх осіб: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ); ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ); ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ).

28.10.2022 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення в України воєнного стану.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.11.2022 відкладено розгляд справи на 06.12.2022 року.

30.11.2022 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 розгляд справи відкладено на 31.01.2023.

25.01.2021 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що працівники ГУ наразі не мають змоги взяти безпосередню участь у судовому засіданні та не мають технічної можливості взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 відкладено розгляд справи на 28.03.2023.

Згідно акту Східного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 ухвала від 31.01.2023 не відправлена в установленому порядку на адресу: с. Дружелюбівка, Борівський район, Харківська область, 63841, Селянського (фермерського) господарства «Воля» у зв`язку з тим, що тимчасово відсутній обмін з відділенням поштового зв`язку №63841 в умовах воєнного стану.

Також, копію ухвали направлено на надану позивачем адресу електронної пошти azheltanya@i.ua. Проте, відповіді про отримання даного процесуального документа позивачем не надано.

Копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2023, які були направлені третім особам: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ); ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 ) повернулися без вручення адресатам з довідками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

20.03.2023 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання про проведення судового засідання за відсутності представника відповідача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 розгляд справи відкладено на 30.05.2023 о 10:00 год.; ухвалено розмістити відповідне оголошення на офіційній веб-сторінці Східного апеляційного господарського суду.

Згідно акту Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 ухвала від 28.03.2023 не відправлена в установленому порядку на адресу: с. Дружелюбівка, Борівський район, Харківська область, 63841 Селянського (фермерського) господарства «Воля» у зв`язку з тим, що тимчасово відсутній обмін з відділенням поштового зв`язку №63841 в умовах воєнного стану.

Також, копію ухвали направлено судом на надану позивачем адресу електронної пошти azheltanya@i.ua. Проте, відповіді про отримання даного процесуального документа позивачем не надано.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20, 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19, 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 , від 26 травня 2023 року у справі № 522/564/21, згідно якого якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, хоча зазначена позивачем в позові електронна адреса, на яку суд апеляційної інстанції направляв стороні позивача повідомлення про розгляд справи, не є офіційною, однак, особисто надавши суду такі засоби комунікації, позивач фактично погодився на доставлення йому судових повісток на вказану ним електронну адресу.

Крім того, на офіційному сайті Східного апеляційного господарського суду було здійснено відповідне оголошення про те, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 розгляд справи відкладено на 30.05.2023 о 10:00 год (https://eag.court.gov.ua/sud4875/gromadyanam/povato/1403734/).

Копії ухвали Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2023, які були направлені третім особам: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ); ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_8 ) повернулися без вручення адресатам з довідками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, Східним апеляційним господарським судом вжито всіх можливих заходів щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

26.05.2023 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області надійшло клопотання, в якому відповідач просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також просив судове засідання проводити за відсутності представника ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

У судове засідання 30.05.2023 учасники справи не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

У липні 2021 СФГ «Воля» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просило визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019 року, яким було визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР №05-00-000920, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11 від 18.12.1997.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що згідно державного акту на право постійного користування землею серії ХР 05-00-000920 від 18.12.1997 ОСОБА_5 надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,0 гектарів, розташована на території Ізюмської сільської ради для ведення фермерського господарства (ділянка №1 кадастровий номер 6321082000:04:002:0258, площею 40,36 га, ділянка №2 кадастровий номер 6321082000:04:001:0252, площею 9,64 га).

03.11.1998 року на основі виділеної земельної ділянки створено Селянське (фермерське) господарство «Воля» (місцезнаходження: с. Дружелюбівка Борівського району Харківської області, код ЄДРПОУ 30082737).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №27-20-14-6087/0/19-20 від 29.07.2020 позивачу стало відомо, що наказом Головного управління №6322-СГ від 30.07.2019 було визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії ХР № 05-00-000920, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11 від 18.12.1997, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки ОСОБА_5 .

Земельну ділянку площею 50,000 га, яка перебувала в постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР № 05-00-000920 від 18.12.1997, було віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області.

На підставі наказів Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності від 25.09.2019 №9019-СГ, №9024-СГ, №9055-СГ, №9074-СГ, №9069-СГ, №9071-СГ, №9072-СГ, №9062-СГ, №9018-СГ, №9017-СГ, №9054-СГ, №9016-СГ, №9020-СГ, №9023-СГ, №9021-СГ, №9065-СГ, №9012-СГ, №9015-СГ, №9013-СГ, №9014-СГ було розроблено "Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 6321082000:04:002:0258) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які знаходяться за межами населених пунктів Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області".

На підставі вищевказаної документації із землеустрою у Державному земельному кадастрі було здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6321082000:04:002:0258 на земельні ділянки з наступними кадастровими номерами з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства: 6321082000:04:002:0278 площею 1,2500 га; 6321082000:04:002:0275 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0274 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0277 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0291 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0281 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0289 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0276 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0287 площею 1,9950 га; 6321082000:04:002:0280 площею 1,9143 га; 6321082000:04:002:0292 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0286 площею 1,9726 га; 6321082000:04:002:0279 площею 1,9614 га; 6321082000:04:002:0283 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0285 площею 1,9053 га; 6321082000:04:002:0294 площею 1,9426 га; 6321082000:04:002:0293 площею 2.0000 га; 6321082000:04:002:0284 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0295 площею 2,0000 га; 6321082000:04:002:0288 площею 2,0000 га.

Також, на підставі наказів Головного управління про надання дозволу із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності від 25.09.2019 №9067-СГ, №9064-СГ, №9057-СГ, №9073-СГ було розроблено "Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 6321082000:04:001:0252) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , які знаходяться за межами населених пунктів на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області".

На підставі вищевказаної документації із землеустрою у Державному земельному кадастрі було здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6321082000:04:001:0252 на земельні ділянки з наступними кадастровими номерами з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства: 6321082000:04:001:0265 площею 2,0000 га; 6321082000:04:001:0264 площею 2,0000 га; 6321082000:04:001:0267 площею 2,0000 га; 6321082000:04:001:0266 площею 2,0000 га.

Позивач посилається на те, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019 року винесений на підставі смерті користувача земельної ділянки ОСОБА_5 , при цьому діяльність СФГ "Воля" на момент видачі спірного наказу не припинилася.

Отже, за твердженням позивача ГУ Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ №6322-СГ від 30.07.2019, діяло всупереч вимогам закону, а саме ст. 141 Земельного кодексу України.

Крім того, позивач зазначає, що звертався до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, проте наказом № 12177-СГ від 15.11.2019 йому було відмовлено.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_5 на праві постійного землекористування для ведення СФГ, вона надавалась йому не як громадянину, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. Отже, обов`язки землекористувача земельної ділянки несе створене ФГ «Воля», а не сам ОСОБА_5 на ім`я якого лише було видано державний акт. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області суперечить вимогам закону, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ «Воля» права постійного користування земельною ділянкою шляхом прийняття ГУ Держгеокадастру наказу про втрату чинності Державного акту на право постійного користування землею.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, надаючи оцінку обставинам справи, зазначає таке.

Сторонами не заперечується, що земельній ділянці площею 50 га (державний акт про право постійного користування землею серії ХР 05-00-000920 від 18.12.1997, виданий ОСОБА_5 ) в ході інвентаризації земель присвоєно кадастрові номери 6321082000:004:002:0258 площею 39,2499 га та 6321082000:004:001:0252 площею 7,7853 га.

Станом на час звернення з позовом відбувся поділ земельних ділянок з кадастровими номерами 6321082000:004:002:0258 та 6321082000:004:001:0252, та згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.02.2022 у Державному земельному кадастрі 13.12.2019 та 17.12.2019 зареєстровані такі земельні ділянки з кадастровими номерами:

- 6321082000:04:002:0278; 6321082000:04:002:0277; 6321082000:04:002:0291; 6321082000:04:002:0281; 6321082000:04:002:0276; 6321082000:04:002:0287; 6321082000:04:002:0286; 6321082000:04:002:0279; 6321082000:04:002:0285; 6321082000:04:002:0294; 6321082000:04:001:0267; 6321082000:04:001:0266, які належать на праві власності ОСОБА_3 (п.н. НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі - продажу від 06.04.2020;

- 6321082000:04:002:0275; 6321082000:04:002:0274; 6321082000:04:002:0289; 6321082000:04:002:0292; 6321082000:04:002:0283; 6321082000:04:002:0293; 6321082000:04:002:0284; 6321082000:04:002:0295; 6321082000:04:002:0288; 6321082000:04:001:0264, які належать на праві власності ОСОБА_4 (п.н. НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі - продажу від 07.04.2020;

- 6321082000:04:002:0280 (дата державної реєстрації земельної ділянки 13.12.2019) належить на праві власності ОСОБА_2 (п.н. НОМЕР_4 ) на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 27.01.2020;

- 6321082000:04:001:0265 (дата державної реєстрації земельної ділянки 17.12.2019) належить на праві власності ОСОБА_1 (п.н. НОМЕР_3 ) на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 27.01.2020.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 було залучено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

За положеннями ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. При цьому, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. В той же час, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що про обставини поділу спірної земельної ділянки та про надання новостворених земельних ділянок у власність фізичних осіб для ведення особистого селянського господарства зазначалось у листі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 29.07.2020, який надавався позивачем до позову та у відзиві відповідача на позов.

