Рішення

від 25.08.2020 по справі 513/1000/17

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/1000/17

Провадження № 2/513/6/20

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., за участю: секретаря судового засідання Златіної О.І., відповідачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачки, в якому просить визнати за нею право власності на майно, що належало її сину, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: земельну ділянку площею 1,00 га, розташовану на території Михайлівської сільської ради Саратського району, масив 2 , ділянка НОМЕР_2 , призначену для ведення особистого селянського господарства; квартиру АДРЕСА_1 ; автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 ; крамницю для здійснення торгівлі продовольчими товарами з торговим устаткуванням та обладнанням.

Позов обґрунтувала тим, що вказане майно входить до складу спадщини, спадкоємцями за законом першої черги є вона та відповідачка - дружина спадкодавця.

У встановлений законом строк позивачка звернулась до нотаріуса її заявою про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Саратського нотаріального округу Сулаковим І.І. була заведена спадкова справа № 74-2015.

Листом від 27.04.2017 року нотаріус повідомив позивачку щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Представник позивачки ОСОБА_4 в судових засіданнях позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 , яких належним чином повідомили про розгляд справи 25 серпня 2020 року, в судове засідання не з`явились (т. 2 а.с. 101, 105). Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності через хвороби та неможливість прибути в судове засідання. Позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити (т. 2 а.с. 111).

Відповідачка ОСОБА_1 позов визнала частково, посилаючись на те, що з 1987 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 Квартира АДРЕСА_1 належить їй та спадкодавцю в рівних частках, тому до складу спадщини входить лише 1/2 частка вказаної квартири, а не квартира в цілому, як стверджують позивачка та її представник. Земельна ділянка площею 1 га належала ОСОБА_3 , тому вона та позивачка мають право успадкувати по 1/2 частці вказаної земельної ділянки. Автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 був придбаний під час шлюбу, але за її власні кошти та зареєстрований за нею, тому вказаний автомобіль до складу спадщини не входить. Автомобіль є неподільною річчю, вона має водійські права, а позивачка таких прав не має, а тому, на думку відповідачки, автомобіль не підлягає поділу між нею та позивачкою. Факт належності спадкодавцю ОСОБА_3 крамниці для здійснення торгівлі продовольчими товарами з торговим устаткуванням та обладнанням відповідачка не визнала, просила відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Вислухавши представника позивачки ОСОБА_4 , відповідачку ОСОБА_1 , дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав

Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями частин 1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Ст.ст.1216, 1217 ЦК України визначають, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи (спадкодавця), яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частина 2 ст.1223 ЦК України передбачає, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За положенням частини 1 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно до ч. 1 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Ст.1261 ЦК України встановлює, що у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За положеннями ст.1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Згідно ст. ст.1268, 1269 ЦК України спадкоємець за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

У частині 1 ст.1278 ЦК України закріплено загальне положення про те, що частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , позивачка ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 5).

Як видно з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого повторно 27 січня 2015 року, 07 листопада 1987 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 10).

Згідно довідки Михайлівської сільської ради, ОСОБА_3 на момент смерті був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , разом з ним проживала та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 (т.1 а.с.118).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Саратського районного управління юстиції в Одеській області (т. 1 а.с. 7).

Заповіту ОСОБА_3 не залишив, що підтверджується інформаційною довідкою за Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) (т. 1 а.с.127), а тому відповідно до ч. 2 ст.1223 ЦК України право на спадкування одержують спадкоємці за законом першої черги: дружина спадкодавця ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_2 .

На підставі державного акту серії ЯА № 862234, виданого 15 листопада 2005 року на підставі розпорядження Саратської районної державної адміністрації від 14 квітня 2005 року № 137/А-05, ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 1,00 га на території Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області, масив 2 ділянка № НОМЕР_2 , призначена для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 5124582600:01:002:1129 (т.1 а.с.18).

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 02 червня 1995 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації Михайлівської допоміжної школи-інтернату від 31 травня 1995 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належить квартира АДРЕСА_1 . Квартира приватизована згідно Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (т. 1 а.с.11).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Відповідачці ОСОБА_1 належить 1/2 частка зазначеної квартири (т. 1 а.с. 30).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , яке видане Центром ДАЇ 5105, за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрований автомобіль марки NISSAN TIIDA, номер кузова НОМЕР_8 , чорного кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Дата реєстрації 20.11.2013 року (т. 1 а.с.22).

У зв`язку з втратою вказаного свідоцтва, 30.08.2016 року відповідачка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , видане Центром 5145, на вищевказаний автомобіль, номер кузова НОМЕР_8 (т.1 а.с.99).

Ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст.61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів того, що автомобіль був придбаний за кошти, які були її особистою приватною власністю.

З вищевказаних підстав суд вважає необґрунтованими ствердження відповідачки про те, що автомобіль не є спільною сумісною власністю пожружжя.

Враховуючи, що презумпція спільності права власності подружжя на вищевказаний автомобіль, який набутий нею та ОСОБА_3 в період шлюбу, відповідачкою не спростована, суд приходить до висновку, що автомобіль марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 є спільною сумісною власністю подружжя та частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вказаному майні є рівними (по 1/2 частці).

Таким чином, до складу спадщини входить таке майно: земельна ділянка площею 1 га; 1/2 частка вищезазначеної квартири та 1/2 частка вказаного автомобіля, а не квартира та автомобіль в цілому, як стверджують позивачка та її представник.

Вимог про переважне право виділу вказаного в натурі спадкоємцями не заявлено.

Тому вказане майно підлягає поділу між спадкоємцями шляхом виділення ідеальних часток, що відповідає приписам ст. 355 ЦК України та заявленим позовним вимогам.

Судом встановлено, що 13 березня 2015 року мати померлого ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Саратського районного нотаріального округу Сулакова І.І. За її заявою було заведено спадкову справу № 74-215 (т. 1 а.с. 115).

27 березня 2015 року дружина померлого ОСОБА_1 також подала заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 за законом (т. 2 а.с. 116).

27 квітня 2017 року приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Сулаковим І.І. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належне ОСОБА_3 майна у зв`язку з тим, що вона не надала правовстановлюючі документи на належне йому майно (т. 1 а.с. 28).

Відповідно до частин 1- 4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачка та відповідачка прийняли спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , тому що у встановлений законом строк подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини. Дані обставини підтверджуються копією спадкової справи (т. 1 а.с. 114-125) та інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) (т. 1 а.с.126). Однак, у видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно нотаріус відмовив.

Спадкоємцями не заявлено відповідних позовних вимог та не надано доказів на підтвердження переважного права на виділення майна, що належало ОСОБА_3 в цілому в натурі.

Тому вказане майно підлягає поділу між спадкоємцями шляхом виділення ідеальних часток та визнання права власності на них, що відповідає приписам ст. 355 ЦК України та ст.87, 89 ЗК України.

Таким чином, позов належить задовольнити частково, визнавши за позивачкою право власності в порядку спадкування за законом на таке майно, що належало ОСОБА_3 :

1/2 частку земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 5124582600:01:002:1129, належну йому на підставі державного акту серії ЯА № 862234; частка відповідачки у земельній ділянці складає 1/2;

1/4 частку квартири АДРЕСА_1 ; частка відповідачки у вказаній квартирі складає 3/4 (1/2 частка +1/4 частка).

1/4 частку автомобіля марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , частка відповідачки у вказаному автомобілі складає 3/4 (1/2 частка +1/4 частка).

Вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності в порядку спадкування на крамницю з торговим устаткуваннями та обладнаннями задоволенню не підлягають. Так, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно, не підтверджують факт належності ОСОБА_3 нерухомого майна у вигляді будівлі крамниці. Позивачкою на надано доказів щодо належності спадкодавцю зазначеного майна.

На підставі ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивачки належить стягнути сплачений нею судовий збір пропорційно до задоволених вимог, що складає 160 гривень (640 грн. : 4).

Керуючись ст. ст. 2-15, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 364 ЦПК України, ст.ст.1216-1218, ч.2 ст. 1223, 1261, 1267-1270 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_10 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 3 грудня 1997 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , право власності в порядку спадкування за законом на таке майно:

1/2 частку земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 5124582600:01:002:1129, розташованої на території Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області, масив 2 ділянка № НОМЕР_2 , призначеної для ведення особистого селянського господарства, яка на підставі державного акту серії ЯА № 862234, виданого згідно розпорядження Саратської районної державної адміністрації від 14 квітня 2005 року № 137/А-05, належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , половина (1/2 частка) якої на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 02 червня 1995 року, належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

1/4 частку автомобіля марки NISSAN TIIDA, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , виданого Центром 5145, належить ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_11 , виданий Саратським РВ ГУМВС України в Одеській області 04 січня 2010 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_11 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 04 січня 2010 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_10 , виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 3 грудня 1997 року, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , судовий збір у розмірі 160 (сто шістдесят) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду області через Саратський районний суд Одеської області на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04 вересня 2020 року.

Суддя А. І. Бучацька