Постанова

від 01.06.2023 по справі 522/19681/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1724/23

Справа № 522/19681/19

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Заїкін А.П., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Власенко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позивач просила, з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 81,4 кв.м., житлова площа 28,3 кв.м., вартістю 1 965 000 гривень 00 копійок, автомобіль BMW 530D 2003 року випуску номерний знак НОМЕР_1 вартістю 245 700,00 гривень 00 копійок спільною сумісною власністю подружжя; стягнути з відповідача на корить позивача компенсацію вартості частини вартості однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею: 81, 4 кв.м., житлова площа 28, 3 кв.м., що становить 982 500 гривень 00 копійок та частини вартості автомобіля BMW 530D 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , що становить 122 850 гривень 00 копійок та стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який розірвано 02 жовтня 2019 року. За час спільного проживання в шлюбі за спільні кошти був придбаний автомобіль BMW 530D 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 вартістю 245 700 гривень 00 копійок. Також відповідачем ОСОБА_2 , який діяв в інтересах сім`ї в 2017 році був укладений Договір асоційованого членства у Споживчому товаристві «Нові Береги». Відповідно до умов якого ОСОБА_2 мав отримати майнові права на житлове приміщення квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до умов Договору ТОВ «Нові Береги» зобов`язалося передати відповідачу, закріплене за ним по Договору житлове приміщення після здачі будинку в експлуатацію. Будинок за адресою АДРЕСА_3 закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію, що підтверджується Сертифікатом серія 1У № 163191160743, виданого на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 22.04.2019 року. Грошові кошти в сумі визначеній відповідно до умов Договору асоційованого членства у Споживчому Товаристві «Нові Береги», а саме майнові права на спірне житлове приміщення були сплачені сімейним подружжям в повному обсязі за час шлюбу.

Зазначила, що 10 квітня 2019 року ОСОБА_2 запропонував Позивачу видати йому нотаріально посвідчену заяву, відповідно до приписів якої, Позивач дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на укладення договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих споживчих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на його власний розсуд. Ця заява була посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Осінцевою В.М.. Зазначає, що колишній чоловік ОСОБА_2 , скориставшись нотаріально посвідченою Заявою від 10 квітня 2019 року, обманюючи Позивача передав все спільне сумісне майно, нажите за час шлюбу своїм батькам, а саме автомобіль батьку ОСОБА_3 , а майнові права на квартиру матері ОСОБА_4 , що дає можливість зробити висновок, що ОСОБА_2 укладаючи ці угоди не діяв в інтересах сім`ї, а фактично позбавив Позивача права власності на частину майна у спільній сумісній власності подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовлено.

Ухвалючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для визнання спільною сумісною власністю подружжя однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та автомобіля ВМW 530D 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , а тому, також необґрунтованими є вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частини квартири у сумі 982 500,00 грн. та частини вартості автомобіля у розмірі 122 850,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із 20.07.2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу відповідно до вимог якої просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

ОСОБА_5 зазначає, що 10 квітня 2019 року відповідач запропонував їй видати йому заяву, посвідчену нотаріально, на укладання договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статній діяльності останні шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випливають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах. Визначених на його власний розсуд (а.с. 164).

Звертає увагу суду на те, що на момент підписання нею заяви, поділ спільного майна подружжя не здійснювався, шлюбний контракт укладений не був.

При цьому при складанні заяви відповідач ОСОБА_2 запевнив позивачку, що в разі реалізації майна, що є їх спільною сумісною власністю, він відшкодує їй половину вартості майна, як цього потребує діюче законодавство України.

Після цього апелянт вказує, що стосунки між сторонами погіршилися, що стало підставою для розірвання шлюбу.

ОСОБА_2 шляхом введення її в оману, скориставшись її довірою, ще перебуваючи у шлюбі, переєстрував нажитий у період шлюбу транспортний засіб BMW 530D 2003 року випуску на свого батька - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а нажиту у період шлюбу квартиру зареєстрував на праві приватної власності а свою матір - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 вказує, що те майно, яке за законом мало бути розподіллено між ними в рівних частинах при розірванні шлюбу, було перереєстровано на родичів відповідача, щоб уникнути цієї ситуації.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

18.10.2021 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно з якого вбачається, що відповідачка не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх такими, що суперечать матеріалам справи, та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.09.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року було залишено без руху, повідомлено апелянта про необхідність виправити недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду. Роз`яснено апелянту, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, судом буде прийняте процесуальне рішення передбачене ст. 357 ЦПК України.

16.09.2021 року на виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 03.09.2021 року апелянтом подано заяву якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.09.2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.09.2021 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя призначено до розгляду.

01.06.2023 року в судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 - адвокат Стойкова М.Д. Заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги, просила суд рішення першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вказана цивільна справа тривалий час перебуває в провадженні апеляційного суду, учасникам справи була надана можливість реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї позиції по справі, вони реалізували свої процесуальні права ще до введення державою карантину.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, тривалий розгляд справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, а також те, що учасники справи реалізували своє процесуальне право щодо участі у судовому засіданні під час розгляду справи та висловили свою процесуальну позицію, тобто створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за вищевказаною явкою.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 04.06.2016 року Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеські області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , про що 04.06.2016 р. складено відповідний актовий запис № 514 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

02 жовтня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний, про що Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис № 256.

Під час шлюбу, 24 березня 2017 року між Споживчим товариством «Нові Береги» (далі - Товариство) та ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_7 ) був укладений договір асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92, згідно умов якого ОСОБА_2 , як ОСОБА_7 , зобов`язався прийняти участь в реалізації статутних цілей та завдань Товариства шляхом внесення у повному обсязі своєї долі в Товаристві, з метою забезпечення Товариством будівництва будинку за рахунок внесеного Пайовиком паю, а також прийняти на себе частину витрат, пов`язаних з утриманням Товариства та реалізацією статутних цілей та завдань у розмірі цільового внеску, на умовах даного Договору, а Товариство зобов`язалось забезпечити будівництво Будинку, та після введення в експлуатацію, передати Пайовику закріплену за ним квартиру, за умов виконання Пайовиком зобов`язань за Договором (а.с. 150-159).

Згідно Додатку № 2 до Договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92, за ОСОБА_2 була закріплена квартира за будівельним номером АДРЕСА_4 (а.с. 160).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Додатку №2 до договору асоційованого членства у споживчому товаристві сторони погодили порядок розрахунку та строки внесення долі. Так, ОСОБА_8 ( ОСОБА_2 ) зобов`язався і гарантував внести грошові кошти у сумі 408 000,00 гривень, що є еквівалентом 15 000, 00 доларів США до 24.03.2017 року, 544 000, 00 гривень, що є еквівалентом 20 000, 00 доларів США до 01.07.2017 року, 408 000, 00 гривень, що є еквівалентом 15 000, 00 гривень до 01.09.2017 року, 544 000, 00 гривень, що є еквівалентом 20 000, 00 доларів США до 01.01.2018 року, 296 480, 00 гривень, що є еквівалентом 10 900, 00 доларів США до 01.06.2018 року.

Отже, зі змісту ст. 19 ЗУ «Про кооперацію» та договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 від 24.03.2017 р. вбачається, що власником паю та збудованих в т.ч. за його рахунок квартири (будинку), до моменту її передачі за актом приймання-передачі асоційованому члену кооперативу є Споживче товариство «НОВІ БЕРЕГИ».

Таким чином, до введення в експлуатацію будинку, підписання акту приймання-передачі у власність квартири та реєстрації права власності, Позивачка та Відповідач, будучи у шлюбі, набули лише права асоційованого члена Товариства та право вимагати від Споживчого товариства «НОВІ БЕРЕГИ» виконання своїх зобов`язань, зокрема, забезпечення будівництва будинку (п.4.2.1 Договору).

10 квітня 2019 року між Споживчим Товариством «Нові Береги» та ОСОБА_2 (первісний пайовик) і ОСОБА_4 (новий пайовик) укладено додаткову угоду про зміну Сторони у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві.

Відповідно до умов вказаної Угоди, зі згоди Товариства у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 від 24.03.2017 року Первісний Пайовик замінений на Нового Пайовика (п.1 Угоди). До нового Пайовика перейшли усі права та обов`язки Первісного Пайовика за Договором (п. 2 Угоди). У результаті укладення цієї Додаткової Угоди у Договорі відбулась повна заміна Первісного Пайовика на Нового Пайовика, при цьому Первісний Пайовик повністю втратив усі права та обов`язки до Договору (п. 3 Угоди) (а.с. 163).

Вказана Додаткова угода про заміну Сторони у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві була укладена зі згоди ОСОБА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Осінцевою В.М. від 10 квітня 2019 року.

Відповідно до заяви від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 на укладення договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих споживчих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випивають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на його власний розсуд. При цьому повідомила, що поділ спільного майна подружжя ними не здійснювався, шлюбного контракту сторони не укладали.

З огляду на вищевикладене, усі права та обов`язки Пайовика за Договором асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 перейшли до третьої особи - ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 10 квітня 2019 року, тобто на момент укладення угоди про заміну Сторони у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві, будинок за адресою АДРЕСА_3 не був введений в експлуатацію.

Так, тільки 26 квітня 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України був виданий Сертифікат серія ІУ № 163191160743, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта за адресою АДРЕСА_3 . Сертифікат виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 22.04.2019 року.

10 квітня 2019 року (під час перебування у шлюбі) ОСОБА_2 зі згоди ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 всі права та обов`язки згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 на підставі укладеної додаткової угоди про заміну Сторони у вищезазначеному договорі, а відтак відсутні підстави для визнання вказаної квартири спільною сумісною власністю та стягнення з ОСОБА_2 частини вартості квартири.

Також 10.08.2018 року, в період шлюбу, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску за договором, укладеним в ТСЦ, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів та облікових баз даних РСЦ МВС від 24.02.2020 року, наданою Регіональним сервісним центром МВС в Одеській області на запит Адвоката Вертипороха О.М.

11.04.2019 року автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску перереєстровано на нового власника за договором, укладеним в ТСЦ, тобто право власності на вказаний автомобіль перейшло до третьої особи.

Як вбачається з інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській області листом від 08.10.2020 р. № 31/15-233аз на запит адвоката Стойкової М.Д., автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску був придбаний ОСОБА_2 10.08.2018 року за 35000,00 грн. та проданий 11.04.2019 року за 35000,00 грн.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач був зобов`язаний довести в судовому засіданні ті обставини, на які він посилалася як на підставу своїх вимог, а відповідач - ті обставини, на які він посилався як на заперечення проти позову.

Верховний Суд неодноразово зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова ВС КГС від 01.10.2020 року у справі № 910/9834/19).

Судом встановлено, що що 04.06.2016 року Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеські області був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , про що 04.06.2016 р. складено відповідний актовий запис № 514 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .

02 жовтня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний, про що Суворовським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис № 256.

Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Сімейного кодексу України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.ч.1,2 ст. 71 Сімейного кодексу України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч.2 ст. 364 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.70 Сімейного кодексу України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Під час шлюбу, 24 березня 2017 року між Споживчим товариством «Нові Береги» (далі - Товариство) та ОСОБА_2 (далі- ОСОБА_7 ) був укладений договір асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92, згідно умов якого ОСОБА_2 , як ОСОБА_7 , зобов`язався прийняти участь в реалізації статутних цілей та завдань Товариства шляхом внесення у повному обсязі своєї долі в Товаристві, з метою забезпечення Товариством будівництва будинку за рахунок внесеного Пайовиком паю, а також прийняти на себе частину витрат, пов`язаних з утриманням Товариства та реалізацією статутних цілей та завдань у розмірі цільового внеску, на умовах даного Договору, а Товариство зобов`язалось забезпечити будівництво Будинку, та після введення в експлуатацію, передати Пайовику закріплену за ним квартиру, за умов виконання Пайовиком зобов`язань за Договором (а.с. 150-159).

Згідно Додатку № 2 до Договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92, за ОСОБА_2 була закріплена квартира за будівельним номером АДРЕСА_4 (а.с. 160).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Додатку №2 до договору асоційованого членства у споживчому товаристві сторони погодили порядок розрахунку та строки внесення долі. Так, ОСОБА_8 ( ОСОБА_2 ) зобов`язався і гарантував внести грошові кошти у сумі 408 000,00 гривень, що є еквівалентом 15 000, 00 доларів США до 24.03.2017 року, 544 000, 00 гривень, що є еквівалентом 20 000, 00 доларів США до 01.07.2017 року, 408 000, 00 гривень, що є еквівалентом 15 000, 00 гривень до 01.09.2017 року, 544 000, 00 гривень, що є еквівалентом 20 000, 00 доларів США до 01.01.2018 року, 296 480, 00 гривень, що є еквівалентом 10 900, 00 доларів США до 01.06.2018 року.

Пайовиком згідно умов Договору є фізична особа, яка здійснює участь у статутній діяльності Споживчого товариства шляхом вступу в асоційовані члени Товариства та внесення Долі, яка складається з паю та цільового внеску.

Квартирою за умовами договору є приміщення з визначеною площею та характеристиками, зазначеними в додатку до даного договору, яке отримує у володіння ОСОБА_7 після внесення в повному об`ємі своєї долі у Товариство та введення будинку в експлуатацію. Право власності Пайовика на квартиру виникає в порядку, передбаченому цивільним законодавством України. До оформлення права власності ОСОБА_7 на квартиру ОСОБА_7 не має права розпоряджатись квартирою як власністю.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про споживчу кооперацію» первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об`єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством.

Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Отже, зі змісту ст. 19 ЗУ «Про кооперацію» та договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 від 24.03.2017 р. вбачається, що власником паю та збудованих в т.ч. за його рахунок квартири (будинку), до моменту її передачі за актом приймання-передачі асоційованому члену кооперативу є Споживче товариство «НОВІ БЕРЕГИ».

Таким чином, до введення в експлуатацію будинку, підписання акту приймання-передачі у власність квартири та реєстрації права власності, Позивачка та Відповідач, будучи у шлюбі, набули лише права асоційованого члена Товариства та право вимагати від Споживчого товариства «НОВІ БЕРЕГИ» виконання своїх зобов`язань, зокрема, забезпечення будівництва будинку (п.4.2.1 Договору).

Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Статтею 65 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

10 квітня 2019 року між Споживчим Товариством «Нові Береги» та ОСОБА_2 (первісний пайовик) і ОСОБА_4 (новий пайовик) укладено додаткову угоду про зміну Сторони у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві.

Відповідно до умов вказаної Угоди, зі згоди Товариства у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 від 24.03.2017 року Первісний Пайовик замінений на Нового Пайовика (п.1 Угоди). До нового Пайовика перейшли усі права та обов`язки Первісного Пайовика за Договором (п. 2 Угоди). У результаті укладення цієї Додаткової Угоди у Договорі відбулась повна заміна Первісного Пайовика на Нового Пайовика, при цьому Первісний Пайовик повністю втратив усі права та обов`язки до Договору (п. 3 Угоди) (а.с. 163).

Вказана Додаткова угода про заміну Сторони у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві була укладена зі згоди ОСОБА_1 , яка посвідчена приватним нотаріусом Осінцевою В.М. від 10 квітня 2019 року.

