Ухвала

від 11.08.2023 по справі 756/7111/23

БОБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 756/7111/23

2-з/729/4/23 р.

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2023 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області в складі : судді Бойко В.І., при секретарі Шлапак Н.А.,

розглянувши заяву представника заявника ОСОБА_1 адвоката Розпутенко Р.А. про забезпечення позову до його подання,-

в с т а н о в и в:

10 серпня 2023 року від Оболонського районного суду м. Києва до Бобровицького районного суду Чернігівської області за підсудністю надійшла заява представника заявника ОСОБА_1 , про забезпечення позову, в якій він просить винести ухвалу про накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 7420684000:05:002:0115, 7420684000:05:004:2115 та 7420684000:05:005:1111 до подання позовної заяви .

В обґрунтуваннянеобхідності забезпеченняпозову представникзаявника посилається нате,що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявника - ОСОБА_2 ,яка на деньсмерті усвоїй власності маламайно,у томучислі рядземельних ділянокз кадастровиминомерами 7420684000:05:002:0115,7420684000:05:004:2115та 7420684000:05:005:1111,що знаходятьсяза адресою:Чернігівська область,Бобровицький район,Кобижчанська сільськарада.

В лютому 2022 року з метою прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_1 мав намір звернутися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із відповідною заявою, однак у зв`язку із повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, у тому числі і в напрямку м. Києва, він не встиг, на протязі 6 місяців, вчасно звернутися до нотаріуса для подачі відповідної заяви, оскільки крім цього, фактично нотаріуси м. Києва не виконували свої функції, у тому числі щодо оформлення спадкової справи.

Вже через тривалий проміжок часу заявник звернувся до одного із нотаріусів м. Києва, в якого дізнався, що спадкова справа після смерті його матері вже відкрита приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. за № 01/2022, а тому враховуючи вимоги законодавства він звернувся із відповідною заявою до цього нотаріуса, у якого вже дізнався, про те, що його покійна мати ОСОБА_2 08 січня 2020 року в приватного нотаріуса Майдибури О.В. склала заповіт, відповідно до якого свої земельні ділянки вона заповідала своєму онуку - ОСОБА_3 , який являється племінником заявника, та який фактично проживав з нею за вказаною адресою: АДРЕСА_1 , хоч і зареєстрований за іншою адресою. Звісно для ОСОБА_1 , стало сильним здивуванням наявність вказаного заповіту, оскільки за 3 роки до смерті ОСОБА_2 вона фактично не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними через перенесених декілька інсультів з послідуючими змінами в психічному стані. Фактично з 2018 року, померла ОСОБА_2 навіть перестала впізнавати свого сина - ОСОБА_1 , який на постійній основі здійснював догляд за нею та піклувався про стан її здоров`я до самої її смерті.

Однією із підставою визнання недійсним заповіту є те, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦКУ), тобто якщо суд прийде до переконання, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.

Основною підставою для оспорювання заповіту в сучасній судовій практиці є порок волі та/або волевиявлення заповідача.

Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін - учасників процесу (п. 16 ППВСУ від 06.11.2009 № 9), яке буде подано разом з позовною заявою про визнання заповіту недійсним.

Таким чином, до подачі позовної заяви про визнання заповіту недійсним представник заявника просить накласти арешт на оспорювані земельні ділянки, оскільки на момент складання заповіту померла ОСОБА_2 не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними через психічний стан.

Крім того варто зазначити, що ОСОБА_4 у нотаріуса дізнався також те, що цього ж дня, тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 в цього ж самого нотаріуса Майдибури О.В., в якого було складено заповіт здійснила дарування 2/3 квартири в АДРЕСА_1 , де проживала та яка належала їй. У зв`язку з цим аналогічного буде подано і заява про забезпечення позову до Солом`янського районного суду м. Києва про накладення арешту на частину цієї квартири, як за місцем знаходженням оспорюваного майна, та за відомим місцем реєстрації проживання відповідача по справі, а вже в подальшому буде подана спільна позовна вимога про визнання договору дарування та заповіту, які складені 08 січня 2020 року в приватного нотаріуса Майдибури О.В. недійсними.

Оскільки отримання ОСОБА_3 прав на спірне нерухоме майно дає йому можливість розпоряджатися ним на свій розсуд, тому до винесення рішення по справі виникає необхідність про накладення арешту на спірне майно.

Сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд дійшов висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності відповідно до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи та всі фактичні данні, які мають значення для вирішення питання про забезпечення позову, виходить з наступного.

Згідно зі ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника у сукупності щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Таким чином, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Аналогічна висновок зроблений колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року по справі № 761/39201/18 (провадження № 61 9850св19).

З заяви про забезпечення позову вбачається, що вона була подана до подання позовної заяви до суду.

Зі змісту заяви про забезпечення позову не вбачається, що існують об`єктивні припущення щодо обставин, які несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та не вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду з урахуванням предмету спору визнання недійним заповіту. Доказів того, що ОСОБА_3 має намір здійснити відчуження вищевказаного майна, або чинити перешкоди у виконанні рішення суду матеріали заяви не містять.

Суд вважає, що заявником у заяві про забезпечення позову не надано беззаперечних та переконливих доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду або обґрунтоване припущення такої загрози.

Слід відмітити, що у цивільному судочинстві відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка подає відповідну заяву.

Однак, об`єктивних обставин, що несуть реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, представником заявника не наведено.

Виходячи з того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, судом не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 149, 151, 153, 260, 261, 352 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні заяви представника заявника ОСОБА_1 адвоката Розпутенко Романа Андрійовича про забезпечення позову до його подання відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження.

Суддя В.І. Бойко