Рішення

від 19.05.2023 по справі 910/13406/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.05.2023Справа № 910/13406/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13406/22

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання недійсним п. 4.1 договору та стягнення 4881880,68 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Шапран Л.І.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про визнання недійсним п. 4.1 договору та стягнення 4881880,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №ПЗ/НХ-191435/НЮ від 11.12.2019 не розрахувався за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач просить визнати недійсною умову п.4.1 договору як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства та стягнути основний борг у розмірі 3385380,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1486946,55 грн та штрафну санкцію у розмірі 0,1% річних від простроченої суми заборгованості, що становить 9554,13 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження у справі №910/13406/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсною умову п.4.1 договору та стягнення 4881880,68 грн задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" основний борг у розмірі 3385380,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1486946,55 грн та 0,1% річних у розмірі 9554,13 грн, витрати зі сплати судового збору у розмірі 58582,57 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому, у позові Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" зазначило про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн, а розрахунок витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги у межах розгляду даного спору буде поданий до суду в порядку частини 8 статті 129 ГПК України.

У встановлений відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк від позивача надійшло клопотання про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 270000,00 грн з доказами їх понесення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2023 призначено розгляд клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" в судовому засіданні на 19.05.2023.

16.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення, в яких відповідач заперечує щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу з огляду на надмірність їх розміру, адже становлять 270000,00 грн, тоді як попередньо визначена позивачем сума становила 30000,00 грн, що істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку. При цьому, зауважує на тому, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів, а спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором.

У судовому засіданні 19.05.2023 представник відповідача підтримав подані заперечення про зменшення розміру витрат на правову допомогу у зв`язку з їх не співмірністю та завищеним розміром. Позивач у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду клопотання повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Частиною 4 статті 244 ГПК України унормовано, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Пономарьов проти України", сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд даного клопотання і не повідомив суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд клопотання про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13406/22 проводити за його відсутності.

Приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У той же час, враховуючи встановлені приписами ст. 238 Господарського процесуального кодексу України вимоги до змісту рішення суду та визначений у ст. 240 Господарського процесуального кодексу України порядок проголошення судового рішення, вбачається, що у разі якщо учасник справи в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України до закінчення судових дебатів у справі заявив про намір подати протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду докази на підтвердження розміру судових витрат, суд, після надходження відповідних доказів від учасника справи, може вирішити питання щодо розподілу судових витрат не інакше як шляхом ухвалення додаткового рішення.

Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 у справі №910/13406/22 судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" під час розгляду даної справи на оплату послуг професійної правничої допомоги, оскільки представник позивача скористався своїм правом на подання таких доказів протягом 5 днів після ухвалення рішення суду в даній справі у порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).

У поданій заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" просить стягнути з відповідача понесені судові витрати у розмірі 270000,00 грн на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи.

За приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" надано копії договору про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022 (далі - договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Хілько" (далі - адвокатське об`єднання), попереднього опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 30.11.2022, рахунку-фактури №9801 від 30.11.2022 на суму 30000,00 грн, платіжної інструкції №96 від 01.12.2022 про оплату Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" 30000,00 грн з призначенням платежу "Правова допомога за договором про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022р Рах. №9801 від 30.11.2022. без ПДВ", акту приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2023, детального опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 02.05.2023, ордеру серії АР №1105991, виданого Адвокатським об`єднанням "Хілько" на ім`я Хілько А.В. та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002415.

Так, умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги визначено, що клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, пов`язану із захистом його прав та законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах, і організація усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки №ЗП/НХ-191435/НЮ від 11.12.2019, укладеним між регіональною філією "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ".

Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги: шляхом усного та письмового консультування; складання проектів необхідних документів; представництво інтересів клієнта в суді та правоохоронних органах, на усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, а також в органах державної влади та місцевого самоврядування (пункт 2.1 договору).

Розділом 4 укладеного договору між клієнтом та Адвокатським об`єднанням погоджено порядок здійснення розрахунків. Орієнтовна вартість та ціна послуг вказується у попередньому (орієнтовному) описі робіт. Остаточна вартість та ціна послуг вказується у детальному описі робіт. Вартість робіт визначається у фіксованому розмірі ціни послуг без врахування часу роботи адвоката. У випадку винесення рішення судом на користь клієнта, клієнт додатково сплачує протягом 3-х днів з дня набрання рішенням суду законної сили "гонорару успіху" у розмірі 5% від суми задоволених вимог (пункти 4.1, 4.2, 4.3 та 4.5 договору).

За результатом наданих послуг складається акт приймання-передачі послуг, який підписується клієнтом протягом 5 днів з дня його отримання (пункт 4.6 договору).

Умовами пункту 7.1 укладеного договору сторони визначили, що він набирає чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

За актом приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2023, складеного на виконання умов договору про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022, адвокатське об`єднання якісно та в повному обсязі надало юридичні послуги вартістю 270000,00 грн згідно з договором у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки №ПЗ/НХ-191435/НЮ від 11.12.2019, укладеним між регіональною філією "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ".

За детальним описом робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі адвокатом надані наступні послуги: підготовка позовної заяви з додатками вартістю 15000,00 грн; відповідь на відзив вартістю 6000,00 грн; участь у судових засіданнях вартістю 9000,00 грн та "гонорар успіху" у розмірі 240000,00 грн.

Судом встановлено, що Хілько Альона Василівна є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, з урахуванням заперечень відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст.129 ГПК України).

При цьому, судом враховано, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала аналогічна справа до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості за договором поставки №ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 та визнання недійсним пункту 4.1 договору, представництво в якій також здійснювалось Адвокатським об`єднанням "Хілько" (справа №910/11307/22).

Всі доводи сторін є тотожними, а тому у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що адвокатом не було затраченого значного часу на підготовку позовної заяви, відповіді на відзив.

У той же час, суд вважає обґрунтованим доводи відповідача, про те що даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, з урахуванням висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 15000,00 грн.

Разом з тим суд враховує, що приписами частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини шостої статті 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Передбачене частиною шостою статті 129 ГПК України поняття "істотне перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку" є оціночним та залежить від конкретних обставин справи. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №910/7540/19.

У позовній заяві та у відповіді на відзив позивач вказував про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн, тоді як подаючи клопотання про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги визначено суму, що становить 270000,00 грн.

Умовами пункту 4.5 договору про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022 сторони погодили, що у випадку винесення рішення судом на користь клієнта, клієнт додатково сплачує протягом 3-х днів з дня набрання рішенням суду законної сили "гонорар успіху" у розмірі 5% від суми задоволених вимог.

Однак, позивач разом з поданням позовної заяви не зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який би включав і "гонорар успіху", як то передбачено умовами пункту 4.5 укладеного договору, а подане клопотання про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги взагалі не містить будь-яких пояснень та обґрунтувань щодо такого перевищення.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, а справа є розрахунковим спором, суд приходить до висновку, що такі вимоги як стягнення «гонорару успіху» в розмірі 240000,00 грн, не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер. Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі та висновків за яких позовні вимоги задоволені частково, суд не вбачає підстав для додаткового покладення на відповідача витрат «гонорару успіху» у розмірі 240000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 130, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про ухвалення додаткового рішення у справі №910/13406/22 задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 6; ідентифікаційний код 40081221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (69093, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 5; ідентифікаційний код 37540226) судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання додатковим рішенням суду законної сили.

4. В іншій частині клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сипи після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст додаткового рішення суду складено та підписано 08.06.2023.

Суддя Т.В. Васильченко