Відповідно до заяви від 10 квітня 2019 року ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 на укладення договорів асоційованого членства у споживчих товариствах для участі у статутній діяльності цих споживчих товариств шляхом вступу в асоційовані члени споживчого товариства та внесення грошових коштів у якості долі для забудови об`єкту нерухомості, а також на наступні відступлення повністю або частково прав, що випивають із договорів асоційованого членства у споживчих товариствах, на вчинення інших будь-яких правочинів щодо вказаних прав на умовах, визначених на його власний розсуд. При цьому повідомила, що поділ спільного майна подружжя ними не здійснювався, шлюбного контракту сторони не укладали.

З огляду на вищевикладене, усі права та обов`язки Пайовика за Договором асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 перейшли до третьої особи - ОСОБА_4 .

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року по справі № 307/3957/14-ц, за змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка вважається майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування (частина перша статті 57 СК України).

Згідно з положеннями статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

У той же час частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 10 квітня 2019 року, тобто на момент укладення угоди про заміну Сторони у Договорі асоційованого членства у споживчому товаристві, будинок за адресою АДРЕСА_3 не був введений в експлуатацію.

Так, тільки 26 квітня 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України був виданий Сертифікат серія ІУ № 163191160743, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта за адресою АДРЕСА_3 . Сертифікат виданий на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 22.04.2019 року.

З огляду на вищевикладене, можна зробити висновок, що з 10 квітня 2019 року (під час перебування у шлюбі) ОСОБА_2 зі згоди ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 всі права та обов`язки згідно Договору асоційованого членства у споживчому товаристві № 1/92 на підставі укладеної додаткової угоди про заміну Сторони у вищезазначеному договорі, а відтак відсутні підстави для визнання вказаної квартири спільною сумісною власністю та стягнення з ОСОБА_2 частини вартості квартири.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 81, 4 кв.м., житлова площа 28, 3 кв.м. вартістю 1 965 000, 00 гривень 00 копійок спільною сумісною власністю та стягнення з ОСОБА_2 частини вартості квартири не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про визнання спільною сумісною власністю автомобіля BMW 530D 2003 року випуску, д.н. НОМЕР_1 та стягнення частини його вартості у розмірі 122 850, 00 грн, слід зазначити наступне.

Також судом встановлено, що 10.08.2018 року, в період шлюбу, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску за договором, укладеним в ТСЦ,, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів та облікових баз даних РСЦ МВС від 24.02.2020 року, наданою Регіональним сервісним центром МВС в Одеській області на запит Адвоката Вертипороха О.М.

11.04.2019 року автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску перереєстровано на нового власника за договором, укладеним в ТСЦ, тобто право власності на вказаний автомобіль перейшло до третьої особи.

Як вбачається з інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській області листом від 08.10.2020 р. № 31/15-233аз на запит адвоката Стойкової М.Д., автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску був придбаний ОСОБА_2 10.08.2018 року за 35000,00 грн. та проданий 11.04.2019 року за 35000,00 грн.

Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів про те, що автомобіль ВМW 530D 2003 року випуску був придбаний ОСОБА_2 за 245 700,00 грн. При цьому Відповідач зазначає, що кошти на придбання цього автомобіля були використані його особисті, а саме кошти від реалізації автомобіля марки ВМW 525Е 2003 року випуску, який був придбаний ним задовго до вступу у шлюб, а саме 07.11.2013 р., та проданий 13 березня 2018 року за 125000,00 грн. з метою придбання іншого авто, що підтверджується інформацією, наданою Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Одеській області листом від 08.10.2020 р. № 31/15-233аз.

Отже, враховуючи, що на придбання автомобіля марки ВМW 530D 2003 року випуску вартістю 35000,00 грн. були використані особисті грошові кошти Відповідача, суд доходить висновку про те, що автомобіль не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, враховуючи, що відсутні підстави для визнання спільною сумісною власністю подружжя однокімнатної квартири АДРЕСА_1 та автомобіля ВМW 530D 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , також необґрунтованими є вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частини квартири у сумі 982 500,00 грн. та частини вартості автомобіля у розмірі 122 850,00 грн.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наведені в апеляційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в позовній заяві та їм надана оцінка судом першої інстанції, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеса від 09 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08.06.2023 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе