Постанова

від 17.05.2023 по справі 922/1025/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м. Харків Справа №922/1025/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників у режимі відеоконференції:

апелянта Ульянов Р.А., ордер серія ВІ№1115234 від 02.12.2022 року, свідоцтво №189 від 26.03.2017 року;

ініціюючого кредитора (ТОВ «Птахокомплекс «Нова») Кожушний К.С., за довіреністю б/н від 22.07.2022 року;

ТОВ «Новакорм» - не з`явився;

ТОВ «Агро Капітал Трейд» - не з`явився;

боржника не з`явився;

ліквідатора не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремікс» (вх.№278Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 року, винесену за результатом розгляду заяви про визнання недійсним правочину договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року у справі №922/1025/21,

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Нова»</a>,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпайп»</a>,

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 року у справі №922/1025/21 (повний текст складено 30.01.2023 року, суддя Яризько В.О.) відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Кремікс» про визнання недійсним правочину - договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року, укладеного між ТОВ «Новакорм» та ТОВ «Інпайп».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кремікс» з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким визнати недійсним правочин договір про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кремікс», як і в заяві про визнання недійсним правочину, обґрунтовує свої вимоги наступним:

- договір про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року було укладено вже після набрання чинності Кодексом України з процедур банкрутства, який набрав чинності на наступний день після його опублікування, тобто 21.04.2019 року. Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень КзПБ було відстрочено введення його в дію на 6 місяців, а не набрання ним чинності;

- апелянт вказує, що ТОВ «Інпайп» не мало ніякої господарської мети для укладення такого правочину - він не приніс та не міг принести боржнику жодного прибутку та не мав ніякого господарського сенсу (господарської мети). Фактично ТОВ «Інпайп» та ТОВ «Новакорм» увійшли у зловмисну змову з метою заволодіння коштами ТОВ «Кремікс», які були стягнуті за незаконним судовим рішенням. Єдиною метою цього правочину було приховання викрадених у підприємства коштів та унеможливлення їх стягнення виконавчою службою за поворотним наказом після скасування незаконного судового рішення.

- зазначає про пов`язаність осіб і тотожність бенефіціарних власників учасників даної справи, а саме схеми по переказу коштів - «легалізацію» коштів, які незаконно були вилучені у заявника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремікс» на ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 року, винесену за результатом розгляду заяви про визнання недійсним правочину договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року у справі №922/1025/22. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 28.03.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1025/21.

Вказана ухвала суду була направлена на адреси сторін засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, які зазначені у документах, що надані до суду.

23.03.2023 року від ТОВ «Новакорм» на електронну пошту суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3292), в якому проти позиції апелянта заперечує та просить оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Нова»</a> також надало відзив на апеляційну скаргу (вх.№3294), в якому зазначає, що згодне з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою суду від 28.03.2023 року з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи нез`явлення в судове засідання представника апелянта, з огляду на неможливість розгляду справи в даному судовому засіданні, керуючись приписами ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України задоволено клопотання скаржника та відкладено розгляд справи на іншу дату в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 25.04.2023 року, враховуючи неможливість розгляду справи та з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі оголошено перерву у розгляді справи про що винесено відповідну ухвалу.

Учасники справи про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові адреси та на електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду) копій ухвал суду.

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Ухвала суду у даній справі була розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що підтверджується даними вказаного Реєстру, який є відкритим.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.

У судовому засіданні 17.05.2023 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник кредитора ТОВ «Птахокомплекс «Нова» проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта та другого відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України і норм законодавства про банкрутство, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Морозівка Агро» (змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Птахокомплекс «Нова»</a>) звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпайп»</a>.

Ухвалою суду від 22.04.2021 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпайп»</a> (код ЄДРПОУ 39431410), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Саутенка С.О.

Ухвалою суду від 29.07.2021 року (за результатом попереднього засідання) визнано вимоги ТОВ «Кремікс» у сумі 4275774,95 грн. (четверта черга), витрати ТОВ «Кремікс» щодо сплати судового збору в сумі 4540,000 грн. підлягають включенню до першої черги реєстру вимог кредиторів.

Отже, ТОВ «Кремікс» є кредитором ТОВ «Інпайп» у справі про банкрутство.

Наразі, ТОВ «Кремікс» звернулося до суду із заявою про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, у межах провадження у справі про банкрутство господарським судом за заявою арбітражного керуючого або кредитора можуть бути визнані недійсними правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Так, 07.06.2019 року між ТОВ «Новакорм», код 40557266 (первісний кредитор) та ТОВ «Інпайп» (новий кредитор) укладено договір б/н про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за зобов`язанням, що виникло на підставі договору поставки №14/02 від 14.02.2017 року (далі - основний договір), який було укладено між первісним кредитором і боржником: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Капітал Трейд» (ТОВ «Агро-Капітал Трейд») (код ЄДРПОУ 39748833) у загальному розмірі 3255436,11 грн. із яких основна сума боргу становить - 672135,62 грн., пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 453848,07 грн., інфляційні збитки 159161,71 грн., відсотки річних 1970290,71 грн.

Згідно з п. 1.2. вказаного договору за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором у розмірі 3255436,11 грн., зокрема, сплати основної суми боргу у розмірі - 672135,62 грн., пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 453848,07 грн., інфляційних збитків у розмірі 159161,71 грн., відсотків річних у розмірі 1970290,71 грн.

З тексту заяви про визнання недійсним правочину вбачається, що як на правову підставу вимог, заявник ТОВ «Кремікс», посилається на ч.ч. 1, 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони; боржник уклав договір із заінтересованою особою.

Як вірно вказав суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, оспорюваний ТОВ «Кремікс» правочин - договір про відступлення права вимоги було укладено 07.06.2019 року, тобто до набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства.

Аналіз можливості застосування норми статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ) до заяв кредиторів та арбітражних керуючих про визнання недійсними, правочинів боржника, укладених до набрання чинності КУзПБ та висновки з цього питання, викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду судової палати з розгляду справ про банкрутство від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16.

Так, в усталеній судовій практиці щодо застосування ст. 42 КУзПБ склався підхід застосування норм закону під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Зазначений підхід підтверджується висновками, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Судувід 20.06.2018 у справі №911/3023/15, від 15.01.2019 у справі №904/10887/16, від 08.10.2019 у справі №925/1288/18, від 19.11.2019 у справі №904/3935/18, від 17.12.2019 у справі №910/2114/19, від 15.05.2020 у справі№904/3938/18, від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 тощо.

Тобто підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст. 42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містилися в ст.20 Закону про банкрутство чинного до 21.10.2019 року.

Тому приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019 року. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019 року, підлягають застосуванню приписи ст.20 Закону про банкрутство.

Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vestedrights); незворотністьзаконуй неможливість застосуваннязаконудо особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimateexpectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 року у справі «Scoppolav. Italy»).

Враховуючи викладене, оскільки вчинення спірного правочину мало місце до введення в дію КУзПБ, тому положення ст.42 КУзПБ не поширюються на спірні правовідносини у цій справі.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов`язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

- боржник прийняв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Однією із підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги, ТОВ «Кремікс» зазначає, що боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним.

Відповідно до положень статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На даний час у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Слід наголосити, що 17.10.2019 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію цього нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Наразі ТОВ «Кремікс» не надано доказів, які б свідчили про те, що саме укладений ТОВ «Інпайп» договір відступлення права вимоги від 07.06.2019 року призвів до його неплатоспроможності.

В обґрунтування підстав недійсності правочину ТОВ «Кремікс» зазначає, що ТОВ «Інпайп» та ТОВ «Агро Капітал Трейд» нібито контролювалися пов`язаними особами, і в результаті укладення оспорюваного правочину боржник придбав у ТОВ «Новакорм» борг перед самим собою.

Проте, ТОВ «Кремікс» не надано належних доказів, окрім даних відкритих неофіційних джерел, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є заінтересованими особами по відношенню один до одного. Так, вказані особи займали посади директора на різних підприємствах ТОВ «Інпайп» та ТОВ «Агро Капітал Трейд», проте вказане не є беззаперечним свідчення і доказом заінтересованості.

Суд звертає увагу на те, що визнання недійсним правочину, укладеного боржником із заінтересованою особою, як підставу для визнання недійсним такого правочину передбачено статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства. Поняття заінтересованої особи стосовно боржника передбачено статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства.

Однак, на підставі вищевказаного та з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі №904/7905/16, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які не містять такої підстави недійсності оспорюваного правочину як укладання боржником договору із заінтересованою особою.

Щодо посилань, що договір про відступлення права вимоги є удаваним правочином, який було вчинено з метою приховати договір про перевід боргу між заінтересованими особами.

Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони вчинили насправді.

Удаваний правочин складається без наміру створити правомірний юридичний результат. Волевиявлення в ньому направлено на досягнення певного правового ефекту, але в той же час сторони домовляються про інші правові наслідки, ніж ті, які, згідно з законом, є результатом даного волевиявлення. Тобто в удаваному правочині по суті міститься два правочини: приховуваний, який сторони укладають де-факто, та приховуючий, що оформляється юридично і має на меті приховати від усіх справжній характер відносин сторін.

Втім, доказів того, що сторони мали наміри вчинити інший договір, а саме, договір про переведення боргу, заявником не надано.

Сама по собі така форма правочину, як договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38).

У свою чергу, кредитор це особа, що має грошові вимоги до боржника.

Метою укладання договору було отримання ТОВ «Інпайп», як нового кредитора, права вимоги грошових коштів до боржника ТОВ «Агро Кепітал Трейд».

Згідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

До одних з принципів господарювання в Україні частиною 1 ст. 6 Господарського кодексу України віднесено, зокрема, свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Згідно ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, ТОВ «Інпайп», як суб`єкт господарювання, під час укладання договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року, скористався своїми правами щодо вільного укладання договору, виборі контрагента і умов договору.

Наведені заявником твердження стосовно удаваності правочину, оплатності правочину та перерахування грошових коштів за даним правочином, відсутності господарської мети для укладання такого правочину, зловмисної змови сторін договору з метою заволодіння коштами ТОВ «Кремікс» спростовуються самим договором про відступлення права вимоги, є виключно припущенням заявника та не може бути беззаперечним доказом того, що договір укладений з порушенням вимог законодавства і мав зловмисну мету.

Заявником не наведено доказів на підтвердження того, що ТОВ «Агро Капітал Трейд» на момент і після укладення спірного правочину не здійснювало господарської діяльності, не мало коштів або майна на сплату коштів за договором про відступлення права вимоги. Сам по собі лише факт неможливості стягнення з боржника коштів не може підтверджувати недійсність правочину, укладеного за три роки до цього.

Необхідно відзначити, що в межах справи про банкрутство ТОВ «Інпайп» розглядалась заява ліквідатора про стягнення дебіторської заборгованості з ТОВ «Агро Капітал Трейд» на користь боржника, яка виникла у тому числі на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.12.2021 року заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпайп»</a> про стягнення дебіторської заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Капітал Трейд» задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Капітал Трейд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпайп»</a> заборгованість в загальному розмірі 3293012,80 грн. (з яких 3255436,11 грн. - заборгованість за договором про відступлення права вимоги) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4540,00 грн.

Отже, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлено дійсність та законність вимог ТОВ «Інпайп» до ТОВ «Агро Капітал Трейд». ТОВ «Кремікс», як кредитор у справі №922/1025/21, будь-яких заперечень з приводу цього не надавав, ухвалу господарського суду від 07.12.2021 року не оскаржував.

ТОВ «Кремікс» стверджувало, що оскаржуваний правочин підпадає під ознаку придбання майна (майнових прав) за цінами нижче ринкових. Однак, заявником не наведено критеріїв щодо того, як ним було встановлено, що ціна договору не відповідає ринковим цінам.

Договір про відступлення права вимоги не підпадає під таку ознаку, як придбання майна за цінами нижче ринкових, оскільки ТОВ «Новакорм» на користь ТОВ «Інпайп» було відступлено право вимоги за зобов`язанням в розмірі 3255436,11 грн., і саме таку суму коштів ТОВ «Інпайп» ухвалено стягнути з ТОВ «Агро Капітал Трейд».

ТОВ «Кремікс» у заяві про визнання недійсним правочину зазначає, що ТОВ «Інпайп» оплатило ТОВ «Новакорм» грошові кошти, які були стягнуті з ТОВ «Кремікс» на підставі незаконного судового рішення, і що таке рішення було визнано незаконним на момент укладення договору про відступлення права вимоги.

Суд першої інстанції вказав, що заявником не вказано, що це за судове рішення, чи вступило/не вступило воно в законну силу, предмет та суть такого рішення, в чому полягає його незаконність, чи оскаржувалося воно, і яким чином воно впливає на розгляд заяви про визнання договору недійсним, тощо.

Досліджуючи матеріали заяви про визнання недійсним правочину договору відступлення права вимоги, необхідно відзначити, що вона не містить посилань на судову справу і рішення суду. Відповідне посилання є у тексті апеляційної скарги, а саме на судову справу і рішення в ній №922/2665/17. Досліджуючи прийняття судових рішень у справі №922/2665/17, то твердження апелянта, що ТОВ «Інпайп» оплатило ТОВ «Новакорм» грошові кошти, які були стягнуті з ТОВ «Кремікс» на підставі незаконного судового рішення, і що таке рішення було визнано незаконним на момент укладення договору про відступлення права вимоги є спростовними. Так, станом на момент укладення договору про відступлення права вимоги було наявне рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про стягнення з ТОВ «Кремікс» коштів, які були чинними.

У скарзі апелянт зазначає, що єдиною метою оскаржуваного правочину було приховання викрадених у підприємства коштів та унеможливлення їх стягнення виконавчою службою за поворотним наказом після скасування незаконного судового рішення; звертає увагу, що дії сторін оскаржуваного правочину підпадають під схему легалізації коштів, які незаконно були вилучені у заявника. Колегія суддів зазначає, що такі посилання та твердження відносяться до кримінального провадження. Наразі доказів того, що наявне кримінальне провадження чи вирок суду відсутні.

Суд зазначає, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами та зводяться до необхідності надання судом апеляційної інстанції протилежної оцінки обставинам справи та наявним між сторонам правовідносинам ніж судом першої інстанції. При цьому, скаржник не надає належних допустимих та достатніх у розрізі вірогідності доказів у підтвердження своєї позиції у справі.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення ухвали Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 року, винесену за результатом розгляду заяви про визнання недійсним правочину - договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року у справі №922/1025/21 без змін.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремікс» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 24.01.2023 року, винесену за результатом розгляду заяви про визнання недійсним правочину договору про відступлення права вимоги від 07.06.2019 року у справі №922/1025/21 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05 червня 2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук