Рішення

від 07.06.2023 по справі 200/1515/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2023 року Справа№200/1515/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, 16 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

11 квітня 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної

служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, що поданий адвокатом Єрьміною Вікторією Анатоліївною, з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій , грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2017, 2019, 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 9 квітня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій , грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2017, 2019, 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення - 9 квітня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, у 2017 року отримала статус учасника бойових дій та мала право на отримання додаткової відпустки строком 14 календарних днів за кожен рік служби, що передбачено пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту. Під час проходження служби такі відпустки за 2017, 2019, 2020 роки не надавалися, грошова компенсація за них не виплачувалася, що зумовило звернення до суду.

Разом з адміністративним позовом подано клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Відповідачі позов не визнали, надавши відзиви на адміністративний позов за змістом яких просили відмовити у задоволені позовних вимог. Відповідач вказав, що додаткова відпустка окремим категоріям громадян не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Таким чином, невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься і не підлягає грошовій компенсації. Також відповідач звернув увагу на те, що позивач не зверталася з рапортами про надання відпустки як учаснику бойових дій у спірний період.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2023 року вирішено відкрити провадження в адміністративній справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувати у відповідача докази по справі.

Ухвалою суду від 1 травня 2023 року вирішено залучити до участі у справі другим відповідачем 16 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Донецькій області.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила службу цивільного захисту у 16 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління ДСНС України у Донецькій області, наказом від 9 квітня 2020 року №84 о/с звільнена зі служби цивільного захисту у зв`язку із скороченням штатів.

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 22 грудня 2017 року.

Згідно з листом 16 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області від 5 травня 2023 року №50001606-192 ОСОБА_1 отримала за час служби не використала додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017, 2019, 2020 роки (42 календарні дні), нарахування та виплата компенсації за невикористання вказаних відпусток при звільненні не виплачувалася.

Тобто, під час проходження військової служби ОСОБА_1 додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2017, 2019, 2020 роки не використовувала, грошову компенсацію не отримувала, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

На звернення представника позивача, відповідач листом від 12 квітня 2023 року повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій при звільненні, оскільки за час проходження служби позивач не зверталася за отриманням додаткової відпустки, при цьому постановою КМУ №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» така компенсація не передбачена.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Стосовно строку звернення до суду.

Так, разом з адміністративним позовом подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що позивач був звільнений зі служби в поліції 10 квітня 2020 року, проте під час звільнення не було одержано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. З цих підстав, позивач вважає, що саме бездіяльність відповідача є обставинами, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення, та пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Розглянувши клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України із змінами, внесеними вже згаданим вище Законом, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

При цьому, приписи ч. 1 ст. 116 КЗпП України у редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, визначали, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, як у попередній, так і в чинній редакції у роботодавця існував обов`язок з письмового повідомлення працівника про нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Відмінність між згаданими редакціями полягає в тому, що змінився час, коли таке повідомлення має бути здійснене (з перед виплатою на в день виплати), а також обсяг інформації, яка має бути зазначена у такому повідомленні (обов`язковою стала наявність роз`яснення суми щодо кожного виду виплати). Разом з тим, ні у редакції до 19 липня 2022 року, ні після цієї дати законодавцем не визначено форми такого письмового повідомлення.

В матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем повідомлення про нараховані та виплачені під час звільнення сум, зокрема компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку учасникам бойових дій.

Відповідно до частини 1, 4 статті 122 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

На підставі викладеного вище, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Відповідно достатті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XIIучасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За приписами пункту 19 частини першоїстатті 6 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2017 року.

За приписамистатті 12 Закону № 3551-XIIучасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України Про відпустки передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Положеннями статті 16- 2 Закону України Про відпустки встановлено зокрема, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України Про відпустки від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 року № 3543-XII та ;Про оборону України від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 року № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України Про відпустки від 05.11.1996 року № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що при звільненні, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017, 2019, 2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2017, 2019, 2020 роки.

Така позиція суду узгоджується із правовим висновком у подібній справі, що розглядалась Верховним Судом та наведено обґрунтовану правову позицію у рішенні від 16 травня 2019 року, прийнятого у зразковій справі № 620/4218/18, яке набрало законної сили 21 серпня 2019 року після перегляду Великою Палатою Верховного Суду. А саме, при детальному аналізі даної зразкової справи, суд дійшов до висновку про необхідність врахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки спірні правовідносини є подібними та потребують однакового застосування для забезпечення реалізації законодавства щодо гарантій захисту учасників бойових дій.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею у 2017, 2019, 2020 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з тим, оскільки судом встановлено, що у 2017, 2019 та 2020 роки ОСОБА_1 перебувала на грошовому забезпеченні у 16 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління ДСНС України у Донецькій області, який здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення, необхідно зобов`язати саме цей орган нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористану у 2017, 2019, 2020 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій (за 42 календарні дні).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 16 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язати 16 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Донецькій області (код ЄДРПОУ 38152963, місцезнаходження: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Бурденко, 24) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2019, 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв