Рішення

від 26.05.2023 по справі 286/2439/20

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/2439/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2023 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Кулініча Я. В.

з секретарем Грищенко Н. А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Овруч цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Овруцької міської ради Житомирської області, ОСОБА_5 про визнання рішення про передачу у власність земельної ділянки незаконним, визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасування державної реєстрації , -

В С Т А Н О В И В:

10.08.2020 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Овруцької міської ради Житомирської області, що знаходиться в м. Овруч по вул. Т. Шевченка, 43, Житомирської області, ОСОБА_5 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 , який в подальшому уточнив ОСОБА_4 та просить визнати рішення Овруцької міської ради №180 від 21 серпня 2014 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_5 розміром 0,01 га для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 1824210100:01:002:0357 (адреса АДРЕСА_2 ) незаконним та скасувати, визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку розміром 0,01 га для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 1824210100:01:002:0357, №27089415 від 22.09.2014 року, видане на ім`я ОСОБА_5 , скасувати державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку розміром 0,01 га для будівництва індивідуального гаража, кадастровий номер 1824210100:01:002:0357 за ОСОБА_5 та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер 59619937 від 03.08.2021 року, державний реєстратор виконкому Овруцької міської ради Житомирської області на гараж по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та право власності на вищевказаний гараж шляхом припинення. Мотивуючи тим, що відповідно до договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 15.08.2019 року було придбано нежитлову будівлю сховища по АДРЕСА_3 , загальною площею 292,7 кв. м. Також, відповідно до договору купівлі продажу було придбано земельну ділянку несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_3 загальною площею 0,0251 га, кадастровий номер 1824210100:01:002:0461. В подальшому виявилось, що земельна ділянка, на якій знаходиться частина будівлі, розміром 0,01 га була передана для будівництва індивідуального гаража ОСОБА_5 , кадастровий номер 1824210100:01:002:0357. Остання земельна ділянка зареєстрована за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ). ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на вищевказану земельну ділянку та зареєструвала в реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності ОСОБА_5 на приміщення не має. Відповідно до чинного земельного законодавства спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_5 незаконно, без придбання у власність розміщеної на ній споруди. Земельну ділянку безоплатно у приватну власність із наявною на ній будівлею передавати не можна. Для врегулювання даного питання звертався до Овруцької міської ради із заявою, де просив вирішити в позасудовому порядку виниклий спір щодо земельної ділянки. Відповіддю Овруцької міської ради відмовлено у задоволенні заяви та рекомендовано звернутись до суду. Про порушення свого права дізнався після оформлення договорів купівлі продажу та з відповіді Овруцької міської ради, а тому поновлення строку не потребується. Крім того, на даний час відповідачка ОСОБА_5 , 30.07.2021 року зареєструвала в Державному реєстрі речових прав своє право власності.

Ухвалою суду від 31.08.2021 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_6 ОСОБА_4 .

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_2 надав відзив на уточнюючу позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що за наявними в матеріалах справи доказами на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_5 ще за довго до набуття позивачем права власності на приміщення сховища будівель не було. На момент придбання позивачем приміщення зазначені у документах його будівельно-технічні характеристики на предмет їх відповідності та достовірності не перевірялись. Як наслідок позивачем придбано приміщення сховища площею 292,7 кв. м., яке розташоване на значно меншій під ним земельній ділянці площею 251,0 кв.м.. Згідно наданих позивачем документів придбане ним приміщення сховища вважається розташованим на відведеній свого часу попереднім власником вказаного приміщення земельній ділянці. Додавши до належної позивачу площі земельної ділянки під вказаним ним приміщенням площу земельної ділянки належну відповідачці, отримуємо земельну ділянку загальною площею 0,0351 га (або 351 кв.м.), яка є значно більшою за площу придбаного позивачем приміщення, відсутність доказів про право на таку площу земельної ділянки свідчить про помилковість та безпідставність доводів щодо належності позивачу земельної ділянки, переданої свого часу у власність відповідачці. За наявними в матеріалах справи документами обидві належні позивачу і відповідачу земельні ділянки вважаються сформованими в різний час, є суміжними і одна на одну не налягають. Враховуючи суміжність обох земельних ділянок та відведення належної позивачу земельної ділянки виключно під його приміщенням у випадку, якщо на належній відповідачу земельній ділянці знаходиться частина придбаного позивачем приміщення то з протилежної сторони його приміщення виступає вільна частина належної йому земельної ділянки площею, яку позивач вважає свою у відповідача, що вкотре підтверджує недостовірність проведеної свого часу інвентаризації придбаного позивачем приміщення сховища. Ще до звернення з позовом до суду позивачу було відомо, що ОСОБА_5 на належній їй земельній ділянці ведеться будівництво гаражу. Право власності на приміщення гаражу ОСОБА_5 набуто на підставі поданої, зареєстрованої та виданої уповноваженим суб`єктом у встановленому законодавством порядку декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка на момент прийняття рішення про реєстрацію права власності була діючою і без жодних обмежень, заборон. У державного реєстратора, яким проводилась реєстрація права власності не було жодних правових підстав відмовляти чи приймати інші рішення, окрім як здійснення реєстрації права власності на приміщення гаражу. Набуваючи право власності на спірну земельну ділянку та нерухоме майно, окремо як позивачу та і відповідачу на належних їм суміжних земельних ділянках знаходиться належне кожному на праві приватної власності нерухоме майно і жодних прав та інтересів позивача відповідачем ОСОБА_5 не порушено. Невідповідність вказаних у документах позивача розмірів придбаного ним приміщення його фактичним розмірам є наслідком неналежно проведеної інвентаризації даного приміщення, в тому числі ще його попереднім власником, у зв`язку з чим позивачем його придбано у розмірах відмінних за фактичні, а відтак він помилково вважає своїми належну відповідачу земельну ділянку та розташоване на ній нерухоме майно. У зв`язку з придбанням позивачем майна площею іншою ніж вказана у його документах позивач повинен вимагати у попереднього його власника повернення надмірно сплачених коштів, а не позбавляти права власності на майно та земельну ділянку сусідів.

Міський голова Овруцької міської ради надав також відзив на уточнюючу позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що прийняттю рішення державного реєстратора про реєстрацію права передує перевірка відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень. Відповідна правова позиція Верховного Суду зазначена у постанові від 02.02.2022 року у справі №160/6762/21. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19 зазначає, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц). Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такий позов позивачем не був заявлений, а одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених випадках. Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №1952-ІV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Також, просить суд застосувати строки позовної давності.

Позивач відповіді на відзиви не подав.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові, також пояснив, що належне позивачу приміщення є приміщення танкових боксів. Приміщення існувало на земельній ділянці, належній ОСОБА_5 ще з 2008 року.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечили, з підстав викладених у відзиві.

Відповідач ОСОБА_5 надала заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно договору купівлі - продажу нежитлової будівлі від 15.08.2019 року, ОСОБА_6 придбав у власність нежитлову будівлю сховища, розміром 292,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_3 (а.с.14-16).

Згідно договору купівлі продажу земельної ділянки від 07.11.2019 року, ОСОБА_6 прийняв у власність з оплатою земельної ділянки несільськогосподарського призначення за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,0251 га, кадастровий номер 1824210100:01:002:0461, категорія земель землі житлової та громадської забудови, цільове призначення для будівництва індивідуальних гаражів (а.с.11-13).

Відповідач ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий номер 1824210100:01:002:0357, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Цільове призначення земельної ділянки для будівництва індивідуальних гаражів (а.с.3).

Вказана земельна ділянка передана у власність ОСОБА_5 на підставі рішення Овруцької міської ради від 21 серпня 2014 року №180 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відновлення земельних ділянок, передбачених для передачі у власність громадянам міста для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд» (а. с. 20-21).

Підставою звернення позивача до суду стало те, що земельна ділянка, на якій знаходиться частина його будівлі розміром 0,01 га передана для будівництва гаража ОСОБА_5 ..

Так, листом виконавчого комітету Овруцької міської ради №П-904/02-13 від 02.06.2020 року повідомлено ОСОБА_6 , що відповідно до п. 10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Враховуючи те, що рішення Овруцької міської ради про передачу земельної ділянки ОСОБА_5 є ненормативним актом одноразового застосування та вичерпало свою дію фактом його виконання, тому не може бути скасоване або змінене міською радою та рекомендовано звернутися за захистом своїх прав до суду (а.с.19).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем нежитлової будівлі сховища та земельної ділянки площею 0,0251 га кадастровий номер 1824210100:01:002:0461 для будівництва індивідуальних гаражів, що знаходяться в АДРЕСА_3 став ОСОБА_4 (а.с. 112, 138-139).

Частиною 1 ст.377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 ст.120 Земельного кодексу України передбачалося, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №452/09-2022 від 22.09.2022 року, межі земельної ділянки з кадастровим номером 1824210100:01:002:0357 площею 0,0100 га, яка перебуває у власності ОСОБА_5 та контур нежитлової будівлі (літ. «А»), що перебуває у власності ОСОБА_6 перетинаються в площині в результаті чого утворюється пляма накладання площею 83,2 кв.м (0,00832 га), що на рисунку № 5 позначена під № 1 (зображена жовтим кольором із діагональним штрихуванням червоного кольору), яка проходить по точках: 26-27-28-29-30-31-32-36, зі сторонами: 5,44м-1,65м-0,73м-3,79м-0,62м-1,07м-5,44м-5,82м.

В межах земельної ділянки з кадастровим номером 1824210100:01:002:0357 площею 0,0100 га, яка перебуває у власності ОСОБА_5 частково розташовується (не всією площею) частина нежитлової будівлі (літ. «А»), яка перебуває у власності ОСОБА_6 та розташована адресою: АДРЕСА_3 , а саме площею у розмірі 83,2 кв.м, що графічно відображена на рисунках №№5-9 в дослідницькій частині.

Встановити (визначити) рік будівництва досліджуваної частини нежитлової будівлі загальною площею 292,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 виходячи із обсягу наданих на дослідження матеріалів та результатів проведення візуально-інструментального обстеження, не вбачається за можливе.

Також слід зазначити, що досліджувана частина нежитлової будівлі (літ. «А») загальною площею 292,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , існувала станом на серпень 2008 року, при цьому в період із жовтня 2018 року по грудень 2020 року приміщення №2 нежитлової будівлі (літ. «А») зазнало реконструкції.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За ст. 152 ЗК України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом, способів. Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Висновки відділу містобудування, архітектури та будівництва №341 від 01.08.2014 року та відділу Держземагенства в Овруцькому районі Житомирської області №4408а від 14.08.2014 року свідчать про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0100 га, гр. ОСОБА_5 . Земельна ділянка вільна від забудови.

Згідно витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 23.06.2020 року ОСОБА_5 було подано заяву про будівництво індивідуального гаража по АДРЕСА_1 .

Та, 30.07.2021 року відповідач ОСОБА_5 зареєструвала в Державному реєстрі речових прав право власності на гараж, загальною площею 91 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1824210100:01:002:0357 (а.с. 246).

Заслуговують на увагу посилання представника позивача, що згідно технічного паспорту на гараж по АДРЕСА_1 , рік його побудови вказано 2016, в той час як заяву про будівництво індивідуального гаража за вказаною адресою ОСОБА_5 подано 23.06.2020 року, що не дає змоги встановити дійсний час побудови.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З урахуванням досліджених доказів, суд вважає, що Овруцька міська рада при прийняті рішення від 23 травня 2019 року № 1378 в частині надання дозволу гр. ОСОБА_6 на приватизацію шляхом викупу нежитлової будівлі по АДРЕСА_3 , на підставі якого в послідуючому було оформлено договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,0251 га, кадастровий номер 1824210100:01:002:0461, належним чином не здійснила перевірку поданої ним заяви, що призвело до порушення права сторін щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном.

Поряд з цим, право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку виникло з моменту отримання нею свідоцтва про право власності і є первинним по відношенню до виникнення у позивача права власності на належні йому земельну ділянку та нежитлову будівлю сховища.

Право особи на земельну ділянку, яку їй передано за рішенням органу місцевого самоврядування, є охоронюваним законом інтересом і підлягає судовому захисту.

За вказаних обставин, вимоги позивача про скасування рішення Овруцької міської ради №180 від 21.08.2014 року про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_5 задоволенню не підлягають, як і відповідно визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке було видано на підставі виконання вказаного рішення.

Оскільки, вимога про скасування державної реєстрації прав власності на земельну ділянку є похідною від основних вимог, вона задоволенню також не підлягає.

Посилання представника позивача на той факт, що належне позивачу приміщення танкових боксів існувало на належній ОСОБА_5 земельній ділянці ще з 2008 року значення для вирішення даного спору не має, оскільки остання є першим власником спірної земельної ділянки.

Щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на гараж, суд зазначає наступне.

Процедура скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснюється із дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Так, відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові №143/1432/18 від 16.02.2022.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_5 достовірно знаючи, що в проваджені суду перебуває справа щодо спірної ділянки, зареєструвала своє право власності на гараж, а тому суд вважає, за необхідне скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про державну реєстрацію права власності на гараж по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , шляхом припинення права власності на вказаний гараж.

За встановлених обставин, позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, а в задоволенні позову до Овруцької міської ради Житомирської області слід відмовити.

Щодо строків позовної давності, на які посилається міський голова у відзиві, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що строк позовної давності розпочинається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Після надання клопотань стороною відповідача 06.12.2022 року, було встановлено, що відповідач ОСОБА_5 30.07.2021 року зареєструвала в Державному реєстрі речових прав своє право власності на гараж, після чого 29.12.2022 року позивачем подано уточнюючу позовну заяву (про збільшення позовних вимог), зокрема, щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності на гараж за ОСОБА_5 ..

Вказане свідчить, що позивачем строк позовної давності не пропущено.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, на підставі ст. ст. 15, 16, 367 ЦК України, ст. 120 ЗК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 задовольнити частково, а в задоволенні позову до Овруцької міської ради Житомирської області відмовити.

Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Овруцької міської ради Житомирської області про державну реєстрацію права власності на гараж по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , індексний номер 59619937 від 03.08.2021 року, шляхом припинення права власності на вказаний гараж, номер запису про право власності 43291324, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2423988918242.

В іншій частині вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Я. В. Кулініч

Повний текст рішення складено 05 червня 2023 року.