Рішення

від 09.05.2023 по справі 761/18819/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/18819/22

Провадження № 2/761/2867/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Сказки М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У своїй позовній заяві просив суд стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на свою користь матеріальне відшкодування (реальних збитків) у розмірі 2 691,10 гривень та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 гривень.

Свою позовну заяву обґрунтував тим, що 15 квітня 2020 року головним інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом Олегом Федоровичем винесено постанову «про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серія АС № 0000004003 від 15.04.2020р. Таким чином, притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України. 30 березня 2021 року рішенням Шевченківського районного суду міста Києва адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертаса Олега Федоровича, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог: Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення було задоволено частково. Було вирішено: постанову від 15 квітня 2020 року серії АС №0000004003, винесену Головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції)) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом Олегом Федоровичем про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 за ч.3 ст.122 КУпАП - скасовано, та закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови 15 квітня 2020 року серії АС №0000004003. В іншій частині задоволення позову - відмовлено. Тож унаслідок недотримання вимогам процесу розгляду справ про адміністративні правопорушення, дій відповідача щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за відсутності доказів по справі, позивачу завдано моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 вересня 2022 року матеріали цивільної справи було передано на розгляд судді Фроловій І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04 квітня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до змісту якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні просили суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом встановлено, а також підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року у справі №752/7887/20, що: «…15.04.2020 року головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом Олегом Федоровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), згідно з якою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн., який перераховується в бюджет м. Києва (а.с.8).

У постанові зазначено, що 15.04.2020 о 13 год. 58 хв. на вул. Володимирська, 73 у м. Києві транспортний засіб MAZDA 6 2.5, державний номерний знак НОМЕР_1 , зупинено ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушено пункт 15.9. г) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 року №1306 та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 122 КУпАП. (а.с.8)…».

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року у справі №752/7887/20 адміністративний позов ОСОБА_2 було задоволено частково.

Було вирішено наступне: «Постанову від 15 квітня 2020 року серії АС №0000004003, винесену Головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Дарницького району управління (інспекції)) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Обертасом Олегом Федоровичем про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 за ч.3 ст.122 КУпАП - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови 15 квітня 2020 року серії АС №0000004003.

В іншій частині задоволення позову - відмовити.».

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до правового висновку, відображеного в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18 лютого 2020 року в справі № 917/154/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06 лютого 2020 року в справі № 922/5787/15, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16, постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі 923/1382/16 та багатьох інших: «Преюдицію утворюють ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Згідно з постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року в справі № 911/3883/16: «Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Преюдиціальне значення мають рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини».

Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ст. 296 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Вказане позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 22.07.2019 р. у справі №757/2757/16-а.

Відповідно до пункту 12 Порядку тимчасового затримання інспекторами з маркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1.4.11.2018 р. № 990 повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, відбувається невідкладно за зверненням відповідальної особи, зазначеної в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особи, яка керувала транспортним засобом на момент учинення правопорушення.

Умовами повернення зазначеним особам транспортного засобу є оплата вартості послуг з доставлення та зберігання транспортного засобу та сплата штрафу за вчинене правопорушення.

Відповідно до фактичних обставин справи при поверненні тимчасово затриманого транспортного засобу, Позивачем було сплачено штраф за адміністративне правопорушення у розмірі 255 гривень, за послуги з доставлення транспортного засобу у розмірі 1 270 гривень Товариству з обмеженою відповідальністю «Евакуатор Сервіс» та послуги за зберігання транспортного засобу 288 гривень Головному управлінню Національної поліції в місті Києві.

До бюджету м. Києва надходять лише кошти в якості сплати адміністративних штрафів за порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху та за порушення правил маркування транспортних засобів (стаття 122 та стаття 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджений наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787.

Згідно з Порядком, повернення коштів здійснюється Головним; управління Державної казначейської служби України у м. Києві по заяві платника за наявності: подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджету, яке готується Департаментом транспортної інфраструктури на підставі заяви на оформлення подання; копії/оригіналу документу, який підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Таким чином відповідно до законодавства України та висновків Верховного Суду існує механізм повернення стягнених грошових сум та оплато вилучених і конфіскованих предметів.

В матеріалах справи відсутні докази, що Позивач звертався до ТОВ «Евакуатор Сервіс» та Головного управління Національної поліції в місті Києві щодо повернення сплачених коштів у зв`язку із скасуванням постанови та закриттям провадження у справі.

Таким чином, Позивач не довів того, що оплата вартості послуг з доставлення та зберігання транспортного засобу є саме завдана шкода, оскільки законодавством передбачено механізм повернення коштів.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відсутні підстави для стягнення коштів з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.

За загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Крім цього, відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.

З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

При цьому, стаття 1174 ЦК України є спеціальною і передбачає певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, положеннями вказаної статті передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, довести наявність яких має саме позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1174 ЦК України.

Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).

Отже, в силу вимог ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Так позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які свідчили б про протиправність дій відповідача по відношенню до позивача, а також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.

В даному випадку Позивач не довів незаконність дій відповідачів, які спричинили моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідачів, які це спричинили. Крім того, позивачем не надано жодних доказів завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі матеріалів, в яких відсутні докази неправомірності дій відповідача та враховуючи те, що позивачем не надано доказів щодо завдання йому моральної шкоди та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позов про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі ст. ст. 24, 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 11, 22, 23, 1166, 1167, 1174, 1176 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адреса місцезнаходження - 01030 м. Київ, вул. Леонтоновича, буд. 6, код ЄДРПОУ 37405284.

Повний текст рішення виготовлений 06 червня 2023 року.

Суддя: