Постанова

від 31.05.2023 по справі 607/7428/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7428/21Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/367/23 Доповідач - Костів О.З.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Бершадська Г. В., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Іванюта О.М.

сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Свірського Т.В. ,

відповідачки - ОСОБА_3 ,

представника відповідачки - Бочана І.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засідання цивільну справу № 607/7428/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2023 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст якого складено 09 лютого 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту та відшкодування майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачці ОСОБА_3 та матері позивача ОСОБА_7 на праві спільної часткової власності належав житловий будинок з відповідною частиною надвірних будівель і споруд по АДРЕСА_1 - по частині кожному. В технічному паспорті, виготовленому 01.03.1995 Тернопільським МБТІ, для співвласників передбачено спільний вхід до вказаного житлового будинку з вул.Татарської .

19.07.2005 рішенням сесії Тернопільської міської ради №4/16/66 на підставі плану встановлених меж про розподіл земельної ділянки площею 0.0554 га передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0275 га, кадастровий номер 6110100000:08:002:0073.

23.05.2007 на підставі договору дарування ОСОБА_7 подарувала позивачу належну їй частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

07.07.2007 рішенням сесії Тернопільської міської ради №5/10/32 на підставі плану встановлених меж про розподіл земельної ділянки площею 0.0554 га, передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.0277 га. Також 28.08.2007 ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №204455 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0277 га, кадастровий номер 6110100000:08:002:0072.

В 2014 році за згодою сторін по справі ними проведено реконструкцію та добудову до належних їм часток житлового будинку. 05.06.2014 реєстраційною службою позивачу видано свідоцтво про право власності на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 . 05.06.2014 право спільної часткової власності ОСОБА_1 на частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.0277 га, кадастровий номер 6110100000:08:002:0072, зареєстровано реєстраційною службою Тернопільського міського управління юстиції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 24.05.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір про поділ житлового будинку та у власність ОСОБА_1 виділено 59/100 частин житлового будинку, якому присвоєно окрему адресу: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 виділено у власність 41/100 частин житлового будинку. 12.03.2015 реєстраційною службою позивачу видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Зазначив, що під час поділу земельної ділянки між сторонами не було враховано, що з АДРЕСА_1 до належних ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 6110100000:08:002:0072 і будинку по АДРЕСА_1 є єдиний прохід через земельну ділянку ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_1 іншим способом пройти до своїх земельної ділянки і житлового будинку або влаштувати інший прохід не може, єдиним способом задовольнити свої потреби в користуванні земельною ділянкою і житловим будинком є встановлення сервітуту на право проходу через земельну ділянку ОСОБА_3 .

12.02.2021 року ОСОБА_1 надіслав відповідачці листа з пропозицією укласти договір сервітуту для проходу та проїзду на велосипеді до свого будинку через частину її земельної ділянки, але ОСОБА_3 відмовилась отримувати листа. Таким чином, вважає, що земельний сервітут для проходу з АДРЕСА_1 до належних йому земельної ділянки і житлового будинку по АДРЕСА_1 через земельну ділянку ОСОБА_3 може бути встановлений на підставі рішення суду.

Також позивач зазначив, що відповідачка самовільно влаштувала вхід до належної їй квартири АДРЕСА_2 через належну йому на праві власності земельну ділянку та з цією метою 03.06.2020 демонтувала частину встановленої ним огорожі, чим створила йому перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

У зв`язку з наведеним та з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив суд:

- встановити право безстрокового безоплатного користування (сервітуту) частиною належної ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0.0275 га кадастровий номер 6110100000:08:002:0073, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площа земельної ділянки щодо якої встановлюється сервітут 0.0033 га, межі якого вказані на Плані встановлення сервітуту, виготовленому в 2021 році в СМП «Геодезія», для проходу та проїзду на велосипеді до сусідньої земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0.0277 га, кадастровий номер 6110100000:08:002:0073 і житлового будинку, що належить ОСОБА_1 і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з відповідачки заподіяну майнову шкоду у розмірі 6636.00 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.01.2023 позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2973.00 грн. заподіяної майнової шкоди. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_3 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановленням огорожі позивач заблокував відповідачці вхід до будинку, а саме до квартири №2 , з чим позивач погоджувався та ніяк не заперечував. Відповідно до ст.19 ЦК України відповідачка цілком правомірно вчинила самозахист своїх цивільних прав від протиправних порушень, вчинених позивачем, шляхом демонтування частини його огорожі довжиною 1.45 м погонного з поверненням позивачу непошкодженими використаних ним будівельних матеріалів та конструкцій. Разом з тим, суд не вправі був в якості доказу заподіяння шкоди брати до уваги «Зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва» (частини прибраної нею огорожі відповідача) з огляду на очевидне невірне зазначення грошової суми.

У зв`язку з викладеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.01.2023 в частині стягнення майнової шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Також не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням у частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником приватного житлового будинку та прилеглої земельної ділянки, проте не має проходу та заїзду до нього, що суттєво обмежує його права. За таких умов необхідним є встановлення сервітуту на право користування частиною суміжної земельної ділянки, що належить відповідачці. ОСОБА_1 неодноразово звертався до ОСОБА_3 щодо досягнення між ними домовленості про встановлення сервітуту, однак відповідачка не реагувала на його звернення.

Зазначає, що раніше позивач протягом багатьох років безперешкодно користувався частиною земельної ділянки відповідачки для проходу та проїзду до свого будинку і у останньої не виникало жодних заперечень стосовно цього, однак в подальшому, всупереч своїй попередній поведінці, діючи недобросовісно, відповідачка загородила свою територію таким чином, щоб не дати позивачу доступу до свого будинковолодіння.

Обставини справи, які доводяться належними та допустимими доказами, чітко вказують на необхідність встановлення сервітуту на право користування позивачем частиною суміжної земельної ділянки, що належить відповідачці.

Звертає увагу на те, що зміст висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження вказує на необхідність та можливість встановлення сервітуту.

Також, суд першої інстанції не мотивував свій висновок щодо можливості встановлення сервітуту іншими способами, які запропоновані стороною відповідачки, з огляду на те, що жодними належними доказами можливість таких способів не доведено.

У зв`язку з викладеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.01.2023 в частині встановлення земельного сервітуту скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в позов задоволити.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі не надходив.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Свірський Т.В. свою апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені у ній. Проти апеляційної скарги ОСОБА_3 заперечили.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Бочан І.П. свою апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені у ній. Проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечили.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням шістнадцятої сесії четвертого скликання Тернопільської міської ради №4/16/66 від 19.07.2005 «Про розгляд земельних спорів» передано ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 , безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 275.0 кв.м. для обслуговування частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4).

Як вбачається із копії договору дарування частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 23.05.2007, ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв в дар належну ОСОБА_7 частку житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд, що знаходиться під номером АДРЕСА_1 . Загальна площа житлового будинку становить 87.1 кв.м., житлова 52.1 кв.м. (а.с.5).

Рішенням десятої сесії п`ятого скликання Тернопільської міської ради №5/10/32 від 07.06.2007 передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 277 кв.м. (а.с.7).

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №204455, виданого 28.08.2007 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.0277 га, яка розташована у АДРЕСА_1 на підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування (а.с.8).

Як вбачається із заяви, посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського міського округу від 26.05.2008, ОСОБА_3 , власник частини житлового будинку АДРЕСА_1 , дає свою згоду на реконструкцію і добудову до належної ОСОБА_1 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , при умові перенесення водопроводу та каналізації з належної їй земельної ділянки (а.с.12).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.06.2014 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №22648031 від 05.06.2014 ОСОБА_1 є власником частки у спільній частковій власності житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 (а.с.13-14).

24.02.2015 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір про поділ житлового будинку з метою виділення часток в натурі, відповідно до якого співвласники домовились про поділ у натурі між собою житлового будинку АДРЕСА_1 , та зазначили, що 1/2 частка ОСОБА_3 , складає 41/100 частки та частка ОСОБА_1 , що становить 59/100 часток вказаного будинку (а.с.15).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності від 12.03.2015, індексний номер 34829041, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 222.6 кв.м., житловою 96 кв.м. (а.с.17).

Відповідно до листа-звернення ОСОБА_1 від 12.02.2021, адресованого ОСОБА_3 , слідує, що через відсутність іншої можливості потрапити до належного ОСОБА_1 житла та земельної ділянки, останній пропонує укласти між сторонами договір сервітуту для проходу і проїзду на велосипеді через частину земельної ділянки ОСОБА_3 (а.с.27).

Відповідно до висновку Тернопільського відділення КНДІСЕ за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 22.01.2020 №1270/19-22, складеного експертом Походай І.П., вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 6110100000:08:002:0072 використовується не у відповідності до плану меж земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку. Таким чином, поділ земельної ділянки, на підставі якого виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , виконаний не у відповідності до вимог чинного земельного законодавства та вимог будівельних норм і стандартів, а саме:

- не врахована площа земельної ділянки в частині розташування підвалу, яка повинна надатись у спільне користування;

- із північної сторони житлового будинку не надано відповідної площі для обслуговування житлового будинку;

- відсутність проходу від вулиці до частини земельної ділянки ОСОБА_1 , внаслідок чого повинен бути встановлений земельний сервітуту або, в іншому випадку, повинна надаватись земельна ділянка в спільне користування.

У випадку, якщо між межами земельної ділянки, визначеними документацією із землеустрою (внесеними в базу даних Державного земельного кадастру) та межами земельної ділянки відповідно до фактичного користування існують розбіжності, то поділ земельної ділянки проводиться до меж, визначених документацією із землеустрою (а.с.18-26).

Будучи допитаним в судовому засіданні в суді першої інстанції, експерт ОСОБА_8 підтвердив складений ним висновок, зазначивши на запитання суду, що ним не вирішувались усі можливі варіанти проходу та проїзду ОСОБА_1 з метою доступу до свого житлового будинку та земельної ділянки. Також зазначив про відсутність проходу від вулиці до частини земельної ділянки ОСОБА_1 , внаслідок чого повинен бути встановлений земельний сервітут, проте, у якому місці ним не встановлювалось.

Із даних відеофіксації встановлених камер на подвір`ї позивача, що надано позивачем у якості електронного доказу, встановлено факт пошкодження 03.06.2020 відповідачкою ОСОБА_3 огорожі ОСОБА_1 , яка була встановлена на його земельній ділянці (а.с.40).

Як вбачається із довідки від 28.01.2021 про пошкодження огорожі, складеної інженером-будівельником ОСОБА_9 , 28.01.2021 року проведено обстеження пошкодженої огорожі за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_1 . При обстеженні встановлено, що було пошкоджено дві штуки металевих стовпчи-ків, два металевих ригеля, профнастил, загальною площею 1.9 м.кв. (а.с.35).

Як вбачається із локального кошторису на ремонті роботи (ремонт огорожі), складеного інженером проектувальником ОСОБА_10 , кошторисна вартість робіт по ремонту огорожі ОСОБА_1 станом на 27.01.2021 складає 4723 грн., з яких:

- 93 грн. - розробка ґрунту вручну в траншеях;

- 1518 грн. - улаштування бетонних фундаментів;

- 173 грн. - збирання та розбирання блочної опалубки;

- 400 грн. - установлення металевих конструкцій каркасів та огорожі;

- 367 грн. - улаштування огорожі глухої при установлених стовпах,

а всього - 2551 грн.

Крім цього, вартість пошкодженого відповідачкою профнастилу площею 1.9 м.кв. складає 422 грн. (а.с.30-33).

Як вбачається із письмової розписки ОСОБА_1 від 06.01.2023, відповідачка ОСОБА_3 повернула йому металеві конструкції від частини зруйнованої нею 03.06.2020 огорожі, а саме металевий стовпчик - 1 шт., металеві перемички - 2 шт. Зазначені конструкції не пошкоджено та вони придатні до повторного використання (а.с.188).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічні положення містяться у статті 321 ЦК України.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Відповідно до статті 101 ЗК України дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.

Частина перша стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно:

1) право володіння;

2) право користування (сервітут);

3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою, третьою статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Як роз`яснив судам Пленум Верховного Суду України у пункті 22-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому необхідно довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Тлумачення цих норм свідчить про те, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб. Отже, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2023 року у справі № 297/363/18, від 08 грудня 2021 року у справі № 686/18456/18, від 12 квітня 2022 року у справі № 306/612/20, від 01 лютого 2023 року справа № 345/4572/20.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 посилався на те, що обставини справи, які доводяться належними та допустимими доказами, чітко вказують на необхідність встановлення сервітуту на право користування позивачем частиною суміжної земельної ділянки, що належить відповідачці.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ №1270/19-22 від 22.01.2020 за результатами проведення земельно-технічного дослідження, не вирішувалось питання щодо наявності можливості безперешкодного доступу (проходу, проїзду) до належного йому будинку та земельної ділянки взагалі, та у випадку його відсутності, експертом не визначались усі можливі варіанти такого доступу до його житлового будинку та земельної ділянки, які були б менш обтяжливі для відповідачки, а також, у випадку необхідності встановлення земельного сервітуту, не визначались його межі.

Таким чином, у вищевказаному висновку експерта не встановлено та матеріалами справи не підтверджено технічну можливість встановлення сервітуту на земельній ділянці відповідачки.

Колегія суддів виходить з того, що позивачем не доведено про неможливість використання його земельної ділянки без обтяження сервітутом земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідачки, як і не доведено неможливості задовольнити ці потреби іншим способом.

Крім цього, апеляційний суд враховує доводи відповідачки, що потреби позивача для проходу та проїзду на велосипеді до належної йому земельної ділянки площею 0.0277 га кадастровий номер 6110100000:08:002:0073 та його житлового будинку по АДРЕСА_1 можуть бути задоволені іншими способами, без ущемлення права власності відповідачки, а саме з АДРЕСА_1 через його власний гараж, який саме виходить на вулицю Татарську, можливості проходу та проїзду територією своєї власної земельної ділянки шириною один метр, на якій він влаштував бетонну відмостку уздовж усієї довжини свого будинку зі сторони будинковолодіння по АДРЕСА_5 , а також неприватизованою територією прилеглої земельної ділянки до будинковолодіння по АДРЕСА_5 , що межує з територією (відмосткою) і господарським двором позивача та виходить на вулицю Татарську, проходу та заїзду з території земельної ділянки Тернопільської дирекції залізничних перевезень (проспект Ст.Бандери, 6), який уже спільно використовувався сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позовні вимоги щодо встановлення сервітуту не підлягають до задоволення.

Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що зміст висновку експерта Тернопільського відділення КНДІСЕ №1270/19-22 від 22.01.2020 за результатами проведення земельно-технічного дослідження вказує на необхідність та можливість встановлення сервітуту, колегія суддів відхиляє, оскільки в такому висновку не досліджувалося питання щодо можливості/неможливості задоволення потреб позивача іншим способом, аніж обмеження земельної ділянки відповідачки, а також не визначались усі можливі варіанти встановлення сервітуту.

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини першої та другої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідність статті 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Разом з тим, розглядаючи спори про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Судом встановлено, що відповідачка добровільно повернула позивачу металевий стовпчик та металеві перемички, які були демонтовані нею самовільно, що підтверджено розпискою позивача від 06.01.2023.

Як вбачається з локального кошторису №2-1-1, вартість робіт із ремонту огорожі становить:

- розробка ґрунту вручну в траншеях - 93 грн.;

- улаштування бетонних фундаментів - 1518 грн.;

- збирання та розбирання блочної опалубки - 173 грн.;

- установлення металевих конструкцій каркасів та огорожі - 400 грн.,

- улаштування огорожі глухої при установлених стовпах - 367 грн.,

що всього складає 2551 грн.

Крім цього, із даного кошторису cлідує, що вартість пошкодженого відповідачем профнастилу площею 1.9 м.кв. складає 422 грн.

При цьому, відповідачкою належних та допустимих доказів, які б спростовували вартість робіт, пов`язаних із відновленням пошкодженої позивачу огорожі, суду не надано. Також не надано й суду доказів, які б підтверджували, що дії, пов`язані із пошкодженням майна позивача, були правомірними та таку шкоду завдано не з вини відповідачки.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позовні вимоги щодо відшкодування майнової шкоди підлягають до часткового задоволення, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2973.00 грн. заподіяної майнової шкоди, завданої відповідачкою внаслідок пошкодження належної позивачу частини металевої огорожі.

Доводи ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що вона цілком правомірно вчинила самозахист своїх цивільних прав від протиправних порушень, вчинених позивачем, шляхом демонтування частини його огорожі з поверненням позивачу непошкодженими використаних ним будівельних матеріалів та конструкцій, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 січня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови - 06 червня 2023 року.

Головуючий

Судді