Рішення

від 09.06.2023 по справі 740/7135/21

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/7135/21

Провадження № 2/740/55/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2023 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Шевченко І. М.,

за участю секретаря судового засідання Зінич А. С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Ніжинський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» (далі НУБіП України, ВСП «НФК НУБіП України», університет, коледж відповідно) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи,

установив:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати незаконним та скасувати наказ ВСП «НФК НУБіП України» від 05.11.2021 №92«К» про відсторонення її від роботи з 08.11.2021, зобов`язати відповідача виплатити їй заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Позов мотивовано тим, що з 13 серпня 2007 року позивачка перебувала в трудових відносинах з Відокремленим структурним підрозділом «Ніжинський агротехнічний інститут» НАІ, працювала прибиральницею навчального корпусу № 2 відповідно до наказу від 07.08.2007 № 400-к. 01 червня 2012 року вона переведена сторожем у лабораторію діагностування і ремонту відповідно до наказу від 23.05.2012 № 114 «К». 27 серпня 2014 року позивачку переведено до ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний коледж» відповідно до наказу від 26.08.2014 №201 «К».

Відповідно до наказу МОН України від 28.05.2020 № 708 та наказу ВП НУБіП України «НАТК» від 18.12.2020 № 132 змінено найменування ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний коледж» на ВСП «НФК НУБіП України». Відповідно до наказу МОН України від 28.05.2020 № 708 та наказу ВП НУБіП України «НАТК» від 18.12.2020 № 132 змінено найменування ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний коледж» на ВСП «НФК НУБіП України».

05 листопада 2021 року позивачці вручено витяг з наказу ВСП «НФК НУБіП України» від 05.11.2021 №92«К» про відсторонення її як сторожа в лабораторному корпусі від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року до дати надання документів, які підтверджують проведення щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 або протипоказань до вакцинації COVID-19, або до дати закінчення карантину, встановленого постановою КМУ від 09.12.2020 №1236, з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2.

Позивачка вважає своє відсторонення від роботи незаконним і таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства України та нормах міжнародного права.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 грудня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами.

У відзиві на позов представник відповідача директор Литовченко О. просила відмовити у задоволенні позову, пославшись на те, що вважає відсторонення законним, оскільки позивачці були надані роз`яснення чинних нормативних документів, які доведені до виконання усім закладам освіти, і стосуються організації роботи означених закладів освіти у період встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивачку завчасно попереджено щодо відсторонення у разі її відмови від вакцинації або ненадання довідки про наявні протипоказання для його здійснення. Зазначила, що відсторонення не є порушенням права позивача на працю, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не розірвано, а трудові відносини лише призупинено.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022року строком на 30 днів введено воєнний стан. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 08 березня 2022 року №2/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема, Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 04 травня 2022 року №27/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ, зокрема, Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з 05 травня 2022року.

24 червня 2022 року до суду надійшло повідомлення від представника відповідача директора Литовченко О. про те, що наказом № 28 «К» від 10.03.2022 року ОСОБА_1 допущена до виконання своїх службових обов`язків.

Дослідивши наявні у справі докази, кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що з 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний коледж» відповідно до наказу від 26.08.2014 №201 «К», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 13).

У грудні 2020 року назву ВП НУБіП України «Ніжинський агротехнічний коледж» змінено на ВСП «НФК НУБіП України».

Відповідно до витягу з наказу в. о. директора ВСП «НФК НУБіП України» Литовченко О. В. від 05 листопада 2021 року № 92 «К» ОСОБА_1 як сторожа у лабораторному корпусі відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08листопада 2021 року до дати надання документів, які підтверджують проведення щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 або протипоказань до вакцинації COVID-19, або до дати закінчення карантину, встановленого постановою КМУ від 09.12.2020 №1236, з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-CoV-2 (а.с.10).

Згідно з довідкою про доходи від 14 грудня 2021 року № 71 середньоденна заробітна плата позивачки становить 313 грн 17 коп. (а. с. 14).

ОСОБА_1 допущено до виконання своїх службових обов`язків з 11 березня 2022 року, про що свідчить витяг з наказу № 28 «К» від 10.03.2022 (а. с. 59).

Згідно із ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною 1 ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (Рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У Рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України від 6 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За ст. 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону №1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі Положення про МОЗ України), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗвід 04жовтня 2021року №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови №1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (далі Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 (далі Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону №4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з пп. 1.2.5 п. 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з п. 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників у межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Такі висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Так, у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження №14-82цс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Статтею 13ЦПКУкраїни визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За правилами ст. 89 ЦПК України с уд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд вважає позов доведеним, обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Суд вважає, що відповідач не обґрунтовував необхідності відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи на посаді сторожа у лабораторному корпусі, створювала загрозу, яка б вимагала вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку. При цьому суд ураховує, що відповідач і не посилався на те, що обіймаючи посаду сторожа у лабораторному корпусі, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників навчального закладу чи інших осіб.

Матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивачки від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Отже, застосування до позивачки такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, ураховуючи кількість соціальних контактів позивачки на робочому місці (прямих/непрямих).

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсторонення позивачки від роботи відбулось з порушенням вимог закону, а тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу ВСП «НФК НУБіП України» від 05.11.2021 №92«К» про відсторонення її від роботи з 08.11.2021 та стягнення з відповідача заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи.

Згідно з п. 5 постанови КМ України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.1995, зі змінами, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 вищезазначеної постанови, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, середньоденна заробітна плата позивачки становить 313 грн 17 коп. Таким чином, середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08.11.2021 року по 10.03.2022 включно (86 робочих днів) становить 26932,62 грн (86 х 313,17 грн), виплату якого належить провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.

Отже, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.2,5, 12,13,76-81,89, 263-265,268, 273, 274 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого структурного підрозділу «Ніжинський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Відокремленого структурного підрозділу «Ніжинський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» від 05 листопада 2021 року № 92 «К» про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021року.

Стягнути з Відокремленого структурного підрозділу «Ніжинський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» (вул. Шевченка, 26, м. Ніжин, Чернігівська область, код ЄДРПОУ 39214962) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; паспорт НОМЕР_2 , виданий Ніжинським РВ УМВС України в Чернігівській області) середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08листопада 2021року по 10березня 2022 року в розмірі 26932 (двадцять шість тисяч дев`ятсот тридцять дві) гривень 62копійок (сума зазначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. М. Шевченко