Постанова

від 09.06.2023 по справі 916/3394/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/3394/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 07.03.2023

по справі №916/3394/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрілець»

до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 39 688,17 грн

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стрілець» звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 39 688,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у Департаменту правових підстав для утримання грошових коштів, які були перераховані ТОВ «Стрілець» понад необхідного розміру за період з 29.01.2020 по 29.02.2020, у зв`язку з припиненням договору оренди нежитлового приміщення №8025 від 26.09.2005.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 позов задоволено частково; стягнуто з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрілець» безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 32 773,54 грн., судовий збір у розмірі 2 048,75 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 8 258,00 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди №8025 від 26.09.2005 припинив свою дію 29.01.2020, тобто в день видачі Департаментом наказу №111/1 від 29.01.2020.

На думку суду першої інстанції, дані обставини свідчать про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України шляхом присудження до стягнення із Департаменту безпідставно набутих грошових коштів, сплачених позивачем після припинення договірних правовідносин.

Судом першої інстанції було перевірено наведений позивачем розрахунок та встановлено, що під час розрахунку орендної плати за 12 днів січня 2020 року необхідно враховувати додаткову угоду №14/1 від 19.12.2019 та в свою черго встановлено наявність у ТОВ «Стрілець» права на повернення грошових коштів у загальному розмірі 32 773,54 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дав оцінку додатковим угодам №14 від 04.09.2019, №14/1 від 19.12.2019 та №15 від 28.01.2020 до договору оренди №8025 від 26.09.2005, та при цьому зауважив, що в матеріалах справи наявна тільки додаткова угода № 15 від 28.01.2020. Департамент вважає, що за відсутності зазначених додаткових угод фактично, без надання оцінки повному документу, судом було не прийнято до уваги умови додаткової угоди № 14/1 від 19.12.2019 за період, який не було охоплено позивачем при подачі позову, а тому не погоджується з доводами суду першої інстанції.

Апелянт також вказує, що при здійсненні фінансовим відділом перерахунку орендної плати відповідно до вказаної додаткової угоди № 14/1 від 19.12.2019, сума нарахованої орендної плати за грудень 2019 збільшилась на 7990,86 грн., що не було враховано судом при винесенні рішення від 07.03.2023 по справі № 916/3394/22, відтак, судом завищена сума грошових коштів до повернення на користь ТОВ «Стрілець» на 7990,86 грн.

Крім того, апелянт зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є не співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 по справі № 916/3394/22 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «Стрілець» залишити без задоволення в повному обсязі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22.

Позивач вказав, що з фактами та підставами, викладеними в апеляційній скарзі, не погоджується та вважає вимоги апелянта (відповідача) не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач зазначив, що розрахунок заборгованості станом на 31.12.2020,. виготовлений 22.02.23, підписаний заступником начальника фінвідділу В.І.Арабаджі, містить безпідставні донарахування за послуги оренди в розмірі 6 914 грн. 63 коп. станом на момент реєстрації права власності 03.03.2020, донарахування проведене поза строками позовної давності щодо донарахування сплати за послуги оренди за грудень 2019 року та січень 2020 року.

Окрім того, позивач зазначив, що лише посилання Департаменту на неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт без надання оцінки виконаному адвокатом обсягу робіт, не може бути достатнім для зменшення заявлених позивачем витрат на правову допомогу.

Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 по справі № 916/3394/22 залишити без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3394/22 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді - Поліщук Л.В., Таран С.В. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/3394/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3394/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3394/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22; розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 05.05.2023. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ГПК України до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 10.04.2023, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/3394/22, направлялася на адресу сторін у справі засобами поштового зв`язку у встановленому законом порядку та була отримана позивачем - 20.04.2023, відповідачем - 17.04.2023.

Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

25.09.2000 ТОВ «Стрілець» (Орендар) та Представництвом по Управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №8025, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення, загальною площею 297,87 м.кв., 1-го поверху за адресою: вул..Скісна,1 з метою розміщення магазину, бару. Договір діє з 21.07.2000р. до 25.09.2005.

Відповідно до п. 3 договору оренди від №8025 від 25.09.2000 орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно, не пізніше 15-го числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції, відносно суми орендної плати, визначеної за перший місяць після укладення договору оренди у розмірі 812,35 грн.

26.09.2005 між ТОВ «Стрілець» (Орендар) та Представництвом по Управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №8025, відповідно до п. п. 1.1, 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення, загальною площею 295,2 м. кв., 1-го поверху за адресою: вул. Скісна,1 з метою розміщення магазину, бару. Договір діє до 01.09.2006.

В пункті 7.9 договору оренди №8025 від 26.09.2005 сторони погодили, що дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; переходу права власності на об`єкт оренди за договорами відчуження; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду (суду); банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках передбачених чинним законодавством.

В подальшому строк дії Договору оренди №8025 неодноразово продовжувався. Дана обставина не спрстовується сторонами спору.

27.12.2019 між Одеською міською радою, від імені якої діяв Департамент, (Продавець) та ТОВ «Стрілець» (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п.1.1 якого Продавець продав, а Покупець купив індивідуально визначене майно комунальної власності, яке в цілому складається з нежилих приміщень першого поверху №810, загальною площею 295,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, будинок 1, відображених у технічному паспорті, виданому КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 18.01.2007.

Відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу від 27.12.2019 передача об`єкта купівлі-продажу від продавця до покупця здійснюється у триденний строк після сплати покупцем в повному обсязі ціни продажу об`єкта купівлі-продажу та оформлюється актом приймання-передачі, який підписується одночасно сторонами за цим договором.

Згідно п.3.2 договору купівлі-продажу від 27.12.2019 право власності на об`єкт купівлі-продажу переходить до покупця після сплати у повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації разом з неустойкою (у разі її нарахування), підписання сторонами акту приймання-передачі та виникає з моменту державної реєстрації права власності на придбаний об`єкт, відповідно до чинного законодавства.

В пункті 3.3 договору купівлі-продажу від 27.12.2019 сторони погодили, що приватизація об`єкта приватизації вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації, що оформлюється наказом органу приватизації.

Відповідно до п. 3.4 договору купівлі-продажу від 27.12.2019 відповідальність за збереження об`єкта купівлі-продажу несе Покупець з моменту підписання акту приймання-передачі.

28.01.2020 між Департаментом та ТОВ «Стрілець» було укладено додаткову угоду №15 до договору оренди №8025 від 26.09.2005, згідно якої сторони дійшли згоди, що орендна плата з 13.01.2020 складає 30 512,43 грн., з урахуванням ПДВ 20% - 36 614,92 грн.

29.01.2020 Департаментом було видано наказ №111/1 «Про завершення приватизації об`єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеса - нежилих приміщень першого поверху №810, загальною площею 295,2 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1», яким було затверджено результати продажу об`єкта малої приватизації комунальної власності ТОВ «Стрілець» за договором купівлі-продажу від 27.12.2019.

29.01.2020 між Одеською міською радою (Продавець), від імені якої діяв Департамент, та ТОВ «Стрілець» (Покупець) було підписано акт приймання передачі індивідуально визначеного майна комунальної власності, яке складається з нежилих приміщень першого поверху №810, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1.

19.02.2020 ТОВ «Стрілець» було сплачено орендну плату за договором №8025 від 20.09.2005 у розмірі 34 301,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

20.02.2020 ТОВ «Стрілець» було сплачено орендну плату за договором №8025 від 20.09.2005 у розмірі 8 855,70 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

16.06.2021 ТОВ «Стрілець» звернулось до Департаменту із претензією про повернення надмірно сплачених грошових коштів за договором №8025 від 26.09.2005 у розмірі 43 157,71 грн. за лютий 2020 року.

09.07.2021 ТОВ «Стрілець» повторно звернулось до Департаменту із претензією про повернення надмірно сплачених грошових коштів за договором №8025 від 26.09.2005 у розмірі 43 157,71 грн. за лютий 2020 року.

Листом від 22.07.2021 Департамент у відповідь на претензію ТОВ «Стрілець» повідомив про відсутність правових підстав для повернення грошових коштів, посилаючись на наявність у позивача обов`язку сплачувати орендну плату до моменту проведення державної реєстрації права власності на об`єкт, тобто до 03.03.2020. При цьому, Департаментом було вказано про наявність у позивача заборгованості за договором оренди у розмірі 4 890,08 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.09.2021 по справі №916/1956/21, яке було залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2021, у задоволенні позовних вимог Департаменту до ТОВ «Стрілець» про стягнення орендної плати за договором №8025 від 26.09.2005 у розмірі 4 890,08 грн. за період з 28.02.2020 по 02.03.2020 було відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час вирішення спору по справі №916/1956/21 судом було встановлено, що Орендодавець за договором №8025 від 26.09.2005 був замінений на Департамент; державна реєстрація права власності ТОВ «Стрілець» на нежилі приміщення першого поверху №810, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1, була проведена 03.03.2020. Вказані обставини носять преюдиційний характер та не потребують повторного доведення.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ч.1 ст. 289 Господарського кодексу України орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 договір оренди припиняється, зокрема, у разі, приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, викупу (приватизації) об`єкта оренди.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» № 2269-VIII від 18.01.2018 приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті. Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування. Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу. У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід`ємних поліпшень, вартість таких поліпшень компенсується покупцем. Ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень. Якщо покупцем об`єкта приватизації стає орендар, вартість невід`ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації. Договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна, а в разі якщо покупцем переданого в оренду об`єкта державного майна є орендар, дія відповідного договору припиняється з дня, за яким об`єкт оренди переходить у його власність.

З огляду на викладені вище норми закону та умови п. 3.3. договору купівлі-продажу від 27.12.2019, якими визначено, що приватизація об`єкта приватизації вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності на об`єкт приватизації, що оформлюється наказом органу приватизації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що право Департаменту нараховувати ТОВ «Стрілець» орендну плату припиняється після видачі наказу про завершення приватизації.

В пункті 7.9 договору оренди №8025 від 26.09.2005 сторони погодили, що дія договору оренди припиняється, зокрема, у випадку продажу об`єкта оренди за участю орендаря.

29.01.2020 Департаментом було видано наказ №111/1 «Про завершення приватизації об`єкта малої приватизації комунальної власності територіальної громади м. Одеса - нежилих приміщень першого поверху №810, загальною площею 295,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1», яким було затверджено результати продажу об`єкта малої приватизації комунальної власності ТОВ «Стрілець» за договором купівлі-продажу від 27.12.2019.

В процесі вирішення спору по справі №916/1956/21 судом було встановлено, що державна реєстрація права власності ТОВ «Стрілець» на нежилі приміщення першого поверху №810, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1, була проведена 03.03.2020.

У даному випадку, право Департаменту нараховувати орендну плату, передбачене договором оренди №8025 від 26.09.2005, припинилось в момент припинення дії договору оренди №8025 від 26.09.2005, тобто в день видачі наказу про завершення приватизації.

В той же час, вжиття або невжиття ТОВ «Стрілець» заходів з метою негайної реєстрації права власності жодним чином не влинуло на право Департаменту нараховувати орендну плату, оскільки державна реєстрація права власності не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом засвідченням державою вже набутого особою права власності.

З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що договір оренди №8025 від 26.09.2005 припинив свою дію 29.01.2020, тобто в день видачі Департаментом наказу №111/1 від 29.01.2020, видача якого мала наслідком одночасне набуття ТОВ «Стрілець» 29.01.2020 права власності на нерухоме майно за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1, що в свою чергу привело до втрати Департаментом права нараховувати орендну плату з цієї дати..

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України врегульовано, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 ЦК України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій було набуто майно, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 по справі №911/1317/19.

Верховним Судом у постанові від 28.12.2020 по справі №910/5418/19 наголошено, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного цією нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.

Беручи до уваги припинення 29.01.2020 дії договору оренди №8025 від 26.09.2005, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України шляхом присудження до стягнення із Департаменту безпідставно набутих грошових коштів, сплачених позивачем після припинення договірних правовідносин.

Згідно розрахунку заборгованості від 18.06.2021 за користування орендованим майном за адресою: м. Одеса, вул. Скісна, 1, складеним начальником фінансового відділу О.С. Слободянюк, сальдо за договором станом на 01.01.2020р. становило 0,09 грн.; за січень 2020р. Орендар мав сплати орендну плату у розмірі 31 000,32 грн., за лютий 2020р. Орендар мав сплатити орендну плату у розмірі 36 688,14 грн., за два дні березня 2020р. Орендар мав сплати орендну у розмірі 2 359,88 грн. При цьому, 05.02.2020р. Орендарем сплачено 22 110,46 грн., 19.09.2020р. - 34 192,01 грн., 20.02.2020р. - 8 855,70 грн. Таким чином, заборгованість ТОВ "Стрілець" станом на 18.06.2021р. становила 4 890,08 грн., яка і була заявлена Департаментом до стягнення у межах справи №916/1956/21.

З посиланням на вказаний розрахунок ТОВ "Стрілець" просить стягнути з Департаменту безпідставно набуті грошові кошти у сумі 39 688,17 грн., з яких 3000,03 грн. - орендна плата сплачена за період з 29.01.2020р. по 31.01.2020р. (три дні), 36 688,14 грн. - нарахована Департаментом та сплачена позивачем орендна плата за лютий 2020р.

Вище по тексту рішення судом було вказано, що 23.02.2023р. до суду від Департаменту надійшли пояснення, по тексту яких відповідачем було наголошено про наявність помилок у здійсненому позивачем розрахунку, оскільки згідно пояснень відповідача орендна плата за 12 днів січня 2020р. становила 8 558,92 грн., орендна плата за 19 днів січня 2020р. становила 18 898,02 грн., а, отже, позивач має право вимогати повернення грошових коштів у розмірі 37 701,32 грн. При цьому, відповідачем було вказано також про необхідність відмови у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі. При розрахунку орендної плати відповідачем було враховано додаткову угоду №14 від 04.09.2019р., яка в матеріалах справи відсутня.

Колегією суддів встановлено, що між Департаментом та ТОВ «Стрілець» було укладено до договору оренди №8025 від 26.09.2005 додаткові угоди від 17.05.2007, від 24.01.2008, від 15.08.2008, від 20.11.2009, від 01.10.2010, від 15.07.2011, від 02.12.2011, від 03.02.2012, від 15.05.2012, №10 від 01.02.2013, №11 від 11.03.2015, №12 від 02.12.2016, №13 від 07.02.2018, №14 від 04.09.2019, №14/1 від 19.12.2019, №15 від 28.01.2020.

Разом з тим, в матеріалах даної справи під час розгляду у суді першої інстанції була наявна лише додаткова угода №15 від 28.01.2020 до договору оренди №8025 від 26.09.2005, згідно якої орендна плата з 13.01.2020 складає 30 512,43 грн., з урахуванням ПДВ 20% - 36 614,92 грн.

У поданому до суду першої інстанції 13.01.2023 відзиві на позовну заяву Департаментом було вказано, що додатковою угодою №14 від 04.09.2019 сторонами було встановлено орендну плату у розмірі 21 826,09 грн.; угодою №14/1 від 19.12.2019 сторонами було встановлено орендну плату у розмірі 35 192,58 грн., тобто без ПДВ - 29 327,15 грн.

В свою чергу, до апеляційної скарги відповідачем було додано:

- додатковий договір №14 від 04.09.2019 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №8025 від 26.09.2005, відповідно до якого орендна плата з ПДВ з 04 вересня 2019 року становить 21 826,09 грн.;

- додатковий договір №14/1 від 19.12.2019 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення №8025 від 26.09.2005, відповідно до якого орендна плата з ПДВ з 13 грудня 2019 року становить 35 192,58 грн.

Враховуючи відсутність заперечень ТОВ «Стрілець» щодо правильності орендної плати, яка згідно відзиву була встановлена у додаткових угодах та зміст додаткових договорів №14 та №14/1, досліджених апеляційних судом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що під час розрахунку орендної плати за 12 днів січня 2020 року необхідно враховувати умови додаткового договору №14/1 від 19.12.2019 щодо розміру орендної плати.

Посилання апелянта на те, що додаткові договори №14 та 14/1 не були предметом дослідження суду першої інстанції, не приймається колегією суддів до уваги, адже умови щодо розміру орендної плати були зазначені самим відповідачем у відзиві на позов та жодним чином не оспорювалися позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У даному випадку, обставини щодо розміру орендної плати у спірний період визнавалися обома сторонами спору, тому не підлягали окремому доказуванню, а отже суд першої інстанції не був зобов`язаний досліджувати додаткові договори №14 та 14/1.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір орендної плати за період з 01 січня 2020 року по 12 січня 2020 року становив 13 596,00 грн. (базова орендна плата у розмірі 29 327,15 грн. * індекс інфляції за грудень 2019 року + ПДВ 20% = 35 122,21 грн.; 35 122,21 грн. /31*12 = 13 596,00 грн.). В свою чергу, орендна плата за 16 днів січня 2020 року, тобто з 13 по 28 січня включно, мала складати 18 898,02 грн. (36 614,92 грн. /31 *16 днів = 18 898,02 грн.).

З викладених обставин вбачається, що за 28 днів січня 2020 року ТОВ «Стрілець» мало сплатити орендну плату у загальному розмірі 32 494,02 грн. (13 596,00 грн. + 18 898,02 грн. = 32 494,02 грн.). Проте, згідно наявних в матеріалах справи квитанції №ПН3481 від 20.02.2020 на суму 8 855,70 грн. та №ПН4901 від 19.02.2020 на суму 34 301,40 грн. ТОВ «Стрілець» було перераховано грошові кошти у загальному розмірі 43 157,10 грн.

Сторонами спору також визнано факт сплати позивачем 05.02.2020 грошових коштів у розмірі 22 110,46 грн. Таким чином, загальна сума оплат становить 65 267,56 грн.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у ТОВ «Стрілець» права на повернення грошових коштів у загальному розмірі 32 773,54 грн. (65 267,56 грн. - 32 494,02 грн. = 32 773,54 грн.). Тому позов ТОВ «Стрілець» підлягає задоволенню в частині позовних вимог про стягнення із Департаменту безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 32 773,54 грн.

Посилання апелянта на те, що при здійсненні фінансовим відділом перерахунку орендної плати відповідно до додаткової угоди № 14/1 від 19.12.2019, сума нарахованої орендної плати за грудень 2019 збільшилась на 7990,86 грн., що не було враховано судом при винесенні рішення від 07.03.2023 по справі № 916/3394/22, не приймається колегією суддів до уваги.

Відповідачем був наданий до суду першої інстанції Розрахунок заборгованості від 22.02.2023 за Договором № 8025. Даний розрахунок підписано заступником начальника фінвідділу - Арабаджі В.І. З даного розрахунку вбачається, що станом на 01.01.2020 у ТОВ «Стрілець» відсутня заборгованість перед Департаментом комунальної власності Одеської міської ради за Договором №8025, а навпаки наявна переплата у 0,09 грн. Переплата станом на 31.12.2020 становить 37 701,32 грн.

Відповідні відомості були надані відповідачем до суду першої інстанції.

В той же час, відповідачем разом з апеляційною скаргою був наданий інший Розрахунок заборгованості від 22.03.2023 за Договором № 8025. Даний розрахунок також було підписано заступником начальника фінвідділу - Арабаджі В.І. З даного розрахунку вбачається, що станом на 01.01.2020 у ТОВ «Стрілець» вже з`явилася заборгованість перед Департаментом комунальної власності Одеської міської ради за Договором №8025 у сумі 7 990,77 грн. В той же час, станом на 31.03.2020 наявна переплата становить 24 673,69 грн.

Колегія суддів критично ставиться до доданого Розрахунку заборгованості від 22.03.2023, адже даний розрахунок не був предметом дослідження у суді першої інстанції, окрім того він прямо суперечить відомостям, які відповідач надавав до суду першої інстанції, що свідчить про суперечливість поведінки відповідача у даній справі.

Крім того, у суду першої інстанції були відсутні підстави для оцінки суми нарахованої орендної плати за грудень 2019 року з врахуванням додаткової угоди № 14/1 від 19.12.2019, адже відповідач самостійно зазначив про відсутність такої заборгованості станом на 01.01.2020.

Окрім того, предметом спору у даній справі було стягнення надмірно сплачених грошових коштів саме за період після припинення договору оренди. Грудень 2019 року не відноситься до вказаного періоду спору між сторонами у даній справі. Якщо у орендодавця є якісь майнові претензії до орендатора за період оренди майна у грудні 2019 року, то такий спір повинен розглядатися в установленому законом порядку в іншому судовому провадженні за іншим позовом.

З огляду на викладене вище, судом першої інстанції було вірно здійснено розрахунок заборгованості відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Позивач заяви до суду першої інстанції клопотання про розподіл між сторонами витрат на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем було надано до суду першої інстанції:

- витяг з договору про надання правової допомоги від 15.06.2021, укладеного між ТОВ «Стрілець» та адвокатським об`єднанням «Громада правників»;

- квитанцію №ПН1113 від 16.09.2022 на підтвердження перерахування на рахунок адвокатського об`єднання «Громада правників» грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн.;

- акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.11.2022, згідно якого вбачається, що вартість наданих послуг складає 10 000,00 грн.

В акті від 29.11.2022 вказано, що надано було наступну правничу допомогу:

- ознайомлення з первинним документами, вивчення нормативних документів, надання консультацій клієнту, кількість витрачених годин 2, вартість однієї години - 2 000,00 грн., вартість послуги - 4 000,00 грн.;

- складання та відправлення претензій за договором оренди, кількість витрачених годин 1, вартість однієї години - 2 000,00 грн., вартість послуги - 2 000,00 грн.;

- складання позовної заяви, виготовлення додатків до позовної заяви та подання до суду, кількість витрачених годин 2, вартість однієї години - 2 000,00 грн., вартість послуги - 4 000,00 грн.

Департамент у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву не скористався правом на надання заперечень щодо заявлених ТОВ «Стрілець» витрат на правову допомогу. При цьому, у поданих до суду першої інстанції 23.02.2023 поясненнях відповідачем було наголошено про неспівмірність витрат із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Разом із тим у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Ці висновки було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме лише посилання Департаменту на неспівмірність витрат із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт без наведення надання оцінки виконаному адвокатом обсягу робіт не може бути достатнім для зменшення заявлених позивачем витрат на правову допомогу.

Крім того, дослідивши наявний акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.11.2022, колегія суддів дійшла до висновку, що адвокатом було використано невеликий проміжок часу для надання правничої допомоги, а саме 5 годин. Така кількість часу є повністю співмірною із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Посилання апелянта на те, що адвокат вже надав позивачу послуги з «ознайомлення з первинним документами, вивчення нормативних документів, надання консультацій клієнту» та «складання та відправлення претензій за договором оренди» у справі №916/1956/21 не приймаються колегією суддів до уваги, адже апелянтом не було спростовано надання таких послуг саме в справі №916/3394/22, окрім того, дані доводи не були предметом розгляду у суді першої інстанції. Відповідно такий довід відповідача не може підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Окрім того, у даному випадку, відсутні підстави для зменшення заявлених ТОВ «Стрілець» витрат на правову допомогу за ініціативою суду.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги часткове задоволення заявлених позивачем вимог, керуючись положеннями ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для присудження до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 8 258,00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2023 у справі №916/3394/22 - залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Постанову складено та підписано 09.06.2023.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран