Постанова

від 30.05.2023 по справі 922/5397/13

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року м. Харків Справа №922/5397/13 (922/271/22)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.

за участю секретаря судового засідання Семенова О.Є

за участю представників сторін

від позивача - ОСОБА_1. (особисто) паспорт серії НОМЕР_1

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№442 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 (повний текст підписано 10.02.2023 у місті Харків) у справі №922/5397/13 (922/271/22) головуючий суддя Усатий В.О., судді Міньковський С.В., Яризько В.О.

за позовом ОСОБА_1 , м. Харків

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Первинна організація професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, м. Харків

до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, м. Харків

про поновлення на роботі в межах справи №922/5397/13 про банкрутство Харківського державного авіаційного виробничого підприємства

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (далі ХДАВП) про поновлення на роботі, в якій просив:

- визнати неправомірним наказ генерального директора підприємства-відповідача від 01.12.2021 № 468;

- поновити з 01.12.2021 позивача на займаній ним посаді на підприємстві-відповідача з урахуванням вимог ст. 235 КЗпП України та внести відповідну інформацію у трудову книжку позивача та документацію відповідача.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилався на п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18.01.2022 у справі №953/24885/21, а також на те, що вищезазначений наказ, на його думку, прийнято з порушенням ч. 3 ст. 252, ст.ст. 40, 47 КЗпП України, ч. 3 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та п. п. 11.1.11 п. 11.1 розділу 11 Колективного договору.

Ухвалою господарського суду від 15.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду в межах справи №922/5397/13 про банкрутство Харківського державного авіаційного виробничого підприємства. Відкрито провадження у справі № 922/5397/13 (922/271/22). Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с.1-19).

01.08.2022 до господарського суду від позивача надійшла заява про залучення Первинної організації профспілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві (код ЄДРПОУ 2332168) в якості третьої особи.

Розглянувши вищезазначену заяву позивача, враховуючи предмет спору у даній справі та правовідносини, а також необхідність дослідження та встановлення господарським судом обставин справи, ухвалою суду першої інстанції від 20.09.2022, крім іншого, заяву позивача ОСОБА_1 про залучення третьої особи - задоволено.

Залучено до участі у справі №922/5397/13 (922/271/22) за позовом ОСОБА_1 до Харківського державного авіаційного виробничого підприємства про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Первинну організацію професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві (61023, м. Харків, вул. Сумська , 134 код ЄДРПОУ 23329168) (т.1, а.с.208-214).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/5397/13 (922/271/22) в задоволенні позову відмовлено (т.2, а.с.125-151).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не спростовано факт систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, що, в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Не погодившись з рішенням господарського суду позивач, ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/5397/13 (922/271/22), в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 року повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 (т.2, а.с.173-187).

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору правове обґрунтування такої відмови, і не має права давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і таке звільнення суд визнає законним у разі дотримання інших установлених законодавством вимог для звільнення.

Позивач також звертає увагу апеляційного суду на наступні факти, які свідчать про те, що при розгляді справи судом не було здійснено з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи та не були доведені важливі обставини, що мають значення для справи, але які суд визнав встановленими.

Так у матеріалах справи знаходяться наступні документи: - додаток №26 до позову - трудова книжка (стор. 8-14 - відомості про роботу позивача у виробничих, технологічних, договірних/збутових та маркетингових підрозділах ХДАВП, стор.22-26 - відомості про заохочення позивача); - додаток №4 до позову (наказ про встановлення надбавки до посадового окладу позивача за високий професіоналізм); - додаток №5 до позову (4 позитивних відгуки представників інозамовника щодо якісно виконаної позивачем роботи); - додаток №20 до позову (витяг із постанови Президії ФПУ про нагородження позивача нагрудним знаком ФПУ "Профспілкова відзнака"); - "Пояснення ПО ПАУ на ХДАВП щодо суті спору по справі №922/271/22", вих.682 від 04.10.2022, які свідчать, що за більш ніж 30 років роботи на ХДАВП позивач не мав від адміністрації жодного дорікання щодо дисципліни та якості своєї роботи.

Також ці документи вказують на те, що позивач є кваліфікованим, дисциплінованим та доброчесним працівником ХДАВП та активним членом профспілки - захисником соціально-економічних прав та гарантій членів профспілки. Але відповідачем ці факти були замовчані, а суд їх не врахував при прийнятті рішення.

Позивач вважає це порушенням вимог ч. 3 ст. 149 КЗпП, у якій вказано наступне: "при обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника".

Скаржник вважає факт відмови у розгляді скарги до КТС таким, що робить наказ №395 від 20.10.2021 юридично нікчемним та таким, що не може слугувати підставою звільнення позивача, а судовий висновок - прийнятим явно на користь публічного інтересу та в збиток інтересу позивача, що є порушенням ст.15 ГПК України.

Апелянт зазначає, що станом на жовтень 2021 року керівником департаменту маркетингу та продажів (донькою генерального директора) не було розроблено та затверджено організаційної структури управління департаментом та Положення про департамент маркетингу та продажів.

Відповідно позивач не мав можливості розробити організаційну структуру управління відділом 145, а відділ організації труда та заробітної плати - штатний розклад по категоріям працівників відділу.

У свою чергу, відсутність штатного розкладу не дозволила розробити посадові інструкції на кожну посаду, зазначену у штатному розкладі, навіть при наявності виконавців яким би позивач міг доручити цю роботу.

Таким чином, наприкінці 2021 на підприємстві відповідача не існувало актуальної посадової інструкції позивача з незалежних від нього причин.

При відсутності посадової інструкції позивача, твердження відповідача про невиконання ним посадових обов`язків (як це зазначено у преамбулі наказу №395) втрачає усякий сенс, бо саме цей документ визначає його права та обов`язки.

Ситуацію по даному питанню та відверто агресивному поводженню виконавчого директора О. Шевченка до позивача під час їх спілкування 15.11.2021 (яке мало ознаки мобінгу/цькуванню) була викладена у скарзі позивача на ім`я керівника відповідача, вих.№СЛ46/21 від 15.11.2021, вхідний номер канцелярії ХДАВП 1233 від 16.11.2021 (додаток №2 до апеляційної скарги).

Відповіддю відповідача на дану скаргу й став наказ від 01.12.2021 №468 про звільнення позивача.

У якості виключення, позивач звертається до апеляційного суду з наступним клопотанням щодо надання дозволу прийняти до розгляду копію листа вих.№СЛ-46/21 від 15.11.2021, якого не було надано суду під час розгляду справи.

Причиною цього була плутанина з документами позивача, пов`язана з їх перевезеннями до іншого приміщення під час термінової евакуації родини позивача у березні 2022 року внаслідок російської військової агресії та влучання російського боєзаряду у багатоповерхівку, у якій мешкає позивач, а також пізнє отримання від відповідача листа вих.№301/404 від 08.11.2022 з випискою з СТП.

Також скаржник зазначає, що суд не надав уваги доказам позивача щодо заборони йому відвідувати підприємство та виконувати роботу нібито через її відсутність. При цьому, для доньки генерального директора та студентів прийнятих нею на роботу у відділ позивача вхід на роботу завжди був відкритий (див. додаток №7 до позову).

І жодну з цих обставин суд не врахував, й навіть не вказав у рішенні. При цьому, на стор.11-17 рішення одна за одною переписані численні статті нормативно-правових документів, які своїм обсягом створюють враження того, що позивачем (якого відповідач неодноразово самоправно не допускав на територію підприємства (додатки №7 та №9 до позову) через його профспілкову діяльність нібито було здійснено порушення, єдиним заходом стягнення за яке є виключно звільнення.

Таким чином, позивач вважає, що при розгляді даного питання судом був порушений вказаний у п. 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України основний принцип господарського судочинства - рівність усіх учасників справи перед законом та судом, бо як вказано у позові та є загальновідомим фактом - керівники відповідача, порушуючи закони та завдаючи мільярдні збитки державі продовжують безкарно здійснювати протиправні вчинки у бік працівників та їх представників за спроби відстоювання власних та суспільних прав.

З твердженням позивача про те, що його звільнення відбулося під час відпустки, суд не погодився керуючись виключно аргументацією відповідача, про що свідчить текст викладений на стор. 19-20 рішення.

Суд вказав: «Відповідач у своїх поясненнях (вх.№13592 від 08.11.2022) зазначає, що наказ про надання частини щорічної відпустки ОСОБА_1 з 30.11.2021 року по 03.12.2021 не видавався на підприємстві і, відповідно, відпустка ОСОБА_1 не надавалась у цей період».

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 в указаний період був відсутній на роботі без належного оформлення документів, що підтверджується табелем обліку робочого часу керівника відділу 145 ОСОБА_1., ігноруючи при цьому заперечення позивача, викладені ним у заяві до суду, вих.№СЛ-33/2022 від 08.11.2022 (знаходиться у матеріалах справи) та вказані у ній прохання щодо витребування у відповідача документів, що мають значення для прийняття законного та обґрунтованого рішення:

- оригіналу заяви позивача керівнику відповідача про надання частини відпустки (вхідний реєстраційний номер канцелярії №С-537 від 29.11.2021) з резолюцією керівника відповідача;

- пояснення відповідача про причини не оформлення відділом кадрів відповідача наказу на надання позивачу відпустки (у разі якщо такий наказ дійсно не було оформлено) з урахуванням того факту, що можливість її надання існувала (виходячи з встановленого відповідачем графіком роботи позивача на тиждень з 29 листопада по 03 грудня);

- доказів того, що відповідач повідомив позивача про свою відмову у наданні частини відпустки. Незважаючи на повторно промовлені позивачем під час судового слухання вищенаведені прохання та обізнаність відповідача з ними (з направленої відповідачу копії заяви), це прохання позивача до суду залишилося незадоволеним.

Таким чином позивачу довелося повторно звертатися до відповідача з вказаною та іншими вимогами, але вже через КМУ та ДК "Укроборонпром". Лише після цього відповідач надіслав на адресу позивача листа, вих.№305-10 від 21.02.2023 з додатком - довідкою від 13.02.2023 №145/04 (про заборгованість з заробітної плати).

Копія листа з довідкою є додатком №3, позивач звертається з проханням до апеляційного суду долучити ці документи до матеріалів справи та врахувати їх при її апеляційному перегляді. Причиною не подання їх під час розгляду справи судом полягає у їх відсутності на той момент часу.

Позивач вважає, що саме оригінал його заяви є належним доказом про надання/не надання відпустки позивачу, бо виключно на цьому документі обов`язково повинна міститися резолюція керівника. При цьому у тексті заяви позивачем вказана причина її подання - "чергова заборона адміністрації ХДАВП виведення позивача на роботу у поточному тижні". У якості додатку до своєї заяви позивач надав керівнику відповідача копію "Списку...на 30.11.21 - 03.12.21", з якого вбачається, що керівник позивача (ОСОБА_3 - донька генерального директора ХДАВП) викреслила з розробленого позивачем графіку робот працівників відділу 145 три робочих дні - 30 листопада, 01 та 02 грудня й проставила під викресленням свій підпис.

При цьому, по жодному з підлеглих позивачу працівників відділу ніяких змін режиму роботи нею зроблено не було, що підкреслює особливе відношення вказаної особи до позивача. В подальшому, цей "Список..." затвердив своїм підписом О. Шевченко , проставивши його у верхній частині аркуша.

Важливо зазначити, що саме лише на підставі подібних списків служба охорони здійснює перепустку працівників на територію підприємства, тобто позивач навіть при бажанні не мав змоги дістатися на своє робоче місце. Незважаючи на це, представник відповідача, свідомо, з явною метою введення суду в оману заявив, що нібито "... ОСОБА_1 в указаний період (з 30.11.2021 року по 03.12.2021 - ред.) був відсутній на роботі без належного оформлення документів...".

Позивач вважає, що цей факт свідчить про порушення відповідачем вимог п. 5 ч. 2 ст. 42 ГПК України, у якій зазначено, що учасники справи зобов`язані надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

При цьому судом не було надано цьому факту належної правової оцінки. У ч. 4 ст. 42 ГПК України вказано, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, позивач звертається до апеляційного суду з клопотанням під час судового слухання справи, що відповідачем були подані суду завідомо неправдиві показання, що мають важливі значення для вирішення спору.

Відповідальність за надання суду завідомо неправдивих показань передбачена ч. 1 ст. 384 КК України.

Згідно ч. 1 ст.246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

З урахуванням викладеного позивач звертається до Східного апеляційного господарського суду видати окрему ухвалу та надіслати її уповноваженим органам у порядку визначеному ч. 6 ст. 246 ГПК України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі № 922/5397/13 (922/271/22) залишено без руху. Зобов`язано скаржника усунути впродовж 10-ти днів з моменту отримання цієї ухвали, встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме до Східного апеляційного господарського суду надати докази (фіскальний чек, опис вкладення до цінного листа) надсилання копії апеляційної скарги іншим сторонам у справі.

У встановлений судом строк на адресу Східного апеляційного господарського суду 14.03.2023 від апелянта надійшло заява про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій останній надав докази надсилання апеляційної скарги іншій стороні у справі, що свідчить про виконання скаржником вимог ухвали суду від 13.03.2023.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 поновлено скаржнику, ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/5397/13 (922/271/22). Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі №922/5397/13 (922/271/22). Встановлено учасникам справи строк до 04.04.2023 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим учасникам справи. Призначено справу до розгляду на 02.05.2023 о 10:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131.

У строк, встановлений судом, відзиви від учасників справи на адресу Східного апеляційного господарського суду не надійшли.

Розглянувши клопотання скаржника по тексту апеляційної скарги щодо надання дозволу прийняти до розгляду копію листа вих.№СЛ-46/21 від 15.11.2021 (т.2, а.с.189-191), якого не було надано суду під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що процесуальний строк виступає одним з ключових елементів господарсько-процесуальної форми, і в цілому направлений на забезпечення оперативного, динамічного й просторового перебігу провадження господарського процесу у визначених ГПК України часових рамках.

З огляду на системний аналіз ГПК України, під процесуальними строками розуміють встановлений законом та або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата чи завершена та чи інша стадія судочинства.

Процесуальні строки, з поміж іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов`язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб`єктивних процесуальних прав та обов`язків.

Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов`язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.

При цьому, можливість поновлення процесуальних строків виникає у тому разі, коли у передбачені строки виконати певному учаснику справи певні процесуальні дії є неможливим, оскільки саме у нього виникли обставини, які перешкоджають їх реалізації, однак суд має право поновити строк, установлений відповідно законом або судом, за клопотанням відповідного учасника справи в разі його пропущення з поважних причин.

Відповідне клопотання щодо поновлення пропущеного процесуального строку скаржником не надано, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи цього листа.

Що стосується клопотання позивача про залучення до матеріалів справи листа, вих. №305-10 від 21.02.2023 з додатком - довідкою від 13.02.2023 №145/04 (про заборгованість з заробітної плати), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Причиною не подання зазначених документів під час розгляду справи судом першої інстанції позивач вказав на їх відсутність на той момент часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Керуючись зазначеною нормою закону та приймаючи до уваги, що лист ХДАВП вих. №305-10 від 21.02.2023 з додатком - довідкою від 13.02.2023 №145/04 (про заборгованість з заробітної плати), були отримані позивачем вже після винесення рішення суду, і неподання цих доказів до суду першої інстанції об`єктивно не залежало від позивача, колегія суддів дійшла висновку про те, що є підстави для залучення вказаних документів до матеріалів справи та задоволення клопотання позивача з цього приводу.

Позивач у судовому засіданні 02.05.2023 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити.

Представники третьої особи та відповідача у судове засідання 02.05.2023 не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень.

Ухвалою суду від 02.05.2023 у даній справі у судовому засіданні було оголошено перерву до 30.05.2023 о 14:00 год.

17.05.2023 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який судом апеляційної інстанції залишається без розгляду з наступного.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 у справі №922/5397/13 (922/271/22) встановлено учасникам справи строк до 04.04.2023 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим учасникам справи.

У строк, встановлений судом відзив від відповідача до суду не подано.

Відповідно до ст.113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст.118 ГПК України).

У судовому засіданні 30.05.2023 позивач підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити.

Третя особа та відповідач у судове засідання 30.05.2023 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про причину неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача та третьої особи, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Харківським державним авіаційним виробничим підприємством, що підтверджується даними трудової книжки ОСОБА_1 , копія якої надана до матеріалів справи (т. 1 а.с. 41-42).

Наказом №26 від 29.01.2019, який видано генеральним директором Харківського державного авіаційного виробничого підприємства С.М. Задорожним, у зв`язку із введенням в дію нової організаційно-правової структури, нового штатного розпису та на виконання наказу від 19.09.2018, ОСОБА_1 , табельний номер 305441, призначено начальником маркетингу та продажів (відділ 145) з 04.02.2019, вивільнивши його від посади заступника начальника відділу зовнішньоекономічної діяльності (відділ 145), з посадовим окладом згідно штатного розпису (т.2 а.с. 86).

29.01.2019 в ході звітно-виборної профспілкової конференції ПО ПАУ на ХДАВП, ОСОБА_1 було обрано членом профспілкового комітету (профкому) ПО ПАУ на ХДАВП (т.1, а.с.7).

З 04.02.2019 ОСОБА_1 обраний заступником голови профспілкового комітету первинної організації професійної спілки авіабудівників України на ХДАВП, що підтверджується протоколом зборів первинної організації професійної спілки авіабудівників України на ХДАВП № 1 від 04.02.2019 (т.1., а.с.227).

Наказом №395 від 20.10.2021, який видано в.о. генерального директора Харківського державного авіаційного виробничого підприємства О.А. Шевченко, за результатами службової перевірки щодо обставин несвоєчасного опрацювання та передачі до відділу бухгалтерського обліку та звітності підприємства первинних документів у зв`язку з порушенням трудової дисципліни, а саме: несвоєчасне опрацювання та передачу до відділу бухгалтерського обліку та звітності первинної документації начальником відділу №145 ОСОБА_1 , враховуючи обставини порушення трудової дисципліни (несумлінне ставлення до виконання обов`язків) з посиланням на ст.ст.139, 147-149 КЗпП України, п.п.3.1, 7.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, визнано роботу начальника відділу №145 ОСОБА_1 як незадовільну; за несвоєчасне опрацювання та передачу до відділу бухгалтерського обліку та звітності первинної документації, враховуючи обставини порушення трудової дисципліни (не сумлінне ставлення до виконання обов`язків), оголошено догану на підставі службової записки в.о. начальника юридичної служби Міненкова О.Д. ( т. 1 а.с. 12).

Звернення позивача зі скаргою до Комісії по трудових спорах на підприємстві відповідача від 13.12.2021 вих. № СЛ-57/2021, яка була їм направлена електронною поштою на офіційну електронну адресу відповідача, було залишено без реагування та відповіді (т.1, а.с.14-15).

01 грудня 2021 року наказом №468, який видано генеральним директором Харківського державного авіаційного виробничого підприємства О. Г. Кривоконьом, за результатами службової перевірки щодо обставин запізнення на роботу 11.11.2021 та надання недостовірної інформації щодо заявки на зміну робочого часу (форма 126-065) начальнику зміни на КПП-1 начальником відділу №145 ОСОБА_1 , встановлено факт порушення трудової дисципліни, яке виявилось у спробі введення в оману та нечесна поведінка, а також систематичне притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділу № 145 ОСОБА_1 , з посиланням на ст.ст.139, 147-149 КЗпП, п.п.3.1, 7.2 Правил внутрішнього трудового розпорядка, начальника відділу №145 ОСОБА_1 звільнено з підприємства 01.12.2021 року у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку робітників на підставі п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (т.1, а.с.13 зворотній бік).

Не погодившись із звільненням, позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення на роботі, в якому просив суд визнати неправомірним наказ генерального директора підприємства-відповідача від 01.12.2021 № 468; поновити з 01.12.2021 позивача на займаній ним посаді на підприємстві-відповідача з урахуванням вимог ст. 235 КЗпП України та внести відповідну інформацію у трудову книжку позивача та документацію відповідача.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини в даній справі регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України ( в подальшому КЗпП України) та іншими актами законодавства України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом - встановлено нормами ст.55 Конституції України.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернуто увагу на те, що діяльність судів по розгляду справи цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до положень ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз`яснено, що за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

У пункті 22 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7,8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, головною умовою для звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

При цьому, роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

У правилах внутрішнього трудового розпорядку містяться, зокрема, основні права та обов`язки працівників і роботодавця, вказується тривалість робочого дня і робочого тижня, початок і закінчення робочого дня, обідньої перерви, зазначається відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни. Це зобов`язує працівників не лише просто виконувати свої трудові функції, а й дотримуватися встановленого режиму роботи, правил охорони праці, техніки безпеки тощо, оскільки їх систематичне порушення також може стати підставою для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

Тобто, за правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Очевидно, що з відповідними правилами та обов`язками працівник має бути своєчасно та належно ознайомлений, оскільки, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, (провадження № 14-157 цс 19).

Ще однією умовою звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є наявність вини працівника (у формі умислу чи необережності).

Якщо поважні причини невиконання працівником його трудових функцій є, то, відповідно, вина його відсутня, а отже, звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України проводити не можна.

Під систематичним невиконанням трудових обов`язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків. А саме, для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Тобто працівник і раніше (до моменту вчинення проступку, за який його роботодавець звільнив за пунктом 3 статті 40 КЗпП України) порушував трудову дисципліну, не виконував своїх посадових обов`язків, у результаті чого до нього застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

При цьому для дотримання порядку звільнення роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього попереднього стягнення та коли. Тобто необхідна саме наявність застосованого й такого, що не втратив юридичної сили стягнення, що передувало новому порушенню, а не просто фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 266/7382/18 (провадження № 61-12663 св 19).

Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію у справах за аналогічних обставин.

Так, у своїй постанові від 09 грудня 2021 року у справі №489/58/20, провадження №61-11862 св 20, ним зроблено такий висновок: "Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок".

Отже, для звільнення працівника на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, необхідна наявність таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень.

При відсутності хоча б однієї з наведених підстав звільнення працівника буде незаконним.

За змістом Закону, звільнення працівника згідно з пунктом 3 статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

Так, позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани згідно наказу № 395 від 20.10.2021.

Суд, відхиливши аргументи позивача стосовно звернення до КТС на ХДАВП зі скаргою щодо неправомірності оформлення наказу від 20.10.2021 №395, дійшов висновку, що в 2019 році строк повноважень КТС на підприємстві закінчився; законність наказу не є предметом позовних вимог, внаслідок чого у суду немає підстав для оцінки законності даного наказу.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що даний висновок був зроблений судом без з`ясування всіх обставин у справі, не підтверджений належними та допустимими доказами.

Працівник вважається невинуватим, поки не доведено його вини, а обов`язок її доведення покладається на роботодавця.

Частинами 1-3 ст. 64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Так, відповідачем в обгрунтування вини позивача щодо відсутності на ХДАВП посадової інструкції позивача та положення про відділ 145, надано виписку зі Стандарту підприємства (СТП 00.163-2009) про порядок розробки посадових інструкцій, введеного в дію наказом від 01.06.2009 №598 (т. 2, а. с.5-8).

Пунктом 4.2.3 Стандарту передбачено, що на підставі затвердженої генеральним директором підприємства організаційної структури управління підприємством керівниками підрозділів розробляються організаційні структури управління підрозділами.

На підставі затверджених організаційних структур управління підрозділами відділ організації труда та заробітної плати розробляє штатні розклади по категоріям працівників... (п. 4.2.4 Стандарту).

У пункті 4.3.1 передбачено, що кожен підрозділ підприємства повинен мати затверджене Положення підрозділу…

Далі, у п.4.4.1 вказано, що кожен підрозділ повинен мати затверджену посадову інструкцію на кожну посаду, зазначену у штатному розкладі…

Згідно з організаційною структурою управління ХДАВП підрозділами підприємства є департаменти, цехи, відділи, служби та інше (т.2, а.с.81).

З пояснень відповідача від 16.01.2023 вих. 301-16 вбачається, що відділ 145 є структурою департаменту маркетингу поставок і підпорядковується безпосередньо вказаному департаменту (т.2, а.с.74-76).

Таким чином, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що саме на керівників підрозділів, до яких відносяться директори департаментів, покладається розроблення організаційної структури управління підрозділами.

Зазначений висновок підтверджується наданим відповідачем наказом ХДАВП від 19.10.2021 № 393, підписаним в.о. генерального директора ХДАВП Шевченко О.А., зі змісту якого вбачається, що організаційна структура управління підприємством із змінами вводиться в дію з 18.10.2021 (у зв`язку з погодженням 18 жовтня 2021 ДК «Укроборонпром» змін до організаційної структури управління підприємством) (п.1); керівникам структурних підрозділів розробити та затвердити структурні схеми своїх підрозділів з урахуванням «Організаційної структури управління підприємством» у термін до 15.11.2021 (п.2); керівникам структурних підрозділів розробити й затвердити у встановленому порядку положення та посадові інструкції працівників у термін до 24.12.2021 (п.6) (т.2, а.с.83).

При цьому, позивач звертав увагу суду на те, що не мав можливості розробити організаційну структуру управління відділом 145, а відділ організації труда та заробітної плати - штатний розклад по категоріям працівників відділу, тому наприкінці 2021 р. на підприємстві відповідача не існувало актуальної посадової інструкції позивача з незалежних від нього причин.

З пояснень відповідача від 14.02.2022 №305/210 вбачається, що надати суду посадову інструкцію позивача - начальника відділу №145 немає можливості, оскільки вона не була розроблена позивачем, як керівником відповідного відділу (т.1, а.с.44-45).

Як вбачається зі змісту наказу №395 від 20.10.2021 підставою щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стала службова записка в.о. начальника юридичної служби Міненкова О.Д. (т.1, а.с.110).

В матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивача з результатами службової перевірки.

З позовної заяви позивача вбачається, що відповідач відмовив позивачу у наданні для ознайомлення підстав оформлення цього наказу (т.1, а.с.29-36).

Зі змісту п.7.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ХДАВП порушення трудової дисципліни - це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, технологічної та виробничої дисципліни з вини працівника, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку (т.2, а.с.37-43).

Колегія суддів зазначає, що в наказі №395 від 20.10.2021 про оголошення догани не зазначено, яким саме документом (положенням, інструкцією, наказом чи розпорядженням) на ОСОБА_1. покладений обов`язок, за порушення якого оголошується догана; не зазначено, що даний обов`язок належить до трудової функції саме начальника відділу маркетингу та продажів ХДАВП. Як було зазначено вище, посадової інструкції начальника відділу маркетингу та продажів ХДАВП на час видання наказу про оголошення догани на підприємстві немає.

Стаття 252 КЗпП України передбачає гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.

Працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборчих профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Як вбачається з матеріалів справи, оформлення наказу №395 від 20.10.2021 керівником ХДАВП відбулось без попереднього погодження з первинною організацією ПАУ на ХДАВП (ПО ПАУ на ХДАВП). Отже, адміністрація порушила ч. 2 ст. 252 КЗпП України та частину 2 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», згідно яких притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є.

Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно ст. 17 КЗпП України колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором. Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, структури, найменування роботодавця, від імені якого укладено цей договір. У разі зміни власника, реорганізації юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) умови колективного договору діють протягом строку, на який його укладено, але не більше одного року, якщо сторони не домовилися про інше. Колективний договір зберігає чинність протягом усього строку проведення ліквідації підприємства, установи, організації, закриття відокремлених підрозділів юридичної особи. На новоствореному підприємстві, в установі, організації колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін.

У відповідності до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» Галузева угода та колективний договір підприємства поширюються на всіх працівників підприємств і є обов`язковими для роботодавця. Після закінчення строку дії колективний договір, угода продовжують діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором, угодою.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що адміністрацією підприємства порушено пункт 13.5 Галузевої Угоди авіаційної промисловості України на 2019-2020 роки (до сфери дії якого входить ХДАВП) та п.11.1.11 Колективного договору ХДАВП на 2015 -2019 роки, якими також закріплюється неможливість застосування роботодавцем до працівників, які є членами виборних органів профспілкових організацій та які не звільнені від основної роботи, дисциплінарних стягнень без попередньої згоди на те відповідного виборного органу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не погодився із притягненням його до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, звернувся у встановлений КЗпП України строк до КТС підприємства (вих. СЛ-57/2021 від 13.12.2021) зі скаргою (т.1.а.с.14).

З листа відповідача від 14.02.2022 № 305/208, підписаного директором виконавчим О. А. Шевченко на ім`я позивача вбачається, що на даний час на підприємстві відсутня КТС, оскільки комісія, що утворювалась на зборах трудового колективу ще в 2014 році перестала діяти у 2019 році, а з 2019 року збори трудового колективу стосовно обрання нового складу комісії та затвердження її положення не проводились (т.1, а.с.123).

Зазначена скарга розглянута не була, що вбачається і з відповіді позивачу, яка підписана, як вказано у відповіді, колишнім головою КТС І.Клец (т.1, а.с.116).

Проте ці листи не можна вважати належними доказами у підтвердження закінчення строку повноважень КТС на підприємстві відповідача .

Інших доказів припинення роботи КТС на підприємстві відповідача у період з 2019 по 2021 в матеріалах справи немає.

Так, процедура розгляду трудових спорів регламентована у главі ХV КЗпП України «Індивідуальні трудові спори».

Згідно ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах (КТС) та місцевими загальними судами.

Згідно ст. 223 КЗпП КТС обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менше як 15 чоловік, Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комісії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації. При цьому кількість робітників у складі комісії по трудових спорах підприємства повинна бути не менше половини її складу. Організаційно-технічне забезпечення КТС (надання обладнаного приміщення, друкарської та іншої техніки, необхідної літератури, організація діловодства, облік та зберігання заяв працівників і справ, підготовка та видача копій рішень і т.ін.) здійснюється роботодавцем.

Згідно ст. 224 КЗпП України -КТС є обов`язковим первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях…

Трудовий спір підлягає розгляду в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з роботодавцем.

Згідно ст. 225 КЗпП України працівник може звернутися до КТС у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

У разі пропуску з поважних причин установленого строк КТС може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов`язковій реєстрації.

Нормами ст.226 КЗпП України передбачено, що КТС зобов`язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників роботодавця. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інші особа, в т. ч. адвокат. Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на нього присутні не менше двох третин обраних до її складу членів.

Згідно п.2.19 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ХДАВП, затверджених на конференції трудового колективу ХДАВП 12.11.2014 протокол № 1, трудові спори розглядаються комісією по трудових спорах (КТС); районними судами (т.2, а.с.39).

Відповідно до ст.141 КЗпП України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що роботодавцем не була встановлена вина позивача як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни, не було створено умов та організовано розгляд скарги ОСОБА_1 комісією по трудових спорах підприємства щодо неправомірності видання наказу, чим порушені права працівника підприємства, передбачені КЗпП України, Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників, Колективного договору ХДАВП.

Звільнення ОСОБА_1 відбулось за наказом генерального директора ХДАВП Кривоконя О.Г. № 468 від 01.12.2021, зі змісту якого вбачається, що підставою цього наказу є службова записка в.о. директора департаменту з маркетингу та продаж ОСОБА_3 , рапорт начальника зміни ОСОБА_4 з додатками, пояснення ОСОБА_1 від 22.11.2021 та службова записка в.о. начальника юридичної служби Міненкова О.Д .

Причиною звільнення позивача, як вбачається із вказаних документів стало його «запізнення на роботу 11.11.2021, нечесна поведінка і спроба ввести в оману, а також систематичне притягнення до дисциплінарної відповідальності».

З матеріалів службової перевірки вбачається, зокрема із рапорту начальника зміни команди №1 Каменевої Є.П. , що 11.11.2021 року вона несла чергування на КПП-1 кабіна - 1. О 08:05 год. до неї підійшов працівник відділу №145 ОСОБА_1 та пред`явив заяву на зміну робочого часу (форма 126-065). Оскільки початок робочого часу для відділу №.145 є 08:00 год. Каменевою Є.П. було перевірено надану працівником ОСОБА_1 заявку. При перевірці нею було виявлено факт недійсності заявки, оскільки вона була підписана самим ОСОБА_1 , а повинна бути підписаною його керівником - в.о. начальника департаменту з маркетингу та продажів ОСОБА_3 . На запитання начальника зміни стосовно недостовірності наданої заявки ОСОБА_1 повідомив, що зараз повернеться із заявкою, яка буде підписана керівником, проте так і не з`явився. З пояснень ОСОБА_1 вбачається, що він запізнився, оскільки його велосипед зламався в районі лісопарку. Стосовно використання заявки ОСОБА_1 пояснив, що мав при собі достовірну заявку, оскільки сам особисто її підписав.

Факт запізнення на роботу підтверджується позивачем, при цьому з пояснень в.о. директора департаменту маркетингу і продаж ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 звертався до неї відносно зміни робочого часу, проте отримав відмову, оскільки відсутня виробнича потреба зміни його робочого часу, крім того, працівник виводиться лише раз на тиждень. Причиною звернення ОСОБА_1 назвав відтермінування початку робочого дня у зв`язку з нестабільністю роботи транспорту (т.2, а.с.92).

З ухвали суду від 17.01.2023 вбачається, що відповідачем було надано суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи документів від 17.01.2023 №301-19юр (вх.1168)., а саме заявки про зміну режиму роботи ОСОБА_1 з 08.11.2021 по 12.11.2021 №1Ф; табель обліку робочого часу ОСОБА_1 на 2021; табель обліку робочого часу директору департаменту Кривоконь М.О. на 2021р., на стадії підготовчого провадження (т.2, а.с.105-110).

З цих документів, а саме заявки цеха (відділу) № 145, вбачається, що ОСОБА_1 був змінений режим роботи з 08.11.2021 по 12.11.2021 з 08 час.20 хв. по 17 час.00 хв. (т.2, а.с.95).

Отже, 11.11.2021 позивач дістався роботи своєчасно, прибувши на роботу о 08 год. 05 хв.

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на ці документи при ухваленні рішення та не надав їм відповідної оцінки.

Стаття 57 КЗпП України встановлює, що час початку і закінчення щоденної роботи передбачається Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Так, п.5.1 розділу 5 Правил ВТР ХДАВП встановлює початок щоденної роботи на підприємстві для різних підрозділів по різному (7 год. 00 хв., 7 год. 30 хв., 8 год. 00 хв.).

Наказом по підприємству від 25.11.2020 №402 було встановлено, що час початку щоденної роботи для підрозділів підприємства, а саме цехів та відділів, у тому числі для відділу 145, працівником якого був позивач, є 8 год 00 хв.(т.2, а.с.4)

Положенням про табельний облік на підприємстві передбачено, що зміна режиму робочого часу, у т. ч. початку щоденної роботи допускається з дозволу керівника підрозділу на підставі належним чином оформленого табельщиком відповідного документа, а саме заявки цеха (відділу) (форма бланка 126-065, біла) при зміну режиму робочого часу (одноразове зміщення початку та закінчення робочого дня) (т.2, а.с.79-80).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що факт особистого оформлення позивачем заявки ф.126-065, бланк якої передбачає необхідність підписання її саме начальником цеху (відділу) не є порушенням локальних нормативних актів підприємства, які визначають порядок зміни режиму робочого часу на підприємстві.

При цьому, в оскаржуваному наказі не вказано, порушення яких саме локальних актів роботодавця (наказу, інструкції, розпорядження) чи норм Правил внутрішнього трудового розпорядку ХДАВП допустив працівник; які саме порушення вчинялись ОСОБА_1 систематично та які стягнення були застосовані.

Доказів ознайомлення позивача із підставами звільнення, зазначеними у наказі, матеріали справи не містять.

Приймаючи до уваги встановлені вище обставини і те, що роботодавцем при звільненні позивача за п.3 ст.40 КЗпП України не враховано наявність заявки щодо зміну робочого часу, відсутність взагалі запізнення на роботу та «недостовірність» наданої заявки ОСОБА_1 , відсутність заподіяної ним шкоди, багаторічну попередню роботу працівника, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 11.11.2021 не було порушено, ані Правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, ані Положення про табельний облік на підприємстві, а відтак з боку позивача відсутня вина.

Стаття 43 КЗпП України передбачає, зокрема, що розірвання трудового договору за пунктом 3 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу, членом якого є працівник. За інформацією профкому ПО ПАУ на ХДАВП адміністрація підприємства із відповідним запитом не зверталась.

Частиною 3 статті 252 КЗпП України встановлено, що звільнення членів профспілкового комітету, крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї профспілки. Адміністрація ХДАВП із відповідним запитом до вищих органів профспілки не зверталась.

Згідно п. 2. 14 Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників ХДАВП, затверджених на конференції трудового колективу ХДАВП 12.11.2014 протокол №1, розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця може бути здійснено лише з попередньої згоди профспілкового комітету ПАУ на ХДАВП.

Оскільки позивача було звільнено з роботи без отримання відповідачем згоди первинної організації професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві, в якій він обіймав посаду заступника голови ПО ПАУ на ХДАВП та без згоди вищого виборного органу об`єднання професійних спілок, в яке входить ПО ПАУ на ХДАВП, зокрема вищого виборного органу професійної спілки працівників авіабудування та машинобудування України, ухвалою суду першої інстанції від 09.11.2022, крім іншого, запитано у первинної організації професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві згоду або відмову у наданні згоди на звільнення з посади начальника відділу №145 Харківського державного авіаційного виробничого підприємства на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 , заступника голови первинної організацію професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві.

Ухвалено запитати у професійної спілки працівників авіабудування та машинобудування України згоду або відмову у наданні згоди на звільнення з посади начальника відділу №145 Харківського державного авіаційного виробничого підприємства ОСОБА_1, заступника голови первинної організацію професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві.

Провадження у справі №922/5397/13 (922/271/22) було зупинено до одержання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади або відмови у наданні такої згоди від 1) первинної організації професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві 2) професійної спілки працівників авіабудування та машинобудування України.

Професійна спілка працівників авіабудування та машинобудування України (ЄДРПОУ 22905919) та первинна організація професійної спілки авіабудівників України на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві (код ЄДРПОУ 23329168) відмовили у наданні згоди на звільнення з посади начальника відділу №145 Харківського державного авіаційного виробничого підприємства ОСОБА_1 за п. 3 ст. 40 КЗпП України (т.2, а.с.34-35,45-48).

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

За висновком суду першої інстанції про оцінку рішення профспілкових органів на предмет наявності ознак обґрунтованості, висновки, викладені у рішеннях про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 не відповідають фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказами і поясненнями, а зроблені на підставі власного трактування обставин щодо причин звільнення позивача. Крім того, суд звертає увагу, що профспілкова діяльність ОСОБА_1 у даному випадку правового значення не має, оскільки позивача притягнуто до дисциплінарного стягнення у виді звільнення за систематичне порушення трудового договору і Правил внутрішнього трудового розпорядку робітників Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

З даним висновком суду колегія суддів не погоджується з наступного.

Так, зі змісту протоколу №57 засідання профкому від 25.11.2022 (кворум забезпечено), на якому розглядалась ухвала Господарського суду Харківської області від 09.11.2022 по справі № 922/271/22 за позовом ОСОБА_1 до ХДАВП про поновлення на роботі, вбачається, що в ньому були викладені фактичні обставини, за яких відбулося притягнення до дисциплінарної відповідності у вигляді догани та звільнення позивача окремо за кожним наказом та одностайно постановлено повідомити суд про відмову первинної організації професійної спілки авіабудівників України на ХДАВП у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу 145 ХДАВП на підставі ч. 3 ст.40 КЗпП України (т.2, а.с.34-35).

Згідно Витягу з протоколу засідання Президії Центрального комітету професійної спілки працівників авіабудування та машинобудування України від 08.12.2022 №П-18, на якому був забезпечений кворум, достатній для роботи засідання, розглядалась ухвала Господарського суду Харківської області щодо надання згоди або відмови у згоді на звільнення заступника голови профкому на ХДАВП ОСОБА_1.

Постанова щодо розгляду ухвали Господарського суду Харківської області стосовно надання згоди або відмови у згоді на звільнення заступника голови профкому на ХДАВП ОСОБА_1. містить правове обгрунтування незаконності звільнення працівника, а саме посилання на порушення роботодавцем ч. 2 ст. 252 КЗпП України та ч. 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності»; п.13.5 Галузевої Угоди авіаційної промисловості України на 2019-2020 роки (до сфери дії якої входить ХДАВП) та п.11.1.11 Колективного договору ХДАВП на 2015-2019; ст. ст. 47, 116 КЗпП України.

Крім того, в постанові вказано, що роботодавцем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Таким чином, Президією ЦК ПАУ було відмовлено у наданні згоди на звільнення начальника відділу маркетингу та збуту ХДАВП, члена ПАУ, члена профкому ПО ПАУ на ХДАВП ОСОБА_1. за п.3 ст. 40 КЗпП України (т.2, а.с.45-49).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України, за відсутністю таких умов, як протиправність дій або бездіяльність працівника, його вина та систематичність порушень, не було.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до генерального директора ХДАВП Кривоконя О. Г. із заявою від 29.11.2021 з проханням надати частину невикористаної відпустки за 2020р. на період з 30.11.2021 по 03.12.2021 через чергову заборону адміністрації ХДАВП виведення позивача на роботу у поточному тижні, яка була зареєстрована Рег.С-537 від 29.11.2021 (т.1, а.с.16).

Як вбачається з позовної заяви, на думку позивача, через заборону з боку виконавчого директора йому на працю й відсутність будь-яких заперечень від керівництва на надання йому відпустки, він вважав, що погодження заяви на відпустку відбулось (т.1, а.с.34).

Позивач звертався до суду з метою встановлення дійсних обставин справи у своїх запереченнях відносно змісту листа відповідача вих. №301/443 від 08.11.2022 щодо витребування оригіналу його заяви керівнику відповідача на надання частини відпустки (вх.С-537 від 29.11.20210 з резолюцією керівника відповідача; пояснення відповідача про причини не оформлення відділом кадрів відповідача наказу про його відпустку (у разі якщо такий наказ дійсно не було оформлено) з урахуванням того факту, що можливість її надання існувала (виходячи із встановленого відповідачем графіку його роботи на відповідний тиждень); доказів того, що відповідач повідомив його про свою відмову у наданні частини відпустки (т.2, а.с.9-10).

Суд першої інстанції в ухвалах від 09.11.2022, від 12.01.2023, від 17.01.2023, зазначаючи про ці заперечення позивача, не звернув увагу на вимогу позивача щодо витребування вказаних в них документів (т.2, а.с. 26, 70, 109).

Згідно ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставини невчинення відповідних дій або відсутність події встановленою.

Колегія суддів зазначає, що надання переваги щодо оцінки лише певним доказам однієї сторони є порушенням принципів рівності та змагальності сторін, що передбачені ст. ст. 7, 13 ГПК України.

Відповідач у своїх поясненнях (вх.№13592 від 08.11.2022) зазначає, що наказ про надання частини щорічної відпустки ОСОБА_1 з 30.11.2021 року по 03.12.2021 не видавався на підприємстві і, відповідно, відпустка ОСОБА_1 не надавалась у цей період.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 в указаний період був відсутній на роботі без належного оформлення документів, що підтверджується табелем обліку робочого часу керівника відділу 145 ОСОБА_1.

При цьому, в табельній карточці ОСОБА_1. на 2021, 30.11.2021 та 01.12.2021 проставлена відмітка «нд», що означає «неявка у зв`язку з ініціативою роботодавця на неповний робочий тиждень», 31.11.2021 - прочерк (т.2, а.с.96).

Зі змісту листа підприємства відповідача №305-10 від 21.02.2023, підписаного генеральним директором Кривоконь О.Г. на адресу позивача вбачається, «що стосується заяви про надання відпустки від 29.11.2021, то на час подачі заяви про відпустку уже був підготовлений наказ про звільнення ОСОБА_1 з 01.12.2021 і тому питання надання відпустки не розглядалось, в особовій справі заява відсутня» (т.2, а.с.192).

Згідно ст. 3 Закону України «Про відпустки», за бажанням працівника, у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Виходячи з цієї норми Закону, невикористана відпустка у разі звільнення за порушення трудової дисципліни не надається.

Разом з цим, заява працівника про надання відпустки, зареєстрована у встановленому порядку, повинна бути розглянута адміністрацією з подальшим вирішенням питання щодо надання або відмови у наданні відпустки з підстав, встановлених законом.

Враховуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанціє вважає, що доводи позивача про те, що його було звільнено під час відпустки, є помилковими, оскільки факт подання заяви роботодавцю про надання частини щорічної відпустки, не є підставою для того, щоб працівник перебував у такій відпустці, оскільки таке право особи має бути належним чином підтверджене наказом або розпорядженням.

Отже, висновок суду про те, що право виходу у відпустку виникає у працівника лише після видання наказу (розпорядження), якого у даному разі видано не було, є таким, що відповідає обставинам справи та є правомірним. Якщо працівник самовільно використовує дні ненаданої відпустки, його невихід на роботу розцінюється як прогул без поважних причин.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, судова колегія вважає обгрунтованою позовну вимогу щодо поновлення позивача на роботі з урахуванням вимог ст. 235 КЗпП України.

Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції порушення норм трудового законодавства при звільненні позивача з роботи, судова колегія дійшла висновку про те, що клопотання позивача щодо постановлення окремої ухвали в порядку ст. 246 ГПК України є обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Позовну вимогу про внесення відповідної інформації у трудову книжку позивача та документацію відповідача, суд апеляційної інстанції оцінює як передчасну, оскільки у відповідача такий обов`язок (щодо внесення відповідних записів) виникне лише з моменту ухвалення відповідного судового рішення. Тому будь-яке право чи інтерес позивача в цьому випадку ще не порушені і не оспорені. Отже, у задоволенні цієї позовної вимоги судова колегія відмовляє.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ст. 13 ГПК України).

З огляду на викладене, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 року у справі №922/5397/13 (922/271/22) ухвалено з невідповідністю висновків, викладених в рішенні першої інстанції фактичним обставинам справи, нез`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому повинно бути скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 2 ст.129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи приписи ч. 9 ст. 129 ГПК України і те, що спір виник внаслідок неправильних дій сторони - відповідача у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судові витрати слід покласти на відповідача повністю незалежно від результатів вирішення спору.

Керуючись ст. ст. 129, 246, 269, 270, 275, 277, 281, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі № 922/5397/13 (922/271/22) задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 31.01.2023 у справі № 922/5397/13 (922/271/22) скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірним наказу генерального директора підприємства-відповідача від 01.12.2021 № 468; поновлення з 01.12.2021 позивача на займаній ним посаді на підприємстві-відповідача з урахуванням вимог ст. 235 КЗпП України та внесення відповідної інформації у трудову книжку позивача та документацію відповідача.

Визнати неправомірним наказ генерального директора Харківського державного авіаційного виробничого підприємства від 01 грудня 2021 року №468.

Поновити з 01.12.2021 ОСОБА_1 на посаді начальника відділу маркетингу та продажів (відділ 145) Харківського державного авіаційного виробничого підприємства з виплатою середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

В решті вимог відмовити.

4. Стягнути з Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (код ЄДРПОУ 14308894) в дохід Державного бюджету судовий збір у розмірі 7 443,00 грн за подання позовної заяви.

5. Стягнути з Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (код ЄДРПОУ 14308894) в дохід Державного бюджету судовий збір у розмірі 11 164,50 грн за подання апеляційної скарги.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №922/5397/13(922/271/22) в частині поновлення з 01.12.2021 ОСОБА_1 на посаді начальника відділу маркетингу та продажів (відділ 145) підлягає негайному виконанню.

6. Постановити окрему ухвалу відповідно до вимог ст. 246 ГПК України.

7. Господарському суду Харківської області доручити видачу наказу відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 09.06.2023.

Головуючий суддя О.О. Радіонова

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя Д.О. Попков