Постанова

від 07.09.2023 по справі 910/13406/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2023 р. Справа№ 910/13406/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 07.09.2023:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023

та на додаткове рішення від 19.05.2023

у справі № 910/13406/22 (суддя - Васильченко Т.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання недійсним п. 4.1 договору та стягнення 4 881 880,68 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (далі - позивач, ТОВ "НПЗ") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, АТ "Українська залізниця", скаржник) про визнання недійсним п. 4.1 договору та стягнення 4 881 880,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушуючи взяті на себе зобов`язання за договором поставки №ПЗ/НХ-191435/НЮ від 11.12.2019, не розрахувався за поставлений товар, у зв`язку з чим позивач просить визнати недійсною умову п.4.1 договору як таку, що суперечить вимогам чинного законодавства та стягнути основний борг у розмірі 3 385 380,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 486 946,55 грн. та штрафну санкцію у розмірі 0,1% річних від простроченої суми заборгованості, що становить 9 554,13 грн.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" основний борг у розмірі 3 385 380 (три мільйони триста вісімдесят п`ять тисяч триста вісімдесят) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 486 946 (один мільйон чотириста вісімдесят шість тисяч дев`ятсот сорок шість) грн. 55 коп. та 0,1% річних у розмірі 9 554 (дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 13 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 58 582 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят дві) грн. 57 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо виконання взятого на себе обов`язку в частині реєстрації податкової накладної, а сам факт не виконання державним податковим органом рішення суду, яким встановлено протиправність його дій щодо відмови в реєстрації податкової накладної №1 від 13.12.2019 не звільняє відповідача від його обов`язку оплатити отриманий товар.

Водночас суд першої інстанції вказав, що під час укладення договору поставки сторони за вільним волевиявленням і на власний розсуд погодили в оспорюваному пункті 4.1 договору зобов`язання постачальника зареєструвати податкову накладну, після виконання якого наступає зобов`язання покупця оплатити поставлений товар, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено невідповідність нормам чинного законодавства умов пункту 4.1 укладеного договору.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/13406/22 - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, а справа є розрахунковим спором, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги як стягнення «гонорару успіху» в розмірі 240 000,00 грн., не відповідають критерію розумності, так як не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 у справі № 910/13406/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 4 881 880,68 грн., судових витрат та визнання недійсним п. 4.1 договору відмовити в повному обсязі. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що керуючись свободою договору та майновою самостійністю вибору контрагента, позивач, підписавши укладений Договір, погодився з його умовами, в тому числі щодо строків оплати. Отже, приймаючи до уваги те, що сторонами Договору обумовлено настання строку оплати за поставлений позивачем Товар за наявності зареєстрованої ним податкової накладної, чого ним здійснено не було на момент подачі позову до суду, не можна вважати, що строк виконання відповідачем свого зобов`язання щодо оплати за поставлений Товар таким, що настав до винесення рішення судом.

Також скаржник стверджує про надмірність розміру витрат на правову допомогу. При цьому, зауважує на тому, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів, а спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та клопотання учасників апеляційного провадження

03.08.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а саме рішення залишити без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що відповідачем не надано доказів оплати товару, крім того, в заявах по суті спору не заперечується та не спростовуються обставини щодо відсутності оплати товару.

Також позивач зазначає, що твердження скаржника про не співмірність витрат на правову допомогу є необґрунтованим, оскільки скаржником взагалі не конкретизовано, в чому саме полягає така не співмірність та не подано жодного доказу на підтвердження того, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності та розумності.

06.07.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи оригінал платіжної інструкції від 31.05.2023 №313094 на суму 3 385 380,00 грн. Також скаржник просить закрити провадження у справі №910/13406/22 у частині стягнення основного боргу у розмірі 3 385 380,00 грн. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 та на додаткове рішення від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів - Майданевича А.Г., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2023 витребовано справу № 910/13406/22 у Господарського суду міста Києва, відкладенно вирішення питань пов`язаних з рухом апеляційної скарги.

19.06.2023 справа № 910/13406/22 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 та на додаткове рішення від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.07.2023.

У зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці з 10.07.2023 по 23.07.2023, а також судді Майданевича А.Г. у відпустці з 10.07.2023 по 23.07.2023 враховуючи приписи ст. 32 ГПК України щодо сталості складу суду, судове засідання у призначений час не відбулось.

10.07.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2023 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 та на додаткове рішення від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22 призначено на 24.08.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "НПЗ" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні 24.08.2023 оголошено перерву на 07.09.2023.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2023, у зв`язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. на лікарняному, справу № 910/13406/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 прийнято справу № 910/13406/22 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 та на додаткове рішення від 19.05.2023 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 07.09.2023 з`явився представник позивача, який просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржувані рішення залишити без змін.

У судове засідання 07.09.2023 з`явився представник відповідача, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав.

Щодо клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи оригіналу платіжної інструкції від 31.05.2023 №313094 на суму 3 385 380,00 грн. та закриття провадження у справі №910/13406/22 у частині стягнення основного боргу у розмірі 3 385 380,00 грн. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

В обґрунтування неможливості подання витребуваних доказів позивач зазначає, що під час розгляду спору у суді першої інстанції не стояло питання щодо підтвердження дійсності господарських операцій між сторонами. Натомість, наведені вище докази прямо стосуються цієї справи, оскільки підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та відповідачем.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів, у зв`язку із чим колегія суддів не приймає на стадії апеляційного провадження оригінал платіжної інструкції від 31.05.2023 №313094 на суму 3 385 380,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене у колегії суддів відсутні правові підстави для закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки на момент проголошення оскаржуваного рішення предмет спору існував.

Окремо колегія суддів звертає увагу скаржника, що останній не позбавлений права надати оригінал платіжної інструкції від 31.05.2023 №313094 на суму 3 385 380,00 грн. на стадії виконання оскаржуваного рішення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 11.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «НПЗ» (далі - постачальник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» в собі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - покупець) укладено договір поставки №ПЗ/НХ-191435/НЮ (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого, у відповідності з цим договором постачальник зобов`язується у 2019 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (далі - товар), відповідно до специфікації №1 (додаток №1), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Умовами пунктів 1.2, 1.3 та 1.4 договору сторони погодили найменування товару - запасні частини електровозів ЧС (2019 року виготовлення), виробником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «НПЗ» (м. Запоріжжя), кількість та асортимент товару визначається у специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору ціна визначається даним договором і приймається сторонами в національній валюті України. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації №1 (додаток №1), включає вартість товару, тари, всі податки та збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно пункту 5.1 даного договору.

Загальна сума договору складає 3 385 380,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 564 230,00 грн. (пункт 3.2 договору).

Умовами пункту 4.1 договору сторони визначили, що оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі протягом 30 банківських днів з дня отримання партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно з п. 6.1 договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Датою оплати вважається дата відправлення коштів покупцем за банківськими реквізитами постачальника. Оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (пункти 4.2 та 4.3 договору).

Якщо постачальник не зареєстрував, неправильно або невчасно зареєстрував податкову накладну в Єдиному державному реєстрі податкових накладних чи вчинив інші дії/бездіяльність, в результаті чого покупець втратив право на податковий кредит, постачальник зобов`язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 20% від суми операцій по яким не зареєстровано, неправильно або несвоєчасно зареєстровано податкову накладну в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (пункт 4.4 договору).

Відповідно до пункту 5.1 договору, постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP Київський головний матеріальний склад (07434, Київська обл., Броварський р-н, с. Шевченкове, вул. Польова 5 (ст. Бобрик) або інший підрозділ покупця, вказаний в заявці на поставку товару) (відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року).

Поставка товару здійснюється протягом 20 робочих днів, на підставі відповідної письмової заявки покупця, підписаної уповноваженими представниками покупця. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у заявці, несе покупець (пункт 5.2 договору).

Датою поставки товару вважається дата підписання покупцем видаткової накладної або акта приймання-передачі (п.5.6 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що для приймання товару покупцю надаються такі документи: видаткова накладна або акт приймання-передачі; рахунок-фактура; товарно-транспортна (залізнична) накладна (при наявності); документи, які підтверджують якість товару, зазначені у пункті 2.2 договору; копії пакувальних аркушів (при наявності).

У пункті 6.3 договору визначено, що тільки після отримання звіту про доставку та квитанції про підтвердження реєстрації (прийняття) податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних постачальник відправляє таку податкову накладну разом з квитанцією про реєстрацію покупцю в електронному вигляді за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення «M.E.DocIS». Відправка покупцю зареєстрованої податкової накладної постачальником здійснюється не пізніше дня, наступного за днем отримання квитанції про реєстрацію податкової накладної, але не пізніше 10 календарних днів від дати виписки податкової накладної/корегування податкової накладної.

Згідно специфікації №1, яка є додатком №1 до договору, сторони погодили найменування, технічні характеристики, одиницю виміру, кількість та ціну товару та загальну суму поставки в розмірі 3385380,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 564230,00 грн.

Як встановлено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений у специфікації №1 товар на загальну суму 3385380,00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №238 від 13.12.2019, яка підписана уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень та скріплена печатками.

Про отримання товару уповноваженою особою відповідача свідчить і наявна в матеріалах справи довіреність на отримання матеріальних цінностей №49 від 13.12.2019 року, виданої на ім`я Вітавської Л.Г.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач, у відповідності до пункту 4.1 договору, склав та подав на реєстрацію до органу Державної податкової служби податкову накладну №1 від 13.12.2019 на суму 3 385 380,00 грн., у тому в числі ПДВ 564 230,00 грн., яка була прийнята податковим органом, втім її реєстрація була зупинена.

Тоді як, відповідач оплату поставленого товару не здійснив, у зв`язку з чим виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 3 385 380,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію №2022/11/15 від 15.11.2022 про сплату заборгованості та компенсаційних втрат за договором поставки, на яку відповідь не отримав, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу. При цьому, позивач також просить визнати недійсною умову пункту 4.1 договору поставки в частині обов`язку покупця оплати товар після реєстрації податкової накладної.

За твердженням позивача, умова укладеного між сторонами договору щодо обов`язку покупця здійснити оплату після реєстрації податкової накладної не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі, а відтак не може вважатись відкладальною умовою, оскільки з настанням відкладальної обставини мають виникати як права так і обов`язки. Зі спірної умови слідує, що реєстрація податкової накладної породжує виключно обов`язок покупця оплатити товар та не створює прав для постачальника. Така умова, на переконання позивача, суперечить закріпленим у ст. 3 Цивільного кодексу України вимогам розумності, добросовісності та справедливості, оскільки податкова накладна може бути і не зареєстрована податковим органом. Відтак, спірна умова підлягає визнанню недійсною на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві заперечив позовні вимоги про визнання недійсним пункту 4.1 договору поставки, та як наслідок відсутність підстав для стягнення 3 385 380,00 грн., оскільки спірний пункт містить відкладальну умову, яка обумовлює обов`язок обох сторін договору, так як виконання обов`язку постачальником зареєструвати податкову накладну тягне за собою виконання обов`язку покупця сплатити за поставлену продукцію.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Стосовно задоволених позовних вимог, які є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата за кожну партію поставленого товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі протягом 30 банківських днів з дня отримання партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно з п.6.1 договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.

Отже, обов`язок з оплати товару для відповідача настає у випадку не лише самого факту його поставки, а й оформлення та реєстрації податкової накладної.

У контексті вищевикладеного колегією суддів встановлено, що позивачем 13.12.2019 складено та направлено для реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну №1.

Згідно з отриманою квитанцією податкова накладна №1 від 13.12.2019 прийнята, але її реєстрація зупинена у зв`язку з невідповідністю ПН/РК вимогам пп. 1.6 п.1 «Критеріїв ризиковості платника податку».

05.11.2020 комісією прийнято рішення №2106740/37540226 про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 13.12.2019 в Єдиному реєстрі податкових накладних з підстав ненадання платником податків копій документів.

Не погодившись із рішенням контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної №1 від 13.12.2019, позивач звернувся до адміністративного суду із відповідним позовом до Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2021 у справі №280/9042/19, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Запорізькій області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №2106740/37540226 від 05.11.2020 та зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою її подання на реєстрацію, податкову накладну Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЗ» №1 від 13.12.2019.

Запорізьким окружним адміністративним судом від 07.09.2021 у справі №280/9042/19 видано виконавчі листи.

Поміж тим, колегією суддів встановлено, що, з урахуванням тривалого ухилення Державної податкової служби України від виконання судового рішення від 10.02.2021 у справі №280/9042/20, ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 13.01.2022, яка залишена без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2022, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «НПЗ» встановлено судовий контроль за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду в адміністративній справі №280/9042/20 та зобов`язано Державну податкову службу України у місячний строк з дня набрання цією ухвалою законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення від 10.02.2021 у справі №280/9042/20.

З вищевикладеного слід дійти висновку, що позивачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо виконання взятого на себе обов`язку в частині реєстрації податкової накладної, а сам факт не виконання державним податковим органом рішення суду, яким встановлено протиправність його дій щодо відмови в реєстрації податкової накладної №1 від 13.12.2019 не звільняє відповідача від його обов`язку оплатити отриманий товар.

Окремо колегія суддів зазначає, що пункт 4.3 договору визначає, що оплата за поставлений товар по даному договору проводиться покупцем при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, та частина п. 4.1 договору, що містить застереження про зареєстровану податкову накладну, не є ні строком оплати товару, ні розстроченням платежу, право на узгодження яких в договірному порядку надає ст. 692 Цивільного кодексу України.

Пункт 4.3 договору, надає право покупцю здійснити оплату товару, за умови наявності зареєстрованої податкової накладної, натомість він не відміняє обов`язок покупця сплатити товар, після його прийняття, як то передбачено п. 4.1, 7.1.2 договору та ст. 692 Цивільного кодексу України. Крім того, п. 7.2.3 договору покупцю надано право повернути рахунок без оплати за умови не надання документів, передбачених п. 6.1 договору, серед переліку яких нема податкової накладної.

Відсутність зареєстрованої податкової накладної фактично позбавляє покупця права на податковий кредит, проте, на такий випадок п. 4.4 договору покупцю надано право на нарахування та стягнення з продавця штрафу у визначеному договором розмірі.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в договорі сторони обумовили строк оплати товару у п. 4.1 договору - протягом 30 банківських днів з дати поставки товару. Однак, відповідачем не надано доказів оплати товару на суму 3 385 380,00 грн, крім того, в заявах по суті спору не заперечуються на не спростовуються обставини щодо відсутності оплати товару. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог у частині стягнення основного боргу в розмірі 3 385 380,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами пункту 8.2 договору сторони встановили, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України розмір відповідальності покупця за прострочення виконання грошового зобов`язання за цим договором становить 0,1% річних від простроченої суми грошових зобов`язань за цим договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 8.2 договору позивачем нараховано 0,1% річних у розмірі 9 554,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 486 946,55 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 0,1% річних та інфляційних втрат, у межах визначеного позивачем періоду нарахування, колегія суддів дійшла до висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку із чим судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в цій частині.

Підсумовуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення основний борг у розмірі 3 385 380,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 486 946,55 грн. та 0,1% річних від простроченої суми заборгованості, що становить 9 554,13 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, у позові Товариство з обмеженою відповідальністю "НПЗ" зазначило про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн., а розрахунок витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги у межах розгляду даного спору буде поданий до суду в порядку частини 8 статті 129 ГПК України.

У подальшому від позивача надійшло клопотання про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 270 000,00 грн. з доказами їх понесення.

16.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення на клопотання про ухвалення додаткового рішення, в яких відповідач заперечує щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу з огляду на надмірність їх розміру, адже становлять 270 000,00 грн., тоді як попередньо визначена позивачем сума становила 30 000,00 грн., що істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку. При цьому, зауважує на тому, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів, а спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, так як дана справа є звичайним розрахунковим спором.

За приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" надано копії договору про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022 (далі - договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Хілько" (далі - адвокатське об`єднання), попереднього опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 30.11.2022, рахунку-фактури №9801 від 30.11.2022 на суму 30 000,00 грн., платіжної інструкції №96 від 01.12.2022 про оплату Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ" 30 000,00 грн. з призначенням платежу "Правова допомога за договором про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022 Рах. №9801 від 30.11.2022. без ПДВ", акту приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2023, детального опису робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 02.05.2023, ордеру серії АР №1105991, виданого Адвокатським об`єднанням "Хілько" на ім`я Хілько А.В. та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002415.

Так, умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги визначено, що клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу, пов`язану із захистом його прав та законних інтересів в судах всіх інстанцій, що діють в системі судоустрою України, на підприємствах, установах, і організація усіх форм власності незалежно від підпорядкування у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки №ЗП/НХ-191435/НЮ від 11.12.2019, укладеним між регіональною філією "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ".

Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги: шляхом усного та письмового консультування; складання проектів необхідних документів; представництво інтересів клієнта в суді та правоохоронних органах, на усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності, а також в органах державної влади та місцевого самоврядування (пункт 2.1 договору).

Розділом 4 укладеного договору між клієнтом та Адвокатським об`єднанням погоджено порядок здійснення розрахунків. Орієнтовна вартість та ціна послуг вказується у попередньому (орієнтовному) описі робіт. Остаточна вартість та ціна послуг вказується у детальному описі робіт. Вартість робіт визначається у фіксованому розмірі ціни послуг без врахування часу роботи адвоката. У випадку винесення рішення судом на користь клієнта, клієнт додатково сплачує протягом 3-х днів з дня набрання рішенням суду законної сили "гонорару успіху" у розмірі 5% від суми задоволених вимог (пункти 4.1, 4.2, 4.3 та 4.5 договору).

За результатом наданих послуг складається акт приймання-передачі послуг, який підписується клієнтом протягом 5 днів з дня його отримання (пункт 4.6 договору).

Умовами пункту 7.1 укладеного договору сторони визначили, що він набирає чинності з дня його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

За актом приймання-передачі наданих послуг від 02.05.2023, складеного на виконання умов договору про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022, адвокатське об`єднання якісно та в повному обсязі надало юридичні послуги вартістю 270 000,00 грн. згідно з договором у справі про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних за договором поставки №ПЗ/НХ-191435/НЮ від 11.12.2019, укладеним між регіональною філією "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПЗ".

За детальним описом робіт (наданих послуг) та здійснених витрат виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі адвокатом надані наступні послуги: підготовка позовної заяви з додатками вартістю 15 000,00 грн; відповідь на відзив вартістю 6 000,00 грн; участь у судових засіданнях вартістю 9 000,00 грн та "гонорар успіху" у розмірі 240 000,00 грн.

Колегією суддів встановлено, що Хілько Альона Василівна є адвокатом в розумінні Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необгрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

У той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, з урахуванням заперечень відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст.129 ГПК України).

При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала аналогічна справа до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості за договором поставки №ПЗ/НХ-191107/НЮ від 03.10.2019 та визнання недійсним пункту 4.1 договору, представництво в якій також здійснювалось Адвокатським об`єднанням "Хілько" (справа №910/11307/22).

Всі доводи сторін є тотожними, а тому у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що адвокатом не було затраченого значного часу на підготовку позовної заяви, відповіді на відзив.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, з урахуванням висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат у даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн.

Як було зазначено колегією суддів вище, у позовній заяві позивач вказував про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн., тоді як подаючи клопотання до суду першої інстанції про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги визначено суму, що становить 270 000,00 грн.

Умовами пункту 4.5 договору про надання правової допомоги №98 від 30.11.2022 сторони погодили, що у випадку винесення рішення судом на користь клієнта, клієнт додатково сплачує протягом 3-х днів з дня набрання рішенням суду законної сили "гонорар успіху" у розмірі 5% від суми задоволених вимог.

Однак, як вірно вказано судом першої інстанції позивач разом з поданням позовної заяви не зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який би включав і "гонорар успіху", як то передбачено умовами пункту 4.5 укладеного договору, а подане клопотання про стягнення понесених витрат на оплату правничої допомоги взагалі не містить будь-яких пояснень та обґрунтувань щодо такого перевищення.

З урахуванням вищевикладеного, а також виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі та висновків за яких позовні вимоги задоволені частково, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про відсутність правових та обґрунтованих підстав для додаткового покладення на відповідача витрат «гонорару успіху» у розмірі 240 000,00 грн.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішеннях, оскаржувані рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 та додаткового рішення від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 та на додаткове рішення від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 у справі № 910/13406/22 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 у справі № 910/13406/22 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця".

5. Матеріали справи №910/13406/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 21.09.2023.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк