Постанова

від 01.06.2023 по справі 513/1000/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/608/23

Справа № 513/1000/17

Головуючий у першій інстанції Бучацька А. І.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Власенко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 звернулась до Саратського районного суду Одеської області з позовом до відповідачки, в якому просила визнати за нею право власності на майно, що належало її сину, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: земельну ділянку площею 1,00 га, розташовану на території Михайлівської сільської ради Саратського району, масив НОМЕР_1 , ділянка НОМЕР_2 , призначену для ведення особистого селянського господарства; квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; крамницю для здійснення торгівлі продовольчими товарами з торговим устаткуванням та обладнанням.

Позов обґрунтувала тим, що вказане майно входить до складу спадщини, спадкоємцями за законом першої черги є вона та відповідачка - дружина спадкодавця.

У встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріуса її заявою про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Саратського нотаріального округу Сулаковим І.І. була заведена спадкова справа № 74-2015.

Листом від 27.04.2017 року нотаріус повідомив позивачку щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Відповідачка ОСОБА_1 позов визнала частково, посилаючись на те, що з 1987 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . Квартира АДРЕСА_1 належить їй та спадкодавцю в рівних частках, тому до складу спадщини входить лише 1/2 частка вказаної квартири, а не квартира в цілому, як стверджують позивачка та її представник. Земельна ділянка площею 1 га належала ОСОБА_3 , тому вона та позивачка мають право успадкувати по 1/2 частці вказаної земельної ділянки. Автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 був придбаний під час шлюбу, але за її власні кошти та зареєстрований за нею, тому вказаний автомобіль до складу спадщини не входить. Автомобіль є неподільною річчю, вона має водійські права, а позивачка таких прав не має, а тому, на думку відповідачки, автомобіль не підлягає поділу між нею та позивачкою. Факт належності спадкодавцю ОСОБА_3 крамниці для здійснення торгівлі продовольчими товарами з торговим устаткуванням та обладнанням відповідачка не визнала, просила відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнано за ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 3 грудня 1997 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , право власності в порядку спадкування за законом на таке майно:

1/2 частку земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 5124582600:01:002:1129, розташованої на території Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області, масив 2 ділянка № НОМЕР_2 , призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка на підставі державного акту серії ЯА № 862234, виданого згідно розпорядження Саратської районної державної адміністрації від 14 квітня 2005 року № 137/А-05, належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , половина (1/2 частка) якої на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 02 червня 1995 року, належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

1/4 частку автомобіля марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , виданого Центром 5145, належить ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_6 , виданий Саратським РВ ГУМВС України в Одеській області 04 січня 2010 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

В задоволенні решти позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнуто з ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_6 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 04 січня 2010 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 3 грудня 1997 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 160 (сто шістдесят) гривень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду 05.10.2020 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, відповідно до вимог якої апелянт просить суд рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на частину квартири, розташованої в будинку АДРЕСА_4 та частку автомобіля марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у визнанні права власності в порядку спадкування на таке майно: частину квартири, розташованої в будинку АДРЕСА_4 та частку автомобіля марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт не погоджується в повній мірі з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд безпідставно допустив до участі у справі представника позивачки - ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що він не є адвокатом, та відповідно до змін в законодавстві не має права представляти інтереси ОСОБА_2 оскільки вказана справа не є малозначною, а у ОСОБА_4 відсутнє свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю.

Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги та відхилив її доводи в частині того, що квартира в будинку АДРЕСА_4 була виділена їй як працівнику Михайлівської допоміжної школи-інтернат, дозвіл на приватизацію також було надано їй. За надлишок житлової площі сплачувала апелянт. Покійний ОСОБА_3 жодного дня не працював у вказаному учбовому закладі.

Що стосується спірного автомобіля набутого під час шлюбу, то ОСОБА_1 зазначає, що автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 було придбано нею у листопаді 2013 року. На той момент чоловік хворів та не працював. Майже всі зароблені нею кошти витрачалися на його лікування. Тому, для придбання автомобіля апелянт взяла в борг 10 000 доларів США у ОСОБА_5 (копію боргової розписки додає). Вказане майно дійсно було набуто за час шлюбу, проте, відповідачка вважає, що взяті в борг кошти належали їй особисто. І не є коштами сім`ї. З огляду на що, ОСОБА_1 вважає автомобіль її особистою власністю.

Підсумовуючи наведене, апелянт вважає рішення суду першої інстанції частково незаконним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

17.11.2020 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подано відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що він вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.12.2020 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом було призначено до розгляду.

На підставі Розпорядження щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями № 3360 від 05.08.2021 року відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №1612/0/15-21 від 20.07.2021 "Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" та з врахуванням пунктів 2.3.49., 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду за вказаною цивільною справою було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 05.08.2021 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого - О. В. Князюка, суддів: Колеснікова Г.Я., Вадовської Л.М. для розгляду справи № 513/1000/17 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Розпорядженням № 4102 Щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.08.2021 року у відповідності до п. 3.12. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого - Князюка О. В., суддів: Заїкіна А.П. та Погорєлової С. О

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.08.2021 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

01.06.2023 року в судове засідання з`явилась ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила суд її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки не повідомили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції щодо судових витрат, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за вищевказаною явкою сторін.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , позивачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 5).

Як видно з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 , виданого повторно 27 січня 2015 року, 07 листопада 1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 10).

Згідно довідки Михайлівської сільської ради, ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ним проживала та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 (т.1 а.с.118).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області (т. 1 а.с. 7).

Заповіту ОСОБА_3 не залишив, що підтверджується інформаційною довідкою за Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (т. 1 а.с.127), а тому відповідно до ч. 2 ст.1223 ЦК України право на спадкування одержують спадкоємці за законом першої черги: дружина спадкодавця ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_2 .

На підставі державного акту серії ЯА № 862234, виданого 15 листопада 2005 року на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації від 14 квітня 2005 року № 137/А-05, ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 1,00 га на території Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області, масив 2 ділянка № НОМЕР_2 , призначена для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 5124582600:01:002:1129 (т.1 а.с.18).

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 02 червня 1995 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації Михайлівської допоміжної школи-інтернату від 31 травня 1995 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 . Квартира приватизована згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (т. 1 а.с.11).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Відповідачці ОСОБА_1 належить 1/2 частка зазначеної квартири (т. 1 а.с. 30).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 , яке видане Центром ДАЇ 5105, за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований автомобіль марки NISSAN TIIDA, номер кузова НОМЕР_11 , чорного кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Дата реєстрації 20.11.2013 року (т. 1 а.с.22).

У зв`язку з втратою вказаного свідоцтва, 30.08.2016 року відповідачка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , видане Центром 5145, на вищевказаний автомобіль, номер кузова НОМЕР_11 (т.1 а.с.99).

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції оскаржується та переглядається судом в частині визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на частину квартири, розташованої в будинку АДРЕСА_4 та частку автомобіля марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 .

За правилами ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як було судом встановлено згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 , позивачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 5).

Як видно з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_8 , виданого повторно 27 січня 2015 року, 07 листопада 1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 10).

Згідно довідки Михайлівської сільської ради, ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ним проживала та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 (т.1 а.с.118).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області (т. 1 а.с. 7).

Заповіту ОСОБА_3 не залишив, що підтверджується інформаційною довідкою за Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (т. 1 а.с.127), а тому відповідно до ч. 2 ст.1223 ЦК України право на спадкування одержують спадкоємці за законом першої черги: дружина спадкодавця ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 02 червня 1995 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації Михайлівської допоміжної школи-інтернату від 31 травня 1995 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 . Квартира приватизована згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (т. 1 а.с.11).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Відповідачці ОСОБА_1 належить 1/2 частка зазначеної квартири (т. 1 а.с. 30).

З огляду на встановлені факти, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо визнання квартири її приватною власністю з огляду на їх необґрунтованість та неспроможність.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_10 , яке видане Центром ДАЇ 5105, за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований автомобіль марки NISSAN TIIDA, номер кузова НОМЕР_11 , чорного кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Дата реєстрації 20.11.2013 року (т. 1 а.с.22).

У зв`язку з втратою вказаного свідоцтва, 30.08.2016 року відповідачка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , видане Центром 5145, на вищевказаний автомобіль, номер кузова НОМЕР_11 (т.1 а.с.99).

Щодо доводів апелянта про те, що суд безпідставно допустив до участі у справі представника позивачки - ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що він не є адвокатом, та відповідно до змін в законодавстві не має права представляти інтереси ОСОБА_2 оскільки вказана справа не є малозначною, а у ОСОБА_4 відсутнє свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було допущено до участі у справі ОСОБА_4 як представника ОСОБА_2 за довіреністю, та відповідно не встановлено не відповідності нормам процесуального законодавства, а отже доводи є такими, що не заслуговують на увагу.

Ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів того, що автомобіль був придбаний за кошти, які були її особистою приватною власністю.

Суд критично оцінює надану апелянтом копію боргової розписки, як вказує апелянт, для придбання автомобіля апелянт взяла в борг 10 000 доларів США у ОСОБА_5 з огляду на те, що вказане не дає підстав для визнання висновку про те, що автомобіль було придбано по-перше, саме за вказані кошти, а по-друге, боргові зобов`язання також є спільними.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

КЦС ВС у постанові від 5 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20 вказав, що внаслідок придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги є таикми, що не спростовують висновки суду першої інстанції.

З вищевказаних підстав суд вважає необґрунтованими ствердження відповідачки про те, що автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи, що презумпція спільності права власності подружжя на вищевказаний автомобіль, який набутий нею та ОСОБА_3 в період шлюбу, відповідачкою не спростована, суд приходить до висновку, що автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 є спільною сумісною власністю подружжя та частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вказаному майні є рівними (по 1/2 частці).

Судом встановлено, що 13 березня 2015 року мати померлого ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Сулакова І.І. За її заявою було заведено спадкову справу № 74-215 (т. 1 а.с. 115).

27 березня 2015 року дружина померлого ОСОБА_1 також подала заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 за законом (т. 2 а.с. 116).

27 квітня 2017 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим І.І. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належне ОСОБА_3 майна у зв`язку з тим, що вона не надала правовстановлюючі документи на належне йому майно (т. 1 а.с. 28).

Відповідно до частин 1- 4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачка та відповідачка прийняли спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , тому що у встановлений законом строк подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини. Дані обставини підтверджуються копією спадкової справи (т. 1 а.с. 114-125) та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) (т. 1 а.с.126). Однак, у видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно нотаріус відмовив.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки загалом аналогічні викладеним в позовній заяві, зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 25 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08.06.2023 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе