Рішення

від 07.06.2023 по справі 709/1109/22

ЧОРНОБАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 709/1109/22

2/709/76/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

07 червня 2023 року смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Левченка В. В.,

за участі секретаря судового засідання - Нікітенко В. Г.,

представника позивача - Дахненка Р. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовногопровадженняу залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури в інтересах Іркліївської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області до ОСОБА_1 , третя особа - СТОВ "Дніпро", про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и в:

Керівник Золотоніської окружної прокуратури (далі - позивач) в інтересах Іркліївської сільської ради, Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області звернувся до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про примусове припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом отримала у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться на території Степівської сільської ради, що входить до Іркліївської ОТГ за межами населеного пункту для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7125184800:02:000:1473, площею 1,6546 га., ОСОБА_1 являється громадянкою російської федерації. З моменту отримання у спадок земельної ділянки, тобто з 23.09.2021 року ОСОБА_1 на даний час не відчужила її, що свідчить про порушення вимог земельного законодавства України. У зв`язку з цим, посилаючись на приписи Цивільного кодексу України, позивач просив суд припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку шляхом її примусового відчуження на користь держави, шляхом її конфіскації та скасувати державну реєстрацію речового права на земельну ділянку.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 30 січня 2023 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 04 квітня 2023 року задучено до участі у справі в якості третьої особи СТОВ "Дніпро".

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав, просив задовольнити з підстав викладених в позові.

Іркліївська сільська рада та Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи у відсутність їх представників.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подала, жодних заяв чи клопотань не надіслала. Поштове відправлення з копією ухвали суду та позовною заявою і доданими до неї документами, що надсилалося на адресу її місця реєстрації, повернулося без вручення. За таких обставин відповідач викликалася до суду шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, однак до суду не прибула.

Третя особа СТОВ "Дніпро" в судове засідання не з`явилася, подали до суду заяву про розгляд справи за відсутності третьої особи, при вирішенні спору покладалися на розсуд суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з викладеного, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , яка є громадянкою російської федерації та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 23 вересня 2021 року, набула право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7125184800:02:000:1473, площею 1,6546 га, яка розташована на території Степівської сільської ради, Золотоніський район, Черкаська область (а.с. 19).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7125184800:02:000:1473 зареєстроване за ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 35).

Зазначена земельна ділянка передана в оренду СТОВ "Дніпро" на підставі договору оренди землі від 06 березня 2012 року.

Відповідно до інформації управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, відповідач є громадянкою російської федерації, яка 11 серпня 2014 року документована УДМС України в Черкаській області посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 (а.с.22).

На момент успадкування зазначеної вище спірної земельної ділянки та державної реєстрації права власності, ОСОБА_1 була іноземцем.

Станом на дату розгляду справи відповідач, яка є іноземною громадянкою, продовжує бути власником вищевказаної земельної ділянки.

Положення статей 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями ЦК України та ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 39 вищевказаного закону виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка, яка належить до нерухомого майна, знаходиться на території України, на неї поширюється дія законодавства України.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно зі ст.ст. 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Власність зобов`язує. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте, з урахуванням змісту ч. 2 ст. 81 та інших норм ЗК України, суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також і іноземці та особи без громадянства.

Зокрема, іноземці та особи без громадянства відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗК України можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Згідно із ч. 3 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації таких прав.

Статтею 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність або надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктом «е» ч. 1 ст. ст. 140 Земельного кодексу України, однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 145 ЗК України у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом 10 ч. 1 ст. 346 ЦК України визначено конфіскацію, як одну з підстав припинення права власності.

Згідно із ст. 356 ЦК України, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Аналіз вищевказаних норм ЗК України дає підстави для висновку, що законом передбачений чіткий обов`язок іноземця чи особи без громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення протягом 1 року з дня набуття права власності на неї. Вказана норма є імперативною та не передбачає винятків. У випадку не відчуження такої земельної ділянки іноземцем чи особою без громадянства у встановлений законом строк, така земельна ділянка підлягає конфіскації на користь держави.

В оцінці факту володіння у цій справі суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач, яка є іноземною громадянкою, 23 вересня 2021 року набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а тому у відповідності до приписів ст. 81 ЗК України зобов`язана була відчужити її протягом року, а саме до 23 вересня 2022 року, що свідчить про наявність підстав для конфіскації такої земельної ділянки на користь держави.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17.07.1997 року

№ 475/97-ВР і, з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України, як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Судом не ставиться під сумнів законність втручання у право власності відповідача, зважаючи на існування загальновідомого, чітко визначеного ЗК України обов`язку іноземця чи особи без громадянства, відчужити в річний строк прийняту у спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

Таким чином, у суду немає підстав вважати, що у відповідача існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вище нормами законодавства та зробити висновки щодо наявності обов`язку відчужити спірну земельну ділянку.

Окрім цього, продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельних ділянок у власність держави та їх подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.

Воєнні дії, які ведуться на території України, вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у державі, зокрема, багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час затоплені та забруднені, що в свою чергу унеможливлює їх використання за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства, була безумовно повернута у власність держави.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, суд не вбачає невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що ОСОБА_1 будучи іноземним громадянином, упродовж року (з 23 вересня 2021 року по даний час) після набуття права власності на вказану земельну ділянку, не відчужила її, є підстави для її конфіскації у власність держави, а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації речового права на земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

За викладених обставин, суд вважає що відсутні правові підстави для скасування речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 , оскільки обраний позивачем спосіб захисту не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», крім того його застосування заборонено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційного розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4962 гривні, тобто за дві позовні вимоги, оскільки судом задоволено одну позовну вимогу, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 2481 гривні (4962 : 2 = 2481).

На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 279, 280 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Припинити право власності громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 7125184800:02:000:1473, площею 1,6546 га, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Іркліївської сільської ради Золотоніського району Черкаської області.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2481 гривні.

Найменування сторін та інших учасників:

Золотоніська окружна прокуратура, місцезнаходження: вул. Шевченка, 153,

м. Золотоноша, Черкаська область.

Іркліївська сільська рада, місцезнаходження, вул. Б.Хмельницького, 7, с. Іркліїв, Золотоніський район, Черкаська область, ЄДРПОУ 34177193.

Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, місцезнаходження:

вул. Смілянська, 131, м. Черкаси, Черкаська область, ЄДРПОУ 39765890.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адреою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

СТОВ «Дніпро», місцезнаходження: вул. Центральна, 4, с. Васютинці, Золотоніський район, Черкаська область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В. В. Левченко