Беручи до уваги, що судом першої інстанції було прийнято рішення, яким вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не були залучені до участі у справі, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню.

При прийнятті нового рішення апеляційним господарським судом встановлено таке.

Згідно державного акту на право постійного користування землею серії ХР 05-00-000920 від 18.12.1997 ОСОБА_5 надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,0 гектарів, розташована на території Ізюмської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

03.11.1998 здійснено реєстрацію Селянського (фермерського) господарства «Воля», засновником якого є ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть НОМЕР_5 від 04.05.2016.

30.07.2019 ГУ Держгеокадастру у Харківській області видало наказ №6322-СГ «Про впорядкування земельно-облікових відомостей», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 50,0000га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею ХР 05-00-000920, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11 від 18.12.1997, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_5 . Земельну ділянку загальною площею 50,0000 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області (код КВЦПЗ-16.00). Визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР 05-00-000920, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11 від 18.12.1997, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки.

15.11.2019 за наслідками розгляду заяви голови СФГ «Воля» Ажель Н.М. про передачу безоплатно у власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок площею 39,2499 га. та 7,7853 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області ГУ Держгеокадастру у Харківській області прийнято наказ №12177-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Листом від 29.07.2020 ГУ Держгеокадастру у Харківській області повідомило СФГ «Воля», що наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019 року було визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР №05-00-000920, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №11 від 18.12.1997, у зв`язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_5 . Земельну ділянку площею 50,0000 га, яка перебувала в постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР №05-00-000920 від 18.12.1997, було віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області. На підставі викладеного ГУ Держгеокадастру повідомляло, що у СФГ «Воля» відсутнє право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0000 га, що розташована на території Ізюмської сільської ради Борівського району Харківської області. Крім того, ГУ Держгеокадастру зазначало, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6321082000:004:002:0258 та 6321082000:004:001:0252 поділені на 24 земельні ділянки та мають окремі кадастрові номери з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Отже, станом на час звернення з позовом земельні ділянки з кадастровими номерами 6321082000:004:002:0258 та 6321082000:004:001:0252 не існують як об`єкти цивільних прав.

Згідно ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Положеннями ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у вказаній редакції) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення позивача, вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Законодавством, чинним на момент створення СФГ «Воля», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 було прийнято Закон України № 937-IV «Про фермерське господарство».

Положеннями статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно положень ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство» право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

З вищенаведених правових норм вбачається, що як на момент створення позивача, так і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі), яке є формою підприємницької діяльності громадян, створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Зазначені положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

З огляду на рішення Конституційного Суду України, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Проте, предметом даного спору є визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019.

Колегія суддів зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 2 ГПК України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» («Kudla v. Poland», заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України» («Garnaga v. Ukraine», заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» («Chahal v. the United Kingdom», заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02, § 75)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

У рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У даній справі позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 зауважила, що вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, оскільки задоволення такої вимоги не призвело би до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому ця вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

У даному випадку колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовна вимога про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019 року, яким було визнано таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею, не може забезпечити у належний спосіб відновлення порушених прав позивача, оскільки вказаний наказ був фактично виконаний, відбувся подальший поділ земельної ділянки, на яку було видано державний акт на право постійного користування, новостворені земельні ділянки були передані у власність та залишаються на праві власності у фізичних осіб (залучених судом у якості третіх осіб), Таким чином, задоволення такої позовної вимоги не призведе до поновлення порушених прав позивача, а навпаки створить правову невизначеність, оскільки фактично правами на одні й ті самі земельні ділянки будуть володіти різні особи. А тому, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не може бути визнаний судом ефективним.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що у позові про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області №6322-СГ від 30.07.2019 слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Стаття 387 ЦК України, яка входить до глави 29 цього Кодексу, встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово - правового характеру якщо між законним і фактичним володільцями майна не має договірних відносин.

Право володіння, яке є різновидом речового права на чуже майно, виникає з підстав, встановлених законом.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Відповідно ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Отже, в даному випадку, положення ст. 396 ЦК України наділяють особу, яка має речове право на чуже майно (позивача), правом вимагати його захисту на підставі положень глави 29 ЦК України, що також передбачає застосування до правовідносин ст. 387, 388 ЦК України.

Проте, позивачем у даному спорі не заявлено відповідні вимоги про витребування майна, що унеможливлює самостійне вирішення такого питання судом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.10.2021 у справі №922/2745/21 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Воля» (63841, Харківська обл., Борівський р-н, село Дружелюбівка, код ЄДРПОУ 30082737) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61165, Харківська обл., місто Харків, вул.Космічна, будинок 21, поверх 8-9, код ЄДРПОУ 39792822) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3405,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07.06.2023.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя В.О. Фоміна

Суддя О.В. Шевель