Ухвала

від 09.06.2023 по справі 756/7111/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/7111/23

Провадження № 2-з/756/83/23

УКРАЇНА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2023 року місто Київ

Суддя Оболонського районного суду м. Києва Ткач М.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подання,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вищезазначеною заявою. В обґрунтування заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла та на день смерті у своїй власності вона мала майно, у тому числі ряд земельних ділянок з кадастровими номерами 7420684000:05:002:0115, 7420684000:05:004:2115, 7420684000:05:005:1111, що розташовані за адресою: Чернігівська область, Бобровицький район, Кобижчанська сільська рада. У лютому 2022 року з метою прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_1 мав намір звернутися до приватного нотаріуса, однак у зв`язку з повномаштабним вторгненням російської федерації на територію України, заявник не встиг вчасно звернутися до нотаріуса. Вже через тривалий проміжок часу заявник звернувся до нотаріуса у якого дізнався, що спадкова справа вже відкрита приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за №01/2022, а тому враховуючи вимоги законодавства він звернувся із відповідною заявою до вказаного нотаріуса, у якого дізнався, про те, що його покійна мати склала заповіт відповідно до якого свої земельні ділянки заповіла онуку ОСОБА_3 . Заявник має намір звернутися до суду з позовом про визнання вказаного заповіту недійсним, оскільки існують сумніви у тому, що заповідач не могла усвідомлювала свої дії та керувати ними внаслідок перенесених інсультів. На думку заявника є підстави вважати, що ОСОБА_3 може відчужити спадкове майно, що, у свою чергу, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення майбутнього позову. У зв`язку з чим просить заяву задовольнити та накласти арешт на вищевказані земельні ділянки.

Вивчивши заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України заява про забезпечення позову до подання позовної заяви подається за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо.

Тобто першочерговим при прийнятті заяви про забезпечення позову до свого провадження є оцінка дотримання процесуального порядку (юрисдикції) звернення із заявою про забезпечення позову до суду.

Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.

ЦПК України розмежовує наступні види підсудності: загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст.27 ЦПК), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28 ЦПК) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК).

Як на підставу для звернення з вказаною заявою до Оболонського районного суду м. Києва заявник зазначає, що оскільки за загальним правилом підсудність розгляду справ про визнання заповіту недійсним є місцем відкриття спадщини, і в даному випадку місце відкриття спадщини знаходиться на території Оболонського району м.Києва, у зв`язку з чим позовна заява про визнання заповіту недійсним буде в подальшому подана саме до Оболонського районного суду м.Києва, відтак заява про забезпечення позову повинна бути розглянута суддею саме цього суду.

Як вбачається із матеріалів заяви про забезпечення позову до його подачі, позивач має намір звернутися з позовом предметом спору якого буде визнання недійсним заповіту, складеного щодо майна - земельних ділянок з кадастровими номерами 7420684000:05:002:0115, 7420684000:05:004:2115, 7420684000:05:005:1111, що розташовані за адресою: Чернігівська область, Бобровицький район, Кобижчанська сільська рада.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Заповіт - це розпорядження особи (заповідача) щодо належного їй майна, майнових прав і обов`язків на випадок своєї смерті, складене у встановленому законом порядку.

За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Як правочин він має відповідати всім вимогам, що звичайно пред`являються до правочинів відповідно до цивільного законодавства. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу усього майна, майнових прав і обов`язків до певних осіб, якого будуть дотримуватися після смерті заповідача.

Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна (заповіту) та застосування наслідків недійсності пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Так, відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно із пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об`єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Відповідно до пункту 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 провадження № 12-73гс20 висловила наступні правові позиції:

«7.15. Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцем знаходження майна або його основної частини.

7.16. Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).

7.22. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

7.23. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

7.24. Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення».

Частина перша статті 30 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (виключна підсудність).

Крім того, недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина перша статті 378 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (стаття 32 ЦПК України).

За таких обставин, оскільки заповіт прирівнюється до одностороннього правочину на підставі якого в подальшому відбувається перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), заповіт є правочином, що стосується нерухомого майна, в даному випадку земельних ділянок, що розташовані за адресою: Чернігівська область, Бобровицький район, Кобижчанська сільська рада, а тому позов з яким має намір звернутися до суду заявник є таким, що стосується нерухомого майна та має розглядатись за правилами виключної підсудності.

Враховуючи, що заява про забезпечення позову до його подання, за правилами виключної підсудності підсудна іншому суду, суд дійшов висновку, що дана заява не підсудна Оболонському районному суду м. Києва та матеріали заяви слід передати на розгляд Бобровицького районного суду Чернігівської області, як суду, виключна підсудність якого поширюється на вищевказану адресу розташування земельних ділянок.

Керуючись статтями 30, 31, 152, 260, 261, 354 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подання, разом з доданими до неї документами, направити за підсудністю на розгляд до Бобровицького районного суду Чернігівської області (Чернігівська область, м.Бобровиця, вул. Незалежності, 47).

Передача справи на розгляд іншого суду за підсудністю здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя М.М. Ткач