Постанова

від 31.05.2023 по справі 140/16149/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/16149/21 пров. № А/857/6893/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р. Й.,

суддів Гуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

з участю секретаря судового засідання Вовка А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року (прийняте у м. Луцьку суддею Плахтій Н. Б.; дата складення рішення у повному обсязі не вказана) в адміністративній справі № 140/16149/21 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив: визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - відділ ПВР) протиправною та зобов`язання закінчити виконавче провадження № 66002103 про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 26 608 643,26 грн на підставі постанови про стягнення виконавчого збору № 41714298 від 25.06.2021, керуючись приписами частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», а також зняти арешт з майна (коштів) боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші заходи, вжиті виконавцем, провести інші необхідні дії.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у Відділі ПВР перебуває ВП № 66002103, відкрите 07.07.2021 за постановою державного виконавця від 25.06.2021 ВП №41714298 про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 26 608 643,26 грн за примусове виконання рішення в справі № 161/6436/13-ц. Виконавчий лист від 28.11.2013 № 161/6436/13-ц, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області, при цьому, стягувач AT «Укрексімбанк» повторно пред`явив до виконання як виконавчий документ і 15.07.2021 приватний виконавець Таранко Д. В. у ВП № 66106084 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 28.11.2013 № 161/6436/13-ц, а також постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10 відсотків від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, але не більше суми, що еквівалентно 3 320 049,5 доларів США та 114,70 грн. Тобто, на цей час відбувається одночасне стягнення з нього виконавчого збору та основної винагороди, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження № 66002103 про стягнення з нього виконавчого збору в сумі 26 608 643,26 грн на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», а також зняти арешт з майна (коштів) боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші заходи, вжиті виконавцем, провести інші необхідні дії. Проте на вказану заяву відповіді не отримав. Позивач наголошує на недопустимості одночасного стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця при виконанні одного й того ж виконавчого документа

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив відділ ПВР, який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте без урахування фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково трактує зміст частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», позаяк виконавчий документ (постанова про стягнення виконавчого збору) перебуває на виконанні у відділі та ніколи до приватного виконавця не передавався. Також суд першої інстанції не послався на жодну із передбачених законодавством підстав для закінчення виконавчого провадження. Також суд безпідставно послався на висновки Верховного Суду, висловлені в постанові від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19, позаяк правовідносини в цій справі та справі, що розглядається, не є релевантними. А стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» не дає можливості та законних підстав державному виконавцю закінчити виконавче провадження. Також позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, не звернувшись з позовом про скасування постанови про стягнення виконавчого збору або визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що дозволяло б державному виконавцю винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.

Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, Луцький міськрайонний суд Волинської області 12.07.2013 прийняв рішення у справі № 161/6436/13-ц, яким в рахунок погашення наявної перед ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за Кредитними договорами №№ 151208К53 та 151208К54 від 08.10.2008, укладеними в рамках Генеральної угоди № 151208N4 від 08.10.2008, та Кредитним договором № 151208К31 від 13.06.2008 в розмірі 33 203 495,09 дол. США (що складає 265 395 536,25 грн за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 26.03.2013) та 689 749,37 грн, звернув стягнення на рухоме майно, що є предметом застави за Договором застави № 151209Z175 від 15.12.2009, а саме:

- назва емітента: ВАТ «Вознесенський сиркомбінат» Код ЄДРПОУ 00446598 Вид цінних паперів: Прості іменні акції Код ISINUA1400671004 Кількість Цінних паперів, що передаються в заставу, шт.: 558495 (П`ятсот п`ятдесят вісім тисяч чотириста дев`яносто п`ять штук) Номінальна вартість, грн.: 0,05 (Нуль гривень 5 копійок) Номінальна вартість Цінних паперів, які передаються в заставу, грн: 27924,75 (Двадцять сім тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні 75 коп.) Заставна вартість Цінних паперів, які передаються в заставу, грн: 1812374,00 (Один мільйон вісімсот дванадцять тисяч триста сімдесят чотири гривні 00 коп.) Частка у статутному фонді емітента 19,090 %,

що належать ОСОБА_2 відповідно до виписки про залишки на рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 № 005623 від 10.12.2009;

- назва емітента: ВАТ «Вознесенський сиркомбінат» Код ЄДРПОУ 00446598 Вид цінних паперів: Прості іменні акції Код ISINUA1400671004 Кількість Цінних паперів, що передаються в заставу, шт.: 558396 (П`ятсот п`ятдесят вісім тисяч триста дев`яносто шість штук) Номінальна вартість, грн: 0,05 (Нуль гривень 5 копійок) Номінальна вартість Цінних паперів, які передаються в заставу, грн: 27919,80 (Двадцять сім тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять гривень 80 коп.) Заставна вартість Цінних паперів, які передаються в заставу, грн: 1812053,00 (Один мільйон вісімсот дванадцять тисяч п`ятдесят три гривні 00 коп.) Частка у статутному фонді емітента 19,087 %,

що належать ОСОБА_1 відповідно до виписки про залишки на рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 № 005622 від 10.12.2009;

- назва емітента: ВАТ «Вознесенський сиркомбінат» Код ЄДРПОУ 00446598 Вид цінних паперів: Прості іменні акції Код ISINUA1400671004 Кількість Цінних паперів, що передаються в заставу, шт.: 1116800 (Один мільйон сто шістнадцять тисяч вісімсот штук) Номінальна вартість, грн: 0,05 (Нуль гривень 5 копійок) Номінальна вартість Цінних паперів, які передаються в заставу, грн: 55840,00 (П`ятдесят п`ять тисяч вісімсот сорок гривень 00 коп.) Заставна вартість Цінних паперів, які передаються в заставу, грн: 3624132,00 (Три мільйони шістсот двадцять чотири тисячі сто тридцять дві гривні 00 коп.) Частка у статутному фонді емітента 38,174 %,

що належать ОСОБА_3 відповідно до виписки про залишки на рахунку в цінних паперах ОСОБА_3 № 005624 від 10.12.2009,

з визначенням способу реалізації предметів застави шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеної в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Також стягнув зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрексімбанк» судовий збір в розмірі 3441,00 грн по 1147,00 грн з кожного.

На виконання вказаного рішення Луцький міськрайонний суд Волинської області 28.11.2013 видав стягувачу виконавчий лист, який було пред`явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Державний виконавець Відділу ПВР Гатинюк Т. Ю. 28.01.2014 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження (далі - ВП) № 41714298 за виконавчим листом від 28.11.2013 за № 161/6436/13-ц (а. с. 53).

А 25.06.2021 державний виконавець, керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі заяви заступника директора Департаменту реструктуризації та стягнення АТ «Укрексімбанк» А. О. Саковця про повернення виконавчого документу, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а. с. 28).

Того ж дня державний виконавець у межах ВП № 41714298 виніс постанову про стягнення з боржника, а саме ОСОБА_1 , виконавчого збору в розмірі 26 608 643,26 грн. Вказана постанова 25.06.2021 була надіслана для виконання до Відділу ПВР (а. с. 26 - 27, 29).

07.07.2021 головний державний виконавець Відділу ПВР Новосад О. Ю. виніс постанову про відкриття ВП № 66002103 за виконавчим документом - постановою про стягнення з позивача виконавчого збору ВП № 41714298 від 25.06.2021 (а. с. 31).

Також, 07.07.2021 державний виконавець у межах ВП № 66002103 виніс постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт майна боржника (а. с. 33, 35).

Разом з тим, 15.07.2021 приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Д. В. відкрив ВП № 66106084 з виконання виконавчого листа № 161/6436/13-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28.11.2013, у якому стягувачем є АТ «Державний-експортно-імпортний банк України», боржником - ОСОБА_1 (а. с. 6 - 8).

15.07.2021 приватний виконавець Таранко Д. В. при примусовому виконанні виконавчого листа від 28.11.2013 у справі № 161/6436/13-ц виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди у ВП № 66106084, пунктом 1 якої вирішив стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця у сумі 3 320 349,5 дол. США та 114,70 грн.

21.12.2021 позивач звернувся до Відділу ПВР із заявою, у якій просив закінчити ВП № 66002103 з виконання постанови про стягнення з нього виконавчого збору, а також зняти арешт з майна (коштів), скасувати інші заходи, вжиті виконавцем, на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідь на вказану заяву позивач не отримав.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не закриття ВП № 66002103 протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 липня 2022 року в справі № 320/6215/19, мотивував його тим, що позаяк приватним виконавцем відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28.11.2013 № 161/6436/13-ц, та стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом частини першої статті 5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Як зазначено вище, державний виконавець у ВП № 41714298 здійснював примусове виконання виконавчого листа № 161/6436/13-ц, виданого 28.11.2013 Луцьким міськрайонним судом Волинської області.

25.06.2021 державний виконавець, керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі заяви заступника директора Департаменту реструктуризації та стягнення АТ «Укрексімбанк» А. О. Саковця про повернення виконавчого документу, виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Того ж дня державний виконавець у межах ВП № 41714298 виніс постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 26 608 643,26 грн. Вказана постанова 25.06.2021 була надіслана для виконання до Відділу ПВР (а. с. 26 - 29).

07.07.2021 головний державний виконавець Відділу ПВР Новосад О. Ю. виніс постанови про відкриття ВП № 66002103 за виконавчим документом - постановою про стягнення з позивача виконавчого збору ВП № 41714298 від 25.06.2021, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт майна боржника (а. с. 31, 33, 35).

А 15.07.2021 приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Таранко Д. В. відкрив ВП № 66106084 з виконання виконавчого листа № 161/6436/13-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28.11.2013, у якому стягувачем є АТ «Державний-експортно-імпортний банк України», боржником - ОСОБА_1 (а. с. 6 - 8).

Тоді ж приватний виконавець при примусовому виконанні виконавчого листа від 28.11.2013 у справі № 161/6436/13-ц виніс постанову ВП № 66106084 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у сумі 3 320 349,5 дол. США та 114,70 грн.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Із викладеного видно, що прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору та виділення її виконання в окреме виконавче провадження створило умови для подвійного стягнення з боржника виконавчого збору та винагороди приватному виконавцю за виконання одного і того ж виконавчого документа.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що Закон № 1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

З одного боку, Закон № 1404-VIII не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

З іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні у державного виконавця.

При цьому, питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа є несправедливим з огляду на те, що стягнення виконавчого збору чи основної винагороди одночасно як таких, є неприпустимим, тому з метою дотримання засад виконавчого провадження, передбачених, зокрема, пунктом 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII справедливим може бути лише стягнення однієї з указаних сум.

Законодавство про виконавче провадження не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, як уже зазначалося, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Разом з тим, законодавство про виконавче провадження містить норму, в якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку з участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, частина восьма статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Поняття й процедура, що вказані в цій нормі, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, позаяк в останніх не було передачі виконавчого документа.

Проте, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону № 1404-VIII регулює подібні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Приписи частини восьмої статті 27 Закону № 1404-VIII мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати або продовжувати стягнення виконавчого збору.

Ця правова норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород, тобто унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв`язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Згідно з частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова у розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За правилами ж частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що для розв`язання вказаної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень до подібних правовідносин необхідно застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону № 1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави дійти висновку, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Застосування аналогії закону дає підстави дійти висновку, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 у справі № 320/6215/19.

З урахуванням викладеного, позаяк приватний виконавець Таранко Д. В. відкрив виконавче провадження за виконавчим листом, виданим Луцьким міськрайонним судом Волинської області 28.11.2013 № 161/6436/13-ц, та стягнув з ОСОБА_1 основну винагороду у визначеному законом розмірі, підстави для подальшого стягнення з позивача суми виконавчого збору, який стягнутий в межах виконання цього ж виконавчого документа, відсутні, позаяк у протилежному випадку існуватиме подвійне стягнення з позивача сум (виконавчого збору та основної винагороди) по виконанню одного і того ж виконавчого документа.

Відтак, відповідач повинен закінчити виконавче провадження № 66002103 на підставі частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що з метою належного та ефективного захисту прав ОСОБА_1 суд першої інстанції правомірно задовольнив позов у визначений позивачем спосіб.

При цьому факт закінчення виконавчого провадження в силу вимог частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасування інших вжитих виконавцем заходів щодо виконання рішення, а також проведення інших необхідних дій у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

З приводу покликань апелянта на те, що суд першої інстанції помилково трактує зміст частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» і що суд не послався на жодну із передбачених законодавством підстав для закінчення виконавчого провадження; що стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» не дає можливості та законних підстав державному виконавцю закінчити виконавче провадження; що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, не звернувшись з позовом про скасування постанови про стягнення виконавчого збору або визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що дозволяло б державному виконавцю винести постанову про закінчення виконавчого провадження, колегія суддів додатково зазначає таке.

Поняття й процедура, що зазначені в частині восьмій статті 27 Закону № 1404-VIII, стосується правовідносин, що не є подібними до спірних, оскільки в останніх не було передачі виконавчого документа.

Проте, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону № 1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону № 1404-VIII свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагород. Ця норма унеможливлює подвійну плату боржником зазначених коштів, а тому її застосування дозволяє розв`язати спір про подвійне стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа в умовах неповноти законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Враховуючи викладене, для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин необхідно застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону № 1404-VIII.

Застосування частини восьмої статті 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 13 квітня 2023 року в справі № 160/695/22.

Решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Тобто, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Волинській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року в адміністративній справі № 140/16149/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Постанова складена у повному обсязі 08 червня 2023 року.