Рішення

від 05.06.2023 по справі 904/5028/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2023м. ДніпроСправа № 904/5028/22За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда плюс", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський трубний завод", м. Дніпро

про стягнення 4 153,05грн.

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Секретар судового засідання Чернявська Е.О.

Представники:

Від позивача: Іванченко І.С., представник

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда плюс" збитки у розмірі 4153,05грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору зберігання №12/10-2М від 16.06.2011.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2022 справу №904/5028/22 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою Господарського Дніпропетровської області від 02.01.2023 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

10 січня 2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду до господарського суду надійшла заява та долучено відповідні докази.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.01.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку письмового провадження.

Ухвалою суду від 14.03.2023 постановлено перейти до розгляду справи №904/5028/22 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11.04.2023; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський трубний завод".

З 11.04.2023 підготовче засідання відкладено на 10.05.2023.

Ухвалою суду від 10.05.2023 закрито підготовче провадження у справі №904/5028/22; призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 05.06.2023.

Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.

Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (ухвали суду) за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: провул. Барикадний, 5, м. Дніпро, 49000.

Направлені судом на адресу відповідача ухвали про порушення провадження у справі та закриття підготовчого провадження повернуті підприємством зв`язку з відмітками: "за закінченням терміну зберігання", "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 49-51,80-82).

Відповідно до п.4 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.

У підготовчі засідання 11.04.2023, 10.05.2023 та судове засідання 05.06.2023 відповідач та третя особа не з`явилися.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 05.06.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно із Планом приватизації та Актом оцінки вартості ВАТ "Дніпропетровський трубний завод", із статутного капіталу ВАТ "Дніпропетровський трубний завод" вилучено майно, яке залишилось на балансі ВАТ "Дніпропетровський трубний завод", у тому числі: база відпочинку "Сосновий бор" (Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, провулок Лісний, 8) та дитяча дача "Сосенка" (Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, провулок Лісний, 8а).

Відповідно до п.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", затверджене спільним наказом ФДМУ та Міністерства економіки України 19.05.1999 №908/68 господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів, у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу І книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов`язань (п. 3.1 Положення).

Відповідно до Закону України "Про Фонд державного майна України", Положення "Про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях", затвердженого наказом ФДМУ від 10.01.2022 №13, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях здійснює функції управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств під час приватизації та перебуває на їх балансі, за територіальною ознакою - місцем розташування господарських товариств.

Статтею 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що об`єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі Господарських організацій, яке не увійшло до їх статутних капіталів.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та п. 1.3. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом ФДМ України та Мінекономіки України від 19.05.1999 №908/68 та зареєстрованого в Мін`юсті України органом, уповноваженим управляти державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є державні органи приватизації.

На підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", Положення про Регіональне відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 10.01.2022 №13, Регіональним відділенням здійснюються функції з управління об`єктами державної власності, в тому числі і тими, що були вилучені зі статутних капіталів новостворених господарських товариств, і перебувають на їх балансовому обліку або залишилися без балансоутримувача у зв`язку з його ліквідацією.

16 червня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Спеціалізованим підприємством "Феміда плюс" (зберігач) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях) (орган управління) укладено договір зберігання №12/10-2М (а.с. 4-5).

За умовами п. 1.1 договору орган управління передає, а зберігач приймає речі, згідно з додатком, який є невід`ємною частиною цього договору та зобов`язується зберігати і повернути речі в схоронності та в установлені цим договором терміни.

Вартість речей, що передається зберігачу, визначається на підставі даних звіту про оцінку групи інвентарних об`єктів у кількості 98 одиниць наданої ТОВ СП "Феміда плюс" і відображається в акті приймання-передачі речей, який є невід`ємною частиною цього договору.

Зберігач не вправі користуватись і розпоряджатись переданими на зберігання речами. Передача речей третім особам можлива лише у разі письмової згоди органу управління (п. 1.2, 1.3 договору).

Орган управління має право, зокрема отримувати від зберігача щорічну звітність про речі, що зберігаються (п. 2.1); у разі погіршення стану речей вимагати від зберігача вжиті заходи щодо поліпшення умов їх зберігання (п. 2.2); у будь-який час ставити вимогу про повернення переданих на зберігання речей (п. 2.3).

Зберігач зобов`язаний: прийняти від органу управління речі, зазначені у пункті 1.1 цього договору згідно з Актом приймання-передачі (п. 2.5); здійснити на користь органу управління страхування переданих речей у порядку, встановленому чинним законодавством (п. 2.6); зберігати речі протягом строку, передбаченого умовами договору (п. 2.7); повернути речі на першу вимогу органу управління. Речі мають бути повернуті органу управління в такому стані, в якому вони були прийняті на зберігання з урахуванням їх природних змін (п. 2.8); нести матеріальну відповідальність за втрату, пошкодження або нестачу речей (п. 2.9).

Цей договір вступає в силу з дня його підписання і діє до прийняття іншого управлінського рішення (п. 3.1 договору).

Дію цього договору може бути припинено: за згодою сторін; за рішенням суду; на вимогу органу управління (п. 3.2 договору).

Реорганізація органу управління чи зберігача не може бути підставою для зміни умов договору чи припинення його дії. У такому випадку права та обов`язки сторін за договором переходять до правонаступників (п. 3.3 договору).

Згідно п. 4.1 договору за пошкодження речей зберігач зобов`язаний на протязі 10 днів після виникнення такого випадку, виплатити органу управління суму, на яку знизилась вартість речей.

За втрату і нестачу речей зберігач зобов`язаний виплатити органу управління суму у розмірі вартості речей (п. 4.2 договору).

Якщо внаслідок пошкодження речей їх якість змінилася настільки, що вони не можуть бути використані за первісним призначенням, орган управління має право відмовитися від цих речей і вимагати від зберігача відшкодування їх вартості (п. 4.3 договору).

Вартість речей за цим договором, визначається на підставі бухгалтерського обліку (п. 6.1 договору).

Договір є безоплатним, витрати зберігача на зберігання речей органом управління не відшкодовуються (п. 6.2 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Договором зберігання від 16.06.2011 № 12/10-2М місце зберігання майна не визначено.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Листом №11-10-04714 від 03.08.2021 Регіональне управління звернулося до відповідача та просило повернути балансоутримувачу ПАТ "Дніпропетровський трубний завод" за актом приймання передачі державне майно, яке знаходиться на зберіганні у ТОВ СП "Феміда плюс" (а.с. 42).

Направлений на адресу відповідача лист повернутий підприємством зв`язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання".

На виконання наказу Регіонального відділення від 01.09.2021 №239/10-Н "Про проведення обстеження державного майна" робочою групою у складі представників Регіонального відділення та ПАТ "Дніпропетровський трубний завод" проведено виїзне візуальне обстеження об`єктів державної власності, які входять до складу Бази відпочинку "Сосновий бір", знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, пров. Лісний, 8, що під час приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ "Дніпропетровський трубний завод".

За результатами обстеження складений Акт візуального огляду об`єктів державного майна, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу ВАТ "Дніпропетровський трубний завод" від 03.09.2021 (а.с. 8-13). Складений акт підписаний представниками Регіонального відділення та ПАТ "Дніпропетровський трубний завод".

На базі відпочинку "Сосновий бор" робочою групою не виявлені 23 одиниці рухомого майна, передані ТОВ СП "Феміда Плюс" по договору зберігання від 16.06.2011 № 12/10-10-2М, укладеного з Регіональним відділенням, а саме: дизель-генератор ДГ-75 - 1 од., радіовузол ТУ-100 - 1 од., велосипеди водні 6 од., килими 6 од., баки - 2 од., крісла - 7 од.

Наказом Регіонального відділення від 28.09.2021 №12/10-08-УДМ "Про створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації об`єкта державної власності" створено інвентаризаційну комісію по проведенню інвентаризації державного майна, що виявлено як нестача під час проведення обстеження об`єкту державної власності - бази відпочинку "Сосновий бор" за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орлівщина, пров. Лісний, 8, переданого на зберігання ТОВ СП "Феміда Плюс" згідно договору від 16.06.2011 №12/10-10-2М, укладеного з Регіональним відділенням.

Результати інвентаризації надати до 15.10.2021 до управління орендних відносин, оцінки майна та майнових прав для вжиття заходів по відшкодуванню збитків ТОВ СП "Феміда Плюс", нанесених державі внаслідок незбереження об`єктів державної власності, відповідно до п. 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116 з урахуванням змін та доповнень (п. 3 наказу).

08.10.2021 інвентаризаційною комісією складено Інвентаризаційний опис основних засобів №1 (а.с. 16-17).

13.10.2021 інвентаризаційною комісією складено Зведений акт інвентаризації відсутнього державного майна, що відноситься до складу об`єкту державної власності - база відпочинку "Сосновий бор", затверджений начальником Регіонального відділення (а.с. 15).

На виконання наказу Регіонального відділення від 05.01.2022 №01/07-Н з метою відшкодування збитків, нанесених державі внаслідок незбереження об`єктів державної власності, у відповідності до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим постановою КМУ від 22.01.1996 №116, пункту 88 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, Регіональним відділенням були здійсненні заходи щодо проведення стандартизованої оцінки та складено відповідні акти оцінки, які затверджені наказом Регіонального відділення та прорецензовані.

Так, відповідно до наказу Регіонального відділення від 21.03.2022 №12/07-05-НВМ затверджено акт оцінки збитків, завданих державі внаслідок розкрадання (нестачі, знищення, псування) державного майна: дизель-генератору ДГ-75, радіовузлу ТУ -100, велосипедів водних у кількості 6шт., крісел у кількості 7 шт., килимів у кількості 6 шт. та баків у кількості 2 шт., що перебували на балансі ПАТ "Дніпропетровський трубний завод", на території бази відпочинку "Сосновий бор" за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орловщина, провулок Лісний,8, в сумі 4153,05 грн.

Предметом розгляду спору є вимоги позивача про відшкодування збитків, завданих державі, в сумі 4 153,05грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" об`єктами управління державної власності, серед іншого, є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Статтею 6 цього Закону передбачено, що Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в областях. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Згідно з частини 1 статті 4 Закону України Про Фонд державного майна України до завдань Фонду державного майна України, серед іншого, віднесено:

- управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України;

- захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України;

- здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Абзацом 31 пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" передбачено, що Фонд державного майна України та його регіональні відділення у сфері приватизації державного майна приймають рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій.

Відповідно до пункту 1.3 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 (надалі Положення), управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, полягає у виборі та забезпеченні уповноваженим органом (державні органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах чинного законодавства відповідно до такого принципу, як забезпечення ефективності використання та збереження державного майна, здійснення заходів контролю.

Статтею 3 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань зберігання.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Положеннями ст. 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 942 ЦК України).

Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України).

За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності (ст. 950 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно з нормами статей 16, 611 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

У разі, якщо у спорі про відшкодування йдеться про передані матеріальні цінності, в належний спосіб має бути доведено, які саме матеріальні цінності передано (рід, вид, ознаки, асортимент, ціна тощо), а також те, що вони мали бути передані відповідно до закону, домовленості сторін, правочину тощо, тобто існувало цивільно-правове зобов`язання про передання саме цих цінностей, щодо якого можливо встановити розподіл прав та обов`язків сторін.

Також до предмету доказування в цьому спорі входить обов`язок сторони (позивача) довести, що речі, які можливо ідентифікувати за наведеними вище ознаками, були фактично передані, наприклад, у відповідності до акту приймання-передачі, та не були повернуті у тому самому асортименті, кількості, вигляді після настання визначених правочином обставин.

Враховуючи ці застереження, суд звертається до аналізу положень правочину, укладеному між сторонами в частині регламентації порядку передання речей на зберігання.

За умовами п. 1.1 договору орган управління передає, а зберігач приймає речі, згідно з додатком, який є невід`ємною частиною цього договору та зобов`язується зберігати і повернути речі в схоронності та в установлені цим договором терміни.

Вартість речей, що передається зберігачу, визначається на підставі даних звіту про оцінку групи інвентарних об`єктів у кількості 98 одиниць наданої ТОВ СП "Феміда плюс" і відображається в акті приймання-передачі речей, який є невід`ємною частиною цього договору.

В матеріалах справи міститься додаток до договору безоплатного зберігання державних речей, які не увійшли до статутного капіталу ВАТ "Дніпропетровський трубний завод", але перебувають на його балансі від 16.06.2011 №12/10-2М (а.с. 6). Цей додаток не підписаний ані позивачем, ані балансоутримувачем, ані відповідачем, як особою, відповідальною за зберігання майна.

Також матеріали справи не містять Акту приймання-передачі речей, на підтвердження передачі позивачем на зберігання відповідачу 98 одиниць речей.

Враховуючи відсутність відповідних актів, за якими підлягало прийняттю на зберігання майно, суд позбавлений можливості з достатньою для дотримання засад господарського судочинства достовірністю встановити кількість переданого на зберігання майна.

Поряд з цим, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2016 розірвано договір оренди № 12/02-4438-ОД від 10.10.2011, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Спеціалізованим Підприємством "Феміда Плюс", предметом якого є державне окреме нерухоме майно групи інвентарних об`єктів і споруд бази відпочинку "Сосновий бір" (далі - майно), загальною площею 2102,4 кв.м, розміщене за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орловщина, провулок Лісний, 8, що перебуває на балансі Відкритого акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод", вартість якого згідно зі звітом про оцінку від 10.04.2014 становить за незалежною оцінкою 2 959 858,00 грн; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Спеціалізоване Підприємство "Феміда Плюс" повернути державне окреме нерухоме майно групи інвентарних об`єктів і споруд бази відпочинку "Сосновий бір" (далі - майно), загальною площею 2102,4 кв.м, розміщене за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Орловщина, провулок Лісний, 8, Відкритому акціонерному товариству "Дніпропетровський трубний завод" за актом приймання-передачі відповідно до умов пунктів 10.9, 10.11 договору оренди № 12/02-443 8-ОД від 10.10.2011.

Згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що виконавчі провадження №53166327, 53166388 завершені.

Частиною 1 статті 14 ГПК України встановлений принцип диспозитивності господарського судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи, а збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказаний принцип суд не вправі самостійно витребувати у сторін докази, а тому розглядає спір лише за аналізом тих доказів, які є у справі.

Оцінюючи доводи сторін щодо доведеності наведених вище обставин, господарський суд виходить також з таких міркувань.

Як визначено статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, матеріалами справи підтверджується, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про передачу відповідачу на зберігання відповідного майна.

З огляду на відсутність в матеріалах справи достатньо доказів які б підтверджували наведені позивачем обставини, господарський суд не вбачає в діях відповідача ознак правопорушення, яке може потягнути стягнення з нього збитків, про які йдеться в позові.

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 481,00грн, що підтверджується платіжним дорученням №1507 від 07.12.2022 (а.с. 23). Судовий збір зараховано до спеціального фонду державного бюджету України, що підтверджено випискою про зарахування.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений позивачем за подання позову судових збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю Спеціалізованого підприємства "Феміда плюс" про стягнення 4 153,05грн відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.06.2023

Суддя Н.М. Євстигнеєва