Рішення

від 07.06.2023 по справі 910/682/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.06.2023Справа № 910/682/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Дупляченко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом за позовом Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус"

про стягнення 12 379 541,66 грн.

За участю представників сторін:

прокурор: Дергунов Д.С.;

від позивача: Павлов Р.В.

від відповідача: Хажанець В.М., Михалевич І.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" про стягнення 12 379 541,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідачем не було виконано свій обов`язок зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва у зв`язку зі здійсненням будівництва житлових будинків із прибудованими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва.

Ухвалою від 13.01.2023 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 01.02.2023.

23.01.2023 представником позивача було подано пояснення по справі.

31.01.2023 представником відповідача було подано заяву про закриття провадження у справі, заяву про залишення позову без розгляду та заяву про забезпечення доказів.

Крім того, відповідачем було подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечено. Відповідачем, зокрема, наголошено, що прокурор не підтвердив наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Позов є безпідставним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, зокрема, зауважено, що позивачем не було надіслано відповідачу, як замовнику будівництва, вимоги про укладення договору про пайову участь до моменту введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

31.01.2023 до Господарського суду міста Києва також надійшла заява відповідача про забезпечення доказів, в якій вказаний учасник судового процесу просив забезпечити докази шляхом витребування у Акціонерного товариства "Укрпошта" та огляду підтверджуючих документів щодо наступних обставин: чи був рекомендований лист №0104405739020 відправлений Департаментом економіки та інвестицій на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» та вручений адресату? Яким чином адресат повідомлявся про надходження вказаного листа до відділення? Чи отримував уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» поштове повідомлення №0104405739020. Чи був рекомендований лист №0104405774046, відправлений Департаментом економіки та інвестицій на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» та вручений адресату? Яким чином адресат повідомлявся про надходження вказаного листа до відділення? Чи отримував уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» поштове повідомлення №0104405774046; докази про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» отримало поштове повідомлення №0104405739020; докази про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» отримало поштове повідомлення №0104405774046; інформацію про представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС», який отримав поштове повідомлення №0104405739020; інформацію про представника ТОВ «ВІСЕНС ХАУС», який отримав поштове повідомлення №0104405774046; чи відмовлялося Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» від отримання поштових відправлень № 0104405739020 та № 0104405774046? Яким чином і чим підтверджується? Відомості де на сьогоднішній день знаходяться поштові відправлення №0104405739020 та №0104405774046? Витребувати довіреності уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС», який отримав та/або відмовився від отримання поштових повідомлень №0104405739020 та №0104405774046.

Ухвалою від 01.02.2023 судом було відмовлено в задоволенні заяви відповідача.

01.02.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 22.02.2023.

22.02.2023 підготовче засідання відкладено на 15.03.2023.

22.02.2023 відповідачем подано клопотання про витребування доказів. Вказане клопотання було задоволено судом ухвалою від 22.02.2023.

14.03.2023 відповідачем подано клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 15.03.2023 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні заяв про закриття провадження у справі, заяву про залишення позову без розгляду, які 31.01.2023 були подані представником відповідача. Означені висновки суду грунтувались на наступному.

У ст.226 Господарського процесуального кодексу України вказано що суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідно до ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.

Обгрунтовуючи обидві заяви відповідач посилався на відсутність підстав для представництва у даному випадку прокурором інтересів держави, оскільки після надходження до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернення прокурора, позивач належним чином виконав свої обов`язки та звернувся до відповідача з вимогами про укладення договору та сплату пайової участі, проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» означені вимоги отримано не було.

Щодо обгрунтованості звернення до суду з позовом прокурора в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судом встановлено таке.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із ч.4 ст.55 Господарського процесуального кодексу України якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, поданого власником (учасником, акціонером) цієї юридичної особи в її інтересах, а також позову прокурора в інтересах держави.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.3, 4 ст.53 ГПК України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначила, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як вбачається з представлених суду документів, Оболонська окружна прокуратура міста Києва 15.08.2022 звернулась до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом №54-371 Івих-22 щодо отримання інформації про сплату відповідачем коштів пайової участі, а також інформації щодо вжитих Департаментом заходів спрямованих на сплату відповідачем вказаних коштів.

У відповідь на вказаний лист, Департамент проінформував про невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо сплати коштів пайової участі, у зв`язку з чим позивач 02.09.2022 направив Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» вимогу про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.

Тобто, вимога Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) була направлена лише після отримання останнім листа прокуратури від 15.08.2022.

Крім того, Оболонською окружною прокуратурою міста Києва 26.09.2022 № 10.55-54-4759вих-22 та 06.10.2022 №10.55-54-5093вих-22 направлялись листи до Департаменту щодо надання документів та інформації, зокрема, про вжиття позивачем заходів, в тому числі цивільно-правового характеру, спрямованих на стягнення коштів у виді пайової участі в розвитку інфраструктури міста Києва або про причини їх невжиття (містяться в матеріалах справи).

Листом від 27.10.2022 № 050/08-3117 Департаментом було повідомлено прокурора, що відповідачем кошти пайової участі не сплачено, у зв`язку з чим, Департаментом 25.10.2022 направлено повторну вимогу товариству .

Будь-які інші заходи, спрямовані на захист інтересів держави у бюджетній сфері Департаментом не вживались.

Про необхідність вжиття Департаментом дієвих заходів спрямованих на стягнення коштів пайової участі прокуратурою також наголошувалось у листі від 16.11.2022 за №10.55-54-5967вих-22.

У листі від 25.11.2022 Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІСЕНС ХАУС» запитувані у вимогах Департаменту документи не надав, розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва не підписав та кошти пайової участі не сплатив, про що зазначив Департамент у своєму листі.

Проте, Департаментом не вчинено будь-яких інших дій, крім направлення вимог, спрямованих на стягнення спірних коштів, відповідного позову до суду не подано.

Суд погоджується із доводами прокурора про те, що Департамент, будучи тривалий час достеменно обізнаним про порушення інтересів держави шляхом несплати відповідачем коштів пайової участі, не вжив дієвих заходів, які б призвели до ефективного та належного поновлення порушеного права держави щодо отримання коштів до бюджету. При цьому, саме лише направлення вимоги про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва не призводить до поновлення порушених інтересів держави.

Суд також вважає обгрунтованими посилання прокурора на те, що оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів є джерелом формування бюджету розвитку місцевих бюджетів, її стягнення безумовно становить собою інтерес територіальної громади та держави, пов`язаний з накопиченням бюджетних коштів, необхідних для нормального функціонування інституцій місцевого самоврядування та їх реальної змоги вирішувати питання місцевого значення.

За таких обставин, за висновками суду, прокурором належним чином обгрунтовано наявність підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом в інтересах держави в особі Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), внаслідок чого заяви відповідача про залишення позову без розгляду та закриття провадження залишені судом без задоволення.

У судовому засіданні 15.03.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 05.04.2023.

05.04.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.04.2023.

26.04.2023 представниками відповідача було подано письмові пояснення по справі, а також клопотання про призначення у справі судової експертизи.

26.04.2023 судом було відкладено розгляд справи по суті на 17.05.2023 та надано прокурору й позивачу строк для надання пояснень з приводу клопотання відповідача.

04.05.2023 представником позивача було подано письмові заперечення з приводу клопотання відповідача про призначення експертизи.

У судовому засіданні 17.05.2023 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи. При цьому, висновки суду грунтувались на такому.

Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду. При цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 916/2740/19, від 06 вересня 2022 року у справі № 924/898/21, від 02 листопада 2022 року у справі № 915/442/21, від 20.04.2023 по справі №904/4982/20.

Проте, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обставини, що входять до предмету доказування у справі, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для призначення по справі судової експертизи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для ухвалення обгрунтованого та справедливого рішення у справі.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідач не був позбавлений права та можливості самостійно замовити проведення судової експертизи протягом розгляду справи.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, подання відповідачем клопотання про призначення судової експертизи після закриття підготовчого провадження, враховуючи, що провадження у справі відкрито 13.01.2023, направлене на затягування строків розгляду справи.

За таких обставин, з огляду на все вищевикладене у сукупності, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи.

Прокурором у судовому засіданні 17.05.2023 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Позивачем позовні вимоги також підтримано.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

У судовому засіданні 17.05.2023 судом було закінчено з`ясування обставин справи, дослідження доказів та оголошено перерву перед судовими дебатами до 07.06.2023.

07.06.2023 представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмові поясненя по справі та додано до останньої докази. Додані до означениз пояснень докази не було прийнято судом з урахуванням такого.

У ч.3 ст.80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частиною 4 вказаної статті унормовано, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України).

Проте, жодних пояснень з приводу строків подання доказів відповідачем надано не було.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Отже, керуючись ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що судом було завершено дослідження доказів у судовому засіданні 17.05.2023, про щ обуло повідомлено учасників справи, та оголошено перерву перед судовими дебатами, суд не приймає нові докази, які подані представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" у день розгляду справи по суті та менш як за дві години до початку судового засідання.

Крім того, судом враховано, що копії вказаних пояснень із доданими доказами Товариством з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" було направлено на адреси прокурора та позивача лише 07.06.2023, що фактично нівелює можливість реалізації принципів змагальності та рівності учасників судового процесу.

В судовому засіданні 07.06.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.05.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" дозвіл №ІУ113191510642 на виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта: "Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва".

18.02.2022 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України зареєстровано сертифікат №ІУ123220210375 готовності вказаного вище об`єкта будівництва до експлуатації.

05.09.2022 Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" вимогу №050/08-2580 від 02.09.2022 про укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва та надання документів для розрахунку розміру пайової участі. На підтвердження направлення вказаного листа прокурором надано до матеріалів справи опис вкладення у цінний листа, фіскальний чек та поштову накладну №0104405739020 від 05.09.2022.

25.10.2022 Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" з вимогою №050/08-3088 від 25.10.2022 про сплату пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва. До вказаної вимоги було додано розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, за змістом якого відповідний розмір встановлено на рівні 12 379 541,66 грн. На підтвердження направлення вказаного листа прокурором надано до матеріалів справи опис вкладення у цінний листа, фіскальний чек та поштову накладну №0104405774046 від 25.10.2022.

Проте, за твердженнями позивача та прокурора, вказаний розрахунок з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" підписано не було, пайову участь (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста в сумі 12 379 541,66 грн не сплачено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано таке: вимоги про укладення договору пайової участі та її сплату Товариство з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" не отримувало; на сьогоднішній день триває процес укладення договору пайової участі; необхідною передумовою сплати замовником пайової участі є надання/надсилання замовником до Департаменту звернення та документів, які передбачені Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням №411/1415 від 15.11.2016 Київської міської ради, для розрахунку суми пайової участі, виконання Департаментом такого розрахунку й надсилання такого розрахунку замовнику для підписання. Відповідачем наголошено, що на дату отримання містобудівних умов та дозволу на будівництво законодавство не містило жодних умов про строки і терміни виконання замовником обов`язку для вказаного вище звернення. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено, що на дату отримання дозволу на будівництво норма закону, яка передбачає обов`язок замовника будівництва звернутись до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі ще не набрала законної сили.

Оцінюючи подані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов прокурора підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У ст.11 Цивільного кодексу України вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

Стаття 1212 Цивільного кодексу України містить загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Зокрема, статтею визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року, тобто, в тому числі і станом на момент надання відповідачу дозволу на будівництво) містив норму ст.40 "Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту".

Згідно змісту вказаної статті порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ від 20.09.2019 внесено зміни до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", зокрема, виключено ст.40 з вказаного нормативно-правового акту.

Згідно Прикінцевих та перехідних положень цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 10-13 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2020 року. Договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Як було встановлено судом вище, 31.05.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" дозвіл №ІУ113191510642 на виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта: "Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва".

01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:

- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Нормами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Судом неодноразово вказувалось, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" шляхом виключення статті 40 вказаного Закону, було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними. 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Тобто, у даному випадку у відповідача виникло зобов`язання зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва у зв`зяку із будівництвом житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва, ще до моменту скасування норми ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а її скасування існуючого обов`язку не припинило, оскільки обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а також положеннями приведеного у відповідність до цього Закону Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, який в свою чергу передбачає залучення замовників до пайової участі на підставі укладеного з ним договору.

Так, рішенням Київської міської ради №411/1415 від 15.11.2016 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва.

Відповідно до пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Згідно з пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку визначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

За змістом пункту 4.3 розділу IV Порядку кошти пайової участі сплачуються замовником в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором про пайову участь. Прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі в повному обсязі не звільняє замовника від обов`язку її сплати.

Визначений цим Порядком обов`язок замовника будівництва сплати пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури міста Києва узгоджується з імперативними приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у визначеному Законом України №132-IX розмірі та порядку.

Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 та від 13.12.2022 по справі №910/21307/21.

Тобто, положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов`язок замовника будівництва (відповідача) сплатити пайову участь до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, а також розмір пайової участі і порядок її сплати.

Проте, суд зауважує, що у даному випадку, Товариством з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" не було дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, у даному випадку, суд погоджується з прокурором стосовно того, що у відповідний розмір пайової підлягає стягненню з відповідача на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України як безпідставно збережені грошові кошти пайової участі.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Отже, замовник будівництва зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

При цьому, суд звертає увагу, що норми ст.ст. 526, 530 та 610 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Одночасно, судом враховано, що згідно п.2 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Як було встановлено вище, об`єктом будівництва у розглядуваній справі було "Будівництво житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва".

Щодо заявленого до стягнення розміру пайової участі суд зазначає таке.

За змістом п.6.3 розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції житлових будинків (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими приміщеннями) та реконструкції квартир визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату розрахунку. Розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості будівництва будинків садибного типу з госпбудівлями, яка визначається Міністерством розвитку громад та територій України в установленому порядку і діє на дату розрахунку.

У п.6.4.2 розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва вказано, що розрахунок розміру пайової участі для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир визначається за формулою: РПУ = Sоб`єкта х N житл х 2 %,

де РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн); S об`єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в п. 4.2 цього Порядку) об`єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (кв. м); N житл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/ кв. м).

Як вбачається зі змісту розрахунку позивача, розмір пайової участі, який підлягає сплаті відповідачем визначено виходячи з загальної площі житлового будинку 42 822,50 кв.м, за вирахуванням загальної площі паркінгу 9729,20 кв.м, що узгоджується зі змістом п.4.2 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, та опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України №53 від 17.02.2022. Одночасно, зі змісту представлених суду документів вбачається, що з огляду на ненадання відповідачем на вимогу позивача документів, Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було здійснено відповідний розрахунок на підставі даних щодо площі житлової забудови, які визначені в листі №15/09/2021 від 15.09.2021 Товариства з обмеженою відповідальністю "Міськспецексперт", а саме 42 822,5 кв.м.

Наразі, судом враховано, що площа паркінгу, яка була вирахувана позивачем при здійсненні розрахунку, в повному обсязі підтверджується даними технічного паспорта будинку, який було виготовлено станом на 15.09.2021 на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" Товариством з обмеженою відповідальністю "Міськспецексперт".

Одночасно, суд вважає за доцільне відхилити доводи відповідача стосовно того, що позивачем не вірно здійснено розрахунок суми пайової участі, а саме не враховано договір №140 від 14.07.2020 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" та Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), предметом якаго є сплата замовником будівництва пайової участі у зв`язку із новим будівництвом КПП літ."А" загальною площею 153,90 кв.м в складі 1 пускового комплексу об`єкту будівництва житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-д в Оболонському районі міста Києва, тоді як предметом спору у справі є стягнення пайової участі у зв`язку із будівництвом житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва загальна площа яких становить 42 822,50 кв.м, а також на те, що при розрахунку не було враховано площу дитячого дошкільного навчального закладу, за який пайова участь не сплачується. Означені висновки суду ґрунтуються на такому.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2, 3 ст.165 Господарского процесуального кодексу України унормовано, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив підписується відповідачем або його представником. Відзив повинен містити: 1) найменування (ім`я) позивача і номер справи; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку, офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти, за наявності; 3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; 4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; 5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання; 7) заперечення (за наявності) щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті; 8) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Одночасно, суд звертає увагу відповідача на те, що у ч.4 ст.165 Господарского процесуального кодексу України зазначено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Проте, зміст відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" не містить жодного посилання на непогодження із розрахунком суми пайової участі, які були висловлені представниками вказаного учасника судового процесу під час вирішення спору по суті.

Жодних доказів, на які посилається під час розгляду справи по суті відповідач в обгрунтування непогодження із розрахунком пайової участі, зокрема, технічний паспорт не нерухоме майно, додано до відзиву не було.

Доданий до відзиву сертифікат №ІУ123220210375 від 21.02.2022 про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та готовність його до експлуатації не містить даних щодо площ та переліку об`єктів, за будівництво яких згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" пайова участь не сплачується.

При цьому, в контексті наведеного суд погоджується із доводами позивача про те, що відповідний розрахунок було здійснено згідно Методики розрахунку пайового внеску замовників у розвитку інфраструктури міста, яка визначена у розділі ІV Порядку залучення, розрахунку розміру та використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №411/1415 від 15.11.2016, на підставі показників об`єкта будівництва, які містились у довідці Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськспецеперт», яка даних щодо об`єктів, за будівництво яких пайова участь не сплачується, не містить.

Крім того, з приводу процесуальної поведінки відповідача та не зазначення у відзиві про обставини, на які вказаний учасник судового процесу посилався у судовому засіданні 17.05.2023, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судом враховано, що представник відповідача - адвокат Михалевич І.М. 23.01.2023 ознайомився з матеріалами справи, які містили розрахунок суми пайової участі, який заявлений до стягнення, а отже, вказаний учасник судового процесу у відзиві, який було подано суду 31.01.2023, мав можливість висловити непогодження із таким розрахунком.

Отже, з огляду на викладене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не вправі був заперечувати проти обставин обґрунтованості розрахунку суми пайової участі під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які не були ним у відзиві (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19, від 27.07.2022 по справі №910/8662/20

Одночасно, не спростовують обґрунтованості позовних вимог прокурора також і посилання відповідача на те, що останній не отримував листів Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про укладення договору про сплату пайової участі, розрахунку його розміру та вимогою сплати (що підтверджується наявним в матеріалах справи листом №103.003.-2348-23 від 27.03.2023 Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо поштових відправлень), оскільки в силу наведених вище правових норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва обов`язок звернення про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками покладено саме на замовника будівництва, а невиконання такого обов`язку не звільняє останнього від обов`язку пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва у зв`язку із будівництвом житлових будинків з прибудованими нежитловими приміщеннями на проспекті Степана Бандери, 32-Д в Оболонському районі м.Києва.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо обгрунтованості позовних вимог.

За таких обставин, з огляду на все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" про стягнення 12 379 541,66 грн.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" про стягнення 12 379 541,66 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" ( 03179, місто Київ, проспект Перемоги, Будинок 131, приміщення 3, ЄДРПОУ 38950520) до бюджету міста Києва на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ЄДРПОУ 04633423) 12 379 541,66 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вісенс Хаус" ( 03179, місто Київ, проспект Перемоги, Будинок 131, приміщення 3, ЄДРПОУ 38950520) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в сумі 185 693,12 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.06.2023.

Суддя В.В. Князьков